Чому нам слід припинити війну з наркотиками

Чи є війна з наркотиками більш шкідливою, ніж корисною? У цій промові реформатор політики щодо наркотиків Ітан Недельман наводить безпристрасні аргументи для завершення "неефективного, безсердечного, руйнівного" руху за припинення торгівлі наркотиками. Він наводить дві важливі причини, чому нам слід натомість зосередити увагу на розумному регулюванні.

Що зробила зі світом війна з наркотиками?

Подивіться на вбивства та безлад в Мексиці,

Центральній Америці та інших
частинах світу.

Світовий чорний ринок

складає 300 мільярдів доларів на рік,

в'язниці в США і не тільки переповнені,

поліція та військові втягнуті в завідомо

програшну війну, що порушує основні
права,

а звичайні громадяни сподіваються
не потрапити під роздачу,

а тимчасом, споживання наркотиків зростає

більше, ніж коли-небудь.

Це схоже на заборону алкоголю
в моїй країні

за часів Аль Капоне,
тільки у 50 разів гірше.

Як американця, мене дуже дратує,

що моя країна є основною рушійною силою

у світовій війні з наркотиками.

Спитайте, чому багато країн
забороняють

наркотики, про які
ніколи не чули?

Чому угоди ООН з питань наркотиків
акцентують

на криміналізації
радше, ніж на добробуті?

І чому більшість грошей,
призначених для боротьби

із наркотиками по всьому світу,

витрачається не на допомогу залежним,
а на їх покарання?

І це все в старих-добрих США.

Чому ми це робимо?

Деякі люди, особливо в Латинській Америці,
впевнені,

що справа не тільки в наркотиках.

Що наркотики лише відмовка для досягнення

практичного аспекту
політичних інтересів в США.

Але, по суті, це не так.

Ми не хочемо, щоб бандити та бойовики,

проспонсоровані нелегальним збутом

наркотиків, тероризували та захоплювали
цілі держави.

Ні, насправді, в США
всі просто скаженіють,

коли мова заходить про наркотики.

Не забувайте, що це саме ми вважали,

ніби здатні заборонити алкоголь.

То ж погляньте на всесвітню війну
з наркотиками

як не на доцільну політичну кампанію,

а як на прояв всесвітнього

психічного розладу.

(Оплески)

Але ось вам гарна новина:

Тепер не ми, а росіяни є провідними
борцями з наркотиками.

Більшість політиків моєї країни

наразі вже хочуть згорнути

всю цю війну з наркотиками,
почати садити менше людей,

а не більше, і я з гордістю заявляю,
як американець,

що ми є першими, хто почав

проводити реформи по вживанню
марихуани.

Вона вже є легальною в медичних цілях

в половині з 50-ти наших штатів.

Мільйони людей тепер можуть
придбати марихуану

як ліки, в спеціальних, маючих відповідну
ліцензію аптеках.

Половина моїх співвітчизників
наразі говорять, що вже настав час

офіційно впроваджувати та оподатковувати
марихуану,

як це роблять з алкоголем.

Подібне відбувається зараз в Колорадо

та Вашингтоні, а також в Уругваї,
та незабаром в інших країнах.

Тож ось
чим я займаюсь:

моя робота - це припинення
війни з наркотиками.

Я думаю, все це зародилося

в досить релігійній,
високоморальній сім'ї,

в якій старший син рабина

їде до університету,

де я вперше покурив марихуану,

і мені це сподобалось. (Сміх)

Випивати мені подобалось також,
але хоча було

очевидно, що алкоголь є більш небезпечним
з цих двох речей,

але за один єдиний косячок

можна було вскочити в халепу .

Зараз все це лицемірство
продовжує гризти мене,

тому я й написав докторську
на тему міжнародного контролю

за наркотиками, потрапив
до Держдепартаменту

та отримав доступ до
необхідних матеріалів.

Я опитав сотні представників силових
структур

по всій Європі та
американських континентах,

я питав їх:

"Що є, на вашу думку,
вирішенням проблеми?"

Що ж, в Латинській Америці,
мені відповіли:

"Ви не можете відрізати постачання.

Рішення знаходиться там,
в США,

позбудьтесь попиту."

То ж я повертаюсь додому
та питаю людей,

які залучені в антинаркотичні кампанії,
їхня відповідь:

"Ти знаєш, Ітане, ти не можеш
позбутися попиту.

Рішення знаходиться там, де є
пропозиція. Треба її позбутись."

Тоді, я йду до митників,

які намагаються зупинити
постачання на кордонах,

і вони кажуть: "Ти не зупиниш це тут.

Рішення полягає в тому щоб

позбутися як пропозиції, так і попиту."

І тут я зрозумів:

Всі, хто має до цього якесь
відношення,

вважали, ніби рішення знаходиться
в тій сфері

про яку вони знали найменше.

То ж я почав перечитувати все, що міг,

стосовно психоактивних
наркотиків: їхню історію,

наукові дослідження, політичне
підґрунтя, все;

І чим більше я читав,

тим більше мене вражало
наскільки глибокий,

просвітлений та кмітливий
підхід був розроблений тут,

в той час як політика
та закони моєї країни

засновані на зовсім протилежному.

Ця розбіжність, ця неймовірна,
інтелектуальна та моральна

головоломка глибоко вразила мене.

Насправді ж, суспільства, вільного

від наркотиків, ніколи не існувало.

Фактично в кожному суспільстві

є ті, хто вживають психотропні речовини

для більшої енергійності, розкутості,
чи від болю,

навіть для спілкування з Богом.

Наше прагнення змінити нашу свідомість

є мабуть таким же природнім,
як і потреба в їжі,

дружбі чи сексі.

Тож, наше справжнє покликання -

це навчитися жити з наркотиками так,

щоб вони завдавали найменшого
клопоту,

а в деяких випадках, навіть працювали нам
на користь.

Ось ще дещо, що я зрозумів:

причина, з якої певні наркотики легальні,
в той час як інші - ні,

не має нічого спільного з науковим
підходом, піклуванням

чи відносним ризиком для здоров'я,

і зводиться до тих, хто вживає

та тих, хто нібито вживає
певні наркотичні засоби.

Наприкінці 19-го століття,

коли більшість наркотиків,
які сьогодні заборонені, були легальними,

основними споживачами опіатів
у мене на батьківщині

та інших країнах, були білі жінки
середнього віку,

які вживали опіати для
зменшення болю та судомів,

в той час як інші знеболювальні засоби
не були доступні.

І ніхто навіть не думав тоді
їх забороняти,

тому що ніхто не бажав саджати
жінок за грати.

Але коли в Америці почали з'являтися

сотні тисяч китайців,

які зранку важко працювали
на залізницях та шахтах,

а ввечері відпочивали,
як і в себе

на батьківщині,

покурюючи опій - ось тоді і почалося
впровадження

перших законів по забороні вживання
наркотиків

в Каліфорнії та Неваді,

вмотивованих
расистськими острахами,

ніби китайці перетворюють
білих жінок

на залежних від опію
сексуальних рабинь.

Перші закони, які забороняли
вживання кокаїну, навіяні

схожими расистськими острахами,
ніби чорношкірий, нюхаючи

білий порошок, забуває
своє місце

в тогочасному південному
суспільстві.

А перші закони по забороні марихуани

навіяні страхом
мексиканських мігрантів

на заході та південному заході.

І що мало місце у мене в країні,

мало місце і в інших країнах також,

як у походженні цих законів,

так і в їх застосуванні.

Можна сформулювати це таким чином,

і я перебільшую лише трошки:

Якщо б переважними споживачами
кокаїну

були заможні білі люди похилого віку,

а віагру купували б переважно

молоді чорношкірі парубки,

кокаїн був би легко доступний лише
при наявності рецепту, тоді як

за віагру можна було б
відсидіти від 5 до 10 років за ґратами.

(Оплески)

Колись я навчав цього як професор.

Тепер я активіст, активіст прав людини,

і що спонукає мене діяти,
так це відчуття сорому,

що я живу в великій державі,

на території якої проживають менше
5% світової популяції,

але де за ґратами перебуває
25% від всіх світових ув'язнених.

Це також люди, котрі втратили
своїх коханих

через пов'язане з наркотиками насильство
чи ув'язнення,

або передозування чи СНІД,

і все тому, що закони вивищують

покарання над добробутом.

Скільки гарних людей втратили свої робочі
місця,

свої домівки, свою свободу,
навіть своїх дітей,

не тому, що вони комусь нашкодили

а лише тому, що обрали
вживати один наркотик

замість іншого.

То ж,
чи є легалізація вирішенням проблеми?

Я вагаюсь стосовно цього:

три дні на тиждень я вважаю, що так,
три дні на тиждень інакше,

а в неділю я взагалі ні в що не вірю.

Але оскільки сьогодні вже вівторок,

дозвольте сказати, що впровадження
та оподаткування на законних підставах

більшості наркотиків, які є наразі
забороненими,

радикально зменшить рівень
криміналу, насильства,

корупції та кількість чорних ринків,

вирішить питання вікових обмежень,

покращить рівень
громадської безпеки,

а також дозволить залучити бюджетні кошти

на більш корисні цілі.

Тобто, дивіться, ринки збуту
марихуани, кокаїну,

героїну та метамфетаміну

стають на світову товарну біржу

так само як алкоголь, тютюн,

кава, цукор та безліч інших речей.

Де є попит,

там буде пропозиція.

Приберіть одного постачальника,

неминуче з'явиться інший.

Люди схильні сприймати заборону

за єдину можливу форму впорядкування,

коли, насправді, вона являє собою
відмову від нього,

і де порожнечу заповнюють ув'язнені.

Ось чому встановлення повсюди

жорстких законів та поліцейського
нагляду

для контролю над динамічним товарним
ринком світового рівня

є катастрофічно згубними.

Що нам справді слід зробити,

так це перетворити підпільний
збут наркотиків

на якомога офіційніший

та керувати ним в найбільш
розумний спосіб

задля зменшення як шкоди від наркотиків,

так і шкоди від законів,
які їх забороняють.

Отож, марихуану, звичайно, почнуть

регулювати та оподатковувати як алкоголь.

Переваги такого регулювання
значні - ризик низький.

Чи стануть більше людей вживати її?

Можливо, але це буде юнацтво,

тому що для них вона не буде доступною,

і, по правді кажучи, для них

вона вже є доступною.

Я думаю це все-таки будуть
старші люди.

Це будуть люди від 40 до 80 років,

які надають перевагу трошки
покурити,

аніж пити алкоголь, пігулки для сну

чи щось, що допомагає
при артриті чи діабеті

чи може щось, що є запорукою
тривалого шлюбу.

І це може бути лише перевагою для
суспільного добробуту.

Стосовно інших наркотиків,

подивіться на Португалію, де
не саджають до в'язниці

за зберігання наркотиків,

влада доклала
значних зусилль

задля лікування залежності
як першочергової проблеми.

Подивіться на Швейцарію,
Німеччину,

Нідерланди, Данію, Англію,
де люди, які

роками борються зі своєю
наркозалежністю

можуть дістати фармацевтичний
героїн

та звернутися в
спеціальну службу допомоги

при лікарнях. В результаті,
ми маємо:

зменшення нелегального
вживання наркотиків,

захворювань, передозування,
злочинів та арештів;

рівень добробуту та здоров'я
зростає,

платники податків задоволені,

а більшість наркозалежних
навіть позбавляються залежності.

Подивіться на Нову Зеладнію,
де нещодавно ввели закон,

який дозволяє продаж деяких
наркотиків в рекреаційних цілях,

що зумовило їхнє безпечне вживання.

Подивіться як тут, у Бразилії, та декількох
інших країнах

вільно та законно продається

чудова психоактивна речовина "аяуаска"

яку вживають в релігійному контексті.

Подивіться на Болівію та Перу,

де всі види виробів з листя коки,

джерела кокаїну,

законно продаються без рецепту,

що не несе суттєвої шкоди
для суспільного здоров'я.

Не забувайте, що до 1900 року
Кока-Кола містила кокаїн,

і наскільки нам відомо, залежних від неї

було не більше, ніж сьогодні.

З іншого боку, погляньте на цигарки:

ніщо в світі не спроможне підсадити
та вбити вас краще за них.

Коли дослідники запитують залежних
від героїну,

який наркотик важче кинути,
вони кажуть, що це саме цигарки.

Досі в США та багатьох інших країнах,

половина залежних від цигарок людей

позбулася цієї звички

без загрози бути арештованим
чи ув'язненим,

чи відправленим до "диспансеру"

прокурором чи суддею.

Людей змусили кинути палити
високі податки,

обмеження часу та місця для куріння,
обмежені точки продажу,

а також ефективні кампанії
по боротьбі з курінням.

Чи можливо зменшити рівень паління

через його заборону? Вірогідно.

Але уявіть собі, в який кошмар

це все виллється.

То ж перешкода, з якою ми стикнулися,

сьогодні має дві сторони.

Першою є розробка та впровадження

альтернативної політики, на заміну

неефективній політиці по забороні,

якщо ми прагнемо вдосконалити
норми регулювання

та існування з наркотиками,
які вже легальні.

Друга сторона є серйознішою,

тому що йдеться про нас самих.

Перешкоди на шляху реформ
полягають не у впливі

промислових пенітенціарних комплексах

чи особистих інтересах
певної групи людей,

котрі хочуть залишити все як є,

вони всередині кожного з нас.

На шляху реформ стоять наші страхи,

відсутність знань та уяви.

І зрештою, я вважаю
все це зводиться до дітей,

всі батьки прагнуть помістити
своє чадо в мильну бульбашку,

побоюючись при цьому, що
наркотики змусять її луснути,

та загрожуватимуть їхньому здоров'ю.

Щиро кажучи, іноді здається,
ніби вся ця

Війна з Наркотиками виправдовується

як суцільний порятунок дітей,

про який будь-який підліток вам
скаже, що він таким не є.

Ось що я кажу підліткам.

По-перше, не вживай наркотики.

По-друге, не вживай наркотики.

По-третє, якщо вже вживаєш,

то запам'ятай собі наступне,

для мене, як батька, найголовніше,

щоб ти зранку повернувся додому,

подорослішав та мав здорове та
щасливе доросле життя.

Ось моя повчальна мантра:
безпека понад усе.

Я присвятив цьому все своє життя:

створенню руху та організації людей,

які щиро вірять, що нам всім слід
забути всі

невдалі намагання заборонити
щось та обрати

нові наукові підходи
до вживання наркотиків,

захисту добробуту та людських прав,
засновані на співчутті.

Де є люди з політичного чи

будь-якого іншого прошарку суспільства,

люди, які полюбляють наркотики,

люди, які їх ненавидять,

та люди, яким взагалі все одно,

але кожен вірить, що війна з наркотиками,

ця відстала, бездушна, катастрофічна
війна з наркотиками

має скінчитись.

Дякую.

(Оплески)

Дякую. Дякую.

Кріс Андерсон: Ітане,

мої вітання - непогана реакція.

Це була сильна промова.

Хоча й не овації на стоячи.

Я думаю, що багато хто з присутніх

та тих, хто дивиться нас онлайн,

знайомі з кимось,

хто є має залежність,

чи помер від зловживання наркотиками.

Я впевнений, до вас зверталися
такі люди.

Що ви їм говорите?

Ітан: Нещодавно зі мною трапилася

дивовижна річ, до мене
почали звертатися

все більше людей, які втратили
когось з рідних

через передозування.

10 років тому ці люди,
певно, просто

погодились би
перестріляти всіх

наркоторговців.

Але зараз вони розуміють,

що ця війна з наркотиками
не захистить їхніх дітей.

Навпаки, вона становить

ще більшу небезпеку для них.

І наразі, всі ці люди починають

приєднуватись до реформаторських
рухів.

Також є люди, чиї діти

або залежні від алкоголю, або
від кокаїну чи героїну,

вони задають собі питання:

Чому одна дитина робить
послідовні кроки

для самовдосконалення,

коли інша весь час має справу

з тюрмами, поліцією та злочинцями?

То ж всі розуміють,

що війна з наркотиками
нікого не захищає.

Кріс: Вочевидь, в США
для багатьох питань

існують політичні перешкоди.

Чи є якийсь реальний шанс, що щось

зможе якось змінити це в наступні 5 років?

Ітан: Це досить дивовижно.
Я отримую безліч

дзвінків від журналістів,
котрі питають:

"Ітане, таке враження, ніби зараз лише

два питання хвилюють американців -

це реформи по марихуані та
одностатевий шлюб.

Що ж ви таке робите?"

І раптом ви дивитесь на те,
як виникають суперечки,

в парламенті, де більшість складають
республіканці,

і як з переважною підтримкою демократів

в законодавство вводяться нові норми.

То ж такі рішення перестали
бути суперечливими,

чого всі американські
політики так побоюються,

та стали одними з успішніших.

Кріс: Ітане, дякую, що завітали до нас

Ітан: Дякую вам.