Обирайте правильні стосунки | Александра Редкей | TEDxUpperEastSide

Ця промова була виголошена в рамках місцевої події TEDx, організованої незалежно від конференцій TED.
Ви готові до розмови про стосунки? Александра Редкей стисло пояснює і проводить аудиторії екскурс у складнощі прогнозування, неправильного вибору та постановку важливих запитань при виборі правильних романтичних стосунків.

Я хочу, щоб усі заплющили очі.

Уявіть, що ви закохані.

Можливо, ви вже закохувались,

можливо, ще сподіваєтесь закохатись.

Як це було?

Ваше серце починає шалено битись,

у вашому животі відбуваються дивні речі.

Телефонуєте найкращому другу зі словами:

"Чорт візьми, думаю, я зустрів свою любов!"

Минуло три тижні.

Ми все так швидко зрозуміли.

Ми приймаємо ці надто поспішні рішення.

Всі наші емоції виринають так швидко.

І до чого це врешті-решт призводить?

До усвідомлення: "Що ми собі думали?"

50% шлюбів розпадаються. Чому?

Двоє моїх близьких друзів
подзвонили мені протягом тижня

та розповіли, що їхній шлюб
тривалістю понад десять років розпався,

незважаючи на те, що всі довкола них знали

про помилковість такого їхнього
рішення на той момент.

Знаєте, моя найкраща подруга -

її мама та я знали ще десять років тому -

що її обранець прагнув все контролювати;

зневажав жінок,

та справді хотів бачити поруч жінку,
що сидітиме вдома,

готуватиме, прибиратиме
та виховуватиме їхню дитину.

А мою подругу це все взагалі не цікавило,

вона співала джаз у Нью-Йорку.

Вона була дуже щаслива від такого життя,

але це не те, що було потрібно йому.

І в якийсь момент на своєму шляху

вона у нього закохалась

та пожертвувала своїми інтересами
заради сім'ї.

пожертвувала, оскільки вважала
таке рішення правильним.

Та через десять років

вона усвідомила, що не впізнає себе,

і тоді вирішила його покинути.

Недавно одна жінка запитала мене -

у свої 40 вона скаржилась на те,

що хороших чоловіків вже просто не існує.

І вона сказала, що усі чоловіки довкола

нагадують їй Пітера Пена.

Чоловіки, котрі, як вона пояснила,
не хочуть дорослішати,

не хочуть мати дітей,
не бажають одружуватись,

не хочуть вгамуватись.

Вона витрачала весь свій час та енергію,
намагаючись позбавити їх синдрому Пітера Пена.

І вона запитала чому, на мою думку,
це явище виникає,

чому вона не може нікого знайти,
та чому вона не в силах виправити це.

І я кажу їй: "Наскільки чесною мені бути?"

А вона: "О, так, будь дуже чесною!

Я налаштована серйозно. Я хочу вирішити
цю проблему. Як мені це зробити?"

На що я відповіла: "Думаю,
ти вкладаєш усі свої сили

у людей, які справді щасливі.

У них все гаразд.

Навіщо їм одружуватись, н
ароджувати дітей та вгамовуватись?

Не вони цього хочуть, а ти."

Отже, справа у вашій налаштованості,
у ваших планах.

Як ми обираємо партнерів?

І чому ми намагаємось
змусити їх змінитись?

Або, чому ми ігноруємо те, якими вони є,

чи ті попереджувальні сигнали,
які просто очевидні?

Жінки постійно скаржаться -
у свої 30, 40 чи 50,

що не можуть знайти чоловіка своєї мрії

чи жінку своєї мрії.

Чоловіки скаржаться, що, на їхню думку,
їх не помічають,

бо вони просто "хороші хлопці", "
хлопці, що треба", "друзі",

і вони роблять висновок,

що люди зустрічаються з тим,
кого не існує,

актором, патологічним брехуном,

з тим, хто вже одружений.

Отже, ми приймаємо усі ці
рішення у наших стосунках,

а через два, три роки такого життя,

чи десять років такого життя,
впадаємо у розпач.

Ми щосили стараємось побудувати
стосунки, яких прагнемо,

байдуже, чи закінчаться вони одруженням
чи довготривалими зобов'язаннями.

Чому ми повторюємо все це знову,
знову та знову?

Ще раніше одна жінка,

про яку я вже згадувала, котра цікавилась
моєю думкою? чому так відбувається,

сказала: "О ні! Я не ходжу
на побачення з Пітерами Пенами."

Я просто зустрічаю таких.

Гаразд, окрім останніх двох стосунків,
я зустрічалась з чоловіком, у якого синдром Пітера Пена."

"Jтже, ти все ж зустрічаєшся з ними.
Xому ж ти їх обираєш?"

Вона справді не змогла
цього пояснити.

І тоді вона знову взялась за старе

та сказала: "Ні, ні, насправді
я не зустрічаюсь з такими."

"Авжеж, окрім останніх двох."

Dона почала
оборонятись у розмові

і заперечувати правду,

яку всі довкола бачили,

тобто люди, котрі любили її найбільше,
її друзі, сім'я.

Я запитала себе:

що трапляється на шляху кохання?
Що ми робимо?

Все починається прекрасно,
чудесно, ідеально.

Ви по самі вуха закохуєтесь
у людину дуже швидко.

І тоді ми бачимо попереджувальні
сигнали, але ігноруємо їх,

зі словами: "Ні, ні, вся справа в нас.
Ми божевільні. Ми надто вимогливі."

Але проблема в тому, що наші друзі
і сім'я також це бачать.

І вони схвильовані. Вони можуть
казати про це або мовчати.

Але якою ж є наша відповідь?

Ми кидаємось на них.

"Що ж, ти ніколи не будеш щасливим,
якщо я буду."

"Нарешті я закохалась,
а ти не можеш це прийняти."

"Та ти просто не знаєш його.
Він інший, коли ми наодинці."

Ми постійно повторюємо це собі.

Тоді виникає кілька попереджувальних
сигналів поспіль.

Та ми кажемо собі: "Над усіма
відносинами слід працювати."

І це правда, однак
ми вводимо себе в оману,

тому наші друзі та рідні
висловлюють своє занепокоєння.

А що робимо ми?
Нападаємо на них. Обороняємось.

А тоді починаємо від них віддалятись.

Вони втручаються зі словами:

"Послухай, я справді маю сумніви
щодо людини, з якою ти зустрічаєшся.

Хочу, щоб ти замислилась над цим.

Я б хотів, щоб ти спробувала знайти
іншого або просто закінчити все."

І, можливо, ми навіть
зізнаємося самі собі:

"Так, мабуть мені слід закінчувати з цим.
Я ж знаю, що ця людина не для мене."

Але ми так не робимо.

І ось що тоді трапляється -

наші рідні чи друзі, чи будь-хто
в нашому житті, колеги, співробітники

сперечаються з нами і кажуть:

"Зверни увагу, це проблема."

Ми почуваємось збентеженими,
соромимось.

І що в результаті ми робимо?
Віддаляємось від них.

Ми більше не навідуємось додому до друзів,

бо вони безперервно скаржаться.

Потім зляться члени сім'ї і

віддаляються від вас; припиняють спроби.

І, зрештою, ми також розуміємо,

що помилялись і правда на їхній стороні.

І ми ненавидимо це.
Це зводить нас із розуму.

Опісля впадаємо у відчай

зі словами: "Чи ми коли-небудь
знайдемо собі пару?"

І ми могли б зекономити так багато
часу, енергії та не втрачати надію,

якщо б послухали людей,
які нас оточують,

замість того, щоб оборонятись.

Чому ми повторюємо все по колу?
Чому ми це повторюємо?

Бо ми робимо так завжди.

Наш мозок -

думаю, та сама частина мозку
відповідає за залежність,

контролює наше кохання як почуття,

бо наше кохання,

цей сильний зв'язок з кимось,
який ми відчуваємо,

який цілком нелогічний,

- ми навіть добре не знаємо людину,

у нас справді немає багато спільного,

але ми хочемо вірити, що є -

це так, як бути залежним
від наркотиків чи алкоголю.

Це залежність, саме так.

І невідомо з яких причин нам
не вистачає мудрості це зрозуміти.

Нам бракує мудрості,

бо наші емоції та наше сприйняття,
наші враження від кохання

володіють нашим мозком, нашим розумом,

префронтальною корою
в передній частині мозку.

Префронтальна кора - це частина
головного мозку,

що відповідає за прийняття раціональних рішень.

Вона каже іншим частинам мозку: "Досить!"

Коли ви хочете когось вдарити,
та раптом розумієте:

"Е ні, це ж мій бос, я не можу
цього зробити," (Сміх)

це префронтальна кора каже вам: "Досить!"

Але ми не дозволяємо префронтальній корі

керувати нашим серцем
та такими почуттями, як кохання,

і ось як ми потрапляємо
у подібні ситуації.

Можливо, справа у генетиці,
або у прикладах для наслідування,

або ж ми не знаємо нікого,
хто щасливий у шлюбі,

чи щасливий у стосунках, і так далі.

Дехто переконаний, що на нього
чекає небезпека.

Для чого йти на побачення з тим,

хто, як нам відомо, в минулому
зраджував чи обманював?

Людина розповідає нам про свого
останнього партнера, якого зрадила,

проте якимось чином
ми далі думаємо, що:

"Ой, з нами вони зміняться."

Тим часом, хороша людина зовсім поруч,

хороший хлопець, чесний, вірний,
надійний, кохає вас,

проте ми таких ігноруємо.

Наведу приклад, але не смійтесь.

Це холостячка.

Чи хтось з присутніх дивився
шоу "Холостяк" останнім часом?

(Аудиторія) Так. АР: Гаразд,
одна людина, дякую.

Незаміжня жінка на ім'я Дес

спілкується з трьома чоловіками,

двоє з яких шалено у неї закохані.

Шалено у неї закохані.

Вони говорять про почуття, вони ніжні,
пишуть вірші, співають пісні,

усі ці дивовижні речі.

І в кого вона закохується?

У чоловіка, котрий її не кохає.

І він говорить про це,
розбиває її серце.

І я не знаю, як розвиватимуться події,
попереду ще один випуск шоу,

але думаю це дуже символічно і життєво.

Ми постійно так робимо. Ми бачимо,
як наші друзі приймають такі рішення.

Кохання керує нашим розумом.

Ми наче наркозалежні,

одержимі; ідея кохання стала нав'язливою;
ми не можемо спати.

Нам або шматок в горло не лізе, або коли ми нарешті
їмо той чізбургер, він дуже нам смакує,

бо ми закохані і все перебільшуємо.

Ось моя улюблена цитата до теми.

Вона нагадує мені ту жінку, що хотіла позбавити
синдрому Пітера Пена чоловіків, з якими зустрічалась.

"Ніколи не вчіть свиню співати.

Це тільки дратує свиню
і є марною тратою вашого часу."

Я не кажу, що чоловіки це свині

- але якщо вони все таки свині,

то жінки такі ж свині, як і вони -

але навіщо постійно намагатись
змінювати людей?

Ми будуємо ці відносини,
і свині не вміють співати,

однак ми продовжуємо
вчити їх співати, і це просто,

знаєте, дратує, і є марною
тратою вашого часу.

Тим часом,

ваші стосунки тривають вже два роки
і весь цей час ви змарнували,

оскільки насправді для вас існує
так багато можливостей.

Отже, як нам виправити це?

Список короткий, але важкий.

Нам треба відкрити своє серце для самооцінки.

ЖІнка, яка попросила поради,
сиділа в колі своїх друзів

- ми просто проводили разом час
у задньому дворику, організувавши барбекю, -

і вона відмовлялась слухати
будь-кого з них,

а всі говорили одне і те ж.

Ми повинні відчинити
наше серце для самооцінки.

Що з нами відбувається?

Яким чином ми сприяємо цим стосункам?

Чого ми боїмось? Чи ми вважаємо себе
недостойними цього?

Чи ми вважаємо, що слід бути
задоволеним цією людиною?

Вам слід одужати,

і на шляху до одужання
потрібно пізнати себе.

Мені важко передати,
скільки людей кажуть -

Що ж, вони йдуть на побачення і починають:

"Сподіваюсь, я сподобаюсь цій людині."

А я кажу: "Що? Сподіваюсь,
це вона сподобається тобі!

Яка різниця, чи ти їм й сподобаєшся?"

Вам слід оцінити цю людину,
щоб зрозуміти,

чи вона підходить вам.

Якщо єдиною метою наших побачень
буде бажання сподобатись,

не дивно, що ми приймемо
неправильні рішення.

І в результаті маємо людину,
яка постійно повторює:

"Гаразд, я все поясню.

Я розповім тобі, що я шукаю.

Я хочу бачити поруч людину,
яка робить це і це, цікавиться цим і цим."

Що ж, безсовісна людина,

яка просто хоче затягнути вас у ліжко,

буде говорити вам всі ці речі,
про які ви щойно сказали.

Тому замість того, щоб все пояснювати
і дозволяти їй

стати такою, як ви хочете, тимчасово,

щоб отримати бажане,

вам слід зробити крок назад

і зрозуміти, що для вас є найважливішим.

Дайте відповідь на три запитання.

Якщо ви справді бажаєте одружитись
та мати дітей, і вам 35,

тоді ось одне з перших запитань:

Ви хочете одружитись?

Я не маю на увазі зі мною чи завтра,

але чи це входить у ваші плани?

Бо є багато людей, які кажуть:

"Нізащо. Ні, дякую. Якщо я ніколи
не одружусь, то буду щасливою."

Нам треба бути сміливішими.

Потрібно знати, чого ми хочемо,

і бути наполегливими
стосовно справді важливих речей.

Одна моя подруга казала,

що не хоче йти на побачення з тими,

хто хоч раз у житті вживали наркотики,
в тому числі марихуану,

на що я відповіла: "Та ну!

Більшість людей пробували наркотики,
принаймні раз у житті.

Тому не знаю...
Чи справді це так важливо?"

Я розумію, якщо вони
наркомани, курять щотижня,

не планують працювати і таке інше,
тоді я розумію.

Але нам справді потрібна мудрість
у наших пошуках.

Як щодо "Давай
наполягатимемо на чесності!"

і "Чи ця людина чесна?";

ось на чому ми хочемо наполягати.

Нерозсудливі люди шукають
своє щастя вдалині;

розумні люди шукають його
у себе під ногами.

Ми маємо бути задоволеними собою.
Ми повинні радіти від своєї присутності.

Тоді щастя частіше відвідуватиме до нас.

Якщо ми почуваємось нещасними,

то це почуття тільки зростатиме,

коли ми оцінюватимемо власне життя.

Мова йде про наше власне бачення.

Правило номер один

- і багато хто вважає це божевіллям,
проте я підтримую на всі 100% -

ваші друзі та рідні мусять зустрітись
з вашим імовірним обранцем.

Якщо це ставить вас у незручне становище

і: "Ой лишенько, вони вважатимуть
мене божевільною,"

тоді, можливо, це проблема.

В такому випадку можна схитрувати,
підіграти (Стає у позу) (Сміх)

на зразок "Ой, ми зовсім випадково
зайшли у цей ресторан,

а тут, дивись, моя найкраща подруга.

О, а чому б тобі не повечеряти з нами?"

Все тому, що вони скажуть,
чи ця людина підходить вам чи ні,

але проблема полягає в тому,
що нам треба слухати їх,

і це має статись рано, в межах 3-5 побачень. Чому?

Тому що саме в цей період ми закохуємось

- від трьох до п'яти побачень -

ось коли ми вже потрапляємо на гачок.

Ми можемо не казати цього, не визнавати,
але ми знаємо, що це правда;

ось коли ми потрапляємо на гачок,
з перших днів,

Саме тоді ми стаємо залежними,
а наше життя некерованим.

Тому треба дати задній хід

і просто сформувати перше враження
від когось вже з самого початку.

І якщо вони скажуть:
"Біжи," - тоді біжіть.

Біжіть!

І не зважайте на думку однієї людини,
котра казатиме:

"Якщо це робить тебе щасливою,
то я вірю, що ти приймеш правильне рішення."

Ні, ні, ні. Не слухайте цю людину.

Якщо троє з п'яти ваших друзів
або двоє з трьох скажуть:

"Ех, не знаю. У мене це не викликає симпатії.
Не думаю, що ця людина підходить тобі."

Біжіть, біжіть, навіть якщо подумаєте:

"Але ж у цій людині стільки потенціалу,
і ми маємо так багато спільного."

Ні, просто біжіть.

Потрібно вірити людям з вашого
оточення, бо вони мудріші,

мудріші за нас в той час,
коли ми у вирі цих подій.

Дослухайтесь до наступної поради.
Оберіть зухвалу подругу.

Подругу, яка настільки чесна,
що хочеться сказати: "Ні, я не хочу питати її,

бо знаю, що вона скаже щось погане."

Саме до такої людини
вам захочеться звернутись.

Поговоріть зі спеціалістом, консультантом,
психотерапевтом, будь-ким,

просто поговоріть з кимось,
щоб почути їхню оцінку.

Щодня звертайте увагу
на попереджувальні сигнали

і наберіться сміливості, щоб рано піти.

Наберіться сміливості, щоб піти.

Справжня любов можлива. Так і є.

Ваші теперішні стосунки
також можуть бути кращими.

Не втрачайте сміливості, не засмучуйтесь.

Вірте у власне вміння аналізувати, довіряйте собі,
своєму внутрішньому голосу, ви все зможете.

Не бійтесь ставити ті запитання.
Не лякайтесь.

Якщо вам лячно поставити
це справді важливе запитання зараз,

що ж, на вашу думку,
станеться через п'ять років,

якщо ви так і не поставили
це запитання?

Сміливіше, ви зможете це зробити.

Вчинки долають страхи:

чим частіше ми це робитимемо,
тим комфортніше нам буде.

Моя дружина на нашому
першому побаченні сказала,

що у неї склалось враження,
ніби вона на побаченні з слідчим ФБР,

бо я ставила їй так багато запитань.

Але погляньте, що з цього вийшло.
Ми одружились. Вона склала мій іспит.

Дива трапляються, і ви мусите вірити,
що кохання можливе.

Можливе, якщо ви дослухаєтесь
до вищесказаного, приймете поради,

слухатимете друзів та членів сім'ї;

вони люблять вас, справді люблять,
просто вони бажають вам всього найкращого.

Не обманюйте себе, думаючи:

"Та вони просто заздрять," чи
"У них ніколи не було добрих стосунків."

Слухайте їх, вони люблять вас. Це можливо.

Дякую.

(Оплески)