Прорив у зборі й опрацюванні даних у сфері глобальної охорони здоров'я

Збір даних у сфері глобальної охорони здоров'я далекий від досконалості. Співробітники застосовували дідівські методи - стукали в двері й опитували людей для збору даних, і на основі цього країни приймали важливі рішення. Комп'ютерник Джоел Селанікіо розповідає про еволюцію у сфері збору й обробки даних, про процес переходу від паперових форм до використання мережі інтернет. (Знято на TEDxAustin)

Існує старий жарт про копа,
який під час

нічного патрулювання

натикається на хлопця
під вуличним ліхтарем.

Той хлопець дивиться на землю
і ходить з боку в бік.

Коп запитує його, що він робить,

на що хлопець каже,
що шукає ключі.

Полісмен починає шукати
разом з ним,

ретельно оглядаючи ділянку

2-3 хвилини. Але ключів нема.

Тож він запитує:
"Друже, ти впевнений,

що загубив ключі саме тут?"

На що хлопець відповідає:

"Ні, офіцере, це сталось не тут,
я загубив їх на іншій стороні вулиці,

але тут освітлення краще".

Сьогодні існує таке поняття, як

"Велика база даних",
мається на увазі

вся інформація,
яку ми, люди, виробляємо

за допомогою інтернету.

Тобто все: Фейсбук, Твіттер,

завантаження музики і відео,
робота в онлайн і т.д.

також TED трансляції.

Найбільшою проблемою,
з якою стикаються

люди, що працюють
з великою базою даних,

є їхня організація.

Як організувати
такий об'єм інформації?

Працюючи в сфері глобальної
охорони здоров'я, скажу вам,

що це не найбільша проблема.

Тому що, навіть якщо

"освітлення краще" в інтернеті,

даних, що потрібні для розв'язання
наших проблем,

не знайти в мережі.

Ми не знаємо, наприклад,
скільки людей

постраждало від стихійних лих

чи війн.

Гадки не маємо, скільки лікарень
у країнах, що розвиваються,

мають ліки,

а скільки - ні.

Нічого невідомо про їхні
канали постачання.

Найбільше мене вражає,
що ми не знаємо,

скільки дітей народжується,

і скільки їх загалом в Болівії,

Ботсвані чи Бутані.

Ми не знаємо, скільки дітей
померло минулого тижня

в кожній із цих країн.

Не знаємо потреб старих людей
і потреб душевнохворих.

Ми не можемо нічого зробити
для розв'язання проблем

у всіх цих різноманітних галузях,

оскільки не маємо жодної інформації.

Частково причиною цього є

застарілість систем інфо-технологій,

що ми застосовуємо у глобальній
охороні здоров'я,

щоб отримати дані для розв'язання проблем.
Зверніть увагу

на екран. Цій технології десь 5 000 років.

Знайомі з цим?

Цей спосіб вийшов з вжитку, але ми все ще

використовуємо його у 99% випадків.

Те,що ви бачите на екрані
- паперова форма,

в руках робітниці Міністерства охорони
здоров'я в Індонезії,

яка подорожує пішки сільською місцевістю

у дуже спекотний і вологий день,

з наміром постукати у тисячі дверей

протягом тижнів і навіть місяців,

кажучи: "Перепрошую,

у мене до вас декілька запитань.

У вас є діти? Вони вакциновані?"

Тому що єдиний спосіб встановити,

скільки дітей в Індонезії
отримали щеплення,

у відсотках, це не за допомогою мережі,

а за допомогою стукання у тисячі

і навіть десятки тисяч дверей.

Така справа

займає місяці або навіть роки.

Перепис населення Індонезії
у цей спосіб

триватиме приблизно два роки.

Але, врешті-решт, коли вся паперова
робота завершена,

і повірте, ми маємо силу-силенну

різноманітних паперових форм,

наприклад: форми щеплення населення,

форми відвідувань клінік,

форми відстеження витрат ліків,

і запасів крові,

і таке інше.

Але коли всі форми заповнені,

от що ми маємо.

Це буквально вантажівка даних.

Наразі, це облік одного щеплення,

в окремому районі Замбії
кілька років тому,

в якому я брав участь.

Вся наша команда намагалася з'ясувати,

скільки маленьких замбійців
було вакциновано.

Ми витратили тижні, щоб зібрати ці дані.

Це лише в окремому регіоні, завбільшки

з округ у США.

Тепер уявіть, якщо вся Замбія

відповість на те саме запитання,

то ось як виглядатиме відповідь.

Армія вантажівок,

заповнених паперовими формами.

Але це тільки початок,

тому що збір даних - це тільки півсправи.

Згодом якийсь бідолага

має ці дані опрацювати,

внести їх у комп'ютер.

Часом, ще коли я був аспірантом,

тим бідолагою був я.

Зізнаюся, робив я це доволі неуважно,

та мабуть наробив багато помилок,

які ніхто не помітив,
що вплинули на якість даних.

Врешті-решт, дані опинились у комп'ютері,

їх можна проаналізувати.

Коли аналіз завершено і складено звіт,

можна застосувати результати збору даних

для поліпшення вакцинації дітей.

Тому що немає для глобальної
охорони здоров'я

нічого гірше, ніж дозволяти

помирати дітям на цій планеті,

від захворювань, для яких існує вакцина,

копійчана вакцина.

Але саме через це щороку
помирають мільйони дітей.

І коли я кажу мільйони, то роблю
велике припущення,

тому що насправді ми не знаємо,
скільки дітей помирає.

Але і це не все. Внесення даних
у комп'ютер -

- те, що я робив, коли був аспірантом -

інколи займало шість місяців,

у деяких випадках навіть до двох років,

а інколи - і це не рідкість -

так і не відбувалось.

Лише подумайте про це!

Ви задіюєте сотні людей

для організації певного опитування.

Витрачаєте сотні тисяч доларів

на пальне, ксерокопіювання та зарплатню,

аж раптом з якоїсь причини
втрачається ентузіазм

чи закінчуються гроші,

і всі зусилля марні,

лише тому, що ніхто не вносить
даних у комп'ютер.

Процес завмирає, і таке
трапляється постійно.

Таким чином, усі рішення базуються на

неповних чи застарілих даних, або
взагалі на їх відсутності.

Я розпочав думати про шляхи

поліпшення процесу ще з 1995 року.

Звісно, 1995 рік вже давно у минулому.

Часом мені навіть лячно думати,
як давно це було.

Фільмом року був

"Міцний горішок-3",

і Брюс Вілліс мав значно більше волосся,
ніж сьогодні.

Я працював у санітарно-епідеміологічному
центрі

і також мав пишнішу шевелюру.

Але для мене найзначнішою подією
1995 року був цей

кишеньковий комп'ютер.

Зараз складно це уявити, та в 1995

вкрай елітний мобільний пристрій.

Це не iPhone і не Galaxy.

Це - Palm Pilot.

Коли я його побачив вперше,
то подумав: "Що як вкласти

всі паперові форми в один
з таких пристроїв

і просто носити його з собою?"

Один Palm Pilot спроможний вмістити
десятки тисяч

паперових форм. Чому б нам не спробувати?

Якщо можливо з самого початку

збирати дані електронно,

то потреба вводити їх

у комп'ютер згодом відпаде

сама собою, разом із потребою

у людині, що мусить це робити.

Можливо негайно аналізувати

і застосовувати дані, що буквально
рятують життя.

Тож я так і зробив.

Працюючи у санітарно-епідеміологічному центрі,
я почав відвідувати

різноманітні програми по всьому світі
і тренувати людей

застосовувати Palm Pilot замість паперу.

Це був успіх,

як я й сподівався.

Не секрет - електронний збір даних

значно ефективніший, ніж паперовий.

Водночас, моя бізнес-партнер Росс,

яка зараз у студії разом з
її чоловіком Метью,

робила дещо схоже для
американського Червоного Хреста.

Після декількох років роботи

я усвідомив, що маю проблему.
На той час я відвідав

десь шість чи сім програм і зрозумів,

що якщо я продовжуватиму в такому дусі,

то за всю кар'єру відвідаю

від 20 до 30 програм.

Проблема була в тому, що 20 чи 30

програм з навчання застосування
цієї технології

- лише крапля в морі.

Необхідність у пришвидшенні збору даних
для розв'язання проблем,

лише у сфері здоров'я, не
кажучі про всі інші,

в країнах, що розвиваються, величезна.

Існують мільйони програм,

мільйони лікарень, що потребують
відстежувати ліки,

мільйони програм щеплення.

Школи хочуть відстежувати відвідуваність.

Та ще багато іншого,

що потребує збору інформації.

Я усвідомив, що мої теперішні методи

не вплинуть на проблему глобально,

навіть якщо я присвячу цьому
все своє життя.

Тож я почав аналізувати процес,

намагаючись встановити,

де я помилився,

і що саме все загальмовує,

а також, як це виправити

і зробити процес
швидшим та ефективнішим.

Звісно, через деякий час я це встановив.

Я знайшов того, хто вставляв

нам палиці в колеса.

Уявіть моє здивування, коли я

усвідомив, що то був - я!

Зараз поясню.

Бачте, я розробив систему,

де все оберталось навколо мене.

Якщо хочете застосувати цю технологію,
то треба мене знайти.

Отже, ви повинні знати про моє існування.

Ви повинні мати гроші

для сплати мого перельоту,

готелю, інших витрат,

та, звісно, платити за мої послуги.

Ми говоримо про 10, 20, а, може,
й 30 тисяч доларів,

за умовою, що я не на іншому проекті

чи в відпустці.

Суть у тому, що будь-яка система,

яка залежить від одного, двох
чи навіть п'яти людей,

не набуде розмаху.

А ми потребуємо розмаху,

технологія потребує розмаху -
і негайно.

Тож, я почав розмірковувати

над тим, як прибрати себе з картини.

Так, я витратив деякий час

на роздуми.

Бачте,

мене навчали,

що поширення технології у
міжнародному розвитку

завжди потребує консультаційних послуг.

Що завжди хлопці, схожі на мене,

літають з країн, схожих на цю,

до країн з людьми темнішого коліру шкіри.

Консультант потребує грошей на літак,

на готель, добові,

звісно, зарплатню, та ще казна-що.

Це був єдиний мені відомий спосіб

поширення технологій, і я не міг втямити,
як ще можна це зробити.

Та сталося диво,

яке я буду звати коротко:
"Електронна пошта".

Можливо, для вас пошта не є
чимось дивовижним,

але не для мене.

Шукаючи рішення проблеми,

я, переважно, працював
у південно-африканському регіоні

і помітив, що всі мої співробітники

користувалися електронною поштою.

Промайнула чудова думка.

Певно, що працівники електронної пошти

не літають у Міністерство охорони
здоров'я Кенії,

щоб навчити людей користуватися ресурсом,

але вони таки поширюють технологію.

Для цього потрібні лише місцеві пристрої

і програмне забезпечення, але

літати нікуди не треба.

Непогана ідея, бо люди починали
використовувати

інтернет-ресурси все більше і більше.

Вселякі LinkedIn, Gmail,

Google Maps тощо.

Всі вони розташовані в інтернет мережі

і не потребують спеціальної підготовки.

Немає потреби в програмістах

чи консультантах.

Вся модель заснована на простоті

і доступності для кожного і потребує

лише базових знань.

Треба лише почути про це
і розшукати в мережі.

Я подумав: "А що як розробити програму,

спроможну замінити мене?"

Замість навчати людей, як

опрацьовувати дані на мобільних пристроях,

розробимо програму,
яка дасть змогу робите це

самостійно. Без тренувань і без мене.

Саме це ми і зробили.

І назвали програму Magpi, зі здатністю

створювати форми в режимі-онлайн.

Я став не потрібен.

Потрібно лише почути про неї
і перейти на веб-сайт.

Форми, створені на Magpi,

може читати безліч звичайних
мобільних телефонів.

Вкрай елітний Palm Pilot залишився

у минулому.

Користуватися Magpi

можно навіть за допомогою звичайних

кнопкових телефонів,

популярних у країнах, що розвиваються.

Як і електронна пошта, Magpi базується
у глобальній мережі,

також не потребує
спеціальної підготовки,

програмування чи консультації.

Але це ще не все.

Програму було збудовано,

щоб створити швидку систему збору

та опрацювання даних.

Аж раптом виявилося, що
якщо дані надходять

безпосередньо у комп'ютер, то можливо

робити графіки, аналізи та мапи миттєво.

Тобто процес, що займав два роки,

можна було виконати за п'ять хвилин.

Це неймовірне поліпшення ефективності.

Базується у мережі, не потребує
підготовки, консультації чи мене.

За перші декілька років

старомодних подорожей

у різні країни,

ми підготували приблизно

1 000 людей.

Та коли ми застосували програму,

за наступні три роки 14 000 людей
зареєструвались

і почали надсилати дані.
Дані для ліквідації

наслідків стихійних лих,

канадські фермери відстежували
кількість випадків хвороб свиней,

хтось відстежував постачання ліків.

Мій улюблений приклад це МКП -

Міжнародний комітет порятунку,

у них є программа, де
напівграмотні акушерки

за допомогою 10-ти доларового телефону

і нашої програми, раз на тиждень

відсилали повідомлення з кількістю

народжувань і смертей,
що надало МКП систему,

аналогів якої немає у сфері
охорони здоров'я.

Можливість підрахунку малюків
майже у реальному часі,

можливість відстежувати

народжуваність дітей

у Сьєра-Леоне, бо саме там
це відбувається,

і відстежувати їх смертність.
Лікарі з Організації

захисту прав людини -

це вже за межами сфери здоров'я -

тренують людей робити

обстеження у випадках
згвалтування в Конго, де

це жахливо поширена проблема.

Вони застосовують нашу програму

для задокументування доказів,
включно фотографічних,

щоб змусити винних відповісти.

Кемфед - британська
благодійна організація,

яка фінансово сприяє
навчанню дівчат у школі.

Вони усвідомлюють, що це найзначніше
можливе втручання.

Раніше вони відстежували усі видатки,

відвідуваність та відмітки на папері.

Вчитель витрачав від 2 до 3 років

на записи з успішності чи

відвідувань, а потім на
скдадання рапорту.

Але тепер, завдяки дешевизні системи,

і її розташуванні в мережі,
робота Кемфед

з десятками тисяч дівчат у п'яти країнах,

коштує загалом

не більше 10 000 доларів на рік.

Це менш як моя зарплата

за два тижні консультації.

Як я згадував раніше,

старомодний метод консультацій

був лише краплиною в морі,

байдуже, про скільки програм
йшлося - 10, 20 чи 30.

Та навіть тепер,

успіх, що ми досягли,

з 14 000 користувачів програми,

все одно краплина в морі.

Та дещо змінилось.

Тепер замість старої системи,

яка ніколи не була спроможна

допомогти усім, хто цього потребував,
ми створили нову,

яка допомагає людям
без нашого втручання.

Ми створили інструмент,
що дає змогу програмам

утримувати дітей в школі, відстежувати

народжуваність і смертність малюків,

ловити і карати злочинців,

робити різні речі, пізнавати нове,

бачити більше, розуміти, що відбувається,

рятувати і покращувати життя.

Дякую.

(Оплески)