Чи можна редагувати спогади?

Травма та ПТСР обтяжують мозок, особливо пам’ять, та можуть стати причиною руйнівних емоційних реакцій при збудженні. Чи можна знищити ці тригери, не втративши спогади? Невролог Емі Мілтон розповідає про вражаюче клінічне дослідження з редагування пам'яті, яке призводить до зменшення згубних наслідків від хворобливих переживань та спогадів і пропонує потенційний шлях до кращого психічного здоров'я.

Пам'ять – настільки буденна річ,
що ми сприймаємо її майже як належне.

Ми всі пам'ятаємо,
що сьогодні снідали

чи що робили на минулих вихідних.

Тільки тоді, коли пам'ять підводить,

починаємо цінувати її дивовижність

і усвідомлювати, наскільки ми дозволяємо
минулому визначати, хто ми такі.

Але пам'ять – це не завжди добре.

Американський поет і священик
Джон Ланкастер Спалдінг сказав:

"Пам'ять може бути як раєм,
з якого ми не захочемо йти,

так і пеклом, з якого немає виходу."

Багато з нас пережили те,

що воліли б, аби ніколи не сталося.

Підраховано,
що близько 90 відсотків із нас

переживуть трагічну подію в житті.

Багато хто буде сильно страждати
після цих подій, але згодом зцілюватися,

а, може, навіть стане кращою людиною
завдяки такому досвіду.

Але деякі події настільки
екстремальні,

що в більшої половини тих,
хто переживає сексуальне насилля,

розвинеться посттравматичний
стресовий розлад,

або ПТСР.

ПТСР – виснажливий стан
психічного здоров'я,

який характеризується такими симптомами,
як інтенсивний страх, тривога

й спалахи травматичної події з минулого.

Ці симптоми мають величезний
вплив на якість життя людини

й, частіше за все, притягуються
конкретними ситуаціями

або сигналами з оточення людини.

Відповіді на ці сигнали, можливо, були
адаптивними, коли їх помітили вперше.

Страх і втеча в укриття в зоні
військових дій, наприклад.

Але у випадку ПТСР

люди продовжують контролювати поведінку,
коли це вже недоречно.

Якщо ветеран війни повертається додому
й шукає укриття,

коли він чи вона чує вихлоп машини

або не може вийти з власної домівки
через сильну тривогу,

тоді реакція на ці сигнали,
ці спогади

стає неадекватною.

Таким чином, ми можемо сприймати ПТСР
як розлад дезадаптивної пам'яті.

Тут мені слід зупинитися,

бо говорю про пам'ять,
ніби вона одна-єдина в собі.

Це не так.

Є багато різних типів пам'яті,

і вони залежать від різних циклів
та ділянок у мозку.

Як бачите, є дві основні відмінності
в наших типах пам’яті.

Є ті спогади, які ми чітко усвідомлюємо,

де ми знаємо, що знаємо,

і можемо передати це словами.

Сюди відносять згадки фактів та подій.

Оскільки ми в змозі озвучити ці спогади,

можемо віднести їх
до декларативної пам'яті.

Інший тип пам'яті – недекларативна.

Ми зазвичай не маємо чіткого
розуміння таких спогадів,

їх змісту,

не можемо передати їх словами.

Класичний приклад
недекларативної пам’яті –

моторне вміння їзди на велосипеді.

Якщо простіше, припустимо,
що ви можете їздити на велосипеді.

Ви знаєте, що їдете на двох колесах.

Але якби я попросила вас написати
перелік інструкцій,

який навчив би мене їздити на велосипеді,

як зробив мій 4-літній син,
коли йому купили велосипед

на день народження,

насправді, вам би це коштувало
немалих зусиль.

Як треба сидіти на велосипеді,
щоб тримати рівновагу?

Як швидко потрібно крутити педалі,
щоби не впасти?

При пориві вітру

які м’язи слід напружувати й наскільки,

щоб не здуло?

Я буду приголомшена, якщо ви зможете
дати відповіді на ці запитання.

Але якщо ви вмієте їздити на велосипеді,
у вас є відповіді,

ви просто не усвідомлюєте їх.

Повертаємося до ПТСР,

інший тип недекларативної пам’яті –

це емоційна пам’ять.

Сьогодні вона має особливе
значення в психології

і стосується здатності вчитися
на підказках із навколишньої обстановки,

на емоційних і мотиваційних сигналах.

Що я маю на увазі під цим?

Скажімо, подумайте про асоціацію,
коли чуєте запах хлібної випічки;

або більш абстрактну асоціацію,
як 20-фунтова банкнота.

Оскільки ці сигнали пов'язані
з чимось хорошим у минулому,

вони нам подобаються,
і ми хочемо наблизитися до них.

Інші сигнали, як-от: гудіння оси –
викликають дуже негативні емоції

і досить драматичну реакцію уникнення
деякими людьми.

Я ненавиджу ос.

Визнаю цей факт.

Але я не можу поділитися недекларативними
емоційними спогадами,

а саме, як я реагую,
коли оса неподалік мене.

Я не можу поділися
своїм шаленим серцебиттям,

спітнілими долонями,
цим почуттям наростаючої паніки.

Я можу описати їх,

але не можу поділитися ними з вами.

Що ще важливо для ПТСР,

стрес має дуже різноманітний вплив на
декларативні та недекларативні спогади,

цикли та ділянки мозку,
що їх підтримують.

Емоційна пам'ять підтримується
невеликою мигдалеподібною структурою,

яку називають мигдалиною,

та її зв’язками.

Декларативна пам’ять, а саме: що,
де і коли у пам'яті про події,

знаходиться в частині мозку,
схожій на морського коня,

що називається гіпокамп.

Екстремальний рівень стресу,
пережитий під час травми,

має різний вплив на ці дві структури.

Як бачите, по мірі збільшення
рівня стресу людини

від ненапруженого до злегка стресового

гіпокамп

підтримує пам'ять про події.

підвищує її активність

та працює краще для зберігання
цієї декларативної пам'яті.

Але по мірі збільшення від помірно
напруженого до інтенсивно напруженого,

а потім до надзвичайно напруженого стану,
наприклад, при травмі,

гіпокамп ефективно відключається.

Це означає, що за наявності
високого рівня гормонів стресу,

які з'являються під час травми,

ми не запам'ятовуємо деталі,

а особливо деталі
про що, де й коли.

Тепер, коли стрес так впливає
на гіпокампі,

подивіться, що він робить у мигдалині,

ця структура важлива
для емоційної недекларативної пам’яті.

Його активність стає
все сильнішою та сильнішою.

Отже, те, що залишається
з нами в ПТСР,

є надмірно емоційним,
у цьому випадку пам’ять на страхи

не прив'язана
до конкретного часу чи місця,

бо гіпокамп не зберігає що, де й коли.

Таким чином, ці згадки
можуть контролювати поведінку,

коли це вже недоречно,

і ось як вони стають дезадаптивними.

Тож якщо ми знаємо, що ПТСР
відноситься до дезадаптаційних спогадів,

чи можемо використовувати ці знання,
щоб покращити лікування

пацієнтів із ПТСР?

Розробляється новий радикальний підхід
для лікування ПТСР

з ціллю зруйнувати невдалі
емоційні спогади,

які лежать у основі розладу.

Такий підхід розглядався
як перспектива на майбутнє

через глибокі зміни
в нашому розумінні пам’яті

в останні роки.

Традиційно люди думали,
що спогади створюються так,

як записи ручкою в зошиті:

як тільки чорнило висохло,
ви не можете змінити інформацію.

Вважалося, що всі
ті структурні зміни,

які відбуваються в мозку
для зберігання пам'яті,

завершуються десь
через шість годин

і після цього стають постійними.

Це відоме як консолідація пам'яті.

Однак останні дослідження показують,
що створення спогаду

насправді більше схоже на писання
в текстовому процесорі.

Спочатку ми створюємо спогад,
а потім зберігаємо його.

А при належних умовах
ми можемо редагувати цю пам'ять.

Реконсолідація пам'яті
передбачає, що структурні зміни,

які відбуваються в мозку
для підтримки пам’яті,

можна скасувати

навіть для давніх спогадів.

Цей процес редагування
не відбувається постійно.

Це відбувається тільки
за особливих умов

відновлення пам'яті.

Отож розглянемо відновлення пам'яті
як процес згадування

або як відкривання файлу.

Досить часто
ми просто оживляємо спогади.

Ми відкриваємо файл лише для читання.

Але в належних умовах

ми можемо відкрити цей файл
у режимі редагування

й тоді змінити інформацію.

Теоретично ми могли б видалити
зміст цього файлу,

а коли натискаємо зберегти,

то так файл пам'яті

стає стійкішим.

Не тільки консолідація пам'яті

дозволяє нам вичислити
деякі примхи пам’яті,

наприклад, ми інколи
неправильно згадуємо минуле,

це також дає нам cпосіб зруйнувати
ці дезадаптивні спогади страху,

які лежать в основі ПТСР.

Все, що нам буде потрібно, це дві речі:

зробити пам'ять нестабільною –
відкрити файл у режимі редагування

й видалити інформацію.

Ми досягли найбільшого прогресу

у процесі видалення інформації.

Було відкрито досить давно,

що препарат, який часто виписують
для контролю артеріального тиску, –

бета-блокатор під назвою
пропранолол –

може бути використаний
для запобігання реконсолідації

спогадів страху в пацюків.

Якщо пропранолол давали,
поки пам'ять була в режимі редагування,

пацюки поводилися так, ніби вони більше
не боялися викликаного лякаючого сигналу.

Це було так, ніби вони ніколи не вчилися
боятися того сигналу.

Так було з препаратом,
безпечним для людей.

Невдовзі після цього

було показано, що пропранолол міг
зруйнувати спогади страху в людей також,

але це працює, лише якщо пам'ять
знаходиться в режимі редагування.

Цей дослід був проведений
на здорових добровольцях,

це важливо,
тому що одержані дані про пацюків

можуть поширюватися й на людей
і в кінцевому підсумку, на пацієнтів,

На людях

можна перевірити, чи руйнування
недекларативної емоційної пам’яті

якось впливає
на декларативну пам'ять про події.

І це справді цікаво.

Хоча люди, яким давали пропранолол,

поки пам'ять редагували,

більше не боялися лякаючого тригера,

вони все ще могли описати спорідненість

між сигналом і причиною страху.

Так, ніби вони знали,
чого слід було б боятися,

і все ж не боялися.

Це говорить про те, що пропранолол
може вибірково націлюватися

на недекларативну емоційну пам’ять,

але залишати декларативну
пам'ять про події неушкодженою.

Дуже важливо, що пропранолол може мати
певний вплив на пам'ять тільки тоді,

коли вона в режимі редагування.

Отже, як зробити пам'ять нестабільною?

Як перевести її в режим редагування?

Що ж, моя лабораторія провела
досить багато досліджень.

Ми знаємо, що це залежить від появи
невеликої кількості нової інформації

для включення в спогад.

Ми знаємо про хімічні речовини в мозку,

які сигналізують про те,
що пам'ять слід оновити,

а файл відредагувати.

Зараз ми працюємо переважно з пацюками,

а є лабораторії, що використовують те саме
для редагування пам'яті людей,

навіть дезадаптивних спогадів,
як тих, що лежать в основі ПТСР.

Фактично, ряд лабораторій
у кількох різних країнах

розпочали невеликі клінічні випробування
цих методів, що руйнують спогади

при ПТСР,

і дійшли до справді
багатообіцяючих результатів.

Сьогодні ці дослідження потребують
тиражування в більшому масштабі,

але вони дають надію,
що ці ліки руйнують спогади

при ПТСР.

Можливо, спогади про травми не мусять бути
пеклом, з якого нема виходу.

Хоча цей підхід до руйнування
пам'яті багатообіцяючий,

не можна сказати,
що він не викликає труднощів

і суперечок.

Чи етично руйнувати спогади?

Як щодо свідчень очевидців?

Що, як комусь не можна
давати пропранолол,

бо він не застосовний
при інших ліках, які приймає пацієнт?

Ну, що стосується етики
й свідчень очевидців,

скажу важливу річ, яку слід пам’ятати, –

це відкриття з дослідження щодо людей.

Через те, що пропранолол діє лише
на недекларативну емоційну пам’ять,

здається малоймовірним, що це вплине
на свідчення очевидців,

які базуються на декларативній пам'яті.

По суті, ліки для руйнування спогадів

використовуються

для зменшення емоційної пам'яті,

а не позбавлення
від травматичної пам'яті взагалі.

Це більше розраховано на тих,
хто має ПТСР

або пережив травму,

але в них ПТСР не розвинулося,

ніж на людей, які ніколи
не переживали травми.

Я думаю, що більшість людей
буде вважати це більш етичним,

ніж лікування, яке спрямоване
створити якийсь чистий розум.

Як щодо пропранололу?

Не можна давати
пропранолол будь-кому,

і не кожен хоче приймати препарати
для лікування психічного здоров’я.

Ну, у цьому випадку
може бути корисним Тетріс.

Так, Тетріс.

Працюючи зі співробітниками клініки,

ми розглядали, чи втручання в поведінку

можуть також впливати
на відновлення спогадів.

Як би це спрацювало?

Ну, ми знаємо,
що впринципі, неможливо

робити два завдання одночасно,

якщо їх обробка залежить
від однієї ділянки мозку.

Уявіть намагання
співати разом із радіо

й писати електронного листа
в той же час.

Робота над одним
заважає іншому.

Що ж, так само і при відновленні пам'яті,

особливо при редагуванні.

Якщо взяти зоровий симптом,
як флешбеки у ПТСР,

і змусити людей пригадати
спогади в режимі редагування,

а потім змусити їх зробити
дуже захоплююче зорове завдання,

як, наприклад, пограти в Тетріс,

можна буде побачити, наскільки
сильно інформація втручається

в цю пам'ять,

і та, по суті, стає безглуздою.

Це теорія,

і вона підтримується даними
від здорових добровольців.

Наші волонтери спостерігали
дуже неприємні відео:

хірургію очей,
рекламу безпеки дорожнього руху,

"Велике гоління" Скорсезе.

Ці драматичні відео виробляли
щось на кшталт флешбеків

у добровольців приблизно
через тиждень після їх перегляду.

Ми виявили, що згадуючи їх,

найгірші моменти
тих неприємних відео,

і граючи в Тетріс одночасно,

волонтери знижували частоту
флешбеків.

І знову ж таки: пам’ять мала бути
в режимі редагування, щоб це працювало.

З тих пір мої співробітники застосовували
це до клінічних груп.

Вони випробували це на тих,
хто вижив після ДТП,

на матерях, які мали
екстрені кесареві розтини,

обидва типи травм
часто призводять до ПТСР,

і вони виявили дійсно багатообіцяюче
зменшення симптомів

у обох клінічних випадках.

Тож хоча багато чого ще треба вивчити
та оптимізувати,

ці способи руйнування пам'яті
дають велику надію

на лікування
психічних розладів здоров'я,

таких як ПТСР.

Можливо, спогади про травми не мають
бути пеклом, з якого нема виходу.

Я вважаю, що такий підхід

повинен дозволити бажаючим

перегорнути сторінку їхнього життя,

яку вони б воліли
ніколи не читати,

і таким чином, покращити
своє психічне здоров'я.

Дякую.

(Оплески)