Деніс Даттон: Дарвіністська теорія краси

TED співпрацює з мультиплікатором Ендрю Парком, щоб зобразити провокаційну теорію краси Деніса Даттона про те, що мистецтво, музика й інші красиві речі, що подобаються багатьом, є сутністю людської природи з глибоким еволюційним корінням.

Я радий бути тут

і розповідати про те, що близьке моєму серцю,

тобто про красу.

Насправді, філософією мистецтва, естетикою

я заробляю собі на життя.

Я намагаюсь з точки зору інтелекту,

філософії та психології

визначити, що ж таке краса,

що можна по суті сказати про неї,

і як люди божеволіють, ламаючи голову над цим питанням.

Це надзвичайно складне питання,

частково через те, що красивими ми вважаємо

дуже багато речей.

Задумайтесь про цю цілковиту різноманітність:

обличчя маляти,

"Гарольд в Італії" Берліоза,

фільми на кшталт "Чарівник країни Оз",

п'єси Чехова,

пейзажі центральної Каліфорнії,

вигляд гори Фуджі Хокусая,

опера "Кавалер Троянди",

прекрасний переможний гол

на матчі Світового чемпіонату з футболу,

"Зоряна ніч" Ван Гога,

новела Джейн Остін,

танці Фреда Астера.

Цей короткий список включає в себе людей,

природні явища,

твори мистецтва і майстерність виконання дій.

Чому ми вважаємо красивим те,

що знаходиться в цьому списку,

пояснити буде нелегко.

Однак, я можу дати вам хоча б уявлення про

найбільш об'єктивну,

на мою думку, теорію краси

з тих, що існують сьогодні.

І вона була розроблена не мистецтвознавцем,

не теоретиком мистецтва постмодернізму,

не відомими критиком.

Ні, автор цієї теорії

був експертом

з раків, хробаків і розведення голубів.

Ви знаєте, про кого я.

Це Чарльз Дарвін.

Звісно, багато людей вважає, що знає

відповідь на запитання

"Що таке краса?"

Краса визначається

особливостями сприйняття людини.

Або як деякі люди,

особливо вчені, вважають, що

краса обумовлена культурними відмінностями

різних людей.

Люди однаково вважають, що певні картини,

фільми чи музика красиві,

тому що їхня культура визначає спільність естетичних переваг.

Любов до прекрасного,

як в природі, так і в мистецтві

не знає культурних кордонів.

Бетховена обожнюють в Японії,

перуанці люблять японські гравюри на дереві,

скульптури інків вважаються скарбами

британських музеїв,

а п'єси Шекспіра перекладено

на всі поширені мови планети.

Візьміть, наприклад, американський джаз

чи американські фільми.

Вони популярні всюди.

І хоча види мистецтва такі різноманітні,

все ж існують універсальні

загальнокультурні естетичні цінності

та ідеали.

Як пояснити

цю універсальність?

Найкращий спосіб - це спробувати відтворити

дарвіністський еволюційний розвиток

наших художніх і естетичних смаків.

Нам потрібно проаналізувати

наші теперішні мистецькі смаки і переваги

та пояснити, яким чином їм вдалось

вкорінитись в нашій свідомості.

У процесі еволюції на нас впливали як доісторичні

природні умови епохи Плейстоцену,

коли остаточно сформувалась людина,

так і соціальні умови,

в яких ми розвивались.

У відтворенні естетичних поглядів

нам також можуть допомогти

збережені залишки діяльності

доісторичних людей.

Тобто скам'янілі рештки, печерні малюнки тощо.

Також потрібно взяти до уваги

наші знання про естетичні переваги

ізольованих племен, що займались полюванням і збиранням,

що збереглись до 19-20 століть.

Особисто я

ні краплі не сумніваюсь,

що відчуття прекрасного

в поєднанні з насолодою та гостротою переживань

належить до області еволюціонованої психології людини.

Відчуття прекрасного - лише один компонент

з цілого набору еволюційних пристосувань.

Краса - це механізм пристосування,

який ми розвиваємо

і збільшуємо,

створюючи та насолоджуючись

витворами мистецтва та розвагами.

Як багатьом з вас відомо,

в основі еволюції лежить два основних механізми.

Один з них - природній відбір,

тобто випадкові зміни і вибіркове виживання,

а також збереження нашої основної анатомії та фізіології -

тобто, наявність підшлункової залози, очей чи нігтів.

Природній відбір також пояснює

наші основні страхи і неприємність нам деяких речей,

таких як жахливий запах гнилого м'яса,

страх змій

чи висоти, коли стоїш на краю провалля.

Природній відбір також пояснює і насолоду:

сексуальне задоволення,

любов до солодкого, жиру, білків,

що, в свою чергу, пояснює популярність багатьох продуктів:

від стиглих фруктів і шоколаду

до смажених реберець.

Інший вагомий механізм еволюції -

статевий відбір,

прояви якого дуже різноманітні.

Найяскравіший цьому приклад -

величний хвіст павича.

Він розвинувся не в результаті боротьби за виживання.

Насправді, він заважає в цій боротьбі.

Хвіст павича з'явився

в результаті переваг у виборі пари

павами.

Досить знайома історія.

Історію творять жінки.

Сам Дарвін, до речі,

був впевнений, що самиці вважають

хвіст павича красивим.

Саме так він і казав.

Дотримуючись цих теорій,

ми можемо сказати, що краса -

це одне з еволюційних пристосувань,

що спричинює і підтримує

інтерес, зацікавленість,

чи навіть одержимість,

для того, щоб спонукати нас

до прийняття рішень, що найбільше сприяють

виживанню і продовженню роду.

З допомогою краси природа

діє опосередковано.

Я маю на увазі,

що ландшафт з хорошими умовами для пристосування

не замінить їжу

також як і ви не їстимете свою дитину

чи коханого.

Хитрість природи тут -

зробити їх красивими,

наділити певною привабливістю,

що звичайне споглядання буде приносити вам задоволення.

Давайте трохи поговоримо про важливе джерело естетичної насолоди,

про магнітну привабливість

красивих пейзажів.

Людям найрізноманітніших культур

зі всього світу

подобається певний тип

пейзажу, що нагадує

савани плейстоцену, де ми розвивались.

Такий пейзаж ми можемо сьогодні бачити

на календарях, поштових листівках,

у проектах майданчиків для гольфу і громадських парків,

а також на картинах в позолочених рамах,

що висять на стінах віталень

від Нью-Йорка до Нової Зеландії.

Приклад такого пейзажу - вид на річку Гудзон, що малюють у художніх школах,

з відкритими просторами,

що поросли невисокою травою,

і де-не-де всіяні деревами.

Дерева, до речі, часто малюють

з гілками, розташованими низько біля землі,

бо на таке дерево легко вилізти,

тікаючи від хижаків.

На пейзажах завжди присутня

вода на передньому плані

чи на блакитному горизонті,

видно звірів і птахів,

а також різноманітна рослинність,

і нарешті, зверніть на це увагу,

доріжка

чи дорога,

можливо, берег річки чи моря,

що біжить в далину,

ніби запрошуючи вас йти за ним.

Такий тип пейзажів вважається красивим

навіть в тих країнах,

де таких пейзажів немає.

Ідеальний ландшафт савани -

один з найкращих прикладів того,

як люди з будь-якого куточка планети

бачать красу

в однакових візуальних образах.

Проте, хтось може заявити,

що це лише краса природи.

А як щодо краси мистецтва?

Хіба вона не спричинена суто культурою?

Ні, я так не вважаю.

Знову ж таки, я б хотів звернутися до доісторичної епохи,

щоб пояснити цю думку.

Поширена думка,

що найпершими витворами мистецтва людей

були надзвичайно вміло виконані печерні малюнки,

які ми можемо побачити в Ласко

і Шове.

Печерам Шове

близько 32 тисяч років,

стільки ж років і маленьким реалістичним скульптурам

жінок і тварин.

Але художня і декоративна майстерність

насправді набагато старіша.

Чудове намисто з перлин,

схоже на те, що часто можна зустріти на виставках чи ярмарках,

а також вохра для розмальовування тіла

мають вік

близько 100 тисяч років.

Але найбільш вражаючі предмети доісторичного мистецтва

навіть ще старіші.

Я про так звані

ашельські сокири.

Найстаріші кам'яні знаряддя праці -

це сокири з ущелини Олдувай, що в східній Африці.

Їм близько два з половиною мільйони років.

Ці грубі інструменти

проіснували декілька сотень тисяч століть,

аж доки 1,4 мільйони років тому,

коли Людина прямоходяча

не почала використовувати

тонкі кам'яні пластини,

іноді заокругленої овальної форми,

але частіше, що більш звичне для нас,

форми симетрично загостреного листка

чи краплі.

Тисячі ашельських сокир,

названих на честь міста Сент-Ашель, що в Франції,

де їх було виявлено в 19 столітті,

були знайдені

по всій Азії, Європі і Африці,

майже всюди, де мандрували Людина прямостояча

і Людина працююча.

Кількість знайдених сокир

свідчить про те, що їх не могли використовувати

для полювання.

Справа стає ще заплутанішою, коли дізнаєшся,

що на відміну від інших знарядь праці епохи плейстоцену,

леза сокир не мають

слідів

використання.

Деякі з них, в будь-якому випадку, надто великі,

щоб використовувати їх за призначенням.

Їхня симетричність, хороший матеріал,

і, головне,

їхня ретельна обробка

навіть сьогодні робить їх досить красивими

для нас.

То ж для чого ці старовинні сокири...

Тобто, старовинні, з іншого світу,

але в той же час

чомусь нам близькі.

Для чого їх зробили?

Найоптимальніша відповідь полягає в тому,

що вони були буквально

найстарішими з відомих витворів мистецтва,

знаряддя праці,

перетворені в естетичні предмети,

і що мають цінність завдяки не тільки своїй елегантній формі,

але й віртуозній роботі майстра.

Поява сокир

стала еволюційним поштовхом у людському розвитку:

знаряддя праці набули значення,

як полюбляють казати дарвіністи, ознак призвичаєності.

Тобто вони використовувались

для демонстрації,

так само, як і хвіст павича,

проте, на відміну від волосся і пір'я,

сокири - це знаряддя,

зроблені з усвідомленим умислом.

Майстерно виготовлені сокири

відображали чудові особисті якості:

розум, вмілі руки,

здатність до планування,

добросовісність,

а іноді навіть доступ до рідкісних матеріалів.

Для десятків тисяч поколінь

такі навички підвищували статус

їх власників

і ставали конкурентною перевагою

в статевому відборі.

Це старий прийом,

але, як виявляється, він працює:

"Хочеш зайти до мене в печеру? Я покажу тобі свої сокири".

(Сміх)

Відкинувши всі цікаві подробиці,

ми не знаємо точно, як ця ідея передавалася,

тому що Людина прямоходяча,

яка виготовляла ці об'єкти,

не вміла говорити.

В цей дивовижний факт

важко повірити:

цей об'єкт був виготовлений

нашими предками,

Людиною прямоходячою чи Людиною працюючою,

за 50-100 тисяч років

до появи мови.

Традиція виготовлення сокир,

що пронизує мільйони років,

стала найтривалішою

в історії мистецтва людини і її доісторичних предків.

Наприкінці епохи кам'яних сокир Людина розумна,

як її було остаточно названо,

безсумнівно шукала нові способи,

як розважити та здивувати собі подібних:

мабуть, розповідаючи жарти,

історії, танцюючи чи роблячи зачіски.

Так, саме зачіски, я наполягаю на цьому.

У сучасному світі

віртуозні технічні прийоми

використовуються в літературі,

кінематографі

для вираження сильних емоцій

за допомогою музики, картин і танцю.

Але

одна важлива властивість,

що передалась від наших доісторичних предків,

лежить в основі наших художніх смаків:

ми бачимо красу

в майстерному виконанні.

Від Ласко до Лувра

чи Карнегі-Холу,

в природі людини

збереглась любов

до віртуозної майстерності в мистецтві.

Ми бачимо красу

в хорошому виконанні.

Тому, наступного разу проходячи повз ювелірну крамницю,

і побачивши красиво оброблений

камінь у формі сльози,

не будьте такі впевнені в тому,

що це культура переконала вас в тому,

що цей камінь красивий.

Ваші далекі предки полюбляли цю форму

і бачили красу в майстерності її виконання

ще до того,

як з'явились слова, якими вони могли б виразити цю любов.

То чи залежить сприйняття краси від певної людини?

Ні, краса має глибоке коріння в нашій історії.

Це дар, переданий нам далекими предками,

які були здатні переживати сильні емоції

та проявляти високу майстерність.

Втілені в мистецтві емоції,

краса музики і нічного неба

будуть викликати сильну реакцію

в душах наших нащадків до тих пір,

доки існуватиме людство.

Дякую.

(Оплески)