Ден Ґільберт запитує: "Чому ми буваємо щасливими?"

Ден Ґільберт, автор книги "Спотикаючись об щастя", намагається переосмислити твердження, що ми будемо нещасними, якщо не отримаємо бажаного. Наша "психологічна імунна система" дозволяє нам почуватися цілком щасливими навіть, коли справи йдуть не зовсім так, як ми планували.

Коли для промови в тебе є лише 21 хвилина,

здається, що два мільйони років - це дуже довго.

Але для еволюції два мільйони років - це ніщо.

Та все ж за два мільйони років людський мозок збільшився майже втричі,

від мозку нашого предка, Хомо Хабіліс, що важив фунт із чвертю

до майже трифунтового шматка м'яса, який кожен з нас носить між вухами.

Що ж є такого у великому мозку, що природа так хотіла дати кожному з нас?

Виявляється, що коли мозок потроюється в розмірі,

він не лише стає втричі більшим, а й отримує нові структури.

І однією з причин, чому наш мозок став таким великим, є те. що він отримав нову частину,

що називається лобовою часткою. Зокрема частину, що зветься префронтальною корою.

Що ж таке для нас робить префронтальна кора, що могло б пояснити

всю архітектурну реконструкцію людського черепа за крихту еволюційного часу?

Виявляється. що префронтальна кора робить багато речей,

але однією з найважливіших її функцій

є функція симулятора досвіду.

Пілоти практикуються на симуляторах польотів,

щоб не робити справжніх помилок в літаках.

Людські створіння мають це чудове пристосування, з яким

вони фактично можуть мати якийсь досвід в голові

перед тим, як випробувати його вживу.

Це те, чого не міг робити жоден з наших предків,

і жодна тварина не може робити це так, як можемо ми. Це чудове пристосування.

Це вкупі з протиставленим великим пальцем, прямоходінням і мовою,

одна з речей, які перенесли наш вид із дерев

прямісінько в торгові центри.

Всі, -- (Сміх) -- ви всі це робили.

Ну знаєте,

"Бен і Джеррі" не роблять цибулево-печінкового морозива.

Це не тому, що вони трохи зробили, спробували і сказали "Фу".

А тому, що не покидаючи своє крісло,

ви можете симулювати той смак і сказати "фу" ще перед приготуванням.

Давайте поглянемо, як працюють симулятори досвіду.

Давайте пройдемо швиденьку діагностику перед тим, як я продовжу.

Ось два різних майбутніх. Я запрошую вас розглянути їх,

спробувати симулювати і сказати мені, яке з них вам подобається більше.

Одне з них - виграш у лотереї. Це близько 314 мільйонів доларів

А інше - паралізовані кінцівки.

Подумайте хвилинку.

Вам, певно, здається. що ви не потребуєте цієї хвилинки.

Цікаво, що є інформація про ці дві групи людей,

інформація про те, наскільки щасливими вони є.

І саме це ви очікуєте, чи не так?

Але це не інформація. Я вигадав це!

Ось ця інформація. Ви провалили цей неочікуваний тест, хоча минуло лише п'ять хвилин лекції.

Бо насправді за рік після втрати контролю над ногами,

і за рік після виграшу в лотерею, паралітики і переможці

почуваються однаково щасливими.

Ну, не засмучуйтеся через невдачу в першому тесті,

бо всі і завжди провалюють неочікувані тести.

Дослідження, що проводилися в моїй лабораторії

економістами і психологами по всій країні,

відкрили щось дуже для нас дивне,

що ми назвали "впливом зсуву",

і це є властивість симулятора працювати погано.

Тому що симулятор переконує вас, що між різними результатами

є більша різниця, аніж насправді.

І з польових та лабораторних досліджень

ми бачимо, що перемога чи поразка на виборах, здобуття чи втрата коханих,

здобуття або нездобуття підвищення, успішне чи неуспішне складання тесту в коледжі

і так далі, мають набагато менший вплив, інтенсивність та тривалість,

ніж очікують люди.

Насправді, нещодавні дослідження - це мене дуже здивувало-

нещодавні дослідження, що показують, як великі життєві травми впливають на людей,

кажуть, що коли це сталося більше трьох місяців тому,

бувають лише деякі винятки,

то це жодним чином не впливає на стан вашої щасливості.

Чому?

Бо щастя можна синтезувати.

Сер Томас Браун в 1642 році писав " Я найщасливіший поміж людей,

Я маю в собі те, що може перетворювати бідність в багатство, лихо в процвітання.

Я більш невразливий, ніж Ахілл; доля не має жодного місця, куди може мене вдарити."

Що за дивні пристрої має в голові цей чоловік?

Виявляється, такі ж чудові прилади, має і будь-хто з нас.

Людські істоти мають щось, що ми можемо назвати "психологічною імунною системою".

Це система когнітивних процесів, переважно несвідомих когнітивних процесів,

що дозволяє їм змінювати сприйняття світу таким чином,

щоб краще почуватися у світах, де вони опиняються.

Як і сер Томас, ви маєте цю машину.

на відміну від сера Томаса, ви про це навряд чи знаєте.

Ми синтезуємо щастя, але думаємо, що щастя - це річ, яку треба знайти.

Думаю, з власного досвіду ви знаєте багато прикладів людей, що синтезують щастя,

але все-таки, я покажу вам трохи експериментальних доказів,

і ходити за доказами далеко не треба буде.

Для перевірки, оскільки я це сказав в одній з лекцій,

Я взяв примірник Нью Йорк Таймс і спробував знайти приклади людей, що синтезують щастя.

І ось вам троє чоловіків, що синтезують щастя.

"Я себе почуваю набагато, набагато краще фізично, фінансово, еміційно, розумово

і так далі." " Я ні хвилини не шкодую.

Це був чудовий досвід." "Я вірю, все повернулося на краще"

Хто ж ці люди, які настільки щасливі?

Що ж, перший - Джим Райт.

Дехто з вас має досить років, щоб пам'ятати: він був спікером Палати представників

і пішов у відставку після того, як молодий республіканець Ньют Джингріч

знайшов записник з тіньовими угодами, які той укладав.

Він втратив усе. Наймогутніший демократ країни.

втратив усе.

Він втратив гроші, втратив владу.

Що ж він міг сказати про це після стількох років.

"Я себе почуваю набагато, набагато краще фізично, фінансово, еміціойно, розумово

і в усіх інших сенсах".

Який інший сенс міг би бути кращим?

Рослинний? Мінеральний? Тваринний? Він і так все детально перерахував.

А про Моріса Бікхема ви ніколи не чули.

Моріс Бікхем вимовив ці слова, коли його звільнили.

Йому було 78 років. Він провів 37 років

у тюрмі штату Луізіана за злочин, який не скоював.

Він був повністю реабілітований

у віці 78 завдяки ДНК тесту.

І що ж він мав сказати про свій досвід?

"Я не шкодую ані секунди. Це був неймовірний досвід."

Неймовірно! Цей хлопець не каже:

"Ну, знаєте, там було кілька хороших хлопців. Там був спортзал."

Він вживає - "неймовірно,"

слово, яке ми зазвичай використовуємо для опису релігійного переживання.

Гаррі С. Ленгерман вимовив ці слова, і його ви могли б знати,

а не знаєте, бо в 1949 році він прочитав невелику статтю в газеті

про лоток з гамбургерами, який належав якимось братам МакДональдс.

І він подумав, "Це справді гарна ідея!"

Тож він зустрівся з ними. Вони сказали:

"Ми можемо продати вам франшизу за 3000 баксів."

Гаррі повернувся в Нью-Йорк і попросив брата, інвестиційного банкіра,

позичити йому 3000 доларів.

і безсмертними словами його брата були:

"Ти ідіот, ніхто не їсть гамбургерів."

Він не хотів позичати брату гроші, а за півроку

Рею Кроку прийшла в голову така ж ідея.

Виявляється, люди таки їдять гамбургери,

і згодом Рей Крок став найбагатшою людиною Америки.

І ось нарешті - знаєте, це найкращий зі світів -

дехто з вас впізнає на цьому фото молодого Піта Беста,.

який був першим ударником Бітлз.

доки вони, як ви знаєте, послали його за чимось і втекли.

і підібрали Рінго під час туру.

Ну, в 1994, коли в Піта Беста брали інтерв"ю,

-так, він все ще ударник, так, він студійний музикант -

він сказав таке: " Я щасливіший зараз, ніж міг би бути з Бітлз"

Гаразд. Існує якась важлива річ, якої варто повчитися в цих людей,

і це - секрет щастя.

Ось він, врешті ми його розкриємо.

По-перше: досягніть влади, багатства і престижу,

а потім втратьте це.

По-друге: проведіть в тюрмі стільки часу, скільки зможете.

По-третє: зробіть когось іншого дуже, дуже багатим.

І нарешті: ніколи й не мрійте про Бітлз.

Гаразд. Зараз я, як і Зі Френк, можу передбачити вашу наступну думку,

а саме: "Ага. так." Бо коли

люди синтезують щастя, так як, схоже, робили ці джентльмени,

ми їм всміхаємося, але далі закочуємо очі і кажемо,

"Ну що ж, тобі ж та робота була непотрібна."

"ох, гаразд, ти ж справді

мав з нею небагато спільного,

і ти це зрозумів якраз тоді,

коли вона жбурнула обручку тобі в лице."

Ми хмикаємо, бо віримо, що синтетичне щастя

не такої ж якості як те, що ми могли б назвати натуральним щастям.

Що це за терміни?

Натуральне щастя - це те, яке ми маємо, коли отримуємо те, до чого прагнемо.

а синтетичне щастя - це те, яке ми виробляємо, коли не отримуємо того, що хотіли.

І в нашому суспільстві ми щиро віримо,

що синтетичне щастя нижчого гатунку.

Чому ми в це віримо?

Що ж, це дуже просто. Яка ж економічна машина

продовжувала б працювати,

яби ми вірили, що, не отримавши те, що хочемо, ми будемо такими ж щасливими, як і отримавши?

Прошу вибачення у свого друга Метью Рікарда, але

торговий центр, заповнений дзен-буддистськими монахами

не буде особливо прибутковим,

тому що вони недостатньо хочуть речей.

Я хочу запропонувати таку думку, що синтетичне щастя

є настільки ж справжнім і тривалим,

як і те щастя, на яке ви натикаєтеся,

коли отримуєте саме те, чого прагнули.

Оскільки я - вчений, тому збираюсь довести це не за допомогою риторики,

а помаринувавши вас певною кількістю даних.

Давайте я спершу покажу вам експериментальну парадигму, яка використовується,

щоб продемонструвати синтез щастя

у звичайних літніх людей. І це не мій винахід.

Цій парадигмі 50 років, і називається вона "парадигма вільного вибору".

Все дуже просто.

Ви приносите, скажімо, шість предметів,

і просите відсортувати їх від того, що найменш сподобалося, до того, що найбільш.

В нашому експерименті в якості предметів для сортування використовуються

репродукції Моне.

Отож, кожен може відсортувати ці репродукції Моне

від тієї, що подобається найбільше, до тої, що найменше.

Тепер ми пропонуємо вам вибір:

"У нас в комірчині випадково знайшлися додаткові репродукції.

Одну з них ви заберете додому, як приз.

В нас там випадково опинилися номер три і номер чотири," -

кажемо ми. Це трохи складний вибір,

тому що жодна з картинок не є набагато бажанішою за іншу,

але природньо, люди переважно вибирають номер три,

тому що він їм сподобався трохи більше. ніж номер чотири.

Трохи пізніше - це може бути 15 хвилин, а може, й 15 днів -

ті самі предмети кладуться перед учасником,

і його просять знову відсортувати ці предмети.

"Скажіть, наскільки вони вам подобаються зараз".

Що далі? Дивіться, як синтезується щастя.

Це результат, що повторювався раз у раз.

Ви спостерігаєте, як синтезується щастя.

Хочете побачити це ще раз? Щастя!

"Та картинка, що в мене, насправді краще, ніж я думав!"

Те, що я не отримав - фігня!"

(Сміх) Це і є синтез щастя.

І яка на це правильна реакція? "Ага, так!"

Що ж, ось ще один експеримент,

і я сподіваюся, що це переконає вас в тому,

що "Ага, так!" було неправильною реакцією.

Ми провели цей експеримент з групою пацієнтів

які мали антероградну амнезію. Це госпіталізовані пацієнти.

Більшість з них має синдром Корсакова,

поліневритичний психоз, що означає - вони надто багато пили,

і не могли більше нічого запам'ятовувати.

Розумієте? Вони пам'ятають своє дитинство, але коли ви зайдете в палату й відрекомендуєтесь,

а потім залишите кімнату,

вони не впізнають вас, коли ви повернетеся.

Ми привезли наші репродукції Моне до лікарні.

І попросили цих пацієнтів відсортувати їх,

від тієї, що їм сподобалася найбільше, до тої, що сподобалася найменше.

Потім ми дали їм вибрати між номером три і номером чотири.

Як і всі інші, вони сказали,

"Иии, дякую, док! Це класно! Мені б пригодилася нова репродукція!

Я візьму номер три."

Ми пояснювали, що вишлемо їм номер третій.

Потім збирали матеріали і виходили з кімнати,

і відраховували півгодини.

Повернувшись до кімнати, ми кажемо, "Привіт, це знову ми."

Пацієнти, будь вони благословенні, кажуть, "О, док, мені шкода,

в мене проблеми з пам'яттю, тому я тут.

Я не пригадаю вас, навіть якщо зустрічав вас раніше."

"Справді, Джим? Не пригадуєш? Я тут був із репродукціями Моне?"

"Вибач, док. Я без поняття".

"Нічого, Джим. Я лише хочу, щоб ти відсортував для мене ці картинки

від найкращої, до тої, що тобі подобається найменше."

Що ж вони роблять? Ну, давайте спершу перевіримо,

чи в них справді амнезія. Ми питаємо

цих пацієнтів, яка картинка в них уже є,

яку вони вибрали минулого разу, яка вже їхня.

І ми виявили, що пацієнти з амнезією просто вгадують.

Це нормальний контроль, і якби я провів його з вами,

всі б ви знали, яку репродукцію вибрали.

Але якщо я проводжу його з хворими на амнезію,

вони без поняття. Вони не можуть вибрати свою репродукцію з-поміж інших.

Ось що роблять нормальні піддослідні - вони синтезують щастя.

Розумієте? Це є зміна в підрахунку вподобань,

зміна від першого разу, коли вони сортували, до другого.

У нормальних піддослідних спостерігається

магічний ефект, який я вам показував раніше,

а зараз демонструю у вигляді графіка -

"Та, що в мене є, краща, ніж я думав. Та, якої в мене нема,

від якої я відмовився, не настільки хороша, як здавалося."

Люди з амнезією роблять те ж саме. Подумайте над цим результатом.

Цим людям більше подобається та репродукція, що у них є,

але вони не знають, що вона в них є.

"Ну, так" - неправильна відповідь.

Те, що ці люди робили, коли синтезували щастя.

вони справді чесно змінювали

свою емоційну, гедоністичну, естетичну реакції на ту картинку.

Вони кажуть це не тому, що вона у них є,

бо вони не знають, що в них вона є.

Тепер, коли психологи показують вам стовпчики,

ви знаєте, що вони показують вам середні дані про багатьох людей.

І ще, кожен з нас має цю психологічну імунну систему,

цю здатність синтезувати щастя,

та декому з нас цей фокус вдається краще, ніж іншим.

І деякі ситуації дозволяють кожному робити це ефективніше,

ніж інші ситуації.

Виявляється, що свобода

- здатність приймати рішення і змінювати свої рішення -

- є другом природного щастя, тому що вона дозволяє вам вибирати

зі всіх тих чудесних перспектив і знайти собі таку, яка принесе найбільше радості.

Але свобода вибору

- змінювати і приймати рішення - є ворогом синтетичного щастя.

І я покажу вам, чому це так.

Ділберт вже знає, звичайно.

Ви вже переглядаєте комікс, поки я говорю.

"Технічна підтримка Догберта. Як мені можна вас образити?"

"Мій принтер друкує пусту сторінку після кожного документа."

"Чому ж ви скаржитеся на те, що отримуєте безкоштовний папір?"

"Безкоштовний? Хіба ви даєте мені не мій папір?"

"Ти що, чоловіче! Порівняй якість безкоштовного паперу

з якістю твого фігового звичайного паперу.

Лише дурень чи брехун може сказати, що вони виглядають однаково!"

"А! Коли ви про це згадали, він і справді здається шовковистішим!"

"Що ви робите?"

"Я допомагаю людям приймати речі, які вони не в змозі змінити." Справді.

Психологічна імунна система діє найкраще,

коли ми повністю застрягли, коли ми в пастці.

Саме це є різницею між побаченнями і шлюбом, правда?

Тобто, ви йдете на побачення з хлопцем,

і він колупається в носі; ви не йдете на друге побачення.

Ви одружені з хлопцем і він колупається в носі?

Так, в нього золоте серце;

Не торкайся найдорожчого. Правильно? (Сміх)

Ви знаходите шлях бути щасливим з тим, що сталося.

Далі я хочу вам показати,

що люди не знають цього про себе,

а незнання цього може завдати нам значної шкоди.

Ось експеримент, який ми проводили в Гарварді.

Ми відкрили курси фотографії, чорно-білої фотографії,

і дозволили студентам приходити і вчитися працювати у темній кімнаті.

Ми дали їм камери, вони ходили по кампусу,

і робили 12 знімків їхніх улюблених викладачів, кімнат в гуртожитках, собак,

та інших речей, які вони хотіли мати як згадку про Гарвард.

Вони приносили нам камеру, ми робили відбитки,

вони вибирали дві найкращі фотографії,

а потім ми шість годин вчили їх використовувати темну кімнату,

і вони друкували два фото,

і мали дві прекрасні фотографії формату 20 х 25 см

з зображенням важливих для них речей, і ми казали,

"Від якої ви можете відмовитися?"

Вони казали. "Я маю відмовитися від однієї?"

"Так. Одна нам потрібна як доказ групового проекту.

Тому ви повинні віддати мені одну. Ви маєте зробити вибір.

Вам дістанеться одна, і мені одна."

В цьому експерименті були дві можливості.

В першому випадку студентам казали, "Але знаєте,

якщо ви захочете змінити свою думку, я завжди візьму іншу,

ще є чотири дні до того, як я надішлю її в головний офіс,

я зроблю це з радістю" -- (Сміх) - так, "головний офіс"--

"Я з радістю поміняюся з вами. Насправді,

Я принесу її вам у кімнату і віддам.

Просто напишіть мені е-мейл. А краще я сам зв’яжуся з вами.

Якщо ви колись передумаєте, її можна повернути."

Іншій половині студентів кажуть геть протилежне:

"Робіть ваш вибір. До речі,

пошта відходить, ох, через дві хвилини, до Англії.

Ваше фото буде летіти через Атлантику.

Ви більше ніколи його не побачите."

А далі, половину студентів з кожної групи

просять передбачити, наскільки їм подобатиметься

фотографія, яку вони залишать собі,

і фотографія, яку вони віддадуть.

Інших студентів просто відсилають назад до гуртожитків

і наступних три-шість днів перевіряють

їхнє вподобання, задоволення від фото.

І ось що ми виявили.

По-перше, прогнози розвитку подій, зроблені студентами, виявились такими:

Вони думають, що, можливо, фото, яке вони вибрали, буде подобатися їм

трохи більше, ніж те, що вони залишили,

але це статистично незначні відмінності.

Для незворотньої частини показник трохи більший, але в цілому немає великого значення

чи студенти перебували в зворотніх чи незворотніх умовах.

Неправда. Вони виявились поганими прогнозистами. Бо ось що сталося насправді.

В обох випадках - і перед шансом помінятися, і п'ять днів потому

людям, котрі мали визначеність у тому фото,

в яких не було вибору,

яким не можна змінити свою думку, фото дуже подобається!

А люди, що роздумують--"Чи повинен я його поміняти?

Чи я взяв правильне? Може, це не найкраще фото?

Може, я залишив хороше фото?" - вбили себе.

Їм не подобалося їхнє фото, і насправді,

навіть після того, як пройшли строки обміну фото,

їм все ще воно не подобалося. Чому?

Тому що зворотні умови не є сприятливими

для синтезу щастя.

Нарешті, фінальна частина експерименту.

Ми беремо повністю нову групу наївних Гарвардських студентів

і кажемо, "Знаєте, ми проводимо курси фотографії,

і можемо провести їх двома способами.

Можемо робити так, що після того, як ви зробите два фото,

у вас буде чотири дні, щоб подумати,

або ми проводимо інший курс, де ви знімаєте два фото

і робите вибір зразу ж,

і ніколи не можете змінити рішення. На який курс ви хочете ходити?"

Ох! 66 процентів студентів, дві третини,

хочуть ходити на курси, де в них буде можливість передумати.

Чуєте? 66 процентів студентів вибрали відвідування курсів, після яких вони

будуть глибоко незадоволені фотографією.

Тому що вони не знають умов, за яких виростає синтетичне щастя.

Бард сказав все найкраще, звісно, ітут він висловлює і мою точку зору,

але робить це гіперболічно:

"Немає ні добра, ні зла / Лиш мислення дає йому подібний сенс"

Це гарна поезія, але це не може бути цілковитою правдою.

Невже дійсно нема нічого доброго чи поганого?

Чи справді це той випадок, коли хірургія жовчного міхура і подорож до Парижа

є насправді одним і тим же? Це схоже на IQ-тест з одним питанням.

Вони не можуть бути одним і тим же.

У прозі це висловлено пишніше, але й ближче до істини,

батько сучасного капіталізму Адам Сміт сказав таке.

Над цим варто подумати:

"Велике джерело і нещасть, і розладів людського життя,

схоже, випливає з перебільшення відмінностей

між однією постійною ситуацією та іншою...

Деякі з цих ситуацій можуть, без сумніву, заслуговувати на перевагу,

але жодна з них не заслуговує на те, щоб її домагатися

з тим пристрасним запалом, який змушує нас порушувати правила

чи то розсудливості, чи то справедливості, або порушувати майбутній спокій наших душ,

чи то через сором від згадок про нашу влаcну нерозсудливість,

чи через докори сумління за жахи нашої несправедливості."

Перефразую: так, деякі речі кращі за інші.

Ми повинні мати уподобання, що визначають нам одну перспективу, а не іншу.

Але коли ці уподобання ведуть нас надто швидко і сильно

через те, що ми перебільшили різницю між цими майбутніми,

ми ризикуємо.

Коли наші амбіції приборкані, ми працюємо з радістю.

Коли наші амбіції не зв'язані рамками, це змушує нас брехати, ошукувати, красти, шкодити іншим,

жертвувати справді важливими речами. Коли наші страхи під контролем,

ми розсудливі, ми обережні, ми вдумливі.

Коли наші страхи не обмежені та роздмухані,

ми зухвалі і ми боягузливі.

Урок, який я хочу вам дати цією інформацією, такий:

і наші бажання, і наші тривоги до певної міри роздмухані,

тому що ми маємо внутрішню можливість виробляти саме той продукт,

за яким ми безперервно ганяємося, коли набираємось досвіду.

Дякую.