Себастіан Детердінг: Що ваш дизайн може сказати про вас?

Що ваш стілець може сказати про ваші цінності? Дизайнер Себастіан Детердінг пояснює, як наші уявлення етики і гарного життя знаходять відображення у дизайні предметів навколо.

Сьогодні мова піде про етику у переконливості.

Що є етичного і неетичного

у спробах змінити поведінку інших

за допомогою технологій та дизайну?

І, не знаю чого ви очікуєте,

але, коли я думав над цим питанням,

я зрештою зрозумів,

що не зможу дати вам відповіді.

Я не можу казати вам, що етично, а що ні,

так як ми живемо у плюралістичному суспільстві.

Мої цінності можуть суттєво відрізнятись

від ваших.

Іншими словами, якщо я вважаю щось етичним, або неетичним,

не обов'язково, що ви вважаєте це етичним або ні.

Але, у той же час я зрозумів, що можу таки дещо вам дати.

І це дещо колись дав світу чоловік, який у мене за спиною -

Сократ.

Це питання.

Що я хочу зробити -

так це задати вам

кілька питань

щоб ви самі,

шар за шаром,

немов знімаючи лупиння з цибулини,

дісталися до суті того, що ви вважаєте

етичним або неетичним переконанням.

У мене є для вас кілька прикладів

технологій, у яких було використано елементи гри,

щоб змусити людей робити те, що від них вимагають.

І ось перше, дуже просте і очевидне питання,

яке я б хотів вам поставити:

Які ваші наміри, коли ви розробляєте дизайн для чогось?

Наміри, звісно, це ще не все,

тому ось ще один приклад.

Зараз у світі є кілька видів цих еко-панелей для приладів,

їх вбудовують у авто,

щоб якось змотивувати вас більш ефективно використовувати пальне.

Це Nissan MyLeaf,

який порівнює як керуєте автомобілем ви

і як керують ним інші,

таким чином ви можете змагатися за звання того,

хто використовує пальне найекономніше.

І, як виявляється, ці речі досить ефективні,

настільки ефективні, що змушують людей

порушувати правила дорожнього руху,

наприклад, не зупинятись на червоне світло.

Так як після цього потрібно знову заводити двигун,

а на це потрібна чимала кількість пального, правда?

Таким чином, попри те, що у цієї програми загалом добрі наміри,

вона має очевидний побічний ефект.

Ось ще один приклад таких побічних ефектів.

"Схвалення":

сайт, на якому батьки можуть давати своїм дітям маленькі відзнаки

за вчинки, які зазвичай батьки хочуть, щоб їхні діти робили,

наприклад, за'вязують самостійно шнурки.

На перший погляд виглядає досить мило,

приємно і похвально.

Але, як виявляється, дослідження людського світогляду доводять,

що занепокоєність результатом,

схваленням суспільством,

та іншими видами загальноприйнятих шаблонів визнання,

насправді є не дуже сприятливими

для вашого загального психологічного добробуту у майбутньому.

Краще дбати про пізнання чогось.

Краще непокоїтись про себе,

ніж про думку інших.

Таким чином, цей спосіб мотивації

криє у собі

довгостроковий побічний ефект,

і кожен раз, як ми користуємося технологією,

яка спекулює чимось на кшталт визнання громадськістю або статусу,

ми схвалюємо це,

вважаючи, що цим варто непокоїтись,

і таким чином, можливо, згубно впливаємо

на власний психологічний стан у майбутньому.

Це і є друге, досить очевидне питання:

Які наслідки того, що ви робите?

Наслідком того, що ви використовуєте цей прилад є

менша витрата пального,

а наслідком користування

цим сайтом є

визнання громадськістю.

Тож, чи це все - наміри, наслідки?

Є деякі технології,

які поєднують і те, і те.

Довгострокові, короткострокові наслідки

і хороші наміри поєднані у програмі Freedom Фреда Стутсмана,

суть якої полягає у,

ну, часто нас буквально бомбардують

дзвінками і питаннями,

а з цією програмою, можна просто відключити інтернет

на певний проміжок часу,

щоб нормально попрацювати.

І, думаю, більшість з вас згодиться,

що тут є добрі наміри

і позитивні наслідки.

Словами Мішеля Фуко,

"Це технологія себе".

Це технологія, яка надає людині можливість

самостійно визначати свій життєвий напрямок,

формувати себе.

Але існує проблема,

зазначає Фуко,

що кожна технологія себе

містить у собі технологію панування і зворотній бік.

Розумієте, у сучасних ліберальних демократіях,

суспільство, держава,

не тільки дозволяють нам самовизначатися, формувати себе,

але й вимагають цього від нас.

Вони вимагають від нас самооптимізації,

самоконтролю,

щоб ми постійно керували собою,

тому що тільки так

може функціонувати ліберальне суспільство.

Ці технології хочуть, щоб ми залишалися у грі,

яку придумало для нас суспільство.

Вони хочуть, щоб ми вписувались в рамки.

Вони хочуть, щоб ми оптимізували себе, щоб вписуватись.

Я не стверджую, що це погано.

Просто на мою думку, цей приклад

дає нам усвідомлення того, що

яку б технологію або дизайн ми не взяли,

нехай навіть ті, що ми вважаємо, повинні мати добрі наміри та наслідки,

як Freedom Стутцмана,

криють у собі певні цінності.

І ми можемо піддавати сумнівам ці цінності.

Ми можемо запитати себе: Чи це добре,

що ми постійно самооптимізуємося,

щоб вписатись у це суспільство?

Або, ось ще один приклад,

переконливої технології,

яка змушує мусульманок носити хіджаб.

У цієї технології хороші наміри та наслідки,

чи погані?

Ну, ви можете про це судити

у залежності від того,

які у вас цінності.

І ось третє питання:

Якими цінностями ви керуєтеся, щоб судити про щось?

До речі, про цінності,

я помітив, що під час онлайн дискусії про моральне переконання,

коли я говорив з людьми,

досить часто виникали дивні протиріччя.

Наприклад, ми запитуємо себе,

чи це "все ж" етично?

Чи це "все ж" дозволено?

Ми починаємо запитувати себе,

Ось ця анкета для благодійного внеску,

у якій вказано, що по замовчуванню необхідно робити внесок регулярно щомісяця,

і, людей, які, можливо, навіть не збираються це робити,

таким чином заохочують, підштовхують

постійно робити внесок, замість того, щоб просто зробити це один раз,

чи це допустимо?

Чи це все ж етично?

Відповіді немає.

Але це питання

"Чи це все ж етично?"

є поглядом на етику лише з одного ракурсу.

Якщо повернутися до витоків етики, як поняття

у західній культурі,

можна побачити абсолютно іншу точку зору

на те, чим ще може бути етика.

Арістотель не вважав, що етика полягає лише у одному питанні,

чи це все ж добре чи погано?

Суть етики полягала у питанні, як добре прожити життя.

І саме це він вклав у поняття "arete",

що з латинської перекладається як "перевага".

Але насправді воно означає досконалість.

Це значить використовувати сповна свій потенціал,

як людської істоти.

І цю ідею,

як мені здається, поклав у основу свого нещодавнього ессе Пол Річард Б'юкенен,

у якому він пише, "Товари - це яскраві приклади

того, як ми повинні проживати наше життя".

Наш дизайн не стає етичним або не етичним,

якщо ми використовуємо етичні чи не етичні способи переконання.

Тут є моральна складова,

яка полягає в уявленні та прагненні гарного життя,

яке вони для нас уособлюють.

І, якщо ви поглянете на дизайн середовища навколо

через цю призму,

і запитаєте, "Яке ж бачення гарного життя

наші товари, наш дизайн пропонують нам?",

тут, звичайно, у всіх пробігають мурашки

від того, наскільки мало ми очікуємо один від одного,

наскільки мало ми насправді очікуємо

від свого життя і від "гарного" життя.

Це четверте питання, яке б я вам хотів задати:

Яке уявлення про гарне життя

несе ваш дизайн?

До речі, про дизайн,

ви, мабуть, помітили, що я трохи зайшов за межі нашої дискусії.

Мова вже йде не тільки про переконуючі технології,

а про будь-який дизайн.

Невпевнений, що ви знаєте,

що відомий дослідник в галузі комунікацій Пол Вацлавік,

ще в 60-ті сказав,

що ми не здатні не спілкуватися.

Навіть, якщо ми вирішуємо мовчати,

ми вирішуємо мовчати. Вибираючи мовчання, ми теж певним чином спілкуємося.

І так само, як ми не можемо не спілкуватися,

ми не можемо не переконувати.

Що б ми робили, або не робили,

будь-що, що можна назвати

дизайном,

має переконуючу складову.

Воно намагається переконати когось.

Воно дає нам певне уявлення

хорошого життя.

Про це колись казав Пітер-Поль Вербек,

голандський філософ технологій.

Не залежно від того, є ми дизайнерами або ні,

ми матеріалізуємо етику.

Ми спрощуємо або ускладнюємо певні речі.

Ми влаштовуємо людське буття.

Ми формуємо у них певне уявлення того, що є добрим, а що поганим,

звичайним або незвичайним,

за посередництвом того всього, що ми даємо світу.

Навіть щось настільки невинне, як набір шкільних стільців

є переконуючою технологією.

Він представляє і уособлює собою

певне уявлення гарного життя -

гарного життя, в якому навчання, викладання і слухання

полягає у тому, що одна людина навчає, а інші слухають,

у тому, що навчатися потрібно сидячи,

самостійно,

і ви не повинні порушувати ці правила,

так як стільці прикріплені до підлоги.

І навіть щось настільки невинне, як один стілець,

наприклад, ось цей стілець Арне Якобсена -

є переконуючою технологією.

Тому що він, знову ж таки, уособлює собою ідею гарного життя.

Гарного життя -

життя, яке ви, як дизайнер приймаєте,

коли кажете, "Життя можна вважати гарним, якщо

товари виробляються так само надійно, або не надійно, як цей стілець.

До працівників відносяться так само добре, або погано,

як до працівників, які зробили цей стілець".

Гарне життя - це життя, у якому дизайн має значення,

тому що хтось, напевно, витратив свій час і гроші

на цей чудовий стілець,

у такому житті мають значення традиції,

тому що це традиційна класика,

і комусь вона сподобалась,

і у цьому житті є щось на кшталт явного споживання,

коли абсолютно нормально

витратити неймовірну купу грошей на такий стілець,

щоб показати свій статус іншим.

Це і є ті точки дотику, ті питання,

які я вам хотів сьогодні задати -

Які у вас наміри,

коли ви щось проектуєте?

Які наслідки ви очікуєте, або не очікуєте?

Якими цінностями ви користуєтесь,

щоб судити про це?

Які переваги і надії

ви намагаєтесь виразити?

І як це пов'язане

не тільки з переконуючою технологією,

але і з усім, що ми розробляємо?

Чи це все?

Не думаю.

Я вважаю, що на усі ці питання зрештою дає відповідь

серцевина, ядро всього -

і це ніщо інше, як саме життя.

Чому, якщо питання про те, що є гарне життя,

впливає на наш дизайн,

ми повинні зупинитися лише на дизайні, а не питати себе,

а як це впливає на наше життя узагалі?

"Чому лампа, або будинок повинні бути лише арт-об'єктами,

а не нашим життям?",

як казав Мішель Фуко.

Ось вам приклад. Це Бастер Бенсон.

Ось Бастер встановлює тренажер для підтягувань

у своєму офісі нового стартапу Habit Labs,

де вони займаються розробкою програм

на кшталт Health Month.

І, чому, як ви думаєте, він встановлює цю штуку?

Ну, ось ряд аксіом,

якими Habit Labs вирішили керуватись,

у своєму колективі,

коли працюють над цими програмами -

такий собі ряд моральних принципів, якими вони вирішили користуватися,

щоб працювати разом -

один з них,

"Ми самі слідкуємо за власним здоров'ям і самі справляємось з перевтомами".

Тому що зрештою, як можна ставити собі питання

і як можна знаходити відповіді

на те, яке уявлення гарного життя

ви хочете представляти і створювати своїм дизайном

не питаючи,

яким життям

прагнете жити ви?

І, на цьому, дякую вам.

(Оплески)