Щоб створити вічну річ, треба поєднати мистецтво й техніку

Коли Брану Феррену було лише 9 років, батьки взяли його побачити Пантеон в Римі - і це змінило все. В ту мить він збагнув, як засоби науки і техніки стають сильнішими, коли поєднуються з мистецтвом, дизайном та красою. З того часу він у пошуках переконливого сучасного еквіваленту римського витвору мистецтва. Послухайте його виступ - і Ви дізнаєтесь неочікувану розгадку.

Доброго ранку.

Коли я був маленьким хлопчиком,

стався випадок, який змінив моє життя і,

власне, ось чому я зараз тут.

Цей єдиний момент

дуже вплинув на мої думки

про мистецтво, дизайн та інженерію.

В минулому мені пощастило вирости

в сім'ї люблячих і талановитих митців

в одному з найбільших міст у світі.

Мій батько, Джон Феррен,
який помер, коли мені було 15,

був пристрасним художником,

як і моя мама, Рей.

Він був представником Нью-Йоркської школи

абстрактних експресіоністів, який

разом зі своїми сучасниками,

винайшов сучасне американське мистецтво

та зробив внесок в розвиток
американського духу часу

модернізму ХХ століття.

Хіба це не чудово, що через тисячі років

практики реалістичного мистецтва,

сучасне мистецтво, порівняно,

не таке зріле,

але вже настільки поширене.

Як і з багатьма іншими важливими змінами,

ці радикальні ідеї не потребують
новітньої технології,

лише свіжого мислення
та готовності експериментувати,

а ще стійкості в зіткненні
з загальної критикою

та відторгненням.

В нашому домі мистецтво було всюди.

Воно було наче кисень,

навколо нас і необхідним для життя.

Коли я спостерігав, як він малює,

батько вчив мене, що мистецтво

не для декору,

а є іншим шляхом передачі ідеї,

і фактично єдиним шляхом,
який міг би збудувати міст

між світами знань та інтуїції.

Враховуючи це багате художнє оточення,

ви припустите, що я був змушеним

піти стопами сімейної справи,

але сталось не так.

Я пішов шляхом більшості дітей,

які спадково запрограмовані

зводити батьків з розуму.

Мені не було цікаво ставати митцем,

і аж ніяк художником.

Що мені подобалось робити, -
електроніка та механізми, -

розбирати їх, створювати нові

та змушувати їх працювати.

На щастя, в моїй сім'ї були й інженери,

як і мої батьки,

вони були взірцем для мене.

Їх всіх об'єднувало те,

що вони працювали дуже важко.

Мій дідусь володів та керував фабрикою

кухонних шаф в Брукліні.

На вихідних ми їздили на Кортланд-Стріт,

яка була в Нью-Йорку радіоринком.

Там ми досліджували величезну купу

зайвої електроніки

і за кілька баксів приносили додому
такі скарби,

як бомбові приціли та

запчастини з
перших лампових комп'ютерів IBM.

Я виявив ці предмети
корисними та чарівними.

Я дізнався про будову механізмів
та принципи їх роботи,

не в школі

а розбираючи і вивчаючи

ці фантастично складні пристрої.

Я робив це годинами кожен день,

очевидно, уникаючи удару
електричним струмом.

Життя було прекрасним.

Однак, кожне літо, на жаль,

механізми залишались осторонь,

поки мої батьки і я
подорожували за кордоном,

вивчаючи історію, мистецтво та дизайн.

Ми відвідували величні музеї
та історичні будівлі

Європи та Близького Сходу,

але щоб підтримати мій
щораз більший інтерес

до науки і технологій,

вони просто залишали мене в таких місцях,

як Лондонський музей науки,

де я міг годинами блукати сам,

вивчаючи історію науки й техніки.

Потім, коли мені було близько 9 років,

ми поїхали в Рим.

І в один спекотний літній день

ми відвідали будівлю у формі барабана,
яка ззовні

не була особливо цікавою.

Мій батько пояснив,
що це зветься Пантеоном,

храмом всіх богів.

Він не виглядав ззовні таким особливим,

як я і говорив,
але коли ми зайшли всередину,

я був відразу вражений трьома речами:

перш за все, він був приємно прохолодним

на відміну від гнітючої спеки ззовні.

Там було темно, єдиним джерелом світла

був величезний відкритий отвір в даху.

Батько пояснив, що це не просто дірка,

це називається Окулус,

око в небеса.

І було щось в цьому місці,

я не знаю що, просто відчув щось особливе.

Коли ми рушили до центру приміщення,

я глянув на небо через окулус.

Це була перша церква, в якій я

отримав необмежений вид

між Богом та людиною.

Але мене хвилювало,
що станеться, коли піде дощ?

Батько може і називає це окулусом,

але фактично, дірка в даху є дірка в даху.

Я подивився вниз і
побачив в підлозі стоки,

вирізані в кам'яній підлозі.

Як тільки я краще звик до темряви,

я зміг детальніше розглянути підлогу

і стіни навколо.

Нічого особливого,
просто якісь скульптури,

які ми бачили по всьому Римі.

По суті це нагадувало Аппієву дорогу,

з'явився продавець мармуру

з його каталогом примірників,
показав його Адріану,

і Адріан сказав: «Ми візьмемо все».

(Сміх)

Але стеля була вражаюча.

Вона була схожою на геодезичний купол
Бакмінстера Фуллера.

Я бачив такі і раніше,

тим більше Бакі був другом мого батька.

Стеля була сучасною,
високотехнологічною, вражаючою,

висотою в 45 метрів,

які невипадково були точною його висотою.

Я полюбив це місце.

Воно дійсно було красивим, на відміну
від того, що я бачив раніше,

тому я спитав свого тата:
"Коли він був збудованим?"

Він відповів:
"Близько 2000 років тому".

І я сказав: "Ні, я маю на увазі дах".

Розумієте, я припускав,
що це сучасний дах,

який був збудований тому, що справжній

був зруйнований внаслідок
якоїсь тривалої війни.

Він сказав: "Це справжній дах".

Ця мить змінила моє життя,

і я пам'ятаю це, наче це було вчора.

Вперше я зрозумів,
що люди були розумними

і 2000 років тому. (Сміх)

Це ніколи не приходило мені в голову.

Я маю на увазі, що для мене,
наприклад, піраміди в Гізі,

які ми відвідали роком раніше,

звичайно, вони вражаючі,
досить добре спроектовані,

але погляньте:
дайте мені безлімітний бюджет,

від 20 тис. до 40 тис. чорноробів,
та близько 10-20 років

обтесати та перетягнути кам'яні блоки
через всю країну,

і я теж збудую піраміди.

Але ніяка кількість грубої сили

не допоможе звести купол Пантеона,

ні 2000 років тому, ні сьогодні.

І до речі, це все ще найбільший

коли-небудь збудований неармований
бетонний купол.

Щоб збудувати Пантеон,
потрібно було кілька чудес.

Чудесами я називаю речі, які

заледве можливі технічно,

дуже ризиковані і, можливо,

насправді нездійсненні на даний час,

принаймні для нас із вами.

Наприклад, ось деякі чудеса Пантеону.

Щоб зробити це структурно можливим,

вони повинні були винайти надміцний бетон,

а для контролю ваги

змінити щільність конструкції

по мірі просування конструкції
вверх купола.

Для міцності та освітлення
опора купола

містила в собі 5 пластів обшивки,

кожен з яких
зменшувався в розмірі,

і які надають споруді

драматичну перспективу.

Всередині було на диво прохолодно

через величезну теплову масу,

природне перенесення повітря вверх

через окулус,

та ефект Вентурі, - коли вітер обдуває

верхню частину споруди.

Я вперше виявив,
що саме світло

матеріальне.

Колона світла, що пробивається
через окулус,

була красивою і в той же час відчутною,

і я вперше зрозумів -

світло може бути спроектованим.

Більше того, будучи лише формою дизайну,

візуальний дизайн

надає сенсу всім іншим,

тому що без світла
ви не зможете нічого більше побачити.

Я також усвідомив, що
я не перша людина,

яка думає, що це місце особливе.

Воно пережило гравітацію,
варварів, мародерів, будівників

та занепад, щоб стати

найдовготривалішою

постійно заселеною будівлею в історії.

Саме відвідавши те місце,

я зрозумів, що

всупереч тому, що мені розповідали
в школі,

світ мистецтва та дизайну

насправді, несумісний

з наукою і технологією.

Я усвідомив, що комбінуючи,

можна створити захоплюючі речі,

які не можна зробити
в одній окремій області.

Але в школі, з кількома винятками,

до них ставилися як до роздільних світів,

і так відбувається досі.

Мої вчителі казали мені,
що мені слід бути серйознішим

та зосередитись на одному з них.

Однак, кваплячи мене
з визначенням професії,

тільки змусили мене
оцінити таких ерудитів

як Мікеланджело, Леонардо да Вінчі,

Бенджамін Франклін,

людей, які робили з точністю до навпаки.

І це привело мене до прийняття обох

та бажання бути в обох світах.

Як же створювалися ці проекти
безпрецедентного творчого бачення

і технічної складності, подібні Пантеону?

Хтось сам, можливо Адріан,

мав потребу в блискучому творчому баченні.

Їм також були необхідні
якості оповідача і лідера,

обов'язкові для фінансування
та виконання проекту,

а також майстерність володіння
мистецтвом науки і технології

зі здатністю та вмінням

штовхати інновації вперед.

Я вірю в те, що створення цих шедеврів

вимагає звершення як мінімум п'яти чудес.

Проблема в тому, що
хоч який талановитий,

багатий чи тямущий ти є,

ти зможеш зробити лише
одне або півтора чуда.

І все. Це межа.

Потім ти виходиш за межі часу,
грошей, ентузіазму,

чи чогось іще.

Пам'ятай, що більшість людей не
можуть навіть уявити

одне з цих технічних чудес,

а тобі потрібно п'ять,
щоб створити Пантеон.

З мого досвіду, ці рідкісні провидці,

які можуть думати
крізь світи мистецтва,

дизайну та техніки,

мають здатність помічати,

коли інші вже створили
достатньо чудес,

щоб мета була в межах досяжності.

Під проводом їхнього чистого бачення,

вони проявляють хоробрість та рішучість,

щоб довести залишені чудеса,

і часто беруться за те,
що іншим здається

нездоланними перешкодами,

і перетворюють їх в особливі достоїнства.

Візьмемо окулус Пантеону.

Помістити його в конструкцію

означало неможливість використати
більшість структурних технологій,

розроблених для римських арок.

Однак, помістивши його,

переосмислюючи вагу та
розподіл перевантаження,

вони зрозуміли, що ця конструкція працює

тільки з великим отвором в покритті.

Зробивши це, ви отримуєте естетичну

та дизайнерську користь світла, прохолоди

і цього прямого
возз'єднання з небесами.

Непогано.

Ці люди не тільки вірили,

що неможливе - можливе,

але й, що це повинно бути зроблено.

Досить стародавньої історії.

А як щодо нещодавніх прикладів інновацій,

які поєднують творчий дизайн

і технологічні досягнення
настільки майстерно,

що їх згадуватимуть

тисячі років потому?

Що ж, відправити людину на Місяць
було хорошою ідеєю

і повернути її безпечно
на Землю також непогано.

Поговоримо про цей
гігантський стрибок:

важко уявити важливіший момент

у людській історії,

ніж той, коли ми перший
раз покинули наш світ,

щоб вступити в інший.

Так що ж було після Місяця?

Так і хочеться сказати,
що сьогоднішній Пантеон

- це інтернет,

але насправді, я думаю це неправильно

або, принаймні,
це тільки одна частина історії.

Інтернет - не Пантеон.

Це більше схоже на винахід бетону:

важливий, абсолютно необхідний,

щоб збудувати Пантеон,

звичайно,
дуже міцний,

але зовсім не потрібен сам по собі.

Однак, як і бетон був потрібен

для побудови Пантеону,

нові творці будуть
використовувати інтернет

для створення новий концепцій,
які будуть вічними.

Смартфон - прекрасний приклад.

Скоро більшість людей планети

будуть мати хоча б один;

ідея зв'язку з кожним,

а також зі знаннями, житиме вічно.

Так що ж далі?

Який неминучий прорив
буде схожим на Пантеон?

Думаючи про це,

я відкинув дуже достойні

і драматичні досягнення,

такі, як лікування раку.

Чому? Тому що Пантеони кріпляться

як спроектовані фізичні об'єкти,

які надихають простим спостереженням

і фізичною присутністю,

і далі робитимуть
це безкінечно.

Іншими словами, це як мистецтво.

Ці та інші життєво важливі внески,
які продовжують життя

та полегшують страждання,
звичайно дуже важливі

та чудові,

але вони є частиною континууму

нашого знання та технологій,

подібно інтернету.

Так що ж далі?

Можливо парадоксально,

але, я припускаю,
що примарна ідея

кінця 1930-х років,

до якої повертались
кожне десятиліття:

автомобілі дистанційного керування.

Тепер ви думаєте: та не може бути.

Як може прокачана версія круїз-контролю

перетворитися у щось варте уваги?

Погляньте, більшість речей
у нашому світі

було спроектовано навколо доріг
і транспорту.

Вони були настільки
ж суттєвими для успіху

Римської Імперії

як будівництво системи
міжштатних автомагістралей

для процвітання та розвитку

Сполучених Штатів.

Сьогодні на цих дорогах,
які сполучають наш світ,

домінують автомобілі та вантажівки,

і так продовжується

вже 100 років.

Хоча, можливо, сьогодні й не скажеш,

що автономний транспорт
стане ключовою технологією,

яка підштовхне нас до зміни наших міст і,

як наслідок, цивілізації.

А ось чому:

Коли вони стануть всюдисущими,

щороку ці транспортні засоби врятують

десятки тисяч життів
тільки в Сполучених Штатах

і близько мільйона глобально.

Споживання енергії і
забруднення повітря автомобілями

істотно скоротиться.

Пробки на дорогах, як такі,

в містах і поза ними зникнуть.

Вони уможливлять нові підходи

в проектуванні міст, роботі

і способі життя.

Ми швидше досягнемо мети,

і суспільство поверне величезну кількість

втраченої продуктивності,

яку ми витрачаємо нині, сидячи в пробках
та забруднюючи повітря.

Але чому саме тепер? Чому ми думаємо,
що це готове для реалізації?

Тому що за останні 30 років

люди поза межею автомобільної індустрії

вже витратили безліч мільярдів

для створення необхідних чудес,

але для зовсім інших цілей.

Знадобилися люди з DARPA, університетів,

компаній поза межами
автомобільної індустрії,

щоб помітити, що при грамотному підході

вже можна досягти автономії.

Так які ж п'ять чудес необхідні для
створення автономного транспорту?

По-перше, ти повинен знати,

де ти і котра точно година.

Це було майстерно вирішено
за допомогою системи GPS,

системи глобального
позиціонування,

яку розробив уряд США.

Тобі потрібно знати,
де розташовані всі дороги,

які правила руху,
і куди ти їдеш.

Різні персональні

і вбудовані навігаційні системи

та веб-карти розв'язують цю проблему.

Ви повинні мати безперервний зв'язок

з високопродуктивними
обчислювальними мережами

та з іншими,

щоб зрозуміти їхні наміри.

Бездротові технології, розроблені
для мобільних пристроїв,

з деякими незначними змінами,

повністю підходять для
цього завдання.

Вам, напевно, будуть потрібні
полігони для обкатки,

з безпекою використання

яких погодиться як суспільство,

так і юристи.

Це почнеться з роздільних смуг

і піде далі.

І нарешті, вам потрібно розпізнавати

людей, знаки та об'єкти.

Машинний зір, спеціальні
сенсори і високопродуктивні обчислення

можуть зробити багато чого з цього,

але виявляється, «багато» недостатньо,

коли в машині - твоя сім'я.

Іноді людям потрібно
буде розпізнавання.

Для цього вам може
доведеться розбудити

вашого пасажира і
запитати його, що це за

брила посередині дороги.

Не так уже це й погано, і це додасть
вам почуття усвідомленості

в цьому новому світі.

Крім того, як тільки перші водії пояснять

своїй розгубленій машині,

що величезна курка на розвилці дороги -

всього лише ресторан,

і все гаразд, можна
продовжувати рух,

кожна машина на Землі

дізнається про це.

П'ять чудес уже майже розроблено,

і тепер вам потрібно тільки ясне бачення

кращого світу, наповненого
автономним транспортом

зі спокусливим прекрасним
новим функціональним дизайном.

А ще - купа грошей
і важкої роботи,

щоб цього досягти.

Все почнеться вже через кілька років,

і я передбачаю, що автономний транспорт

назавжди змінить наш світ

протягом наступних десятиліть.

Отож, я збагнув

що складові для наступних Пантеонів

довкола нас,

просто чекають спостережливих людей,

з великими знаннями,

універсальними навичками,

і сильною пристрастю,

щоб використовувати їх для
втілення своїх мрій в реальність.

Але ці люди не вливаються

в процес спонтанно.

Вони мусять розвиватися і
діставати заохочення

змалечку.

Ми повинні любити їх
і допомагати їм

розкривати свої нахили.

Ми маємо надихати їх старанно працювати

і допомагати їм сприймати невдачі,

як необхідний інгредієнт успіху

та бути наполегливими.

Нам потрібно допомагати їм знаходити
свої рольові моделі

і давати їм впевненість
повірити в себе

і в те, що все можливо,

так само, як і мій дідусь робив,
коли брав мене за покупками,

як робили мої батьки,

коли брали мене в наукові музеї,

нам потрібно спонукати їх
знайти власний шлях,

навіть якщо цей шлях
дуже відрізняється від нашого.

І застереження:

Нам також потрібно
періодично витягувати їх

від сучасних чудес,

комп'ютерів, телефонів,
планшетів,

ігрових приставок і телевізорів,

витягувати їх на сонячне світло,

щоб вони могли експериментувати
як з природними,

так і зі спроектованими
чудесами нашого світу,

нашої планети і нашої цивілізації.

Якщо ми не будемо цього робити,
вони не зрозуміють,

чим є ці чудові речі,

за захист і поліпшення яких

вони одного разу відповідатимуть.

Нам також потрібно,
щоб вони зрозуміли те,

що наразі не цінують як належить

в нашому все більш технологічному світі -

мистецтво і дизайн

не є предметами розкоші

чи несумісними

з наукою і технологією.

Насправді вони ключові в тому,
що робить нас особливими.

Одного разу, якщо у вас буде шанс,

можливо, ви зможете
привезти своїх дітей

у справжній Пантеон,

як ми зробимо з нашою дочкою Кірою,

щоб вона самостійно побачила

захоплюючу силу цього проекту,

який зі звичайного римського дня

дістався через 2000 років у майбутнє,

щоб встановити курс мого життя.

Дякую

(Оплески)