Це - Сатурн

Планетолог Каролін Порко демонструє зображення з подорожі шатла Кассіні до Сатурну, зосередившись на найбільшому супутникові - Титані, та на замерзлому Енцеладусі, котрий, здається, вивергає льодяні гейзери.

Протягом наступних 18 хвилин я візьму вас у подорож.

Це подорож, що триває для вас та для мене вже багато років.

Почалася вона десь 50 років тому, коли люди вперше вийшли за межі нашої планети.

За цих 50 років ми, не лише буквально, фізично ступили на Місяць,

а й відсилали роботизовані космічні кораблі на всі планети - всі вісім із них.

Ми приземлялись на астероїди, ми перетиналися з кометами.

І зараз, саме в цю мить, космічний корабель прямує до Плутону,

космічного тіла, що раніше вважалось планетою.

Всі ці роботизовані місії є частиною більшої людської подорожі -

мандрівки для розуміння чогось, для відчуття нашого місця в космосі,

для усвідомлення нашого походження й того, як Земля, наша планета,

та ми, що живемо на ній - виникли.

З усіх місць в Сонячній системі, які ми могли б відвідати

в пошуках відповідей на такі запитання,

існує Сатурн. Ми вже бували на Сатурні раніше,

ми відвідали Сатурн на початку 1980-х років

та наші дослідження Сатурну стали набагато поглибленішими та детальнішими,

відколи космічний корабель Кассіні, що подорожував міжпланетним простором

впродовж семи років, ковзнув в орбіту довкола Сатурну влітку 2004,

і став найвіддаленішим роботизованим форпостом з усіх,

які людство встановило навколо Сонця.

Система Сатурну - багата планетна система.

У ній багато таємниць, наукових знань і, звичайно, незрівнянна велич.

Дослідження цієї системи має величезне значення для космосу.

Вивчаючи лише кільця, ми багато дізнаємось

про диски зірок і газоутворень, які ми називаємо спіральними галактиками.

Ось прекрасне фото Андромеди Небула,

нашої найближчої, найбільшої спіральної галактики Чумацького Шляху.

А ось чудова композиція Галактики Вир,

сфотографована космічним телескопом Хаббла.

Тому подорож на Сатурн - це лише частина, а й метафора

набагато більшої мандрівки людства

для розуміння взаємозв'язку між всім, що нас оточує,

і того, яке місце людства в цій картині.

Мені боляче через те, що я не можу розповісти вам все, що ми вивчили завдяки Кассіні.

Я не в змозі показати вам усі прекрасні світлини, зроблені нами

в останні два з половиною роки, лише тому, що мені бракує часу.

Тому я зупинюсь на двох найзахопливіших історіях

з цієї великої дослідницької експедиції,

яку ми провели на Сатурні,

котра тривала протягом останніх двох з половиною років.

Сатурн оточує велика й різноманітна кількість супутників.

Вони відрізняються в розмірах від кількох кілометрів до величини завбільшки з площу Сполучених Штатів.

Більшість прекрасних світлин Сатурну показують

його в оточенні супутників. Ось Сатурн з Діоною,

а ось Сатурн з ребрами кілець,

погляньте, наскільки вони тонкі вертикально з супутником Енцеладусом.

Два із сорока семи супутників Сатурну мають суттєві відмінності.

Це Титан і Енцелад. Титан - це найбільший супутник Сатурну,

до того як Кассіні прибув туди,

Титан був найбільшою незвіданою місцевістю

в нашій Сонячній системі.

Це тіло, яке вже давно заінтригувало людей, котрі спостерігали за планетами.

У нього дуже велика і густа атмосфера,

а середовище поверхні вважалось

найбільш схожим на середовище Землі,

принаймні в минулому, з усіх інших тіл в нашій Сонячній системі.

В його атмосферний склад входить молекулярний азот, яким ви зараз дихаєте у цій кімнаті,

за винятком того, що атмосфера пронизана

звичайними органічними матеріалами, такими як метан, пропан та етан.

Ці молекули високо в атмосфері Титану розщіплюються,

і їхні складові об'єднуються, утворюючи частки туману.

Цей туман всюдисущий. Він повністю обволікає Титан.

І саме тому неможливо розгледіти поверхню

неозброєним оком у видимій області спектру.

До приходу Кассіні існувало припущення, що частки туману

протягом мільярдів років

м'яко віднесло вниз на поверхню і покрило її

товстим органічним мулом.

Тобто як еквівалент на Титані - еквівалент смоли, чи нафти, ми не знали чого.

Але це те що ми очікували. І ці молекули,

особливо метан і етан, можуть бути рідинами при температурних особливостях поверхні Титану.

І, як виявилось, метан для Титану - це те ж, що і вода для Землі.

Це конденсат в атмосфері,

і коли цю обставину виявили, виринув

цілий світ дивовижних можливостей. Існують метанові хмари,

і над цими хмарами простягаються сотні кілометрів туману,

який запобігає проникненню сонячного проміння на поверхню.

Температура поверхні Титану приблизно -212 градусів за Цельсієм.

Незважаючи на такий холод, на поверхню Титану може падати дощ.

На Титані відбувається те ж, що і на Землі, коли йде дощ:

з'являються яри, формуються річки і водоспади, створюються каньйони, формуються басейни і кратери.

Дощ спричиняє селеві потоки з високих гірських вершин і пагорбів

в низини. Тому зупиніться на хвилинку і задумайтесь.

Постарайтесь уявити, як може виглядати поверхня Титану.

Вона темна. Ополудні на Титані така непроглядна темрява, як опівночі на Землі.

Тут холодно, страшно і туманно.

Може йти дощ, і ви можете стояти

на березі озера Мічиган, наповненим розчинником для фарби. (Сміх)

Це так ми уявляли Титан до прибуття туди Кассіні,

і я запевняю вас, що ми відкрили на Титані щось хоч і не таке саме в деталях,

але таке ж захопливе, як ця історія.

І ми, команда Кассіні,

почувалися так, ніби пригоди Жюля Верна збуваються.

Як я казала, там густа широка атмосфера.

Ось фото Титану, підсвіченого сонцем, з кільцями на прекрасному фоні.

І ось ще один супутник -

Я навіть не знаю, який саме. Це дуже широка атмосфера.

На Кассіні є інструменти, як дають можливість бачити поверхню

крізь атмосферу, і моя система камер - одна з них.

Ми зробили ось такі фото.

Те, що ви бачите - світлі і темні ділянки, це те, наскільки близько ми могли їх бачити.

Ми були геть спантеличені, не могли зрозуміти, що бачимо на Титані.

Коли подивитись ближче на цю ділянку, можна побачити такі речі,

як звивисті канали - ми про це не знали. Ви бачите декілька круглих речей.

Це, як ми з'ясували пізніше - кратер,

але на поверхні Титану дуже мало кратерів,

а це значить, що це дуже молода поверхня.

А ось особливості рельєфу, що виглядають тектонічними.

Вони виглядають так, ніби їх розділили.

Щоразу, як ви бачите щось лінійне на планеті,

це значить, що була якась несправність, поломка.

І це було змінено тектонічно.

Але ми не могли зрозуміти цих зображень,

доки, шість місяців потому як ми досягнули орбіти,

не сталась подія, котру багато хто вважав

основним моментом дослідження Титану.

Це було розгортання зонду Гюйґенса,

збудованого європейцями зонду Гюйґенса, що його Кассіні ніс

протягом семи років через усю Сонячну систему. Ми розгорнули його в атмосфері Титану,

йому знадобилось дві з половиною години, щоб приземлитись, і він спустився на поверхню.

Я хочу підкреслити, наскільки ця подія значуща.

Це пристрій, зроблений людьми,

і він приземлився в зовнішній Сонячній системі вперше за історію людства.

Це настільки важливо, що, на мою думку,

цю подію повинні були святкувати

парадами з конфетті в кожному місті США та Європи,

але, на жаль, цього не сталось.

(Сміх)

Це було значущим і з іншої причини. Це міжнародна місія,

і цю подію святкували в Європі, в Німеччині,

і святкові презентації провели з англійськими акцентами,

і американськими акцентами, німецькими, французькими, італійськими і данськими.

Це була рухома демонстрація того,

що повинні значити слова "об'єднані нації" -

справжній союз націй, об'єднаних разом у колосальному зусиллі назавжди.

У цьому випадку - це масове зобов'язання дослідити планету

і зрозуміти планетну систему,

що протягом всієї історії людства було недосяжним,

і сьогодні люди насправді торкнулись цього.

Це була - у мене мурашки по шкірі тільки від того, що я про це говорю -

це була надзвичайно емоційна подія,

і це те, що я особисто ніколи не забуду, і ви не повинні теж.

(Оплески)

Хай там як, а зонд провів вимірювання атмосфери на шляху вниз

і також зробив панорамні світлини.

Я не можу пояснити словами відчуття, яке виникло, коли ми бачили перші фото

поверхні Титану з зонду. Ось що ми побачили.

Це був шок, тому що це було саме те,

що ми хотіли бачити на цих фото з орбіти.

Це був однозначний візерунок, геологічний візерунок.

Це дендритний зразок дренажу, який може бути сформований лише за рахунок потоку рідин.

Ви можете стежити за цими каналами,

ви бачите, як усі вони сходяться.

Вони сходяться в цей канал ось тут, який входить в цю область.

Ви дивитесь на берегову лінію.

Чи це берегова лінія рідини? Ми не знали.

Але все ж це берегова лінія.

Це фото зроблене з висоти 16 кілометрів.

Це фото зроблене з висоти вісім кілометрів. Знову, берегова лінія.

Добре, 16 кілометрів, 8 кілометрів - це приблизно висота авіаліній.

Якби ви летіли літаком над Сполученими Штатами,

ви б летіли на цих висотах.

Ви бачили б ось такий вид з вікна літака, якби ви летіли Титанськими авіалініями,

пролітаючи над поверхнею Титану. (Сміх)

Нарешті, зонд зупинився відпочити на поверхні,

я вам покажу, пані та панове,

перше в історії фото, зроблене з поверхні супутника в зовнішній Сонячній системі.

Ось горизонт, добре?

Це, напевно, льодяна галька, так?

(Оплески)

Очевидно, він приземлився в одній із цих плоских темних областей,

і він не зник з поля зору. Тому ми приземлились
не на рідину.

Те, на що приземлився зонд, було в основному

еквівалентом бруду на Титані.

Це неконсолідована поверхня, наповнена рідким метаном.

Напевно, це той випадок, коли цей матеріал

змив високогір'я Титану

через канали, які ми бачили,

і стікав протягом мільярдів років, наповнюючи низинні басейни.

Це те, на що приземлився зонд Гюйґенса.

Все ж, на наших фото,

і навіть на фото Гюйґенса, не було ніяких ознак великих відкритих рідинних тіл.

Де вони були? Все стало ще загадковішим, коли ми знайшли дюни.

Це наш фільм про екваторіальну область Титану,

де показано ці дюни. Ось дюни заввишки 100 метрів,

на відстані декількох кілометрів,

і вони йдуть на милі, милі й милі вперед.

Там сотні, до 1000 - 2000 кілометрів дюн.

Це пустеля Сахара на Титані.

Однозначно, це дуже сухе місце, інакше там би не було дюн.

Знову ж таки, ми дивувались, що там не було ніяких рідких тіл,

аж доки нарешті не побачили озера в полярних регіонах.

У південній полярній області Титану є одне озеро.

За розміром воно приблизно як озеро Онтаріо.

Тоді, лише через півтори тижні,

ми пролетіли над північним полюсом Титану і знову побачили

особливість завбільшки з Каспійське море.

Виглядає так, ніби рідини - з причин, яких ми не розуміємо,

або принаймні поки що не розуміємо - знаходяться на полюсах Титану.

Я думаю, ви погодитесь, що Титан -

це чудове, містичне місце. Він екзотичний, чужий, але все ж на диво схожий на Землю

і має геологічні формації, як на Землі,

а також величезну географічну різноманітність,

і це захопливий світ, чиїм єдиним суперником у Сонячній системі

за складністю і багатством є Земля.

Тепер подивимось на Енцелад. Енцелад - це невеликий супутник,

завбільшки приблизно з десяту частину Титану. Ось він біля Англії,

просто щоб ви побачили розмір. Це не загроза.

(Сміх).

Енцелад дуже білий, дуже світлий,

і його поверхня, звісно ж, покрита тріщинами.

Це геологічно дуже активне тіло.

Але найцінніше відкриття на Енцеладі

знайшли на Південному полюсі (зараз ми дивимось на Південний полюс),

де ми знайшли цю систему тріщин.

Вони іншого кольору, тому що мають інший склад.

Вони накриті. Покриті органічними матеріалами.

Більше того, цей весь регіон, регіон Південного полюсу,

має підвищені температури. Це найспекотніше місце на планеті, на цьому небесному тілі.

Це звучить так само дивно, як уявити, що Антарктика на Землі тепліша, ніж тропіки.

Потім, коли ми зробили додаткові фото, ми виявили,

що ці тріщини випускають струмені дрібних крижаних часток,

і вони тягнуться на сотні кілометрів в космос.

Коли ми перекодовуємо це зображення в кольорове, щоб вивести слабкі рівні освітленості,

то бачимо, що ці струмені тягнуться шлейфом,

фактично ми бачимо на інших зображеннях, що вони тягнуться на тисячі кілометрів

у простір над Енцеладом.

Ми з командою досліджували такі зображення, як це,

і такі як оце, ми брали до уваги інші результати з Кассіні.

І дійшли до висновку,

що ці струмені можуть вивергатися з кишень

рідкої води з-під поверхні Енцелада.

Тобто у нас є, можливо, рідка вода, органічні речовини і надлишок тепла.

Іншими словами, можливо, ми натрапили на

Святий Грааль сучасних планетарних досліджень,

або ж на потенційно придатне середовище для живих організмів.

Я не думаю, що мушу вам казати, що відкриття життя

будь-де в нашій Сонячній системі,

чи то на Енцеладі, чи деінде,

матиме величезні культурні і наукові наслідки.

Тому що якби ми могли продемонструвати, що генезис відбувся

не один раз, а двічі, незележно один від одного, в нашій Сонячній системі,

тоді це означатиме, шляхом умовиводів, що це відбулося неймовірну кількість разів

у всьому Всесвіті за його 13,7 мільярдів років історії.

На даний момент, Земля - єдина відома нам планета, де кишить життя.

Вона дорогоцінна, вона унікальна,

Вона досі - єдина домівка, яку ми знаємо.

Якщо хтось з вас був пильним протягом 1960-х -

ми пробачаємо, якщо ви такими не були -

ви б пам'ятали це дуже відоме фото,

зроблене астронавтами з Аполлон-8 у 1968 році.

Вперше Землю сфотографували з космосу,

і це суттєво вплинуло на наше відчуття місця у Всесвіті

і на наше почуття відповідальності за захист нашої планети.

На Кассіні ми вперше зробили еквівалент,

фото, що його раніше не бачило жодне людське око.

Це повне затемнення Сонця, видиме з іншої сторони Сатурну.

На цій неймовірно прекрасній світлині

ви бачите основні кільця, освічені Сонцем,

ви бачите переломлене зображення Сонця,

і бачите це кільце, фактично створене

випарами Енцелада.

Але якщо цієї краси вам не досить, зауважте, що на цьому прекрасному зображенні

є наша планета,

що колихається на руках кілець Сатурна.

Є щось глибоко зворушливе

в тому, коли ми споглядаємо нас здалеку,

коли бачимо місце нашої маленької блакитно-океанної планети

в небесах інших світів.

І це, і розуміння себе, яке ми отримуємо від цього,

може стати, врешті-решт, найкращою нагородою

цієї подорожі відкриття, яка почалася півстоліття тому.

Дуже вам дякую!

(Оплески)