Третій акт життя | Джейн Фонда | TEDxWomen

За останнє покоління до тривалості нашого життя додалися ще 30 років — і ці роки не є лише незначною приміткою чи патологією. Джейн Фонда цікавиться, з яким ставленням варто підходити до цієї нової фази нашого життя.

За останнє століття відбулося
багато революцій,

та, напевно, найзначнішою з них
була революція довголіття.

Сьогодні тривалість нашого
життя складає на 34 роки довше,

ніж наших прадідів
— лише подумайте про це.

Це ж ще цілий відрізок дорослого життя,

який було додано
до загальної тривалості.

Але здебільшого

наша культура ще не змирилася
з тим, що це означає.

Ми ще досі живемо

з застарілим уявленням
про життя у вигляді арки.

Ця метафора вже стара як світ.

Людина народжується,
досягає піку зрілості,

а потім впадає у старість.

(Сміх)

Вік розглядається як патологія.

Та багато хто сьогодні —
філософи, митці, лікарі, вчені —

переоцінюють те,
що я називаю "третій акт" —

три останні десятиліття життя.

Вони розглядають його як
певний етап життєвого розвитку,

що має власне значення

і різниться від середнього віку так само,
як юнацтво від дитинства.

І вони ставлять питання,
яке маємо поставити всі ми:

Як використати цей час?

Як прожити його успішно?

Чи є нова метафора старінню?

Весь минулий рік я досліджувала це питання

та працювала над присвяченому
йому книгою "Прайм-тайм".

І я виявила, що більш підходящою
метафорою для процесу старіння

є сходи —

піднесення людського духу вгору

до мудрості, цілісності та справжності.

Вік у жодному разі не є патологією.

Вік — це потенціал.

І знаєте що?

Цей потенціал призначений
не лише для кількох щасливчиків.

Виявляється, що більшість людей
після досягнення 50-річчя

краще почуваються, менше
нервують і напружуються,

та стають більш дружелюбними.

Ми починаємо помічати
більше спільного, ніж відмінного.

Деякі дослідження навіть
доводять, що ми щасливіші.

(Сміх)

Повірте, я теж цього не очікувала.

За життя я нерідко стикалася з депресією.

Коли мені от-от мало виповнитися 50,

мої перші шість думок
після пробудження зранку

завжди були негативними.

І я злякалася.

Я подумала: "О Боже, я перетворююсь
на дратівливу бабцю".

Але зараз, коли я вже в епіцентрі
власного третього акту,

я усвідомила те, що щасливішою
я не була ніколи.

Я переживаю таке потужне
відчуття благополуччя.

І я відкрила для себе,

що коли ти вже переживаєш старість,

а не дивишся на неї
в майбутнє з певного віку,

то страх зменшується.

Ти усвідомлюєш, що ти — все ще ти,

можливо, навіть більшою
мірою, ніж раніше.

Пікассо колись сказав: "Немало часу
спливе, допоки станеш молодим".

(Сміх)

Я не хочу ідеалізувати старіння.

Очевидно, що нема гарантії тому,

що це буде час для здобутків та розвитку.

Для когось це питання вдачі.

Для когось — генетики.

За третину, і правда, відповідає генетика.

І тут ми можемо зробити небагато.

Але це означає, що 2/3 складових
успішності третього акту

залежать від нас.

Ці виступи об'єднує тема "Переродження".

Мені подобається уявляти старіння,
як переродження. Лише подумайте.

Ми говоритимемо про те, що можна зробити,

аби прожити ці
додаткові роки успішно

та використати їх,
щоб змінити порядок речей.

Дозвольте мені сказати про сходи,

що можуть здатися дивною
метафорою для літніх людей,

адже вони багатьом з нас нелегко даються.

(Сміх)

Я — не виняток.

Як ви знаєте, увесь світ працює
за принципом універсального закону:

ентропії, другого закону термодинаміки.

Ентропія означає, що все на світі — все —

знаходиться у стані занепаду і розкладу —

як арка.

Цей універсальний закон
не торкається лише одного —

це людська душа,

що може продовжувати свій
розвиток угору, по сходах,

приводячи нас до цілісності,
справжності та мудрості.

Дозвольте проілюструвати,
що я маю на увазі.

Цей рух вгору

може відбуватися навіть усупереч
важким фізичним обмеженням.

Біля трьох років тому
я прочитала статтю у New York Times

про чоловіка на ім'я Ніл Селінгер,

57-річного юриста на пенсії,

який вступив до клубу письменників
коледжу імені Сари Лоуренс,

де віднайшов своє
письменницьке покликання.

Двома роками пізніше

йому діагностували
бічний аміотрофічний склероз,

що зазвичай називають хворобою Лу Геріга.

Це жахлива хвороба. Невиліковна.

Вона мордує тіло, але розум
залишається недоторканим.

У цій статті Селінгер описав,

що з ним відбувається.

Цитую:

"В той час, коли мої м'язи слабшали,

моє письмо ставало сильнішим.

Поступово втрачаючи дар мовлення,

я знаходив свій голос.

Зникаючи, я зростав.

І втрачаючи так багато,

я починав віднаходити себе".

Ніл Селінгер для мене

є уособленням того, як
можна підніматися по сходах

у третьому акті.

Ми всі народжені з бойовим духом,

але іноді його гасять життєві проблеми,

насильство, зневага, недбалість.

Можливо, наші батьки страждали депресією.

Можливо, їхня батьківська любов
базувалася лише на тому,

чи досягли ми успіху чи ні.

Може, ми й досі маємо
психологічний біль, відкриту рану.

Можливо, відчуваємо,
що так і не змогли забути тих,

з ким у нас колись були стосунки.

Тому, ми можемо мати
почуття незавершеності.

Можливо, завданням третього акту

є позбавлення від цього почуття.

Для мене цей процес почався, коли
я наближалася до свого третього акту,

до 60-го дня народження.

Я усвідомила важливість цього етапу.

Це ж був останній акт мого життя.

І як я мала прожити його?

Чого я мала досягти
у цьому фінальному акті?

І я усвідомила, що,
аби зрозуміти, куди я йду,

необхідно знати, звідки я прийшла.

Тому я замислилася над двома
своїми першими актами,

намагаючись зрозуміти, ким була тоді,

ким я була насправді — не тим, ким
я була в очах батьків або інших,

і не тим, як вони до мене ставилися.

Але ким же я була?

Ким були мої батьки?
Не як батьки, а як люди?

Ким були мої дідусі та бабусі?

Як вони ставилися до моїх батьків?

Отакі речі.

І кількома роками потому я дізналася,

що ця подорож, яку я здійснила,

у психології називається "перегляд життя".

Вважається, що він може
надати життю людини

нову важливість,
внести ясність та сенс.

Можна віднайти, як і я,

що багато з того,
що ви вважали своєю провиною,

багато з того, що ви про себе думали,

насправді, жодного стосунку
до вас не мало.

Вашої провини не було —
ви все робили правильно.

І ви можете тепер повернутися
та пробачити їх.

І пробачити себе.

Ви в змозі звільнитися

від свого минулого.

Ви можете працювати над тим,
аби змінити своє ставлення до минулого.

Коли я про це писала,

то наштовхнулася на книжку
"Людина у пошуках сенсу"

Віктора Франкля.

Віктор Франкль був німецьким психіатром,

який провів 5 років
у нацистському концтаборі.

І він написав, що за час
перебування у таборі

він міг сказати, хто з людей
у разі їхнього звільнення

залишиться при собі, а хто ні.

Він написав наступне:

"Все, що ви маєте у житті,
можуть у вас відібрати,

крім одного:

вашу свободу обирати,
як реагувати на ситуацію.

Саме це визначає якість
прожитого нами життя —

не те, чи ми бідні, чи багаті,

відомі чи невідомі,

здорові або хворі.

Якість нашого життя визначається
нашим ставленням до цих реалій,

значенням, яким ми їх наділяємо,

яку модель поведінки обираємо,
пристосовуючись до них,

який стан душі дозволяємо їм створювати".

Можливо, ключова мета третього акту

— повернутися і спробувати,
якщо це можливо,

змінити наше ставлення до минулого.

Результати когнітивних
досліджень показують,

що коли така спроба успішна,

це проявляється на неврологічному рівні —

у вигляді нервових зв'язків,
що створюються у мозку.

Дивіться, якщо протягом довгого часу

ви реагували на минулі події
та людей негативно,

нервові зв'язки прокладаються

хімічними та електричними сигналами,
що розсилаютьсся мозком.

З часом ці нервові зв'язки стає
неможливо перепрограмувати.

Вони стають нормою —
навіть будучи негативними для нас,

бо викликають стрес та тривогу.

Однак,

якщо ми повернемося
і змінимо наше ставлення,

переглянемо наше ставлення
до минулих подій та людей,

нервові зв'язки можуть змінитися.

І якщо ми зможемо підтримувати
позитивні почуття

про минуле,

то це стане новою нормою.

Ніби перезапуск термостата.

Не досвід

робить нас мудрими.

Саме роздуми про досвід, який ми отримали,
роблять нас мудрими

і допомагають нам стати цілісними,

приносять мудрість та справжність.

Допомагають нам стати тими,
ким ми, можливо, були.

Жінки з самого початку
почуваються цілісними, чи не так?

Дівчата дуже самовпевнені:
"Правда? Це хто сказав?"

(Сміх)

Ми маємо свободу волі.

Ми самі керуємо своїм життям.

Але частенько

багато з нас, якщо не всі,
досягаючи зрілості,

починають хвилюватися за свою
популярність і належність до колективу.

І ми стаємо суб'єктами
і об'єктами життя інших.

Але зараз, під час третього акту,

ми маємо змогу пройти
по колу до його початку,

і зрозуміти це вперше.

Якщо ми зможемо це,

ця заслуга буде не лише для нас.

Жінки у віці становлять
найчисельнішу групу у світі.

Якщо ми можемо повернутися
і переглянути себе

та набути цілісності,

це спричинить глобальний культурний рух,

дасть приклад молодшим поколінням

задля переосмислення їхнього
власного життєвого шляху.

Дуже вам дякую.

(Оплески)