Якій інформації довіряти у світі "постправди"?

"Ви зможете чогось навчитись лише тоді, коли приймете, що ви можете помилятись" - стверджує дослідник Алекс Едменс. У цій змістовній промові він пояснює, яким чином підтверджувальне упередження - тенденція звертати увагу лише на ту інформацію, яка відповідає власним переконанням - може ввести вас в оману в соцмережах, політиці та інших сферах. Едменс також пропонує три практичні поради, як розпізнати інформацію, якій можна довіряти. (Підказка: знайдіть людину, яка відіграватиме у вашому житті роль адвоката диявола).

Белл Гібсон була щасливою
юною австралійкою.

Вона мешкала в Перті,
і захоплювалась скейтбордингом.

Але у 2009 виявилось, що в неї рак мозку,
і жити їй залишалось 4 місяці.

Два місяці хіміотерапії і рентгенотерапії
не дали ефекту.

Одначе Белл не здавалась.

У неї змалку була бійцівська натура.

З шестирічного віку їй доводилось
готувати їжу для брата з аутизмом

і матері, в якої був розсіяний склероз.

Її батько покинув сім'ю.

Отож Белл боролась за допомогою
вправ, медитації,

а також за допомогою
вегетаріанської дієти.

І зрештою вона цілком одужала.

Історія Белл стала сенсацією.

Її поширювали у твітах і блогах,
з нею ознайомились мільйони людей.

Ця історія свідчила на користь відмови
від традиційного лікування

і заміни його дієтами та вправами.

У серпні 2013-го Белл запустила
додаток на тему здорової їжі,

під назвою "Whole Pantry",

і впродовж першого місяця цей додаток
завантажили 200 тисяч разів.

Але історія Белл виявилась брехнею.

У Белл ніколи не було раку.

Люди поширювали історію Белл,
не перевіряючи, чи вона правдива.

Це класичний приклад
підтверджувального упередження.

Ми некритично приймаємо історії,
які підтверджують те, в що ми віримо,

і відкидаємо ті, що суперечать
нашим переконанням.

Наскільки часто це трапляється

з історіями, які ми поширюємо
чи ігноруємо

в політиці, в бізнесі, в порадах
щодо здоров'я?

За версією Оксфордського словника,
словом 2016 року стало "постправда".

І усвідомлення, що ми зараз живемо
у світі постправди,

означає дедалі нагальнішу
необхідність перевіряти факти.

Але я хотів би підкреслити,

що самої перевірки фактів
ще недостатньо.

Навіть, якби історія Белл була правдивою,

вона могла б просто бути нерелевантною.

Чому?

Розгляньмо один з найфундаментальніших
методів статистики.

Він називається байєсівський вивід.

Стисло і просто його суть
можна пояснити так:

Якщо нас цікавить, чи підтримують
дані певну теорію, то слід зважити,

чи збільшують вони підстави
для висновку, що теорія істинна.

Та натомість ми часто запитуємо:
чи сумісні дані з теорією?

Однак, якщо дані сумісні з теорією,

це ще не означає, що вони її підтримують.

Чому?

Тому що є ще одна вирішальна
обставина, про яку часто забувають –

а саме, дані можуть також бути сумісними
з іншими, конкуруючими теоріями.

Але через підтверджувальне упередження
ми не розглядаємо конкуруючі теорії,

бо ми прихильно ставимось
до нашої улюбленої теорії.

Розгляньмо це на прикладі
історії з Белл.

Нам слід запитати: чи підтримує
випадок із Белл теорію про те,

що рак лікується дієтою?

Але натомість ми запитуємо:

чи сумісний випадок Белл із тим,
що рак лікується дієтою?

Звісно, відповідь – так.

Якби дієта лікувала від раку, то існували
б історії, схожі на випадок Белл.

Але навіть, якби дієта
не лікувала від раку,

все одно існували б історії,
схожі на випадок із Белл.

За окремими історіями успішного
самолікування може стояти

просто хибний початковий діагноз.

Так само, хоча паління
шкідливе для здоров'я,

але ви зможете навести приклади
курців, які дожили до 100 років.

(Сміх)

Або ще, хоча вища освіта
сприяє збільшенню доходу,

ви можете згадати мультимільйонерів,
які не вчилися в університеті.

(Сміх)

Отож, найбільша проблема в історії Белл
не те, що ця історія неправдива,

а те, що це лише один випадок.

Можуть бути тисячі інших випадків,
у яких дієта не допомогла,

але ми про ці випадки просто не чули.

Ми поширюємо аномальні приклади,
бо вони незвичні,

і вони потрапляють в новини.

Але ми не поширюємо типові приклади,

адже в них немає нічого незвичного,
неординарного.

І зрештою, ми ігноруємо 99% випадків.

При соціальній взаємодії ми ж
не можемо прислухатись лише

до думки 1% незвичайних

та ігнорувати 99% звичайних людей.

Бо це було б ще одним прикладом
підтверджувального упередження.

Ми приймаємо факт як дані.

Найбільша проблема не те, що ми
живемо у світі постправди,

а те, що ми живемо у світі постданих.

Один випадок виявляється
переконливішим за масиви даних.

Звісно, окремі історії зачіпають
своєю яскравістю і життєвістю.

Нам радять починати виступ
із якоїсь історії.

Я так і зробив.

Та окремий випадок не має значення,
він навіть може вводити в оману,

якщо не підкріплений
великомасштабними даними.

Але навіть, якщо у нас є
великий масив даних,

цього все ще може бути недостатньо,

якщо ці дані сумісні також із
конкуруючими теоріями.

Поясню детальніше.

У класичному дослідженні, здійсненому
психологом Пітером Восоном,

учасникам наводять
три числа, і пропонують

визначити, за яким
правилом утворена послідовність.

Отож, вам дано три числа: 2,4,6

Розгадайте правило.

Більшість людей припустили б,
що це послідовність парних чисел.

А як перевірити цей здогад?

Можна запропонувати інші набори
послідовних парних чисел:

4, 6, 8 чи 12, 14, 16.

І Пітер сказав би, що ці приклади
теж підходять.

Але якщо ці приклади підходять,

якщо навіть сотні інших наборів
послідовних парних чисел теж підходять,

це ще нічого не значить,

адже всі ці набори можуть бути сумісними
і з конкуруючими версіями.

Підходить і правило про послідовність
будь-яких трьох парних чисел,

і про будь-які три числа
в порядку зростання.

І це третій приклад
підтверджувального упередження:

дані розглядаються як докази
на користь теорії навіть тоді,

якщо ці дані сумісні і з
конкуруючими теоріями.

Дані – це просто набір фактів.

А доказ – це дані, які підтримують одну
теорію і водночас виключають інші.

Тож найкращий спосіб перевірити
свою теорію –

це спробувати її спростувати,
зіграти роль адвоката диявола.

Спробуйте перевірити, наприклад,
таку послідовність: 4, 12, 26.

Якщо вона підходить, то це спростовує
ваше припущення

про послідовність парних чисел.
Це гарний тест,

бо якщо послідовність 4, 12, 26
не підходить,

це спростовує обидва припущення:
про послідовність будь-яких парних чисел

і будь-які три числа
у порядку зростання.

Тож це спростувало б конкуруючі
припущення, але не ваше.

Однак більшість людей не наважуються
перевірити послідовність 4, 12, 26,

бо вони не хотіли б виявити, що їхнє
улюблене припущення хибне.

Підтверджувальне упередження веде не
лише до відмови від пошуку нових даних,

а й до хибної інтерпретації наявних даних,
і це проявляється

також за межами лабораторії,
у підході до важливих життєвих проблем.

Згадаймо відомий вислів Томаса Едісона:

"Я не зазнав невдачі,

я знайшов десять тисяч способів,
які не працюють".

Виявляти свої помилки –

це необхідний крок на шляху до істини.

Наприклад, ви очолюєте університетську
приймальну комісію,

і вважаєте, що добре вчитись
зможуть лише абітурієнти

досить заможні і з високими балами.

Тож ви приймаєте лише таких абітурієнтів.

І вони добре вчаться.

Але це також сумісне
і з конкуруючими теоріями.

Може, всі абітурієнти з високими
балами добре вчитимуться,

незалежно від доходу.

Але ви ніколи не перевіряєте цю версію,
бо не приймаєте незаможних,

оскільки не хотіли б виявити
свою неправоту.

Тож який звідси для нас урок?

Чиясь історія – це ще не факт,
бо вона може бути вигадкою.

А факт – це ще не дані,

бо факт може бути нерепрезентативним,
це лише один фрагмент із масиву даних.

А дані – це ще не доказ,

адже дані не обґрунтовують теорію, якщо
вони сумісні з конкуруючими теоріями.

То що ж нам слід робити?

Якщо нам слід прийняти
якесь важливе рішення,

наприклад, вибрати стратегію
для свого бізнесу,

методику виховання своїх дітей,

чи режим дня, корисний для здоров'я,

як впевнитись, що ми спираємось
не на якусь окрему історію,

а на надійні докази?

Я б хотів дати три поради.

Перша – активно шукати інші,
відмінні точки зору,

читати і слухати тих, з ким ви
рішуче не згодні.

Хоча вам здається, що 90% з того,
що вони кажуть, є хибним,

але що, якщо інші 10% будуть істиною?

Як казав Арістотель,

"Ознакою освіченої людини

є здатність обмірковувати будь-яку думку,

не обов'язково її приймаючи".

Оточіть себе людьми,
які сперечаються з вами,

і створіть культуру, в якій активно
заохочується інакомислення.

Декотрі банки постраждали
від групового мислення,

коли персонал боявся ставити під сумнів
кредитну політику начальства,

і зрештою це обернулось
фінансовою кризою.

На нарадах відведіть комусь роль
адвоката диявола, який критикуватиме

вашу улюблену ідею.

І не просто вислуховуйте іншу точку зору,

а й слухайте її уважно.

Як сказав психолог Стівен Кові,

"Слухайте з наміром зрозуміти,

а не з наміром відповісти".

Натрапивши на протилежну точку зору,
варто намагатись чогось навчитись,

а не сперечатись із нею.

І це нас веде до інших аспектів
байєсівського виводу.

Хоча дані відкривають
можливість навчитись,

але ця можливість залежить
від вихідної установки.

Якщо ви з самого початку певні, що ваша
улюблена теорія цілком істинна,

то ви не зміните свою точку зору,

на які б дані ви не натрапили.

Тільки якщо ви справді приймете,
що ви можете помилятись,

то зможете навчитись.

Як писав Лев Толстой,

"Найскладніші предмети

можна пояснити найбільшому тугодуму,

якщо він ще не сформував
про них якоїсь думки.

Але найпростіші речі

залишаться недосяжними для
найрозумнішої людини,

якщо вона твердо переконана,
що вона вже все про них знає".

Друга порада –
прислухайтесь до експертів.

Мабуть, важко дати пораду, яка б
сприймалась менш прихильно.

(Сміх)

Британський політик Майкл Гоув
сказав відому фразу, що люди в цій країні

вже мали задосить експертів.

Недавнє опитування показало, що люди
більше довіряють своєму перукарю

(Сміх)

або людині з вулиці,

ніж лідерам у бізнесі, охороні здоров'я
чи навіть у сфері благодійності.

Тож ми довіряємо маминим порадам
щодо відбілювання зубів,

чи особистій думці акторів
щодо вакцинації.

Ми любимо тих, хто, керуючись
інтуїцією, каже все як є,

ми називаємо таких людей
автентичними.

Але інтуїція може вести хибним шляхом.

Інтуїція може нам підказати, що коли
в дитини пронос, їй не можна давати воду,

бо вода просто витече
через задній прохід.

А експерти радять якраз протилежне.

Ви ж не довірите людині з вулиці
зробити вам операцію?

Ви бажали б, щоб вас оперував лікар,
що має чималий досвід,

і знає найкращі методи оперування.

Але це стосується і будь-яких
інших важливих рішень.

Політика, бізнес, консультації
щодо здоров'я

вимагають компетентності,
так само, як і хірургія.

Тож чому спостерігається така
недовіра до експертів?

Одна з причин – що експерти
часто недосяжні.

Успішний бізнесмен-мільйонер навряд
чи спілкуватиметься із людиною з вулиці.

Але справжні експертні знання
спираються на докази.

І докази працюють на користь
пересічних людей,

а не елітарних кіл.

Адже докази передбачають обґрунтування.

Принцип обґрунтування не дозволяє
елітам бездоказово нав'язати суспільству

свою точку зору.

Інша причина недовіри до експертів –

що різні експерти дотримуються
різних точок зору.

На кожного експерта, який стверджує,
що Брекзит завдасть Британії шкоди,

є інший експерт,
який каже про вигоду від Брекзиту.

А це значить, що половина цих
так званих експертів помиляються.

І я мушу визнати, що більшість статей,
написаних експертами, містять помилки,

чи принаймні заяви, які насправді
не підтверджені доказами.

Тож ми не можемо
просто вірити експертам на слово.

В листопаді 2016-го в найбільших газетах
прогриміло дослідження про зарплати

топ-менеджерів.
Однак жодне з цих видань не звернулось

до оригіналу дослідження.

Насправді, дослідження не було.

Газети просто повірили авторам на слово,

як і у випадку з Белл.

Це означає, що ми не повинні
зразу вірити будь-яким

дослідженням, які підтримують
нашу точку зору,

адже це теж
підтверджувальне упередження.

Так само, якщо є 7 досліджень
на користь А,

і 3 - на користь Б,

це не означає, що А істинне.

Важлива, у першу чергу, якість,

а не кількість досліджень.

Отож нам слід зробити дві речі.

Перше – слід критично перевірити
повноваження авторів,

так само, як ви, перш ніж звернутись до
хірурга, перевіряєте його ліцензію.

Чи є автори справжніми експертами,
а також чи немає у них

якогось особистого або
корисливого інтересу?

Друге – потрібно звертати
особливу увагу

на статті, опубліковані в найкращих
наукових журналах.

Хоча вченим часто закидають, що вони
відірвані від реального світу,

але така відірваність дає можливість
роками займатись дослідженнями.

Отримати надійний результат,

спростувати інші конкуруючі теорії,

і відрізнити кореляції
від причинних залежностей.

В наукових журналах
здійснюється рецензування,

в процесі якого стаття
прискіпливо перевіряється

(Сміх)

найвидатнішими фахівцями у світі.

Чим кращий журнал, тим вищі стандарти.

Найпрестижніші журнали відхиляють
95% надісланих статей.

Однак наукові докази – це ще не все.

Важливо також враховувати
реальний досвід.

Рецензування не є панацеєю,
іноді трапляються помилки.

Але краще виходити із перевіреної,

ніж із неперевіреної інформації.

Якщо ми схопимось за якесь дослідження
із бажаними для нас результатами,

не замислюючись, хто його перевіряв,
і чи взагалі воно перевірялось,

то дуже ймовірно, що це дослідження
введе нас в оману.

А ті, хто заявляє, що є експертами,

мають усвідомлювати обмеження
свого аналізу.

Хоча дуже рідко ми можемо передбачити
чи довести щось із цілковитою певністю,

існує значна спокуса зробити
значно ширшу заяву,

адже так легше потрапити у заголовки
чи короткі твіти.

Навіть докази можуть
не бути остаточними.

Вони можуть не бути універсальними,
не застосовуватись за будь-яких умов.

Тож не стверджуйте, що червоне вино
подовжує життя,

якщо у вас є дані лише про те, що червоне
вино корелює із тривалішим життям,

причому лише у тих, хто
не забуває про фізичну активність.

Третя порада – перед тим, як щось
поширювати, зробіть паузу.

Клятва Гіппократа вимагає:
не зашкодь.

Те, що ми поширюємо, може бути
потенційною отрутою,

тож будьте обережні із репостами.

Мета не в тому, щоб отримати
багато лайків чи ретвітів.

Інакше ми просто поділятимемо консенсус,
не змушуючи нікого замислитись,

і поширюватимемо лише те,
що нам приємно чути,

незважаючи на докази.

Натомість нам потрібно поцікавитись:

якщо це історія, чи вона правдива?

Якщо вона правдива, чи відповідає
вона великому масиву даних?

Якщо це так, хто це стверджує,
чи є вони експертами?

Наскільки серйозний журнал,
де опубліковано матеріал?

І поставте собі питання
на мільйон доларів:

якщо це саме дослідження було б
написано таким же експертом,

але дало б протилежний результат,

чи були б ви так само схильні йому
вірити і його поширювати?

Вирішення будь-якої проблеми,

чи це буде макроекономічна проблема,
чи проблема з особистим здоров'ям,

є непростою справою.

Тож нам слід впевнитись, що ми керуємось
найкращими доказами.

Тільки якщо якийсь випадок
є правдою, це факт.

Тільки якщо він репрезентативний,
це дані.

Тільки якщо він підтримує наше
пояснення, це доказ.

І тільки завдяки доказам ми зможемо
перейти від світу пост-правди

до світу, де цінується правда.

Дуже дякую!

(Оплески)