Не розглядаймо Марс як запасний майданчик

Спеціаліст із зоряної астрономії і стипендіат TED Люсьєн Вальковіч працює в програмі «Кеплер» в NASA - шукає у Всесвіті місця, де може існувати життя. Тож, коли вона закликає нас замислитися про Марс, варто прислухатися. У цьому короткому виступі вона пропонує нам перестати думати про Марс як про місце, куди ми зможемо перебратися, коли зробимо Землю непридатною для життя, і почати думати про дослідження планет і захист Землі як про дві сторони одного завдання. Як вона каже, «що довше ви шукаєте планети, схожі на Землю, то більше цінуєте нашу планету».

Зараз переломний момент
в історії людства.

Ми балансуємо між тягою до зірок і втратою
планети, яку називаємо своїм домом.

За останні кілька років ми значно
розширили наші знання про те,

як Земля вписується в контекст
нашого Всесвіту.

Місія «Кеплер» від НАСА виявила

тисячі потенційних планет
навколо інших зірок,

показавши, що Земля - лише одна
з мільярдів планет у нашій галактиці.

«Кеплер» - це космічний телескоп,

який вимірює легке затемнення зірок,
коли планети проходять перед ними,

так, що невелика кількість
їхнього світла не доходить до нас.

Дані «Кеплера» виявляють розміри планет,

а також відстань до їхньої
батьківської зірки.

Усе це допомагає нам зрозуміти,
що ці планети маленькі і кам'янисті,

як планети земної групи
в нашій Сонячній системі,

а також скільки світла вони отримують
від своєї батьківської зірки.

У свою чергу, це дає уявлення про те,
чи можуть відкриті нами планети

бути придатними до життя, чи ні.

На жаль, одночасно з відкриттям
цих дорогоцінних знань

про потенційно заселені світи

наша власна планета слабшає
під вагою людства.

2014 рік був найспекотнішим
за всю історію спостережень.

Льодовики і морський лід,
які тисячоліттями були з нами,

зникають за лічені десятиріччя.

Зміни довкілля, що їх ми спровокували
в масштабах всієї планети,

швидко випереджають
наші можливості щодо зміни ситуації.

Але я не фахівець з клімату, я астроном.

Я вивчаю придатність планет до життя
під впливом зірок

і сподіваюсь знайти у Всесвіті місця,

де ми, можливо, виявимо життя
поза межами нашої планети.

Можна сказати, я шукаю
інопланетну нерухомість.

Як людина, глибоко залучена
у пошуки життя у Всесвіті,

я можу сказати - що довше ви шукаєте
планети, схожі на Землю,

то більше ви цінуєте саму нашу планету.

Кожен із цих нових світів
схиляє до порівнянь

нововідкритих планет
і тих, які ми знаємо найкраще,

планет нашої Сонячної системи.

Візьмемо нашого сусіда, Марс.

Марс невеликий і кам'янистий,
і хоч він далеченько від Сонця,

його можна було б вважати
потенційно придатним до життя світом,

якби його знайшла місія
на зразок «Кеплера».

Насправді ймовірно, що Марс
був заселений у минулому,

і частково тому
ми так активно його вивчаємо.

Наші марсоходи, на зразок «К'юріосіті»,
рухаються його поверхнею,

вишукуючи ключі до розгадки
походження життя, яке ми знаємо.

Орбітальні супутники, наприклад MAVEN,
беруть проби атмосфери Марса,

намагаючись установити, як Марс
міг втратити придатність до життя.

Приватні компанії пропонують не просто
короткі вилазки в ближній космос,

але й хвилюючу можливість жити на Марсі.

Але, хоч марсіанські краєвиди

і нагадують наші земні пустелі,

місця, які асоціюються у нас
з першовідкриттями і новаторством,

у порівнянні з Землею

Марс - жахливе місце для життя.

Погляньте, наскільки ми ще не освоїли

пустелі нашої планети -

квітучі оази в порівнянні з Марсом.

Навіть у найспекотніших
і сухих місцях на Землі

повітря солодке і наповнене киснем,

що його видихають тропічні ліси
за тисячі кілометрів звідти.

Я боюсь, я боюсь, що загальний захват
щодо колонізації Марса та інших планет

несе з собою довгу, темну тінь:

дехто припускає і вірить у те,

що Марс зможе врятувати нас
від спровокованого нами руйнування

єдиної достовірно населеної планети,
яка нам відома - Землі.

Хоч як сильно я люблю
міжпланетні дослідження,

я абсолютно не згодна з цією ідеею.

Є безліч чудових причин вирушити на Марс,

але кожен, хто каже, що Марс -
запасний варіант для людства,

подібний до капітана «Титаніка»,
який говорить, що найцікавіше

почнеться пізніше, на рятувальних човнах.

(Сміх)

(Оплески)

Дякую.

Проте цілі міжпланетних досліджень
і захисту планети

не суперечать одна одній.

Ні, насправді це дві сторони однієї мети:

зрозуміти, зберегти і поліпшити
життя в майбутньому.

Екстремальні умови нашого світу -
це такі ж інопланетні пейзажі.

Вони просто ближче до дому.

Якщо ми зрозуміємо, як створювати
і підтримувати придатні для життя простори,

перетворюючи ворожі,
негостинні місця тут, на Землі,

можливо, ми зможемо досягти обох цілей:
зберегти довкілля

і вийти за його межі.

На закінчення запропоную вам
уявний експеримент:

парадокс Фермі.

Багато років тому фізик Енріко Фермі
задумався: беручи до уваги те,

що наш Всесвіт дуже старий,

і що ми вважаємо, що в ньому багато планет,

ми повинні були вже знайти
докази позаземного життя.

Тож де вони?

Одне з можливих пояснень
парадоксу Фермі таке:

коли цивілізації стають
досить розвиненими технічно,

щоб розглядати можливість життя в космосі,

вони втрачають розуміння того,

наскільки важливо берегти свій дім, що
дав змогу дійти до такого рівня розвитку.

Було б претензійно вважати, що
одна тільки міжпланетна колонізація

врятує нас від нас самих,

але захист планети
і міжпланетні дослідження

можуть працювати спільно.

Якщо ми дійсно віримо в те,

що зможемо підкорити вороже середовище
Марса і зробити його придатним до життя,

тоді ми повинні впоратися
і з набагато легшим завданням -

збереженням життя на Землі.

Дякую.

(Оплески)