Кері Мулліс про новітні засоби боротьби зі смертельними інфекціями

Бактерії, стійкі до дії медикаментів, стають причиною смертей навіть у найкращих лікарнях. Проте тепер у таких важких інфекцій, як стафілокок чи сибірка може з'явитись новий супротивник. Нобелівський лауреат Кері Мулліс, на очах якого в результаті безсилля потужних антибіотиків помер товариш, представляє новий засіб боротьби з інфекціями із надзвичайними перспективами.

Приблизно чотири роки тому, чи то пак п'ять років тому,

сиджу я на сцені, здається, в Філадельфії,

із схожою на ось цю сумкою.

І я виймав молекулу з цієї сумки

і розповідав про те, що нам ця молекула є маловідомою.

Проте наше тіло прекрасно її знає.

Тоді я вважав, що наше тіло ненавидить її.

Оскільки у нас проти неї сильний імунітет. Вона називається епітоп alpha-Gal.

Таких молекул є багато в серцевих клапанах свині,

і саме тому пересадити клапан серця свині людині є нелегко.

Взагалі-то, наш організм не ненавидить їх.

Наш організм любить їх. Він їх їсть.

Справа в тім, що клітини нашої імунної системи постійно голодні.

І коли антитіло прикріпляється до однієї з цих молекул

на клітині, це означає «Це — їжа!».

І ось, я думав про це і про те що, як я сказав, у нас є

імунна реакція на цю безглузду молекулу,

котру ми не виробляємо, але часто зустрічаємо у різних тварин.

Але я сказав що цієї реакції позбутись неможливо.

Адже всі ті, хто намагався пересадити клапан серця,

зіштовхнулись із цією неможливістю.

І я подумав, а чому б нам не скористатись цим?

Що, якщо б я міг взяти цю молекулу

і прикріпити до бактерії,

котра для мене є патогенна, і котра щойно вразила мої легені?

Я б міг відразу скористатись

імунною реакцією, котра в нас вже є.

В такий спосіб не потрібно чекати 5-6 днів доки вона розвинеться.

Імунітет одразу атакував би усе, до чого б її не прикріпили.

Це було б схоже на те, що стається, коли вас, скажімо,

зупиняють в Лос-Анджелесі за порушення правил дорожнього руху,

і коп підкидає вам пакетик марихуани на заднє сидіння,

а потім звинувачує у зберіганні наркотиків.

Це такий собі швидкий і надійний спосіб зменшити кількість людей на вулицях.

(Сміх)

Отже, ми можемо взяти бактерію,

котра зовсім не продукує ці речі,

і, якщо їх добре прилаштувати до неї,

можна і її з вулиці забрати.

А у нас і дійсно немає

ефективного способу позбавлення від деяких бактерій.

Можливості антибіотиків зменшуються.

І наш світ, очевидно, теж рухається до свого кінця.

І тому, мабуть, це й не матиме значення через 50 років.

Стрептокок, та інші бактерії бурхливо розвиватимуться,

оскільки нас тут не буде. Але якщо будемо —

(Сміх)

нам необхідно буде щось вдіяти з цими бактеріями.

Отже, я почав над цим працювати,

із групою колег,

намагаючись прикріпити цю штуку до інших речей, котрі,

в свою чергу, прикріплені до певних визначених цільових зон

бактерій, котрі нам не подобаються.

І зараз я почуваюсь як Джордж Буш,

кажучи «Місію виконано!».

Можливо, я роблю якусь дурницю, як і він у свій час.

Але те, про що я вів мову працює вже сьогодні.

Вбиває бактерії, поїдає їх.

Цю річ можна прикріпити, як ось той зелений трикутник що вгорі,

що символізує її зараз.

Її можна прикріпити до такої собі штуки, що називається аптамер ДНК.

І цей аптамер ДНК прикріпиться саме

до цілі, котру було вибрано.

Можна виділити характерні ознаки бактерій, ворожих нам,

таких, як стафілокок. Його я не люблю особливо,

оскільки минулого року із-за нього помер мій товариш, професор.

На нього не діють антибіотики, тому я його і не люблю.

І тому я створюю аптамер, який прикріпить цю штуку до нього.

Який знатиме, як знайти стафілокок в організмі людини

і повідомить імунну систему про те, що його необхідно знищити.

Ось що з цього вийшло. Бачите лінію вгорі

з маленькими цятками?

Це — група мишей, котрих

наші колеги-вчені з військово-повітряної бази Брукс у Техасі

заразили сибіркою.

Їм також давали препарат, котрий ми розробили,

що діяв, зокрема, на сибірку,

і спрямовував на неї дію імунної системи.

Як бачите, всі миші вгорі вижили.

100-відсотковий рівень виживання.

І вони, взагалі-то, прожили ще днів чотирнадцять,

чи то 28, аж до того, як ми їх розітнули,

щоб дізнатись, що пішло не так.

Чому вони не загинули?

А не загинули вони тому, що у них більше не було сибірки.

Отже, нам це вдалося! ОК?

(Оплески)

Місію виконано!

(Оплески)