Влада повинна боротися проти корпорацій, а не співпрацювати з ними

Ми вважаємо, що конфлікт - це погано, а компроміс, консенсус чи співробітництво - добре, або принаймні так нам сказали. Адвокат і біоетик Джонатан Маркс кидає виклик цій загальноприйнятій точці зору, показуючи, як влада може поставити під загрозу здоров'я громадян, права людини та довкілля, вступаючи у партнерство з компаніями. Важливо своєчасно нагадувати їй про те, що загальне благополуччя та одностайність поглядів - не одне й те саме.

Двадцять років тому,

коли я працював адвокатом з питань прав людини

та мав юридичну практику в Лондоні,

і найвищий суд в країні

все ще скликали - дехто сказав би, що
в результаті нещасного випадку історії -

в цій будівлі,

я зустрів молодого чоловіка,
який щойно пішов з роботи

з Міністерства закордонних справ Великобританії.

Коли я запитав його, чому він звільнився,

чоловік розповів мені ось яку історію.

Одного разу він зайшов в кабінет
директора зі словами:

"Звернімо увагу на порушення
прав людини в Китаї".

На що той відповів:

"Ми нічого не можемо зробити
для покращення прав людини в Китаї,

тому що у нас налагоджені
торгові відносини з цією країною".

Тому мій друг пішов з підібганим хвостом,

а через шість місяців знову
прийшов до директора,

сказавши цього разу:

"Зробімо щось з порушенням
людських прав у Бірмі",

оскільки так раніше називалася ця країна.

Після невеличкої паузи директор відповів,

що ми не можемо нічого покращити в цій країні,

адже не маємо торгових відносин з нею.

(Сміх)

Це був саме той момент, коли мій товариш усвідомив,
що повинен покинути цю роботу.

Він побачив, що це не просте лицемірство.

Це небажання уряду

вступати в конфлікт з іншими країнами,

в напружені дискусії,

незважаючи на те, що весь час
страждали невинні люди.

Ми постійно чуємо,

що створювати конфлікт - погано,

а йти на компроміс - добре;

що створювати конфлікт - погано,

а консенсус - добре;

що створювати конфлікт - погано,

а співпрацювати - добре.

Проте, я вважаю,

що це занадто просте бачення світу.

Ми не знаємо,

чи створювати конфлікт- погано,

доки не дізнаємось, хто бореться,

чому вони це роблять

і якими методами.

І компромісів може бути недостатньо,

якщо вони шкодять людям, які не брали
участі у їхньому прийнятті,

людям, які є вразливими, безсильними,

людям, яких ми зобо'язані захищати.

Можливо, ви трохи скептично налаштовані,

коли бачите, як адвокат сперечається
про користь конфліктів

і створює проблеми для компромісу,

але я також перекваліфікувався на посередника

і на даний момент проводжу свій час,
безкоштовно читаючи лекції з етики.

Як мій менеджер з банку любить казати,
я перейшов до нижчого соціального класу.

Але, якщо ви вислухаєте мої аргументи,

вони змінять не тільки те, як ми живемо,

про що я теж хотів би поговорити,

а й те, як ми сприймаємо головні проблеми

охорони здоров'я і довкілля.

Дозвольте мені пояснити.

Кожен школяр середньої школи в
Сполучених Штатах Америки,

зокрема моя дванадцятирічна донька,

знає, що існує три гілки влади,

а саме законодавча, виконавча та судова.

Джеймс Медісон писав:

"Якщо виокремити найбільш
священний принцип у нашій Конституції,

і, звісно, в будь-якій вільній конституції,

то це розмежування

законодавчої, виконавчої

і судової влади".

Засновники не лише були стурбовані

концентрацією та здійсненням влади,

а й розуміли небезпеку впливу.

Судді не можуть визначити конституційність законів,

якщо беруть участь у їх ухваленні,

вони не можуть вимагати
відповідальності від інших гілок влади,

якщо співпрацюють з ними

або вступають з ними в близькі стосунки.

Конституція, як сказав один відомий вчений -

"це запрошення до боротьби".

І ми насправді виграємо

від того, коли ці гілки
змагаються між собою.

Ми визнаємо важливість боротьби

не лише в державному секторі

між цими гілками влади;

ми знаємо, що це важливо й у приватному секторі,

у відносинах між корпораціями.

Уявімо собі, що дві американські
авіакомпанії домовились,

що авіаквитки економ-класу

коштуватимуть не менше,
ніж 250 доларів за один квиток.

Це співпраця, дехто сказав би "змова",

проте аж ніяк не конкуренція,

і ми, звичайні люди, страждаємо,

переплачуючи за свій квиток.

Уявімо собі, що дві авіакомпанії домовились,

що в першій існуватиме рейс
від Лос-Анджелеса до Чикаго,

а в іншій - від Чикаго до Вашингтона,

і жодної конкуренції не буде.

Знову ж таки, це співпраця або змова,
проте не конкуренція,

а ми страждаємо.

Таким чином ми розуміємо важливість боротьби,

коли мова йде про відносини між гілками влади

у державному секторі.

Ми також розуміємо важливість конфлікту,

коли мова йде про відносини між корпораціями

у приватному секторі.

Але ми забули про стосунки

між державним та приватним секторами.

Уряди у всьому світі співпрацюють з компаніями

над питаннями охорони здоров'я та довкілля,

часто співпрацюють з самими корпораціями,

які створюють або загострюють проблеми,
що їх вони намагаються розв'язати.

Нам кажуть, що ці відносини

безпрограшні.

Але що, як хтось програє?

Хочу навести вам декілька прикладів.

Агенство Організації Об'єднаних Націй вирішило
подбати про серйозну проблему:

погані санітарні умови в школах
у сільських районах Індії.

Вони зробили це не тільки у співпраці
з національними та місцевими органами влади,

а й з телевізійною компанією

і з великою багатонаціональною компанією -
виробником солодкої води.

В обмін на менш, ніж один мільйон доларів,

які корпорація отримала від
багатомісячної рекламної кампанії,

зокрема 12-годинного телемарафону -

і все це з використанням логотипу і
фірмових кольорів компанії.

Це була домовленість,

яка була цілком зрозуміла

з точки зору корпорації.

Це підвищує репутацію компанії

та створює лояльність до бренду.

Але, на мою думку,

це глибоко проблематично для міжурядового агентства,

агентства, яке має за мету забезпечити стабільне життя.

Збільшити споживання підсолоджених напоїв,

виготовлених з мізерних місцевих запасів води та
з використанням пластикових пляшок,

у країні, яка вже бореться з ожирінням -

це не стале рішення
ані з погляду охорони здоров'я,

ані з екологічної точки зору.

А для того, щоб розв'язати одну проблему
охорони здоров'я,

агенство сіє насіння

іншої проблеми.

Це тільки один приклад із десятків інших,
про які я дізнався,

пишучи книжку про відносини
між владою і компаніями.

Я також міг би розповісти вам про
ініціативи в парках

у Лондоні і по всій Великобританії,

за участю тієї ж компанії,
що пропагує заняття спортом,

чи про те, як британський уряд
вступає у добровільні зобов'язання

у партнерстві з компаніями

замість регулювати галузь.

Ця співпраця чи партнерство стали парадигмою
в галузі охорони здоров'я,

і - ще раз наголошую - вони мають сенс
з точки зору компаній.

Це дає їм змогу визначити проблеми
охорони здоров'я та їх рішення

у спосіб, що є найменш ризикований

і що найбільше відповідає
їхнім комерційним інтересам.

Таким чином, ожиріння стає проблемою

індивідуального прийняття рішень,

особистої поведінки,

особистої відповідальності
та відсутності фізичної активності.

Це не проблема -

якщо поглянути у неї під таким кутом -

багатонаціональної продовольчої системи за участю великих корпорацій.

І знову ж таки, я не звинувачую
в цьому компанії.

Компанії, природно, виробляють
стратегію впливу,

щоб пропагувати власні
комерційні інтереси.

Але органи влади несуть відповідальність

за розробку контрстратегії,

щоб захистити нас

і загальне благополуччя.

Влада помиляється,

співпрацюючи таким чином

з компаніями,

коли прирівнює

загальне благополуччя

до загального взаєморозуміння.

Коли ви співпрацюєте з компаніями,

то обов'язково відмовляєтеся від
чогось важливого,

що може сприяти загальному благу,
але з чим компанії не погодяться.

Компанії не погодяться з
посиленням регулювання,

якщо не повірять, що це не призведе
до ще сильнішого регулювання

чи не виштовхне з ринку їхніх конкурентів.

Також компанії не погодяться на деякі зміни,

наприклад, підняти ціни на свої
нездорові продукти,

бо це порушить закон про конкуренцію,

про що ми вже говорили.

Таким чином, влада не повинні плутати

загальне благополуччя та загальне взаєморозуміння,

особливо коли загальне взаєморозуміння
означає досягнення угоди з компаніями.

Хочу навести вам інший приклад,

перейшовши від співпраці
на високому рівні

до чогось нижчого

як у прямому, так і в переносному сенсі:

гідравлічний розрив пласту природного газу.

Уявіть, що ви купуєте ділянку землі,

не знаючи, чи права на видобуток
корисних копалин продані.

І це стається до сланцевого буму.

Ви будуєте будинок своєї мрії на цій ділянці,

і незабаром дізнаєтеся,

що газова компанія збирається побудувати на вашій землі
бурову установку для видобутку природного газу чи нафти.

Ось у таке важке становище
потрапила сім'я Галловіч.

За якийсь час

вони почали скаржитися на головний біль,

біль у горлі, свербіж очей,

а ще на збільшення шуму, вібрацію

та яскраві вогні від спалювання природного газу.

Ті люди дуже гучно критикували компанію,

а потім раптово перестали.

Завдяки Pittsburgh Post-Gazette,
де з'явилася стаття про них,

і ще одній іншій газеті, ми дізналися,
чому вони перестали критикувати компанію.

Газети звернулися до суду з питанням:
"Що сталося з сім'єю Галловіч?"

Як виявилося, та родина уклала
таємну угоду

з газовою компанією - і то була
безкомпромісна угода.

Газова компанія повідомила,

що родина отримає шестизначну суму,

якщо погодиться переїхати в інше місце
та почати своє життя спочатку,

але натомість

вони повинні пообіцяти не розповідати нікому
про свої стосунки з компанією,

не кажучи вже про те, що вони
знають про видобуток сланцю

і наслідки для здоров'я,

що виявляться під час медичного обстеження.

Я не звинувачую цю сім'ю за

їхнє рішення прийняти цю угоду

й почати облаштовувати життя в іншому місці.

І можна зрозуміти,

чому компанія воліла б
замовчувати цю ситуацію.

Але я хочу вказати на
нормативно-правову систему,

систему, в якій є сукупність угод,

на кшталт цієї,

що змусила людей замовкнути
й перекрила доступ до важливих даних

в галузі охорони здоров'я та епідеміології;

система, в якій регулятори

не видають повідомлення про порушення

в разі забруднення,

якщо власник землі й газова компанія

домовляються врегулювати проблему.

Ця система не тільки погана
з погляду охорони здоров'я;

вона наражає на небезпеку місцеві родини,

які нічого про це не знають.

А тепер я наведу вам два приклади.

Приклади системної проблеми.

Я міг би, звичайно, розповісти
про протилежні ситуації,

коли державний службовець

подає заяву в суд на фармацевтичну компанію,

бо та приховала те,

що антидепресант, що його він приймає,
активізує суїцидальні думки у підлітків.

Я можу розповісти вам про регуляторний орган,
який подав до суду на харчову компанію,

бо та заявила перебільшену інформацію
про користь свого йогурта.

Можу розповісти про законодавчий орган,

який, попри лобіювання з обох сторін,

став на захист довкілля.

Це поодинокі приклади,

але вони - проблиски світла у темряві

і можуть показати нам шлях.

Я почав з того, що іноді ми повинні
брати участь в конфлікті.

Органи влади повинні сперечатися,

боротися, часом вступати у прямий
конфлікт з корпораціями.

Не тому, що влада за своєю природою - це добро,

а корпорація - зло.

Кожен здатний діяти добре чи погано.

Але корпорації зі зрозумілих причин просувають
свої комерційні інтереси

і при цьому як шкодять загальному благополуччю,
так я сприяють йому.

Проте влада відповідає за те,

щоб захищати загальне благополуччя.

І ми повинні наполягати на тому,

щоб вона боролася за це.

Бо влада

є охоронцем

охорони здоров'я;

влада є охоронцем

довкілля;

і саме влада

є охоронцем

важливих складових суспільного благополуччя.

Дякую за увагу!

(Оплески)