Як втрата допомогла одній художниці знайти красу в недосконалості | Алісса Монкс | TEDxIndianaUniversity

Живописець Алісса Монкс знаходить красу і натхнення в невідомому, непередбачуваному, і навіть жахливому. У поетичній, інтимній промові вона описує взаємодію життя, фарби і полотна через її розвиток як художника, і як людини.

Я живописець.

Я роблю великі фігуративні картини,

що значить, я малюю людей,

як тут.

Але я сьогодні тут,
щоб розповісти вам про дещо особисте,

що змінило мою роботу і мою точку зору.

Це дещо, через що ми всі проходимо,

і я сподіваюсь, що мій досвід
буде для когось корисним.

Щоб дати Вам деяке уявлення про мене,
я зростала наймолодшою з восьми дітей.

Так, в моїй родині вісім дітей.

У мене є шість старших братів і сестра.

Щоб дати вам відчути, що це таке,

коли моя сім'я вирушала у відпустку,

у нас був автобус.

(Сміх)

Моя супермама возила нас по всьому місту

на наші різноманітні
позашкільні секції --

не в автобусі.

У нас теж був звичайний автомобіль.

Вона водила мене на уроки мистецтва,

і не лише на один чи два.

Вона водила мене на кожні доступні уроки
мистецтва з 8 до 16 років,

тому що це все, що я хотіла робити.

Вона навіть взяла урок зі мною
в Нью-Йорку.

Тож будучи наймолодшою з восьми,
я дізналась кілька навичок виживання.

Правило номер один:

не дозволяйте свому старшому братові
бачити, як ви робите дурниці.

Так що я навчилась бути
спокійною, акуратною

й обережною, щоб дотримуватись правил
і не виділятись.

Але в малювюванні я встановлювала
власні правила.

Це був мій особистий світ.

Ще у 14 років я знала,
що дійсно хочу бути живописцем.

Я планувала працювати офіціанткою
для підтримки свого мистецтва.

Тож я продовжувала
відточувати свої навички.

Я пішла в аспірантуру
і стала доктором мистецтв,

і під час мого першого сольного шоу
мій брат запитав мене:

«Що означають всі ці червоні крапки
поруч із картинами?"

Ніхто не був здивований більше за мене.

Червоні крапки означали,
що картини були продані,

і що я була у змозі
заплатити за квартиру

живописом.

І хоча моя квартира мала
чотири електричні розетки,

і я не могла використовувати
мікрохвильовку і тостер водночас,

але все ж, я могла заплатити за квартиру.

Тож я була дуже щаслива.

Ось картина з того часу.

Я хотіла, щоб вона була
якомога більш реалістичною.

Вона мала бути конкретною і правдоподібною.

Це було місце, де я була ізольована
і мала тотальний контроль.

З тих пір я зробила кар'єру,
малюючи людей у воді.

Ванні і душові були ідеальним
замкнутим середовищем.

Це було інтимно і приватно,

а вода була тим складним викликом,
що займав мене десять років.

Я зробила близько 200 таких картин,

деякі з них від 6 до 8 футів,

як ця.

Для цієї картини я змішала борошно
з водою, щоб зробити її каламутною,

розлила рослинну олію по поверхні,

і розташувала там дівчину,

і коли я виставила світло,

це було так красиво, що я не могла
чекати, щоб зобразити це.

Мене вела ця імпульсивна допитливість,

завжди у пошуку, щоб додати щось нове:

вініл, пару, скло.

Одного разу я нанесла весь цей вазелін
на мою голову та волосся

просто, щоб подивитися, як це буде виглядати.

Не робіть цього.

(Сміх)

Так що все було добре.

Я знаходила свій шлях.

Я була готова і мотивована,

в оточенні художників,

які завжди проводили відкриття і заходи.

Я досягла деякого успіху й визнання,

і я переїхала у квартиру з більш, ніж
чотирма розетками.

Ми з мамою говорили допізна,

розповідаючи про наші останні ідеї
і надихаючи один одного.

Вона робила чудову кераміку.

У мене є друг на ім'я Бо,
який зробив цю картину,

де ми з його дружиною
танцюємо на березі океану,

і він назвав її "Світлі Роки".

Я запитала його, що це значить,
і він сказав:

"Ну, це коли ти увійшов до зрілого віку,
ти вже не дитина,

але ти все ще не обтяжений
життєвими обов'язками."

Це було воно. Це були Світлі Роки.

8 жовтня 2011 року

Світлі Роки добігли кінця.

Моїй мамі діагностували рак легенів.

Він поширився на її кістки,
і він був у її мозку.

Коли вона сказала мені це,
я впала на коліна.

Вони просто підкосились.

Коли я взяла себе в руки,
і я подивилася на неї,

я зрозуміла, що йдеться
не про мене.

Йдеться про пошук шляхів,
щоб допомогти їй.

Мій батько лікар,

і таким чином у нас була велика перевага,
що він усім займався.

Він зробив прекрасну роботу,
дбаючи про неї.

Але я теж хотіла зробити все,
що могла, щоб допомогти,

тому я хотіла спробувати все.

Ми всі хотіли.

Я досліджувала альтернативні ліки,

дієти, лікування соками, голковколювання.

Нарешті, я запитала її:

"Це те, що ти хочеш від мене?"

І вона сказала: "Ні"

Вона сказала: "Заспокойся.
Я буду потребувати тебе пізніше."

Вона знала, що відбувається,

і вона знала, що лікарі

та експерти, та Інтернет не знали:

як саме вона хотіла пройти через це.

Мені треба було лише запитати її.

Я зрозуміла, що якби спробувала
це виправити,

я б все пропустила.

Тож я просто почала бути з нею,

що б це не означало,
і яка б не була ситуація,

просто дійсно слухала її.

Якщо раніше я пручалася,
то тепер я поступилася.

відмовившись від спроби
контролювати неконтрольоване,

і просто була там із нею.

Час уповільнився,

і дата не мала значення.

Ми розробили процедуру.

Щодня рано-вранці я забиралася в її ліжко
та спала з нею.

Мій брат приїздив на сніданок,

і ми були раді чути його машину,
що їде під'їзною дорогою.

Я допомагала їй вставати,
брала її за обидві руки

і допомагала їй пройти до кухні.

У неї було це величезне горнятко,
яке вона зробила,

і з якого полюбляла пити свою каву,

і вона любила ірландський хліб
на сніданок.

Потім був душ,

і вона це любила.

Вона любила теплу воду,

тож я зробила все так комфортно, як могла,

як спа.

Моя сестра іноді допомагала.

У нас були теплі рушники

і капці, готові негайно,

тому їй ніколи не було холодно,
ні на мить.

Я сушила її волосся.

Мої брати приходили вечорами
і привозили своїх дітей,

і це було головним моментом її дня.

Згодом ми почали використовувати
інвалідне крісло,

і вона не дуже хотіла їсти.

Вона використовувала найменшу філіжанку,
яку ми змогли знайти, щоб пити свою каву.

Я вже не могла доглядати її самостійно,

і ми найняли помічника,
щоб помогти мені з душем.

Ці прості щоденні заходи

стали нашим священним ритуалом,

і ми повторювали його день за днем,

поки рак ріс.

Це було принизливо і боляче,

і саме там, де я хотіла бути.

Ми назвали цей час "красивий жах".

Вона померла 26 жовтня 2012 року.

Це сталось через рік і три тижні
після діагнозу.

Вона пішла.

Мої брати, сестра, і батько, і я,

всі зібралися разом,
підтримуючи і пильнуючи.

Це було ніби вся динаміка нашої родини

і всі наші встановлені ролі зникли,

і ми просто були всі разом в
цій невідомості,

відчуваючи те ж саме,

і піклуючись один про одного.

Я так вдячна за них.

Як хтось, хто проводить більшу частину
часу працюючи в студії на самоті,

я поняття не мала, що цей вид зв'язку

може бути настільки важливим,
настільки цілющим.

Це було найголовніше.

Те, чого я завжди хотіла.

Після похорону мені було час
повертатися у свою студію.

Так що я спакувала речі до машини
і поїхала назад в Бруклін.

Малювання було тим, що я робила завжди,
тож це я і зробила.

І ось що сталося.

Це схоже на звільнення від всіх понять,
що були в мені.

Це безпечне, дуже,
дуже ретельно перетворене місце,

яке я створила у всіх моїх картинах,

це був міф.

Це не працювало.

І я боялася,
тому що я не хотіла більше малювати.

Тож я пішла в ліс.

Я думала, я спробую це, вийти назовні.

Я мала свої фарби,
але не була пейзажистом,

але я взагалі не була художником
якогось одного стилю,

тож я не мала ані прихильності,
ані очікувань,

що дозволяло мені бути
безрозсудною і вільною.

Я до речі залишила
одну з цих мокрих картин

назовні на ніч,

поруч із ліхтарем у лісі.

Вранці вона була вкрита комахами.

Але мені було все одно.
Це не має значення. Це не має значення.

Я взяла всі ці картини
назад в свою студію,

і дряпала їх, і вирізала в них,

і вилила на них фарбу тонким шаром,

поклала більше фарби зверху,
малювала на них.

У мене не було плану,

але я спостерігала, що відбувається.

Це та сама, зі всіма комахами на ній.

Я не намагалась зобразити
реальний простір.

Це був хаос і недосконалості,
які чарували мене,

і щось почало відбуватися.

Я стала допитливою знову.

Це ще одна з лісу.

Хоча тут був один нюанс.

Я не могла більше контролювати фарбу
як раніше.

Це мало бути чимось типу
натяків та припущень,

не пояснень чи описів.

І ця недосконала, хаотична,
турбулентна поверхня

розповідала історію.

Я почала бути такою ж допитливою,
як коли була студенткою.

Наступним кроком я хотіла
додати до картин фігури, людей,

і я любила це нове середовище,

тож я хотіла мати і людей, і цю атмосферу.

Коли мені прийшла ідея,
як це зробити,

я відчувала нудоту і запаморочення,

що скоріш за все було просто адреналіном,

але для мене то був дійсно добрий знак.

І зараз я хочу показати вам,
над чим я працюю зараз.

Це дещо, що я не демонструвала раніше,
і це як анонс, я думаю,

моєї майбутньої виставки,

що скоро відбудеться.

Нескінченний простір

замість ізольованих ванних кімнат.

Я буду зовні, а не зсередини.

Послаблюючи контроль,

смакуючи недосконалість,

це дозволяє --

дозволяє недосконалість.

І у цій недосконалості,

Ви можете знайти вразливість.

Я можу відчути свої найглибші наміри,
що є найбільш важливим для мене,

це зв'язок між людьми,

який може відбутися у просторі,
де немає опору або контролю.

Я хочу робити картини про це.

Ось чому я навчилась.

У всіх нас у цьому житті
будуть великі втрати,

можливо, роботи або кар'єри,

стосунків, кохання, нашої юності.

Ми втратимо наше здоров'я,

людей, яких кохаємо.

Ці види втрат поза нашим контролем.

Вони непередбачувані,

і вони поставлять нас на коліна.

І тому я кажу, нехай.

Впадіть на коліна. Скоріться.

Покиньте спроби змінити це

чи навіть бажання, щоб було інакше.

Це просто є.

І тоді з'явиться простір,

і у цьому просторі
відчуйте свою вразливість,

що для вас важливіше за все,

ваші найглибші наміри.

І будьте допитливими, щоб з'єднатись

із чимось і кимось, хто дійсно тут,

не спить і живий.

Це те, чого ми всі хочемо.

Давайте скористаймося можливістю знайти
щось прекрасне

у невідомому, у непередбачуваному,

і навіть у жахливому.

Дякую.

(Оплески)