Кради як художник: Остін Клеон на TEDxKC

Доповідь Остіна Клеона 'Кради як художник' - це творчий маніфест, що базується на 10 речах, які він хотів би почути, коли починав. Він є автором бестселера "Газетні затемнення" - збірки поезій, яку уклав, редагуючи газетні статті маркером.

Є одна історія про композитора
Ігоря Стравінського.

Стравінський починав новий балет.

Але замість того, щоб почати
з самого початку,

він зібрав кілька своїх
улюблених класичних рукописів,

взяв червону ручку

і почав виправляти партитури,

так ніби це була його власна музика.

Він запозичив основи та мелодії
з відомих творів,

але вклав власні гармонії
та ритми в цю працю.

Коли балет представили,
критики були глибоко вражені.

Вони сказали: "Як Ви насмілились
зробити таке з класикою?

Облиште класику".

Хто-небудь знає відповідь Стравінського?

Він сказав: "Ви поважаєте, але я люблю".

А я люблю газети.

Я виріс на газетах.

Мої батьки були підписані
на дві різні газети.

Мій тесть та мій дядько
обоє репортери,

і я читаю газети усе своє життя.

Проблема газет у тому,
що вони недовговічні.

Вони не зберігаються.

Коли ми їх дочитали,
вони опиняються у смітнику.

Незважаючи на це,
я не знаю людини,

яка б не вирізала чого-небудь з газети.

Наш поштовх - зберегти те,
що має значення з огляду на забуття.

Я думаю, що люди - колекціонери,
а художники зокрема.

Зважте, не збирачі прекрасного,
це дещо відмінне.

Збирачі колекціонують, не розбираючи,
художники колекціонують вибірково.

Вони збирають тільки те,
що їм справді до вподоби.

Завдання художника - збирати ідеї,

і найкращий спосіб збирати ідеї,
який я знаю - це читати.

І що може бути кращим для читання, ніж
щоденні повідомлення про людський досвід,

тобто щоденна газета.

Отже, в 2005, тільки-но після коледжу,
одразу по отриманні диплому,

я був в жахливій творчій кризі.

Я сидів, витріщався на екран редактора
Microsoft Word,

а маленький курсор все блимав,
ніби насміхався з мене.

І письмо, яке колись
приносило мені величезне задоволення,

тепер уже не приносило втіхи.

Одного разу я знов витріщався на екран

і глянув на корзину для сміття,

заповнену стосом газет,
і подумав: "Ось я. Ось я

без єдиного слова.

А поруч зі мною їх тисячі,

і їх доставляють
прямо до моїх дверей щодня".

Тому я подумав, що можу вкрасти кілька,
і ось що я зробив:

я взяв маркер, який
використовував для малювання,

і почав обводити слова,
які впадали мені в око.

І почав поєднувати ці слова
в коротенькі фрази і смішні висловлювання.

Коли я завершив, я замалював чорним
всі слова, які були мені не потрібні.

І ось що вийшло.
Виглядає так ніби в ЦРУ написали хайку.

(Сміх)

І я справді гадки не мав,
що я роблю.

Я розумів тільки, що це справді класно -
спостерігати, як оті слова

зникають під лінією маркера.

Отже, я почав постити їх до мого блогу

і назвав їх
"газетні затемнені вірші".

І поволі, протягом певного часу,
вони поширились теренами інтернету,

і я зібрав їх у свою першу книжку
"Газетні затемнення".

Тоді я вирішив, що порву уряд.

Ліворуч - справа ФБР про Джона Леннона,
а праворуч - затемнений вірш.

Але з часом я почав отримувати різні
емейли, твіти та інші коментарі,

в яких йшлося про те, що
мої роботи геть позбавлені оригінальності.

І митець, на якого
люди найчастіше вказували,

був видатний британський
художник Том Філліпс.

В 60х Том Філліпс зайшов
до книжкового магазину

і взяв перший-ліпший
вікторіанський роман.

Він прийшов додому

та почав робити замальовки
і малюнки на сторінках.

Як ви бачите, він залишив певні слова,
десь так як це роблю я,

він дозволив словам плисти
його художніми витворами.

Він робив це протягом 40 років.

Він назвав свій проект "A Humument".
Пошукайте -

для нього це був
проект завдовжки з життя.

Я дізнався, що Том Філліпс
почерпнув ідею

для свого 40-річного проекту,
читаючи інтерв'ю в "Paris Review"

з письменником Вільямом Барроузом,

де Барроуз розповідав
про свій метод письма,

який полягав у тому, що ви
берете текст, нарізаєте його

і змінюєте місцями частини так,
аби вийшов новий текст.

Найсмішніше те, що
коли я почав досліджувати Барроуза,

я виявив, що Барроуз запозичив ідею

цієї техніки вирізання
у свого друга Брайона Гайсина.

В той час Брайон Гайсин був художником.
Коли він готував полотно,

розрізаючи його, він прорізав газети.

Те, як газетні вирізки розсипались,
і слова на них утворили новий зміст,

підштовхнуло його до написання поезії.

Потім, після подальших досліджень,

виявилось, що за 30 років до цього

жив поет Трістан Тцара,

який вийшов на сцену в Парижі,
взяв капелюха, взяв газету,

розрізав газету,

поклав шматочки до капелюха,
витягував їх один за одним

і зачитував їх наче вірша.

Я прослідкував все аж до 1760-х,

коли сусід Бенджаміна Франкліна
на ім'я Калеб Вітфорд -

в ті часи газета ще була новинкою,

і колонки були вузькі, -

от що робив Калеб -
він читав поперек рядків

замість того, щоб читати згори донизу.
Так він отримував всілякі

дотепні комбінації,
якими веселив друзів у пабі.

Врешті він видав плакат з ними.

Тобто, моя ідея була не
тільки геть неоригінальною,

виявилось, що знаходження поезії
у газетах має 250-річну історію.

Так що ж мені робити?

Замість здатися, я продовжив,
тому що я знаю те,

що багато художників теж знають,
але небагато визнають.

Правда в тому, що
нема нічого цілковито оригінального.

Вся творча робота базується на тому,
що вже було створене раніше.

Кожна нова ідея -
це мікс чи поєднання

однієї чи двох попередніх ідей.

Ось що я маю на увазі.
Цього навчають в школах мистецтв.

Намалюйте лінію.
Намалюйте ще одну поряд.

Скільки є ліній?

Отже, є перша, яку ви намалювали.

І є друга, яку ви намалювали.

Але ще є смужка чорного простору,
що проходить між ними.

Один плюс один дорівнює три.

І говорячи про лінії,
ще один приклад того, що я маю на увазі:

Генетика.

У вас є мама і є тато,
але сума, якою є ви,

більша, ніж їхні частини.

Ви - мікс чи поєднання
вашої мами та вашого тата

і усіх ваших предків.

І так само як у вас є родинна генеалогія,

у вас є генеалогія ідей.

Ви не обираєте родину,

але ви можете вибрати друзів,
можете обрати книги, які читатимете,

можете обрати, які фільми дивитись,
яку музику слухати,

в якому місті жити та інше.

Ви - поєднання того,
що ви впускаєте в своє життя.

Тому ось що я вирішив зробити:
я вирішив зібрати усіх цих митців,

що були до мене,
і створити таке собі родинне дерево,

творчий родовід, з якого я походжу.

Потім додати їх до тих митців,
якими я вже захоплююсь

та ціную.

І вкрасти в них все, що лишень можливо.

Правильно. Вкрасти.
Я - творчий клептоман.

Але, на відміну від звичайного клептомана,
мене цікавить викрадення того,

що справді має для мене значення,

того, що я насправді зможу
використати в своїй роботі.

Стів Джобс пояснив насправді краще,

ніж це виходить в мене.

"Все зводиться до того,
щоб осягнути

найкраще з того, що створило людство.

Потім намагатися доповнити цими ідеями
те, чим ви займаєтесь".

Здається, Пікассо говорив:

"Хороші художники копіюють,
великі художники крадуть.

І я ніколи не відчував сорому,
крадучи великі ідеї".

Пікассо сказав:
"Мистецтво - це крадіжка".

Одного разу письменник запитав
музиканта Девіда Бові,

чи він вважає себе оригінальним.
Той відповів: "Ні, ні,

я радше крадій зі смаком".

І додав: "Єдине мистецтво,
яке б я вивчав -

це те, звідти я можу вкрасти".

Як митець дивиться на світ?

Отже, по-перше, він запитує себе,
що варто вкрасти,

а по-друге, він рухається далі
до наступної речі.

Це все.
Коли ви дивитесь на світ таким чином,

більше не існує
хорошого чи поганого мистецтва.

Є тільки мистецтво, яке варто красти,
і те, що цього не вартує.

Все на світі можна привласнити.

Якщо ви не виявите щось варте
того, щоб це вкрасти сьогодні,

можливо, воно видасться вам вартим
цього завтра, чи за місяць

або за кілька років.

Т. С. Еліот сказав, що
незрілі поети імітують,

велиці митці, великі поети крадуть.

Але він говорив:
"Погані поети беруть те, що вкрали

і спотворюють це.

Хороші поети перетворюють це
в щось краще

або, хоча б, щось відмінне".

І це насправді ключ до
творчої крадіжки.

Імітація - це не лестощі.

Тому замість того, щоб писати вірші
як Вільям Барроуз,

чи робити кольорові витвори мистецтва
як Том Філліпс,

я вирішив спробувати
вкласти ці вірші в те, чим займаюсь я

і продовжувати далі.
Тому що я знаю,

що трансформація - це справжні лестощі:

взяти те, що вкрав,
і перетворити це в щось своє.

Отже сьогодні ви слухаєте
всіх цих чудових доповідачів

вже десь з годину.

І я б хотів, аби ви зробили те,

що робить моя подруга
художниця Венді МакНотон.

Я хочу, щоб ви пограбували
кожного, кого зустріли.

Від усіх доповідачів, яких ви почули,
візьміть зернятко того,

що резонує з вами.

Люди, з якими ви зустрінетеся
сьогодні чи згодом,

від них теж щось візьміть, але
принесіть це до свого робочого столу.

Принесіть це туди,
де ви працюєте,

скомбінуйте це зі своїми
власними ідеями та думками.

Трансформуйте це в щось геть нове.

А потім покажіть це світу,
щоб ми могли вкрасти у вас.

Ось що означає красти як художник.

Дякую.

(Оплески)