Росс Лавгров про органічний дизайн

Дизайнер Росс Лавгров роз'яснює своє бачення дизайну без лишніх деталей та пропонує роздивитись кілька власних незвичних продуктів, в тому числі пляшку для води "Ty Nant" і стілець "Go".

Мене звати Лавгров. Я знаю лише дев'ятьох Лавгровів,

двоє з яких – мої батьки.

Вони двоюрідні брат і сестра, і знаєте, що стається, коли... ну, розумієте.

Так що це досить моторошний момент для мене,

з яким я постійно борюся. Тож для того, щоб пережити цей день,

я працював над собою, щоб справитись із 18-хвилинною промовою.

Я думав піти відлити.

Я думав, що якщо мені вдасться затягнути цей процес,

це вирішить проблему з 18 хвилинами промови...

(сміх)

Окей. Я відомий як Капітан Органік,

і це моя філософська та естетична позиція.

Але сьогодні я хотів би поговорити про любов до форми

і про те, як форма може зачіпати людські душі та емоції.

Не дуже вже й давно, небагато тисячоліть тому,

ми, власне, жили в печерах,

і я не думаю, що ми втратили ту систему символів.

Ми дуже добре реагуємо на форму,

але мене цікавить створення розумної форми.

Мене зовсім не приваблює безформеність

чи щось із того штучного сміття, яке подається нам як дизайн.

Це штучно сформоване споживацтво, на мою думку, огидне.

Мій світ – це світ таких людей, як

Еморі Ловінс, Жанін Бенюс, Джеймс Вотсон.

Я живу в тому світі, але працюю суто інстинктивно.

Я не вчений. Може, я міг би ним стати,

але я працюю в світі, в якому я довіряю своїм інстинктам.

Тому в 21-му столітті я перетворюють технології

у продукти, які ми використовуємо щодня, й гарно та природно до них ставимось.

І ми маємо вдосконалювати речі –

ми маємо створювати оформлення для ідей, які піднімають людські прагнення

та повагу до того, що ми викопуємо з-під землі

та перетворюємо на продукти щоденного вжитку.

Отже, пляшка води.

Я почну розповідь з концепції, яку я називаю DNA (абревіатура ДНК).

DNA: design, nature, art (дизайн, природа, мистецтво). Ці три речі визначають мій світ.

Ось малюнок Леонардо да Вінчі,

500-річної давності, до винайдення фотографії.

Він показує, як спостереження, цікавість та інстинкт разом створюють неймовірну красу.

Промисловий дизайн – це вид мистецтва 21-го століття.

Такі люди, як Леонардо – їх було небагато –

мали цю вражаючу інстинктивну цікавість.

Я працюю, виходячи зі схожих позицій.

Я не хочу звучати претензійним,

але це – мій малюнок цифровим олівцем, який я зробив кілька років тому –

вже у 21-му столітті, 500 років потому.

Це моє сприйняття води.

Імпресіонізм був найціннішим видом мистецтва на планеті, яким ми його знаємо:

просто віддають сто мільйонів доларів за картину Моне.

Зараз я використовую цілком новий процес.

Кілька років тому я заново винайшов мій спосіб роботи,

щоб бути нарівні з Грегом Лінном, Томом Мейном, Захою Хадід, Ремом Кулхасом.

Я вважаю, всі ці люди наполегливі та інноваційні

з фантастичними новими ідеями про те, як створювати форму.

Все це створено цифровим методом.

Ось – обробка, подрібнення акрилового блоку.

Я показую це клієнтові й кажу: "Ось це я хочу робити".

На цьому етапі я не знаю, чи це взагалі можна втілити в життя.

Це спокушає, але я просто відчуваю у своєму нутрі, що це можливо.

Отже, ми починаємо. Ми переглядаємо інструменти. Дивимось, як те чи інше створюється.

Це невидимі речі, які ви ніколи не побачите у своєму житті.

Це фоновий шум промислового дизайну.

Це наче Еніш Капур протікає крізь Річарда Серру.

Це важливіше за сам продукт, на мій погляд. У мене такого нема.

Коли я зароблю трохи грошей – то матиму щось таке й собі.

Це остаточний продукт. Коли вони відправили його мені, я думав, що зазнав невдачі.

Воно відчувалось нічим. Але воно й мало відчуватись нічим.

І коли я наповнив це водою, то зрозумів, що зробив саму оболонку для води.

Це як образ води,

і він покращує сприйняття людьми сучасного дизайну.

Кожна пляшка – інакша, тому що рівень води створює іншу форму.

Це масовий індивідуалізм одного продукту. Він добре вміщається в руці.

Він поміститься у хворі руки, в дитячі руки.

Він робить продукт сильним, створює таку собі мозаїку.

Це цілий пласт ідей.

В майбутньому вони виглядатимуть якось так, бо нам треба відійти

від цього типу полімерів та використовувати їх для медичного обладнання

і, мабуть, для важливіших речей у житті.

Біополімери, ці нові ідеї для матеріалів,

вийдуть на сцену, певно, протягом десяти років.

Вони не виглядають настільки ж круто, так?

Але я з цим зможу жити. Це не проблема для мене.

Я створюю дизайн для цих умов, для біополімерів. Бо це майбутнє.

Я зняв це відео минулого року в Кейптауні.

Тут випливає моторошна сторона.

В мене особливий інтерес до таких речей, від яких мої мозки плавляться.

Я не знаю, коли треба, знаєте, впасти на коліна й заплакати.

Не знаю про що думати. А просто знаю, що природа покращує все

з найбільшою мудрістю, яка коли-небудь існувала,

і що незвичність – це наслідок інноваційного мислення.

Коли я дивлюсь на ці речі, вони для мене нормальні.

Але ці речі створювались протягом багатьох років. І що ми робимо тепер?

Мені дають три тижні на дизайн телефону.

Як, у біса, я зроблю телефон за три тижні,

коли бачиш ці речі, для створення яких було потрібно сотні мільйонів років?

Як пришвидшити цей період?

Треба повернутися до інстинкту.

Я не говорю про дизайн телефонів, які виглядають ось так.

І я не дивлюсь на такий дизайн архітектури.

Я лише зацікавлений у моделях, які розвинулися природно,

і в чарівних формах, які насправді створює лише природа.

Як це "проходить" крізь мене і в чому виявляється –

ось це я намагаюсь зрозуміти.

Це скановане зображення людського передпліччя,

збільшене для показу структури кліток. В мене є таке в офісі.

Мій офіс – це поєднання музею природної історії та космічної лабораторії НАСА.

Це дивне, трохи "збочене" місце.

Ось один з моїх зразків.

Це зроблено, кістка зроблена з суміші органічних мінералів та полімерів.

Я вивчав кулінарію у школі протягом чотирьох років, і на цій базі,

яка називалася домашньою наукою, це для мене було

дешевим способом отримати наукові знання.

(сміх)

Власне, я клав маріхуану в усе, що готував – (сміх)

і я міг завоювати будь-яку з найкращих дівчат. Це було чудово.

Ніхто з хлопців у команді регбі цього не розумів, але все ж.

Це – безе. Ось ще одне тістечко.

На мій погляд, безе зроблене в той самий спосіб, що й кістка.

Воно зроблене з полісахаридів та протеїнів.

Якщо ти заллєш його водою, воно розчиниться.

Чи можна нас робити з харчових інгредієнтів у майбутньому?

Непогана ідея. Я не знаю. Мені треба поговорити з Жанін

та з кількома іншими людьми про це, але я інстинктивно вірю,

що безе може стати чимось, може машиною.

Мене також цікавлять правила росту:

нестримний ріст речей у природі підказує, що ти взагалі не обмежений формою.

Ці пов'язані між собою форми надихають мене у всьому, що я роблю.

Хоча я можу завершити роботу створенням чогось неймовірно простого.

Ось – деталь стільця, який я зробив з магнезіуму.

Вона показує цей діалог елементів і красу підходу до творення

та біологічного мислення, і вона досить подібна на кістку.

Будь-який з цих елементів можна повісити на стіну, наче витвір мистецтва.

Це перший у світі стілець із магнезію.

Виготовити його коштувало 1,7 млн доларів. Він називається "Go" від американської фірми Bernhardt.

В журналі "Time" у 2001 році його назвали

новою мовою 21-го століття.

Хлопче, для того, хто зростав в Уельсі в маленькому селі, цього досить.

Це показує, як ти робиш одну всепоглинаючу форму, наприклад автоіндустрію,

а потім ти розбираєш те, що тобі потрібно.

Це надзвичайно чудовий спосіб роботи.

Це доброчесний спосіб роботи.

Ось його умови -- органічність та необхідність.

Цей дизайн цілком позбавлений лишнього, і коли ти дивишся на нього,

то бачиш людей. Будьте здорові.

Коли це стосується полімерів, можна міняти еластичність, "текучість" форми.

Це – проект газонаповненого полімерного стільця з одного елемента.

Природа створює дірки в речах. Це вивільняє форму.

Це прибирає все другорядне. Ось що я роблю.

Я роблю органічні речі, які є необхідними.

Я не – і вони виглядають дивними теж – але

я не намагаюсь зробити чудернацькі речі, бо думаю, що це непристойно.

Я стараюсь спостерігати за природними формами.

Якщо заглибитись в ідею фрактальної технології, погляньте на мембрану,

стискаючи її постійно, як це робить природа:

це могло би бути сидінням для стільця,

підошвою для спортивного взуття,

чи мембраною в автомобільному сидінні.

Ого. Давайте рухатись у цьому напрямку. Ось такі речі – класні.

Ось що існує у природі. Спостереження тепер дозволяють нам

переносити природні процеси на повсякденний процес створення дизайну. Ось що я роблю.

Це виставка, яка наразі знаходиться в Токіо.

Вона називається "Супертекучість". Це моє скульптурне розслідування.

Це наче Генрі Мур 21-го століття. Коли ви бачите Генрі Мура,

ваше волосся стає сторч. Тут є якийсь духовний контакт.

Якби він був дизайнером автомобілів – ех, кожен із нас мав би такий.

У свій час він був найбільшим платником податків у Британії.

Ось в чому полягає сила органічного дизайну.

Він дуже сильно впливає на зміст нашого існування,

на зміст наших стосунків із речами,

на нашу чутливість і – ну, знаєте – в якомусь сенсі

навіть на соціально-еротичний бік, що теж дуже важливо.

Ось це моя творчість. Це весь мій процес.

Власне, ці речі продаються в якості витвору мистецтва.

Це дуже великі роздруківки. А ось як я приходжу до цих речей.

За іронією, цей об'єкт було створено за допомогою процесу Кілларні,

що є дуже новим явищем зараз у 21-му столітті,

і я відчуваю, як Грег Лінн валяється зі сміху, коли я це кажу.

Пізніше я поясню вам, чому.

Коли я дивлюсь на ці наукові зображення, то бачу нові речі.

Я само... це само-надихаюче. Діатомічна структура, радіолярія,

речі, які ми не могли би бачити, але можемо зараз.

Ці речі теж виплавлені. Їх зроблено практично з нічого.

Їх зроблено з кремнію. Чому не робити з такого машини й подібні речі?

Корал, усі ці природні сили прибирають те, що їм не потрібно,

і в результаті виходить максимальна краса.

Нам треба бути в цій реальності. Я хочу робити такі речі.

Це новий стілець, який має з'явитись на ринку у вересні.

Його зроблено для компанії "Moroso" з Італії.

Це газонаповнений полімерний стілець.

Ці дірки, які ви бачите – дуже спрощені,

зневоднені версії діатомічних структур.

Їх розміщено відповідно до структури полімеру, і ви побачите –

зараз буде зображення всього виробу.

Це чудово мати компанії в Італії, які підтримують такий спосіб втілення мрій.

Якщо ви побачите тіні, які утворюються від цього стільця –

вони, власне, ще важливіші за сам продукт.

І для цього потрібно мінімум.

Дірочки ззаду дають вашій спині можливість "дихати",

вони забирають весь непотрібний матеріал

і додають продукту еластичності, так що –

я був ладен танцювати, коли стілець був готовий.

Ось те, над чим я працюю зараз.

Я дивлюсь на структури з єдиною поверхнею, як вони трансформуються,

як розтягуються... Це для нових меблів,

але це не є кінцевою мотивацією. Цю річ зроблено з алюмінуму,

на противагу алюмінію, і її вирощено.

Вона виросла в моїй свідомості, а потім у розумінні

всього процесу, через який я пройшов.

Це два тижні тому в майстерні ССР у Ковентрі, які роблять деталі для Бентлі й подібні речі,

це роблять просто зараз, поки ми говоримо,

і це показуватимуть на "Phillips" у Нью-Йорку наступного року.

В мене буде велика виставка в "Phillips Auctioneers".

Коли я бачу цю анімацію – о, Боже, я втрачаю свідомість.

Ось що відбувається в моїй студії кожного дня. Я ходжу – я мандрую, я повертаюсь.

В когось це було на моніторі – ось воно, о Боже.

Тож я щодня намагаюсь відтворити цю атмосферу інноваційності у своїй студії.

Цей вид бурхливої, повної відчуттів суміші, яка продукує ідеї.

Продукти з єдиною поверхнею. Меблі – чудовий зразок.

Як ти вирощуєш "ноги" з поверхні.

Я хотів би збудувати таке одного дня. І, напевно, я б також хотів створити це

з борошна, цукру, полімерів, стружки –

не знаю, людського волосся. Я не знаю. Я би хотів спробувати.

Не знаю. Якби лиш я мав трохи часу.

Ось знов виринає дивна сторона,

і багато компаній цього не розуміють

Три тижні тому я був на зустрічі з Sony в Токіо. Вони сказали: "Дай нам мрію".

"Яка наша мрія? Як нам обійти Apple?"

Я сказав: "Ну, не наслідуйте Apple, це точно".

Я сказав: "Зверніть увагу на біополімери". Вони дивились просто крізь мене.

Яке марнування... Менше з тим. (сміх)

Ні, це правда. В біса їх. До біса. Ви знаєте, про що я.

(сміх)

Я пропоную, вони не відповідають. У мене був цей малюнок протягом 20 років.

У мене був цей образ краплинки води, яка сидить на гарячому ліжку.

Це образ автомобіля для мене.

Це автомобіль майбутнього. Це краплинка води.

Це надихає мене неймовірно.

Машини всі неправильні.

Зараз я покажу вам дещо трохи дивне.

Всюди у світі, де я це показував, сміялись.

Єдиним місцем, де не сміялись, була Москва.

Ці автомобілі зроблено з 30 тисяч компонентів.

Хіба це не дивно? Чи не можна було б зробити лише з трьохсот?

Тут сформоване під вакуумом карбоно-нейлонове дно. Все дуже інтегровано.

Вона відкривається й закривається, наче хлібниця.

Двигуна немає. Є сонячна панель ззаду,

і акумулятори в центрі колеса.

Вони укомплектовані, як у "Формулі-1". Знімаєш їх зі стіни,

підключаєш. Знімайся з ручника, гарної поїздки.

Триколісний автомобіль: повільний, жіночний, прозорий,

так що можна бачити людей усередині. Тоді ти керуватимеш інакше.

(сміх)

Ви бачите це. Ви бачите.

Ви бачите це й не почуваєтесь відштовхнутими, відділеними від життя.

Там є отвір спереду, і ось для чого він.

Це міський автомобіль. Ви їдете, куди треба, виходите.

Ви під'їздите до хобітка. Виходите. Він піднімає автомобіль нагору.

Підставляє сонячну панель до сонця,

і вночі це вуличний ліхтар.

(оплески)

Ось що стається, якщо спершу вас надихає вулична лампа,

а вже потім – автівка. Ці бульбашки –

я можу бачити ці бульбашки з пакунками водню,

які парять над землею під контролем комп'ютера.

Коли я показав це у Південній Африці,

потім кожен казав: "Агов, ти, машина на паличці!" Ось так.

Можете уявити? Машина на паличці.

Але якщо поставити це в один ряд із сучасною архітектурою –

мені це видається цілком природнім.

І ось що я роблю з меблями.

Я більше не ставлю меблі Чарльза Емза в будівлях.

Забудьте це. Ми йдемо далі.

Я намагаюсь створити меблі, які пасували б архітектурі.

Я намагаюсь створити транспортні системи.

Я працюю над літаком для Airbus, зрештою –

я роблю все це з метою втілити природні,

натхненні природою мрії. І я завершу двома речами.

Це стерилолітографія східців.

Тут є трохи присвяти Джеймсові, Джеймсу Уотсону.

Я зробив цю штуку для своєї студії.

Це коштувало мені 250 тисяч доларів.

Більшість людей пішли б і купили Aston Martin, а я зробив це.

Ось пов'язані з цим дані. Дуже багато даних.

Це зайняло біля двох років, бо я шукаю дизайн без лишнього.

Прості, легкі моделі. Здорові продукти.

Це зроблено з композитів. Це один елемент,

який обертається, щоб створити цілісний елемент,

а це поручень з карбону й волокна,

який підтримується лише у двох місцях.

Сучасні матеріали дозволяють нам створювати сучасні речі.

Цей кадр зроблено уже в студії,

ось як ці сходи виглядають щодня.

Коли спускаєтесь, у вас не виникає страху висоти.

Там фактично нема поручня, вони не відповідають будь-яким стандартам.

(сміх)

Яка різниця?

(сміх)

Так, там є внутрішній поручень, який дає конструкції міцність. Ось де цілісність.

Це моя студія. Вона підземна.

Вона розташована в Ноттінг Хілл, поруч з усією фігнею –

ну, повіями і всім таким.

Поблизу також студія Девіда Хокні.

Там є система освітлення, яка змінюється протягом дня.

Мої хлопці виходять на обід. Двері відкрито. Вони заходять,

бо зазвичай дощить і вони воліють залишатись усередині.

Ось моя студія. Череп слона з університету Оксфорда, 1988 рік.

Я придбав його торік. Їх дуже важко знайти.

Я б – якщо в когось є скелет кита, який ви не проти мені продати –

я б поставив його у студії.

Тож, я просто розповім трохи

про дещо з того, що ви побачите на відео.

Це аматорське відео, я зробив його сам о третій ранку,

просто щоб показати, яким є мій справжній світ. Ви такого ніколи не побачите.

Ви ніколи не побачите архітекторів чи дизайнерів, які показують вам їхній справжній світ.

Це називається Plasnet. Це полікарбон –

біо-полікарбонатний новий стілець, який я роблю в Італії.

Перший у світі бамбуковий велосипед з ручками, що складаються.

Ми всі маємо їздити на такому.

Поки Китай купує всі ці трешеві машини,

ми мали б їздити на таких речах. Для балансу.

Як я казав, це гібрид музею природної історії та

лабораторії НАСА. Тут повно прототипів та об'єктів.

Це для натхнення. Тобто, в нечасті моменти, коли я тут,

я насолоджуюсь цим, і ще сюди приходить багато дітей.

Дуже багато дітей.

Я забруднюю свідомість всім цим дітям інвестиційних банкірів-шманкірів.

Це – перепрошую – (сміх)

це сонячне зерно. Це концепт для нової архітектури.

Та штука вгорі – перший у світі садовий ліхтар на сонячній енергії,

перший зроблений. Жайлз Ревел мав би говорити сьогодні –

чарівні фотографії речей, які ви не можете побачити.

Перша скульптурна модель, яку я зробив для тієї штуки в Токіо.

Купа речей. Он там невеличкий стілець-листок – та річ, що виглядає як золото, називається Leaf,

її зроблено з кевлару.

На стіні моя книжка, яка називається "Супернатурально",

яка дає мені змогу згадати те, що я зробив, бо я забуваю.

Ось насичена повітрям цеглина, яку я зробив у Лімужі торік,

в рамках "Концепцій для нової кераміки в архітектурі".

Так, і он той хлопець працює о третій ранку –

і я не плачу понаднормово.

Понаднормова робота – це пристрасть до дизайну, так що вступайте до клубу або ні.

Ну, це правда. Це правда. Такі люди, як Том чи Грег –

ми мандруємо так, як мало хто зможе – і ми встигаємо. Я не знаю, як це виходить.

Наступного тижня їду до компанії "Electrolux" у Швеції.

Потім у Пекіні в п'ятницю. Тобто, ви розумієте.

І коли я бачу Едові фотографії, то думаю:

якого біса я їду в Китай? Це правда.

Це правда. Бо тут - душа всього цього процесу.

Нам треба мати новий інстинкт для 21-го століття.

Нам потрібно поєднати всі ці речі.

Якби всі люди, які говорили сьогодні,

спільно працювали над автомобілем, це була б насолода, цілковита насолода.

Отже, це нова система Х-освітлення, яку я роблю в Японії.

Це туарецькі чоботи з Північної Африки. Це маска Кіфвебе.

Ось мої скульптури.

Зливок пудинга з міді.

Це звучить, як якась вікторина, хіба ні?

Отже, наближаємось до кінця.

Дякую, Джеймс, за чудове натхнення.

Дякую дуже вам усім.

(оплески)