Небезпека нейтральності | Анна Бальцер | TEDxOcala

Залишатись нейтральним в спірних ситуаціях - високоморальна норма, так? Неправильно. Все зовсім навпаки. Автор та натхненний спікер Анна Бельцер пояснює, що нейтральність - це небезпечна пастка та ілюзія. Приймаючи сторону, а не залишаючись безпристрастними, ми справді допомагаємо вирішити конфлікти. Ви будете здивовані, коли Бальцер розкаже, як момент, коли ви стали на чиюсь сторону, може стати найкращим моментом у вашому житті, допомагаючи вам знайти те, що ви вже довго шукали. Це не лише правильно, а від цього ще й залежить ваша свобода.

Цей виступ записано на місцевій події TEDx, проведеній у форматі конференції TED, але організованій незалежно місцевою спільнотою. Щоб дізнатися більше, перейдіть, будь ласка, за посиланням: http://ted.com/tedx

Я завжди вважала себе чесною людиною,

доброю та мирною.

Я завжди намагалась залишатись нейтральною
в конфліктних ситуаціях,

аби всіх примирити, радше,
ніж приймати чиюсь сторону.

Я вважала це високою нормою моралі.

Але я помилялась.

Ми постійно чуємо
про важливість нейтральності:

Репортажі мають бути
чесними та збалансованими.

Наші думки мають бути
чесними та збалансованими.

Бездоганний приклад -
ізраїльсько-палестинські відносини.

Палестинців вбивали, але ізраїльтян теж.

Нам кажуть, що все заплутано.

Чи не варто нам бути поміркованою силою,
аби дві сторони примирились,

замість прийняти одну сторону?

Я мала дослідити ці припущення,
поїхавши у Палестину,

аби побачити, яке було життя

для палестинців
під ізраїльською окупацією.

Я знайшла відокремлену
систему хороших доріг

для ізраїльських євреїв

та окремо дороги для палестинців.

Я втішала подругу, чия шестимісячна дитина

повільно помирала у неї на руках
від простого нападу астми,

поки вони годинами стояли
на ізраїльському пропускному пункті,

де солдати не дозволяли їм проїхати

до палестинської лікарні на іншому боці.

Я стояла під 25-футовою бетонною стіною,

яка відділяє палестинців
від їхніх власних сімей, шкіл,

роботи, землі.

Усюди довкола я бачила
Палестинський Народний Опір

та його жорстоке придушення Ізраїлем,

воєнну озброєну суперсилу
моєї власної країни, США.

Я почала розуміти те,
що відбувалось навколо мене

як частину постійного процесу
відгородження корінних палестинців

і переселення ізраїльських
євреїв на батьківшину.

Я знала, що Ізраїль заплатить мені,
аби я покинула США

та переїхала на ту саму палестинську
землю, коли мені заманеться,

тому що я - єврейка.

Що для мене означало
залишатись безпристрастною,

будучи свідком цих несправедливостей?

Кому вигідна моя безпристрастність?

Стало очевидним, що нейтральність не була
каталізатором посередництва чи змін.

Все було навпаки.

Це зберігало дисбаланс сил,

на користь тих, хто мав владу.

Я виросла, як багато
американських євреїв, як cіоністка.

Тобто я підтримувала єврейську країну
в історичній Палестині.

Історії моєї бабусі про її втечу
з нацистської Європи

та вбивство більшості з нашої
сім'ї вплинули на моє формування.

Я сильно хотіла вірити в те,
що єврейська держава - це хороша ідея.

Я була поміркованою особою,
так я казала собі,

я хотіла миру для всіх,
включаючи палестинців.

Тоді я не знала,

що більшість ізраїльських євреїв
могли існувати лише

після виселення палестинців.

Але глибоко в душі я знала,
що були протиріччя

між важливими уроками моєї бабусі

та тим, що Ізраїль робив
з палестинцями в моїй особі.

Ось це був сюрприз.

Коли я врешті дозволила собі
прийняти сторону та відкинути сіонізм,

я усвідомила свободу,
якої ніколи не очікувала,

свободу від страху перед іншими,

свободу від протиріч та паралічу.

Я хвилювалась, що втрачу занадто багато,

але натомість я знайшла
саме те, що шукала.

Я не відкидала те, ким я є;

я шукала, ким я є.

Сьогодні я хочу підштовхнути вас,

аби ви дали собі обіцянку
обрати чиюсь сторону.

Зробіть це та дотримуйтесь цього,

бо це - правильно.

Ваша власна свобода залежить від цього.

Хочу довести до відома,

що не всі ставлять клеймо на людей,
які приймають одну сторону.

Уроки, які я вивчила,
є абсолютно очевидними для людей,

проти яких обернена
жорстокість держави,

у яких немає вибору,
крім як боротись за свої права.

Багато з них підкреслювали
небезпеку нейтральності протягом століть,

але такі люди, як я, не слухали.

Сьогодні я звертаюсь
до багатьох таких, як і я,

хто залишається нейтральним
перед лицем протиріч.

Зараз час послухати та діяти.

Прийняти сторону - означає взяти
відповідальність за принижених,

не вирішуючи за них,
що їм потрібно та як це отримати.

Це означає брати
до уваги їхні заклики до дії,

що можуть виглядати як
буденні розмови з вашою сім'єю чи друзями,

чи участь у кампаніях
як бойкоти чи позбавлення прав,

і коли приходить час
вийти з наших зон комфорту

та вийти на вулиці.

Дозвольте у вас дещо запитати.

Скільки з вас, як і я,

шанують рухи за
громадянські права та уявляють,

що колись саме ви тримали б руку
Мартіна Лютера Кінга молодшого,

маршируючи з Сельми до Монтгомері,

що вашим домом була б
зупинка на станції метро

для рабів-втікачів, незважаючи на ризики?

Річ в тому, що сьогодні легко
бути проти рабства

та законів Джима Кроу з1960-их .

Але ми забуваємо, якими спірними
вони були у свій час.

Ми забуваємо, що успіх
руху за громадянські права

не був наслідком узаконення
позицій двох сторін,

рабство не було наслідком
примирення двох сторін.

Зміни відбулись, бо люди
прийняли сторону і пішли на ризик.

Кожен може прославляти Кінга сьогодні,

але є одне питання,
аби виміряти імовірність

вашого перебування там, з ним.

На чиєму боці у боротьбі
за свободу ви є зараз?

Чи стоїте ви мужньо із борцями за свободу?

Я знайшла Сельму, коли
вибухнуло повстання у Ферґюсоні,

недалеко від мого дому в Сент-Луїсі,

через вбивство поліцейським неозброєного
темношкірого підлітка, Майкла Брауна.

Схвильована громадськість

долучалась до протестів
та громадських заколотів,

і вони зіткнулись із військовою
поліцією та Нацгвардією,

озброєними пістолетами та
сльозогінним газом,

і за якими стояла вся відомча сила.

Я стала розглядати вбивство Брауна
в ширшому національному контексті,

де темношкірих в наших громадах

запросто зупиняють
та часто вбивають поліцейські,

яких майже ніколи
не звинувачують у цьому.

Ймовірність, що поліцейські
вб'ють радше темношкірого,

ніж білого, в 4 рази більша,

і в 5 разів імовірніше,
що темношкірого посадять,

часто за наркотики,

хоча за статистикою,

білі і темношкірі вживають
наркотики однаково,

і білі люди більш схильні
торгувати наркотиками.

Коли Майка Брауна вбили,

Ферґюсон мав майже повністю білу поліцію,

яка зупиняла та арештовувала
майже виключно темношкірих,

навіть, якщо, згідно з їхніми записами,

у білих людей під час перевірки частіше

знаходили наркотики чи зброю.

Ці речі не виникають нізвідки.

Я задумалась, що наша поліція

виникла як продовження
переслідувачів рабів,

лише один приклад, як наша
національна спадщина першості білих

продовжується до сьогодні.

І через свої внутрішні роздуми

я почала бачити вигоду від расизму

і стала займати позицію расиста.

Навіть, якщо я не обирала
такий тип соціалізації,

я все одно повинна
відівчитися так жити.

В системі нерівності

нам всім дано різні рівні
доступу, можливостей, сили,

часто вже з самого народження.

Сила, з якою ми боремось, - не наша вина,

але змушує нас рахуватись з реальністю,

тобто, чи вирішуємо ми діяти, чи ні,
ми ніколи не є нейтральними.

Нейтральність - це зручна ілюзія.

На вулицях Ферґюсона я бачила
ключ до нашої спільної свободи.

Біла супрематія дегуманізує нас.

Вона вбиває корінне та
кольорове населення дуже швидко,

вона вбиває білих - але повільно.

Наша свобода переплітається,

як і звільнення євреїв неможливе

без звільнення Палестини.

Коли ми всі разом на одному боці,

не у співіснуванні, а у спільному
опорі проти несправедливості,

ми відроджуємо нашу гуманність.

Що ж є ключем до правильного вибору,

коли постають суперечливі питання.

Відповідь проста.

Є золотий ключ.

Подивіться на тих, хто має владу, а хто -
ні, і долучіться до тих, хто без влади.

хто шукає свої права,
які інші сприймають за належне.

Замість того, аби говорити
про абстрактну рівність,

ми маємо поговорити про справедливість.

Рівність - це однакове
до всіх ставлення.

Справедливість - це бачити дисбаланс
та вміти його вирівняти,

піднімаючи та підтримуючи тих,
кого принижують.

Коли ми кажемо
"Життя темношкірих важливі",

то не тому, що не цінуємо інших життів,

а тому, що в сучасному світі
життя темношкірих знецінюють,

А їх цінність має бути доведена.

Кожне життя важливе.

Але кожне життя не є під
щоденною загрозою поліції.

Коли ми кажемо "Свободу палестинцям",

це не тому, що ми не хочемо,
аби ізраїльтяни були вільні,

а тому що палестинцям
відмовляють у свободі,

якою ізраїльські євреї
насолоджуються кожного дня.

Необхідна маленька, але рушійна маса
людей, аби змінити хід історії.

Ідіть вперед, провокуйте зміни
і приймайте сторону.

Я не кажу про підтримку однієї
расової або етнічної групи

проти іншої.

Я кажу про підтримку справедливості

на боці історії.

Ви можете здивуватись, коли знайдете те,

що давно шукали.

Тому, що вибір сторони - це найкраще,
що може трапитись.

Це дозволяє нам зрозуміти,
ким ми хочемо бути

для наших сусідів, дітей,
нашої цілісності.

Прийміть сторону, тому що це -

боротьба нашого життя.

Дякую.

(Оплески)