Як серйозно підійти до проблеми різноманіття й інклюзії на роботі

Уявіть місце, в якому люди всіх кольорів та рас можуть піднятися на будь-який щабель кар'єрної драбини і де уроки, які ми отримуємо завдяки різноманіттю на роботі, насправді змінюють те, що ми робимо, думаємо чи говоримо поза офісом. Як нам зробити це? У цьому виступі захисниця інклюзії Джанет Стоволл ділиться власним планом для створення робочих місць, де люди відчувають себе в безпеці та можуть повністю бути собою.

Кожен має такого друга чи подругу -

знаєте, таких зациклених,

які на будь-яке запитання

завжди знаходять спосіб звести
відповідь до того, на чому вони зациклені.

Я така подруга.

(Сміх)

Я завжди зводжу відповідь

до расизму.

Якби мене хтось запитав: "Джанет,
маєш якісь плани на 4 липня?"

Я відповім: "Ага, я збираюся
передивитися всі серії 'Коріння'."

(Сміх)

Або якби мені сказали:
"Джанет, у мене для тебе анекдот:

Чому курча перейшло дорогу?"

"А це чорне курча?

Напевно джентрифікація".

(Сміх)

(Оплески)

Для мене зацикленість - це не просто
зацікавлення чимось.

Це зацікавлення, яке призводить до дії.

Тут йдеться не просто про думки,
а про дії.

Тут йдеться не про молитви,
а про рух уперед.

Я зациклена на расизмі тому, що знаю:

зацикленість може зруйнувати його.

Я зрозуміла це дуже багато років тому.

У далекому 1984 я була студенткою
Девідсонського коледжу,

у Девідсоні, Північній Кароліні.

Девідсон - крихітне містечко,

південне містечко,
розділене залізничними коліями,

білий Девідсон із однієї сторони,
темний Девідсон із іншої.

Оскільки темношкірі студенти жили
на білій частині колій,

нас могли зупинити в центрі
й попросити документ, що засвідчує особу,

поки поліція не запам'ятала наші обличчя.

Але, на щастя, це не тривало довго,

тому що з 1200 студентів
тільки 52 були темношкірими.

Був один темношкірий професор

і один темношкірий асистент декана.

Не краще було й у кампусі.

Що ж, мені це не подобалося.

Тому я почала писати.

А потім я стала кричати про це.

Десь через три роки

я втомилася.

Тому я вирішила написати ще дещо.

Я створила "Проєкт '87".

"Проєкт '87" був великим викликом
для Девідсона:

за три роки, до 1987,

набрати 100 темношкірих студентів,

запросити 10 темношкірих професорів,

ввести п'ять курсів лекцій з африканістики

і запросити одного темношкірого декана.

Це не виглядало надто революційно,

але незвичайним було те,

що ми також кинули виклик Девідсону,
і сказали: "Якщо ви не зробите цього,

то ми поставимо під сумнів
вашу прихильність до рівноправ'я."

Це було справжньою проблемою.

Ми навели реальні цифр.

Ми показали реальні наслідки.

Що ж, кампус просто шаленів.

Але, на щастя, посеред усього цього,

Девідсон отримав нового президента,

і той президент був також
зациклений на расизмі.

Тому він створив робочу групу,

щоб вирішити проблеми "Проєкту '87".

Кілька місяців потому

ми створили доповідь на 77 сторінок.

Ця доповідь стала основою
тих змін, які відбулися пізніше.

Мені не судилося побачити тих змін,

тому що, власне, у 1985 році

я закінчила коледж.

(Оплески)

Ви бачите трьох найщасливіших
людей на планеті в той день,

бо я покидаю коледж.

(Сміх)

Проте, зміни таки відбулися,

і сьогодні там 185 темношкірих студентів,

16 темношкірих чи різнорасових професорів,

чотири темношкірих декани,

а також ціла кафедра африканістики,
на якій можна отримати науковий ступінь.

(Оплески)

"Проєкт '87" змінив Девідсон.

А ще він змінив мене, бо я дізналася,

що зацикленість має велику вагу.

Що ж, сьогодні я - старший спічрайтер

однієї з найбільших компаній у світі.

Це професія, в якій працюють
92% білошкірих, в основному чоловіки,

що робить мене представницею
вимерлого виду.

Але я зациклена представниця.

(Сміх)

Якщо взяти спічрайтерство,
то воно дуже особисте.

Тому я проводжу чимало часу, розмовляючи

з директорами організацій
та вищим керівництвом.

Часто ці розмови зачіпають
різноманіття й інклюзію,

про що я, звичайно ж,
завжди рада поговорити.

Але після кількох таких розмов

я дійшла висновку:

я переконана, що бізнес
у стані зробити те,

чого не може зробити жодна організація.

Бізнес може викоренити расизм.

Коледжам це не під силу.

Їх лише 5000 у Сполучених Штатах,

і навчаються там тільки
20 мільйонів студентів.

Церква теж не може -

лише 35% із нас ходять туди постійно,

а коли і йдемо,

то 11 година недільного ранку стає
"найсегрегаційнішою годиною" в Америці.

Але бізнес?

Тільки серед американських
робочих ресурсів є 162 млн. людей

різних рас,

об'єднаних бажанням отримати зарплату
та необхідністю з'явитися, щоб отримати її.

(Сміх)

Зараз я усвідомлюю, що різноманіття -
це щось більше, ніж раса,

а расизм - щось більше, ніж Америка.

Але расова дискримінація -
найпомітніша форма,

і Бог знає, що Америка тут лідирує.

А, якби, дійсно, якби

ми працювали у різноманітних
й інклюзивних середовищах,

і мали б щось,
що нас пов'язувало?

І оскільки ми проводимо
одну третю свого життя на роботі,

що, якби ми налагодили контакт із людьми,
які не схожі на нас?

Думаю, світ поза роботою
був би зовсім іншим.

Таке може статися, якщо бізнес
зациклиться на расизмі.

Але виникає запитання:
як це має статися?

Що ж, думаю, існує три речі, які бізнес
може запозичити з "Проєкту '87":

реальні проблеми,

реальні цифри,

реальні наслідки.

Подобається це вам чи ні,

сьогодні різноманіття, насправді,
не проблема бізнесу.

Дійсно, це те, що варто робити,

але протягом десятиліть,
ми намагалися показати,

що різноманіття сприяє інноваціям
і дозволяє вивчити клієнта.

Я маю на увазі, на перший погляд,
це елементарно,

ніби чуєш пожежну сигналізацію,

тримаючись рукою за гарячі двері,

та все ж чекаєш даних, які підтвердять,
що твій будинок у вогні.

А дані перед тобою.

Етнічно різноманітні компанії справляються
на 33% краще, ніж звичайні компанії.

Згідно Forbes, місця, де етнічне
розмаїття багате, мають + 24% прибутку.

Та все ж, ось ми у 2018,

а у Fortune 500 лише
троє темношкірих керівників.

Та якщо ваше ім'я Моллі чи Коннор,

то у вас на 14% більше шансів
отримати відповідь на своє резюме,

ніж якщо вас звати Шаніс чи Дішон.

І все це, незважаючи
на той факт, що до 2045 року

Америка планує стати
міноритарно-мажоритарною країною.

Ось у чому справа:

таке економічне підгрунтя
для різноманіття, яким воно є сьогодні,

насправді не вирішує проблем.

Єдиний спосіб
для бізнесу стати зацикленим

на расовому різноманітті -

це виникнення термінової проблеми,
яка стосуватиметься всіх,

окрім кольорових людей.

У мене є одна ідея:

а як щодо роботодавців і покупців?

Тому що незалежно від того,
який ваш бізнес,

вони вам потрібні, правда ж?

Отож, давайте поговоримо
про реальні цифри.

Давайте візьмемо робітників та клієнтів.
Хіба не важливо,

щоб вони були хоч трохи схожі на людей,
які працюють на вас?

Якщо це так, можливо, база ваших
робітників повинна бути на 13% темношкірою

і на 18% латиноамериканською,

тому що саме так виглядає населення.

Можливо, так виглядає ваша база покупців.

Але скажімо прямо:

різноманіття й інклюзія -
не одне й те саме.

Різноманіття - гра з цифрами.

В інклюзії важливий вплив.

Компанії диктують різноманіття,

але вони повинні культивувати інклюзію.

І якщо інклюзія - це те, чого ви прагнете,

ви повинні врахувати
різні цифри.

Як щодо 30%?

Саме на цьому рівні,
як показують дослідження,

починають прислухатися
до голосів меншості.

Якщо вам потрібна реальна проблема,

вам знадобляться реальні цифри,

а якщо ви не готові до реальних цифр,

тоді, можливо, ви й не надто
прагнете різноманіття й інклюзії.

Це підводить мене до третього пункту:

реальні наслідки.

Подумайте про це:

коли торговці забувають, що вони роблять,
і не забезпечують необхідних цифр,

що ми робимо?

Ми дамо їм трохи часу,
можливо, відправимо на тренінг,

Але, тоді, коли вони
не досягають тих цифр,

звільняємо їх.

Проте, коли ми починаємо говорити
про різноманіття й інклюзію,

то використовуємо поняття
"відповідальність".

Ми бурчимо,
утримуємо виплати або пільги.

А ви знаєте, який найкращий стимул?

Робота.

А знаєте, який найкращий антистимул?

Її втрата.

Тому, якщо компаніям справді
потрібна відповідальність,

вони повинні стати її гарантом.

Наслідки - це те, що стається,
коли ви не робите те, за що відповідаєте.

Уявіть таке:

уявіть місце, в якому люди
всіх кольорів і всіх рас

можуть піднятися на будь-яку сходинку
корпоративних сходів;

де такі люди почуваються у безпеці
там, де це очікується, -

щодня приходять на роботу
як неасимільовані, аутентичні особистості,

тому що відмінності, які вони привносять,
визнаються і поважаються.

Та уявіть собі місце, де знання,
отримані завдяки різноманітності на роботі,

насправді змінюють те, що ми робимо,
думаємо чи говоримо поза роботою.

Саме це відбувається,
якщо ми працюємо разом,

виправляючи те, що зламано.

Ось що станеться, якщо ми перестанемо
тільки молитися про зміни,

а дійсно почнемо
рухатися до їх здійснення.

У цьому й полягає сила зацикленості.

Дякую.

(Оплески)