Чому варто читати Едґара Аллана По? - Скотт Піплз

Зв'язаний полонений, на якого опускається маятник з лезом.
Ворон, який ніяк не покине кімнату оповідача. Сховане під мостинами серце, що б'ється. Моторошні та авангардні історії пера По у жанрі готичного горору залишили свій слід у літературі назавжди. Але завдяки чому Едґар Аллан По — один із найвизначніших американських письменників? Це питання вивчає Скотт Піплз.

Урок — Скотт Піплз, анімація — Compote Collective.

Високе чоло, обрамлене
скуйовдженим чорним волоссям,

хвороблива блідість,

глибокоінтелектуальний погляд

та втома, що визирає з глибин
його темних, запалих очей.

Впізнати портрет Едґара Аллана По
вдається відразу —

і він цілком відображає його вдачу.

Починаючи зі зв'язаного полоненого,
на якого опускається маятник з лезом,

до ворона, який ніяк не покине
кімнату оповідача,

моторошні та авангардні історії пера По
у жанрі готичного горору

залишили свій слід у літературі назавжди.

Але завдяки чому Едґар Аллан По —

один із найвизначніших
американських письменників?

Адже жанр горору був на піку
популярності в той період,

маючи багатьох послідовників.

Але По вийшов на передній план
завдяки уважності до форми та стилю.

Будучи літературним критиком,

він виділив два магістральні
правила для форми оповідань:

його треба прочитати на єдиному подиху,

а кожне слово має слугувати своїй меті.

Опанувавши ці правила,

По заволодіває увагою читача

і винагороджує його
унікальним і сильним враженням —

тим, що він називає єдністю ефекту.

Хоч він часто і є моторошним,
але страх — далеко не все.

У своїх історіях По використовує
жорстокість і жах

для розкриття протиріч і таємниць

кохання,

горя

і відчуття провини,

утримуючись від простих тлумачень
або чітких моральних позицій.

І хоча в них часто є натяк
на присутність надприродного,

справжня темрява, у яку вони поринають,
— це людський розум

та його жага до саморуйнування.

В оповіданні "Серце виказало"

жахливе вбивство співставляється
з ніжними почуттями вбивці до жертви —

і цей зв'язок незабаром
тривожитиме його знову.

Головна героїня "Лігейї"
повертається зі світу мертвих

через труп другої дружини свого чоловіка —

принаймні оповідачеві, який має
залежність від опіуму, так здається.

А коли головний персонаж
оповідання "Вільям Вілсон"

люто атакує чоловіка, якого
він підозрює в стеженні за собою,

цілком можливо, що він дивиться
в дзеркало на власне відображення.

Завдяки використанню безпрецедентного
прийому ненадійного оповідача

По перетворює читачів
на активних учасників,

які самі мають зрозуміти, коли оповідач
може неправильно трактувати

або навіть брехати про описані ним події.

Хоча найбільшу славу йому принесли
оповідання у жанрі горор,

насправді, По був одним
із найбільш багатогранних

та експериментальних
письменників ХІХ століття.

Він винайшов детектив у звичній
для нас сьогодні формі,

як, наприклад, "Вбивства на вулиці Морг",

за яким слідують "Таємниця Марі Роже"

та "Викрадений лист".

У всіх трьох фігурує "диванний детектив",

Оґюст Дюпен,

який керується своїм інтелектом

та надзвичайними спостережними
і дедуктивними здібностями

при розслідуванні злочинів,
що заводять жандармів у безвихідь.

По також писав сатиру, критикуючи
тогочасне суспільство та літературу,

та містифікації, що подекуди
нагадували наукову фантастику.

До останніх можна віднести звіт
про подорож до Місяця на повітряній кулі,

а також послання від пацієнта при смерті,
уведеного в гіпнотичний стан,

аби він міг заговорити з іншого світу.

По навіть написав пригодницький роман
про подорож до Південного полюса

та наукову статтю з астрофізики

під час своєї роботи редактором,

коли він випускав сотні сторінок
літературних відгуків та теорії.

Оцінка письменницької діяльності
По була б неповною без його поезії:

гіпнотичної і незабутньої.

Його найвідоміші вірші — це пісні суму,
або, його ж словами,

"жалобні та нескінченні спогади".

"Ворон", в якому автор
передає своє горе птахові,

який повторює єдиний звук,

приніс По славу.

Та незважаючи на свої
успіхи на літературній ниві,

все своє творче життя
він провів у бідності,

а особисте в своїй невідрадності
нагадувало його твори.

Все життя він не міг оговтатися
від втрати матері і дружини,

які обидві померли від туберкульозу
у віці 24 років.

По страждав від алкоголізму

та часто ворогував з іншими
відомими письменниками.

Найбільшу славу він отримав після
публікацій адаптацій своїх творів,

хоча й дуже вільних, посмертно.

І все-таки, якби він дізнався,
скільки задоволення і натхнення

принесуть його твори майбутнім
поколінням читачів та письменників,

то можливо, посмішка б осяяла його
славнозвісно задумливе обличчя.