Мистецтво захопити глядача

Роб Леґато настільки добре створює спецефекти, що інколи вони перевершують реальність. У цій душевній та веселій промові він ділиться своєю точкою зору щодо того, як підсилити відчуття реальності на екрані на прикладі таких фільмів як "Аполлон 13", "Титанік" та "Володар часу".

Я працював над фільмом "Аполлон 13".

Під час роботи над ним я відкрив дещо

про роботу нашого мозку, а саме:

коли у нас переплітаються такі почуття як

захоплення, страх чи ніжність,

вони змінюють наше сприйняття речей.

Вони змінюють те, що ми бачимо і те, що пам'ятаємо.

В якості експерименту, на свій страх і ризик,

я взявся відтворити запуск Сатурна V

для цього фільму. Оскільки я виклав його,

я трохи нервував, тому відчув необхідність провести експеримент

і посадити групу таких людей як ви в демонстраційну кімнату

і показати цей відеоматеріал. Коли я відтворював ці кадри,

я лише хотів дізнатися,

що люди запам'ятали, що було незабутнім?

Що я насправді повинен відтворити?

А що я мушу намагатися зімітувати?

Отже, це кадри, які я показував усім.

І я виявив, що через характер

цього відео і сам факт зйомок цього фільму,

із ним були пов'язані емоції

та наші колективні спогади про те, що цей запуск означав для нас

та пов'язані з ним речі.

Коли я показав ці кадри,

я спитав учасників експерименту про їхню думку

та їхні улюблені моменти - вони змінили їх.

Там було фокусування камери.

Там було все. Скомбіновані кадри.

Мені стало надзвичайно цікаво:

"На що ж ви дивилися кілька хвилин тому?

І як ви дійшли до такого опису?"

Я зрозумів, що повинен відтворювати не те,

що вони побачили, а те що запам'ятали.

Отже, це кадри запуску, які ґрунтуються в основному

на думці людей і на комбінації

всіх кадрів і всіх можливих речей,

які створюють щось на зразок

колективної свідомості того, що вони запам'ятали,

але не того, як воно насправді виглядало.

Це те, що ми створили для "Аполлона 13".

(Шум)

Те, що ви бачите зараз, є спільним враженням

різних людей, різних спогадів,

включаючи мої власні, і трішки творчості

над предметом.

Я зняв усе крупним планом,

що наближує вас до того, що відбувається,

але оформив усе подібно до кадрів дальнього плану,

які дають відчуття відстані, тому насправді я

старався нагадати вам не зовсім те,

що ви побачили раніше.

Пізніше я покажу вам,

на що ви реагували.

(Музика)

Том Генкс: Вітаю, Г'юстон. Це Одіссей.

Приємно бачити Вас знову. (Оплески) (Музика)

Роб Леґато: Вважатиму, що вони аплодували мені.

(Сміх)

Так, тепер я на стоянці. Власне, це консервна банка,

і я відтворюю запуск за допомогою вогнегасників,

вогню і воску, який я кинув

перед об'єктивом, щоб виглядало як лід.

Якщо ви повірили хоча б у щось із показаного,

реакція та емоції виникали у вас

на фальшивку, але, як на мене,

це справді захоплююче.

А це місце - це кульмінаційний момент фільму,

і щоб досягнути його, потрібно було лише

взяти манекен, викинути його з гелікоптера і зафільмувати його.

Я так і зробив.

Це я знімав, а я звичайний оператор,

і у мене з'явилося відчуття правдоподібності,

розумієте, ніби слідуєш за ракетою протягом всього її шляху,

і, даючи легке відчуття межі, я всіма силами намагався

тримати її в кадрі. Згодом я зайнявся іншою справою.

Нас відвідував консультант НАСА, який справді був астронавтом

і дійсно побував на деяких місіях, наприклад, Аполлон 15,

а туди приїхав, щоб перевірити мої вміння.

Мабуть хтось вирішив, що це варто зробити.

(Сміх)

Я не знаю чому, але вони думали, що їм це вдалося зробити.

Отже, він герой, він астронавт,

ми були вражені, і я дозволив собі сказати,

що деякі кадри я зробив

не так уже й погано.

Напевно, ми були задоволені нашою роботою,

тому я привів його туди, він захотів

перевірити і побачити, чим ми займаємося.

Ми отримали від нього відмінний відгук,

і я показав йому кадри, над якими ми працювали,

очікуючи на реакцію, якої ви теж сподіваєтеся,

і я її отримав. (Музика) (Шум)

Я показав йому ці два кадри,

і тоді він сказав мені, що насправді думав.

("Це неправильно") (Сміх)

Добре. (Сміх)

Це те, про що ви мріяли.

(Сміх)

Він повернувся до мене і сказав:

" Ви б ніколи не сконструювали такої ракети.

Ваша ракета ніколи б не піднялася

в той момент, коли опора від'їжджає. Чи можете ви тільки уявити

трагедію, яка б сталася?

Ви б ніколи не сконструювали такої ракети".

І він дивився на мене. Я не знаю,

чи ви помітили, але я простий чоловік на стоянці,

який відтворює один з найкращих моментів Америки

з вогнегасниками.

(Сміх)

І я не збираюся сперечатися з вами. Ви астронавт,

герой, а я з Нью-Джерсі...

(Сміх)

Я лише покажу вам кілька відео.

Я лише покажу вам кілька відео, а ви скажете свою думку.

І тоді я отримав реакцію, на яку сподівався.

Я показав йому цей запис, справжній запис,

на якому був він сам. Це Аполлон 15. Це була його місія.

Я показав йому цей запис, і реакція була досить цікавою.

("Це теж неправильно") (Сміх)

Тоді я зрозумів,

що він запам'ятав це по-іншому.

Він запам'ятав, що це була надзвичайно безпечна система опори,

надзвичайно безпечний запуск ракети, тому що він сидить

в ракеті, яка має тисячу фунтів тяги,

побудованої за найнижчою ціною.

Він сподівався, що це спрацює.

(Сміх) (Оплески)

Отже, так він перекрутив свою пам'ять.

Рон Говард наштовхнувся на База Алдріна, який не працював

над фільмом, тому він навіть не здогадувався, що ми підробляємо кадри,

тому він відповів так,

як і мав би відповісти.

Рон Говард: Баз Алдрін підійшов до мене

і сказав: "Слухай, щодо цього відеозапису запуску, я бачив кілька кадрів,

яких ніколи не зустрічав раніше. Де ви знайшли

всі ці матеріали?" І я відповів: "Баз,

ми створили це все з нуля".

І він сказав: "А, це дуже добре. Чи можемо ми використовувати їх?"

(Вибух) ("Звичайно") (Сміх)

Роб Леґато: Я думаю, він великий американець.

(Сміх)

Отож, "Титанік", якщо ви не знаєте його історію,

не закінчується добре.

(Сміх)

Джим Кемерон дійсно сфотографував справжній Титанік.

Таким чином він похитнув недовіру,

тому що сфографоване ним

було справжнім.

Два підводні човни опустилися до уламків,

так він створив ці захоплюючі кадри.

Це справді надзвичайно красиво і викликає

різноманітні емоції, але він не зміг сфотографувати

все і розповісти історію.

Мені довелося заповнити ці прогалини, що є досить складно,

тому що потрібно послідовно відтворити,

що насправді сталося, а я єдиний,

хто може це зробити.

Отже, це зняті ним кадри.

і вони достатньо зворушливі і захоплюючі.

Я покажу їх вам, щоб ви пропустили їх через себе,

а тоді я опишу свою реакцію

після першого перегляду.

Я відчув, що мушу

побачити цей корабель на плаву.

Само собою я захотів побачити цей корабель,

цей чудовий корабель у всій його красі

і навпаки. Я хотів побачити його

в тому стані, в якому він зараз.

Тому я створив ефект, який згодом вам покажу,

який є, свого роду, "серцем" фільму для мене,

саме тому я хотів працювати над фільмом.

Саме тому я хотів створити те, що створив.

Я покажу вам ще одну річ, яка видається цікавою

- це те, що ми відчуваємо

під час перегляду.

Тут є кілька закулісних кадрів.

Коли ви подивилися моє відео,

насправді ви бачили групу чоловіків,

які перевертають корабель догори дном, і маленькі підводні човни

завбільшки з футбольний м'яч,

і дим в кадрі.

Джим занурився на три милі під воду,

а я відійшов на три милі від студії

і сфотографував це в гаражі.

Те, на що ви реагуєте, чи те, на що ви дивитеся,

викликає таке саме відчуття,

як і кадри Джима. Неймовірно,

як наш мозок, повіривши в щось одного разу,

передає все, що відчувається стосовно цього.

Ця наша здатність повністю штучна.

Це повна вигадка, але не для вас.

Я виявив, що це дуже цікаво -

досліджувати і використовувати, це змусило мене створити наступний ефект ,

який я вам продемонструю.

Це такий собі магічний перехід, все, що я насправді

намагався зробити - це підказати глядачам емоцію,

таким чином, щоб вона стала для них бездоганним досвідом,

Я не показував вам моєї версії,

я показував те, що ви хотіли побачити.

І наступний кадр, відразу після цього---

Таким чином, ви бачите, що я робив.

Загалом, якщо є два підводні човни в одному кадрі,

який я знімав, звідки ж тоді береться камера?

А коли Джим знімав, був тільки один човен,

бо з іншого він знімав,

і я не пам'ятаю, чи це зробив Джим, чи я.

Нехай це буде Джим, він би поплескав мене по плечі.

(Сміх)

А тепер переміщення Титаніка.

Отже, це те, що я мав на увазі, коли хотів

чудом змінити стан Титаніка з одного в інший.

Тому я покажу цей момент лише раз. (Музика)

(Музика)

І те, на що я сподівався, тане у вас на очах.

Ґлорія Стюарт: " Це був останній раз, коли Титанік бачив денне світло".

Роб Леґато: Що я загалом зробив:

я мав досвід з інших зйомок, де відслідковував

напрям свого погляду чи погляду інших людей,

і, звичайно ж, ви дивитеся на двох осіб на носі корабля,

а тоді, в певний момент,

я змінюю периферію кадру,

і з'являються іржаві уламки.

Я переглядав це кожного дня і знайшов

саме той момент, коли я перестав дивитися на них

і почав помічати все решта. І цей момент

ми позначили в кадрі.

Коли мій погляд змістився, я відразу почав

змінювати їх, тому тепер ви не помітили,

де початок, а де кінець.

Тому я покажу вам це ще раз.

(Музика). І це без перебільшення зроблено з використанням

природи людського мозку, це означає, що,

коли ви переключаєте увагу - щось змінюється. Тоді я залишив

у кадрі шаль, цей кадр повинен був бути містичним.

Хотілося відчути, ніби вони і досі

на уламках корабля. Там, де вони навіки поховані.

Або щось на зразок цього. Я щойно це вигадав.

(Сміх)

Між іншим, це був останній раз, коли я бачив денне світло.

Я довго працював над цим фільмом. (Сміх)

А тепер "Володар часу", ще один цікавий фільм,

тому що сам по собі це фільм ілюзій.

Ідеться про обман нашого мозку,

коли ми бачимо тривалий епізод у русі.

Мені довелося зробити таку річ:

Саша Барон Коен, розумний та кмітливий хлопець,

комік, хотів віддати належне

дешевим трюкам Бастера Кітона. Він захотів,

щоб петля з його чобота зачепилася за рухомий поїзд.

Це дуже небезпечно, майже неможливо зробити, а особливо

на нашій сцені, тому що немає можливості

рухати цей поїзд, він дуже акуратно вписується в нашу постановку.

Я покажу вам цю сцену.

Я використав трюк, який створив Сергій Ейзенштейн.

Якщо ви маєте камеру, яка рухається за об'єктом,

те, що не рухається, видається рухомим,

а те, що рухається, здається, стоїть на місці.

Таким чином, ви зараз бачите, що насправді поїзд

не рухається взагалі, а рухається лише підлога.

Це такий кадр. Це короткий відеозапис того,

на що ви там дивитеся. Це наш маленький тест.

Це те, що ви насправді бачите. Я подумав,

що це цікаво, адже частково

популярність фільму завдячує цьому

геніальному трюкові, але це не моя заслуга.

Я б хотів, щоб була моя, але не вийде, його винайшли

десь в 1910,- так я сказав Марті,

і це одна з речей,

яку важко сприйняти, поки не побачиш, як воно працює.

Тоді я сказав: "Ти знаєш, що я збирався зробити".

Він відповів: "Подивімося, чи я зрозумію цей трюк з колесами.

Вони не рухаються".

(Сміх) (Оплески)

"А якщо не дивитися на колеса, тоді рухається".

Саме так. (Сміх)

І це підводить мене до наступного, останнього--

Марті не побачить цього, чи не так? (Сміх)

Цього не побачать за межами-- (Сміх)

Наступна екранізація - це ніби

теорія одного кадру. Це надзвичайно витончений спосіб розповісти історію,

особливо, якщо це подорож,

і ця подорож розкриває

особистість дуже стисло.

І це ми хотіли зробити, взявши за зразок "Славних хлопців",

один із найкращих кадрів

із фільмів Мартіна Скорсезе, де, при переслідуванні Генрі Гілла

відчувається, як гангстер проходить

через Копакабана, і як до нього ставляться.

Він був господарем свого світу, і ми хотіли, щоб Г'юґо

сприймався так само, тому ми зняли це.

(Музика)

Це Г'юґо. (Музика)

Ми зрозуміли, що якщо ми переміщуватимемо камеру за ним,

ми відчуємо, як це - бути хлопчиком,

який справді є господарем свого світу.

А його світ знаходиться за лаштунками,

в надрах цього залізничного вокзалу,

по якому тільки він може переміщуватися.

Ми повинні були зробити так, щоб з'явилося відчуття,

ніби це його звичайне, повсякденне життя.

Тому зняти все в одному кадрі було надзвичайно важливо

і, звичайно, знімаючи в 3Д, коли використовується

величезна підвісна операторська камера,

а завданням було відтворити кадр, знятий на просту телевізійну камеру.

А відчуття повинне було бути таке,

як при перегляді епізоду зі "Славних хлопців".

Зараз ви побачите, як ми це зробили.

Насправді це п'ять різних сцен, знятих у різний час,

за участю двох різних хлопчиків.

Той, що зліва, це момент закінчення кадру,

а вже справа - це місце заміни,

ми міняємо хлопців так, що роль переходить від Аса Баттерфілда,

зірки фільму, до його дублера. (Музика)

Я б не сказав, що це його трюковий дублер. Ми збудували

шалену установку для цього. (Музика)

А це кадр номер 3 -

ось він,

останній епізод кадру,

знятий звичайною телевізійною камерою. Все решта було знято операторськими установками

і, без перебільшення, це складається

більше, ніж з п'яти кадрів, знятих в різний час і з двома різними хлопчиками,

а повинно було сприйматися як один кадр.

Це хороший досвід для мене і, напевно,

найкраще оцінений кадр, над яким я коли-небудь працював.

Знаєте, я відчув гордість, коли його закінчив,

хоча, насправді, я думаю, ніколи не слід пишатися таким.

Я пишався своєю роботою і пішов до свого друга.

Я сказав йому: "Знаєш,

це найкраще оцінений кадр, над яким я коли-небудь працював.

Як ти думаєш, чому?"

І він відповів: "Бо ніхто не знав,

що ти маєш до нього відношення".

(Сміх)

Дякую вам за увагу,

це була моя презентація. (Оплески)

(Оплески)