Чи вважають діти донорів сперми членами своїх сімей?

Як ми визначаємо, хто такі батьки і що таке сім'я? Вєрлє Провуст, фахівець з біоетики, досліджує дані питання у контексті нетрадиційних сімей, які усиновили дитину, утворилися після повторного шлюбу, зверталися до сурогатного материнства або донорства сперми. У своїй промові вона розповідає, як батьки та діти створюють власні родинні історії.

Хто такі батьки?

Кого ми називаємо батьками?

Питання не просте.

Сьогодні стало можливим усиновлення,

зведені сім'ї,

сурогатне материнство.

Чимало батьків постають перед
складними питаннями

та приймають нелегкі рішення.

Чи маємо ми розповідати
нашим дітям про донорство сперми?

Якщо так, то коли?

Як підібрати потрібні слова?

Донором сперми називають
"біологічного батька",

але чи дійсно ми маємо використовувати
слова "батько"?

Як філософ і соціолог,

я досліджувала ці питання у
рамках концепції батьківства.

Сьогодні я розповім вам
те, що дізналася,

спілкуючись з батьками та дітьми.

Я вам продемонструю, що
вони знають про найголовніше,

незважаючи на те, що їхні сім'ї
дещо відрізняються.

Я покажу їхній нестандартний підхід
до складних питань.

Також ви почуєте про
вагання, які оволодівають батьками.

Ми провели опитування пар,

які лікували безпліддя в
Університетській лікарні Ґента,

використовуючи сперму донора.

На цьому графіку лікування

ви бачите дві відмітки,
які означають дати проведення опитування.

Сюди ми включили гетеросексуальні пари,

в яких з різних причин сперма чоловіків
була неналежної якості,

та лесбійські пари, які потребують
залучення донорської сперми.

Також ми включили сюди дітей.

Я хотіла дізнатися,

як ці діти визначають для себе
поняття батьківства та сім'ї.

По суті, я ставила їм це питання,

тільки змінивши підхід.

Я намалювала яблуню.

Таким чином, я змогла поставити
абстрактні філософські питання

в такій формі, щоб
вони не змогли їх оминути.

Як ви бачите,

на яблуні нічого немає.

І вона демонструє мій підхід
до дослідження.

Розробляючи подібні прийоми,

я надаю так мало змісту та
суті, наскільки це можливо для інтерв'ю,

оскільки хочу почути це від них.

Я запитала:

"Як виглядала би ваша сім'я, якщо
вона була б яблунею?"

Вони могли взяти по паперовому
яблуку для кожного, кого, на їхню думку,

вважають членом
своєї сім'ї,

написати ім'я та причепити там,
де вони захочуть.

І я ставила запитання.

Більшість починали з когось -
з батьків, або брата чи сестри.

Одна дитина почала з "Боксера",

померлої собаки бабусі і дідуся.

На цьому етапі жодна дитина
не почала зі згадування донора.

Тому я запитувала про їхню історію
народження.

Я сказала: "Перед тим, як
ти народився,

були тільки твої мама і тато,

або мама і мама.

Ти можеш мені розповісти, як
ти з'явився в сім'ї?"

І вони пояснили.

Один сказав:

"Мої батьки не мали гарного насіння,

але є добрі чоловіки, у яких є
запасні насінинки.

Вони приносять їх у лікарню

та кладуть у велику банку.

Моя мама пішла туди

і взяла два зернятка з банки,

одну для мене і одну для
моєї сестри.

Вона поклала зернятка собі в живіт ...

якимось чином..

і в неї виріс дуже великий живіт,

і там був я".

Хм...

І тільки тоді, коли вони починали
згадувати про донора,

я починала ставити питання,
використовуючи їхні слова.

Я сказала:

"Якщо це яблуко було б для
доброго чоловіка з насінням,

що ти зробив би
з цим яблуком?"

Один хлопчик
розмірковував вголос,

тримаючи яблуко.

І сказав:

"Я не буду чіпляти його тут,
разом з іншими.

Він не член моєї родини.

Але я не покладу його на землю.

Вона надто холодна і тверда.

Я вважаю, воно має бути на стовбурі,

оскільки моя сім'я
утворилась завдяки йому.

Якщо б він цього не зробив,

було б дуже сумно, тому
що моєї сім'ї тут би не було,

як і мене".

До того батьки вигадували
родинні історії --

історії, які вони розповідали дітям.

Одна пара пояснила запліднення,

взявши своїх дітей на ферму,

щоб вони побачили, як ветеринар
запліднює корів.

Чому б ні?

Ось їхній підхід до пояснення,

їхні власні родинні історії.

DIY ["Зроби це сам"].

Інша пара робила книжки -

кожній дитині по книжці.

Це справжні витвори мистецтва,

які містили всі думки і почуття
під час лікування.

Навіть підкріпили туди талони
з парковки біля лікарні.

Отже, принцип "Зроби це сам":

пошук способів, слів
та уявних образів,

щоб розповісти дитині
сімейну історію.

Ці історії дуже відрізнялись
одна від одної,

але в них було дещо спільне:

це була історія про
палке бажання мати дитину

і про пошуки цієї дитини.

Про те, як особливо і сильно
люблять дитину.

Проведені дослідження доводять,
що в цих дітей все гаразд.

В них не більше проблем,
ніж в інших дітей.

Проте такі батьки до того
хотіли виправдати свої рішення,

розповідаючи історії.

Вони сподівались, що
діти зрозуміють причини,

через які сім'я виникла саме так.

У глибині душі вони боялись, що
дитина засудить таке рішення

і відвернеться від генетично
нерідних батьків.

І такий страх можна зрозуміти,

оскільки ми живемо у дуже
гетеронормативному

і заклопотаному генетикою
суспільстві

-- світ і досі вірить,

що справжня родина це
- одна мама, один тато

і генетично споріднені
з ними діти.

Ну, добре.

Я хочу розповісти про одного
хлопчика-підлітка.

Його було зачато спермою донора,
але ми не включили його в дослідження.

Одного разу він сперечався
зі своїм батьком

і крикнув:

"Ти мені вказуєш,
що я маю робити?"

Ти навіть мені не батько!"

Це саме той момент, якого боялись
батьки в нашому дослідженні.

Невдовзі хлопчик визнав
провину і вони помирились.

Але найцікавішим тут було
ставлення до ситуації його батька.

Він сказав:

"Цей спалах не мав відношення
до відсутності спільних генів.

Причиною був період
статевої зрілості --

він завжди складний.

Нормальна поведінка
для такого віку.

Це мине".

Чого нас навчив цей чоловік,

якщо щось йде не так,

не варто одразу думати,

що через сім'ю, яка дещо
відрізняється від інших.

Такі випадки трапляються
в усіх сім'ях.

І час від часу

всі батьки розмірковують:

чи добре я виконую свою
батьківську місію?

І ці батьки також.

Перш за все, вони прагнуть зробити
все якнайкраще для дитини.

Але, звичайно, іноді сумніваються:

чи дійсно я справжній батько або мати?

Невпевненість існувала задовго
до того, як вони стали батьками.

На початку лікування,

вперше зустрівшись
з консультантом,

вони слухали дуже уважно,

оскільки хотіли все зробити правильно.

Навіть через 10 років

вони пам'ятають
його пораду.

Коли ми згадували про консультанта

і поради, які він давав,

ми це обговорювали.

І одна лесбійська пара сказала,

"Коли син нас запитає,

"А в мене є батько?"

ми скажемо "Ні, в тебе немає батька".

Але ми більше нічого не скажемо,
поки він сам не запитає,

бо він може бути не готовим до цього.

Нам так порадив консультант".

Отже...

Я не знаю, це
абсолютно відрізняється

від наших відповідей
на дитячі питання.

Наприклад, "Молоко виготовляють
на фабриці?"

Ми відповімо, "Ні, його дають корови",

і ми розповімо про фермера

та про те, як молоко
потрапляє до магазину.

Ми не скажемо дитині:

"Ні, молоко не виготовляється
на фабриці".

Отже, тут відбувалося щось дивне,

і, звичайно, діти це помічали.

Один хлопчик сказав:

"Я ставив своїм батькам багато запитань,

але вони поводились дуже дивно.

І ви знаєте, у мене в школі є подруга,
яка з'явилась на світ так само, як я.

Коли в мене виникають питання,
я звертаюся до неї".

Розумний хлопчик.

Проблему вирішено.

Цього батьки й не помітили,

і це точно не відповідало ні
їхньому баченню,

ні підходу консультанта,

коли вони обговорювали важливість
відкритого спілкування у родині.

Ось дивина, що стосується порад.

Рекомендуючи людині ліки, ми перед цим
збираємо певні відомості.

Ми проводимо випробування

і тривалі дослідження.

Ми хочемо дізнатися про дію цих ліків,
що цілком обгрунтовано,

та про їх вплив на людські життя.

А поради?

Щодо поради

або фахівця, який її дає, недостатньо,
щоб вона красиво звучала в теорії

чи просто була надана
з найкращих міркувань.

Порада має бути обгрунтованою,

потрібні факти, що вона дійсно
покращить життя пацієнта.

Мій внутрішній філософ хоче
запропонувати вам такий парадокс:

раджу вам перестати дотримуватись порад.

Ну, так.

(Оплески)

Я не хочу закінчувати тут тим,
що було помилкою,

применшуючи значення теплих стосунків
у сім'ях, про які ми говорили.

Пам'ятаєте про книжки
і поїздку на ферму?

Коли батьки роблять те,
що їм допомагає,

вони роблять чудові речі.

Я хотіла би, щоб ви, як члени родин,
дещо запам'ятали:

не має значення, яка саме
у вас родина -

теплі взаємини важливі
в усіх сім'ях.

І для налагодження таких відносин не
потрібно бути професіоналом.

Більшість з нас цим справляється
досить добре,

хоч це буває непросто

і час від часу ми можемо
потребувати поради.

В такому випадку

пам'ятатйте про наступні
три речі.

Використовуйте поради, які прийнятні
саме для вашої родини.

Пам'ятайте, - тут експерт саме ви,
оскільки ви живете у вашій сім'ї.

І, нарешті,

вірте в себе та у свою винахідливість,

тому що ви можете зробити це особисто.

Дякую.

(Оплески)