Чому одні люди більші альтруїсти, ніж інші?

Чому деякі люди здійснюють неегоїстичні вчинки, допомагають іншим і навіть ризикують власним благополуччям? Психологиня Абіґейл Марш вивчає мотивацію людей, що роблять альтруїстичні вчинки, наприклад, стають донорами нирки для незнайомця. Може, вони просто мають інакший мозок?

Десь живе чоловік,

схожий чимось на актора Ідріса Альбу,

або, принаймні, був схожий 20 років тому.

Я нічого про нього не знаю,

лише те, що колись він врятував мене,

ризикуючи власним життям.

Він перебіг чотири смуги шосе серед ночі,

щоб доставити мене в безпечне місце

після аварії, в якій я могла загинути.

Звісно, мене це сильно вразило,

а ще в мене виникла
палка, нагальна потреба

зрозуміти, чому він це зробив,

які внутрішні сили вплинули на той вибір,

якому я завдячую життям:

ризикнути власним життям,
щоб врятувати життя незнайомці.

Інакше кажучи, що спричинює здатність
його чи будь-кого іншого до альтруїзму?

Але спочатку я розповім вам,
що трапилось.

Тієї ночі (мені було 19 років)

я їхала додому до Такоми, Вашингтон,

по шосе І-5,

як раптом перед машиною
вискочив маленький песик.

І я зробила саме те,
чого не слід робити, —

звернула кермо,
щоб його не збити.

І я зрозуміла, чому цього робити не слід.

Песика я переїхала все одно,

і через це машину занесло,

а потім закрутило по шосе,

поки вона нарешті не опинилась
на швидкісній смузі,

розвернута до зустрічного потоку машин,

ще й з "мертвим" двигуном.

У ту мить я була впевнена,
що помру також.

Але не померла

завдяки діям того хороброго чоловіка,

який побачив моє становище

і за долі секунди прийняв рішення

зупинитись на узбіччі та перебігти
чотири смуги руху

в темряві,

щоб врятувати мені життя.

І, привівши мою машину до ладу,

він доставив мене в безпечне місце,
переконався, що я в порядку,

і тоді поїхав собі далі.

Він навіть не назвав свого імені,

і я впевнена, що забула йому подякувати.

Тому, перш ніж говорити далі,

я хочу скористатися нагодою,
зупинитися

і подякувати тому незнайомцеві.

(Оплески)

Я все це вам розповідаю,

бо події тієї ночі певною мірою
змінили плин мого життя.

Я почала досліджувати психологію

і присвятила роботу тому, щоб зрозуміти
людську здатність піклуватись про інших.

Звідки вона береться,
як розвивається

і яких екстремальних форм
може набувати?

Ці питання дуже важливі для розуміння
базових аспектів

соціальної природи людини.

Багато хто -

як філософи та економісти,
так і пересічні люди -

переконаний, що людська природа
принципово егоїстична,

а мотивує нас лише власне благополуччя.

Та якщо це правда, чому тоді деякі люди,
як той незнайомець, що мене врятував,

роблять безкорисливі речі,
наприклад, допомагають іншим

ціною великого ризику?

Щоб відповісти,

потрібно дослідити корені таких
незвичайних випадків альтруїзму,

а також те, що вирізняє
з-поміж інших тих людей,

які цей альтруїзм виявляють.

До недавнього часу ця тема
не була достатньо досліджена.

Дії чоловіка, який мене врятував,

збігаються з найточнішим
визначенням альтруїзму,

що є добровільною поведінкою,
яка вимагає зусиль

і яка вмотивована бажанням допомогти
іншій людині.

Отже, це безкорисливий вчинок,
що приносить вигоду лише іншим.

Що могло б пояснити такий вчинок?

Звичайно, один із варіантів — співчуття,

що є ключовим рушієм альтруїзму.

Але тоді постає питання:

чому деякі, здається, мають
більше співчуття, ніж інші?

Відповіддю може стати те, що
мозок дійсно альтруїстичних людей

фундаментально відрізняється.

Але, щоб визначити як,

я розпочала з протилежного кінця -

з психопатів.

Поширений підхід до розуміння
підвалин людської природи,

як-от бажання допомогти іншим,

полягає у вивченні людей,
в яких такого бажання не виникає,

і психопати є саме такою групою.

Психопатія — це порушення розвитку,

яке має виражене генетичне походження

і призводить до байдужої
та холодної особистості

і схильності до антисоціальної й деколи
дуже жорстокої поведінки.

Якось ми з колегами з Національного
інституту психічного здоров'я

провели одну з перших
нейровізуалізацій

підлітків-психопатів,

і наші досягнення, як і досягнення
вже інших вчених,

показали, що люди-психопати

достатньо точно виявляють
три характеристики.

По-перше, хоча вони загалом чутливі
до емоцій інших,

вони нечутливі до чужих
"сигналів" про біду.

А саме,

їм важко розпізнати наляканий вираз
обличчя, як цей.

А наляканий вираз обличчя передає
невідкладну потребу та емоційну біду,

і зазвичай викликає в людей
співчуття

і бажання допомогти,

тому зрозуміло, що люди,
яким бракує співчуття,

схильні не сприймати таких знаків.

Частиною мозку,

що є найважливішою для
розпізнавання виразу переляку,

є мигдалеподібне тіло.

Існує дуже мало людей, в яких
взагалі нема мигдалеподібного тіла,

і вони глибоко нездатні
розпізнавати переляк.

І тоді як здорові діти й дорослі

зазвичай показують високу активність
мигдалеподібного тіла,

коли дивляться на налякані обличчя,

мозок психопатів на ці вирази
реагує слабко.

Іноді він не реагує взагалі,

і, можливо, саме тому їм так важко
розпізнати ці сигнали.

Нарешті, мигдалеподібне тіло психопатів
є меншим за середнє

приблизно на 18-20%.

Отож, всі ці відкриття
надійні й точні,

а ще вони дуже цікаві.

Але я зацікавлена насамперед

не в тому, чому люди
не піклуються про інших.

Я хочу зрозуміти,
чому вони піклуються.

Тож головне питання таке:

чи надзвичайний альтруїзм,

що є протилежним до психопатії

стосовно співчуття та бажання
допомогти іншим,

виникає в мозку, що також є протилежним
до мозку психопата?

У такому собі мозку непсихопата,

краще здатному розпізнавати
страх інших людей,

з мигдалеподімним тілом, яке
краще реагує на такі вирази,

і мабуть, також є більшим за середнє?

Як показало моє дослідження,

всі три твердження істинні.

Ми це відкрили під час

дослідження дійсно показових альтруїстів.

Це люди, що віддали одну з нирок

абсолютному незнайомцю.

Це люди, що самі вирішили
лягти на операцію,

щоб одну зі їхніх здорових нирок
вилучили

і пересадили хворому незнайомцю.

якого вони ніколи не бачили
і можливо, не побачать.

Часто запитують:
"Як хтось взагалі на таке здатен?"

Може,

мозок таких
дивовижних альтруїстів

має певні особливості.

Вони краще розпізнають страх інших людей.

Вони буквально краще розуміють,
коли хтось в біді.

Може, їхнє мигдалеподібне тіло
чутливіше то таких емоцій.

Пам'ятайте, це та ж частина мозку,
яка, як ми з'ясували,

була слабкоактивною у психопатів.

А також мигдалеподібне тіло
в альтруїстів

більше за середнє
десь на 8%.

Загалом, ці дані свідчать про існування

чогось на кшталт
"неперервного розподілу турботи",

де з одного боку розміщено психопатів,

а з іншого — дуже співчутливих людей,

які здатні на неймовірний альтруїзм.

Мушу додати, що великі альтруїсти
вирізняються не тільки

високою співчутливістю.

Так,

але ще незвичайніше те,

що вони співчутливі та альтруїстичні

не тільки до близьких людей,

друзів чи сім'ї. Правда ж?

У співчутті людям,
яких ти любиш і вважаєш близькими,

немає нічого незвичайного.

Співчуття альтруїстів набагато ширше,

навіть ширше за коло їхніх знайомих,

бо сягає людей не з їхнього оточення,

абсолютних незнайомців,

як із тим чоловіком,
що мене врятував.

Мені випала нагода запитати багатьох
альтруїстичних донорів нирок,

як їм вдається виявляти настільки
всеосяжне співчуття

і хотіти віддати нирку незнайомцеві.

Я зрозуміла, що на це питання їм
дуже важко дати відповідь.

Я запитую: "Чому вам хочеться цього,

тоді як іншим не хочеться?

Ви є одним з менш ніж
2 000 американців,

які віддали нирку незнайомцеві.

Що в вас особливого?"

І що вони відповідають?

Вони кажуть: "Нічого.

У мені немає нічого особливого.

Я такий самий, як і всі інші".

Я думаю, така відповідь
багато про що говорить,

бо з неї випливає, що кола альтруїстів
виглядають не так,

вони виглядають так.

Вони не мають центру.

Ці альтруїсти, у прямому сенсі,
не вважають себе

центром будь-чого,

кращими або важливішими
за інших.

Коли я спитала альтруїстку, чому
донорство здалось їх гарною ідеєю,

вона сказала: "Бо тут справа не в мені".

Ще один сказав:

"Я не інакший. Я не унікальний.

Ваше дослідження доведе, що я
такий самий, як і ви".

Думаю, найкращим визначенням для
такої неймовірної неегоцентричності

є смиренність -

та риса, яка,
за словами святого Августина,

робить людей подібними до янголів.

Чому так?

Бо якщо у твоєму колі немає центру,

то не може бути внутрішніх
чи зовнішніх кілець;

когось більш чи менш вартого
твоїх турботи та співчуття

також немає.

І я вважаю, що саме це і відрізняє
великого альтруїста

від пересічної людини.

Але я також вважаю, що така позиція
доступна багатьом,

може, навіть більшості людей.

Я так думаю, бо на рівні суспільства

альтруїзм і співчуття поширюються всюди.

Психолог Стівен Пінкер з іншими вченими
довели,

що всюди в світі людям
все важче й важче змиритися

зі стражданнями інших, далеких їм людей;

це призвело до зниження жорстокості
та насильства,

від знущання над тваринами до домашнього
насильства і смертної кари.

А також це призвело до підвищення
всіх виявів альтруїзму.

Сто років тому люди сміялися б,

почувши, що може бути
цілком нормально

віддавати свою кров і кістковий мозок

незнайомим людям.

Можливо, через сто років

люди вважатимуть донорство
нирки для незнайомця

так само нормальним та звичним,

як донорство крові та кісткового мозку
вважають сьогодні.

Можливо.

У чому ж першопричини таких
неймовірних змін?

Частково справа може бути

у підвищенні матеріального благополуччя
та рівня життя.

Коли суспільство стає багатшим
та благополучнішим,

люди починають зосереджуватися на тому,
що їх оточує,

і в результаті рівень альтруїзму зростає:

починаючи від благочинності, волонтерства,
завершуючи донорством нирок.

Але ці зміни також приводять

до дивного й парадоксального результату.

Навіть тоді, коли світ стає кращим
і гуманнішим місцем,

і це правда,

дуже поширеним є відчуття,
що світ стає гіршим

та жорстокішим, а це неправда.

Я не знаю, чому так,

але думаю, що тепер, можливо,
ми просто знаємо набагато більше

про страждання незнайомців в далеких
землях,

і тому їхні страждання

турбують нас набагато більше.

Такі зміни чітко показують,

що корені альтруїзму та співчуття

є такою ж частиною нашої природи,
як жорстокість і насильство,

а може, і більшою частиною.

І поки одні люди здаються
від народження чутливішими

до страждань ближніх,

я дійсно вірю в те, що можна
прибрати себе

з центру кола

й поширити своє співчуття назовні,
на незнайомих людей.

Це можуть зробити майже всі.

Дякую.

(Оплески)