Маленька країна з великими ідеями про те, як відмовитися від викопного палива

Як побудувати суспільство без викопного палива? Розповідаючи про рідну Коста-Рику, як про взірець рішучих дій задля охорони довкілля й відновлювальних джерел енергії, захисниця клімату Моніка Арая окреслює сміливе бачення світу, де в усіх галузях використовують чисту енергію.

Чи можливо побудувати суспільство

без викопного палива?

Це доволі складний виклик,

і я вірю, що розвинуті країни
візьмуть на себе ініціативу.

Так, я розумію, що це
спірне питання,

але насправді наші країни
опиняться під загрозою,

якщо ми дозволимо корисним
копалинам далі бути запорукою нашого розвитку.

Ми можемо робити це по-різному.

Але вже час

розвіяти міф про те,

що країна повинна обирати
між розвитком суспільства

та захистом довкілля,
між відновлювальною енергією і рівнем життя.

Я з Коста-Рики,
держави, що розвивається.

Нас близько 5 мільйонів людей,

ми знаходимось посередині між
Північною та Південної Америками,

тому дуже легко
запам'ятати, де ми живемо.

Близько 100% нашої електроенергії

походить від відновлювальних
джерел енергії,

з п'ятьох джерел.

(Оплески)

Гідроенергетика, геотермальна енергетика,

вітер, сонце, біомаса.

Ви знали, що торік

299 днів поспіль

ми не використали ані грама
викопного палива

для того, щоб поповнити запаси
електроенергії?

Це фантастичне досягнення,

проте за ним криється парадокс:

близько 70%

всього нашого енергоспоживання - нафта.

Чому?

Через нашу транспортну систему,

що повністю залежить
від викопного палива,

як і в більшості інших країн.

Якщо міркувати про реорганізацію
енергетичної системи як про марафон,

питання полягатиме в тому,
як досягти фінішної прямої,

як очистити від водню
решту економіки?

І якщо ми не досягнемо успіху,

то хто ж тоді досягне?

Ось тому я хочу
поговорити з вами про Коста-Рику,

бо я вірю: ви чудові кандидати

для створення нового бачення
розвитку, без викопного палива,

Якщо ви знаєте щось про нашу країну,

то це те, що в нас немає армії.

Хочу повернути вас у далекий 1948.

Рік, коли країна потерпала
від громадянської війни.

Тисячі костариканців загинули,

тисячі сімей були брутально розбиті.

Проте наші серця і увагу
заполонила дивовижна ідея:

ми перебудуємо країну,

в нас більше не буде збройних сил.

І ми ліквідували їх.

І тодішній президент,

Хосе Фіґуерес,

знайшов ефектний спосіб,
розбивши стіни військових баз.

У 1949 році

ми остаточно затвердили це рішення
в новій конституції,

і тепер я можу розповісти вам цю історію,
70 років потому.

І я вдячна,

вдячна за прийняте рішення,

тому що це дало мені
та мільйонам іншим змогу

жити в дуже стабільній державі.

Ви, напевно, думаєте,
що нам тоді пощастило,

але це не так.

Це був обміркований вибір.

У 1940-ві роки Коста-Рика надавала
безкоштовне навчання і медицину.

Ми назвали це "соціальні гарантії".

Після ліквідації армії

в нас з'явилася можливість спрямувати
військові витрати на соціальні потреби,

що стало запорукою стабільності.

У 1950-ті -

(Оплески)

у 1950-ті ми почали
вкладати гроші в гідроелектроенергію,

і це врятувало нас від

використання викопного палива
для видобутку електроенергії,

від чого до сьогодні
страждає увесь світ.

У 1970-ті ми вклали гроші в
національні парки,

і вони вберегли нас

від хибної логіки
зростання, зростання, будь-якою ціною,

яку обрали інші,
особливо країни, що розвиваються.

У 1990-ті ми першими ввели
платежі за систему екопослуг,

і це зупинило вирубку лісів

і збільшило екотуризм,
що сьогодні є двигуном розвитку.

Тому інвестування в охорону довкілля

не зашкодило нашій економіці.

Зовсім навпаки.

Це не означає, що ми ідеальні,

і в нас немає протиріч.

Це не головне.

Головне те,
що ми зробили свій власний вибір,

ми були в змозі гнучко
розв'язувати проблеми розвитку.

Також, у такій країні, як наша

ВВП на душу населення
становить близько 11 000 доларів,

залежно від того,
як оцінювати.

Але за даними
Social Progress Index,

ми справжні чудотворці,

коли мова йде про перетворення ВВП
в соціальний прогрес.

Ліквідація армії,

інвестування в природу та людей

мало дуже важливі наслідки.

Воно сформулювало історію,

історію про маленьку країну
з великими ідеями,

що надзвичайно надихає.

Тому питання в тому,

яка наступна велика ідея
для цього покоління?

І я вірю, що наступним,
що спаде на думку

цьому поколінню буде відмова від
викопного палива назавжди,

так як ми зробили з армією.

Викопне паливо призводить до
змін у кліматі.

Ми знаємо це,

як і те, які ми вразливі
до наслідків зміни клімату.

Тому ми, як країна, що розвивається,
має бути зацікавлена в тому,

щоб почати процес розвитку,
без викопного палива,

що шкодить людству.

Адже

чому ми далі імпортуємо нафту

для транспорту,

якщо можемо використовувати
електроенергію?

Запам'ятайте,

це країна,

де електроенергія
береться з води річок,

жару вулканів,

з повітряних турбін, сонячних батарей,

біовідходів.

Відмовитися від корисних копалин
означає зруйнувати систему транспорту,

щоб могти заряджати наші автомобілі,
автобуси, потяги електрикою,

замість брудної енергії.

І транспорт, скажу я вам,

став життєво важливим питанням
для нас, костариканців,

тому що план, який ми мали,
не працював на нас.

Це шкодило людям,

шкодило компаніям,

і шкодило нашому здоров'ю.

Адже коли політика та
інфраструктура зазнають краху,

це відбувається на повсякденній основі.

Дві години вранці,

дві години ввечері.

Я не розумію, чому ми повинні
приймати це як норму.

Це зневажливо -

марно витрачати час
кожен божий день.

Але це ще досить непогане шосе

порівняно з тим, що ми бачимо
в інших країнах,

де рух просто зашкалює.

Костариканці називають це "presa".

Presa означає "ув'язнений".

І люди стають жорстокими

в країні, яка в усьому
іншому щаслива.

Таке буває.

Отже, на кону стоїть чимало.

Позитивний момент у тому,

що коли ми обговорюємо еко-транспорт

та інші засоби пересування,

ми не говоримо про це, як
про повну утопію.

Ми говоримо про
еко-пересування.

За прогнозами, у 2022 році ціни на електрокари
і звичайні автомобілі

зрівняються,

і міста вже намагаються
використовувати електроавтобуси.

Ці дійсно круті винаходи

заощаджують кошти,

зменшуючи забруднення довкілля.

Тому якщо ми хочемо позбутися
транспорту на основі нафти, ми можемо це зробити,

бо в нас є можливості,
яких не було до цього.

Це дійсно вражає.

Але, звісно,

деякі будуть не в захваті
від такої ідеї,

вони прийдуть і скажуть:

світ залежить від нафти,
тож Коста-Рико, отямся!

Ось як воно буде.

І знаєте, що відповісти
на ці закиди?

У 1948 році ми не казали,
що світ залежить від збройних сил,

тому треба також озброїтись.

Ні, ми зробили сміливий вибір,

і цей вибір перевернув наше життя,

тому прийшов час нашому поколінню
знову насмілитися

і заборонити
викопне паливо, назавжди.

І я наведу три аргументи,
чому це правильно.

По-перше,

наша система транспорту
та урбанізації нестійка,

тому це нагода змінити наше міське
й транспортне майбутнє.

Ми не хочемо міст,
збудованих для машин.

Ми хочемо міста для людей,

де ми зможемо спілкуватись
і кататись на велосипедах.

І ми хочемо мати
публічний транспорт,

вдосталь публічного
транспорту,

чистого й гарного.

Бо якщо ми далі
купуватимемо й купуватимемо звичайні авто,

наші міста стануть нестерпними для життя.

По-друге, нам потрібні зміни,

але поступових змін
замало.

Нам потрібні структурні реформи.

Сьогодні в моїй країні вже
реалізують деякі проекти,

і я перша святкуватиму
їхнє успішне завершення.

Але не обманюймо себе.

Я не хочу, щоб у нас було
кілька гарних електрокарів

і декілька електроавтобусів,

і при цьому ми й далі
фінансували ту ж саму інфраструктуру,

більше авто, більше доріг, більше нафти.

Ми говоримо про
повну незалежність від нафти,

а цього не досягнути
поетапно.

По-третє, ви знаєте, що

світ жадає натхнення.

Він жадає історій успіху

у розв'язанні складних питань,

особливо в розвинутих країнах.

Тому я вірю, що Коста-Рика
може бути мотиватором для інших,

як ми це зробили торік,
коли оголосили,

що країна багато днів не використовувала
викопного палива

для того, щоб виробити електроенергію.

Ця новина розлетілася
по всьому світу.

Також я надзвичайно пишаюся

костариканкою на ім'я Крістіана Фіґуерес,

яка відіграла важливу роль у перемовинах
щодо паризької угоди про зміну клімату.

Тому потрібно продовжувати цю справу
й бути взірцем для всіх.

Що ж далі?

Люди.

Як змусити людей
до цього?

Як змусити людей

повірити, що створити

суспільство без викопного
палива - можливо?

Потрібно починати з нуля.

Тому в 2014 році
ми створили організацію Costa Rica Limpia.

Limpia означає "чистий",

позаяк ми хочемо надихнути
наших громадян і відкрити для них можливості.

Якщо громадяни не дійдуть згоди,

рішення про екологічний транспорт
загрузне у нескінченних,

справді нескінченних
технічних обговореннях,

під лавиною лобізму з боку
різних зацікавлених сторін.

Бажання бути зеленою країною,
що користується відновлювальними джерелами енергії -

це вже частина нашого плану.

Не дозволимо нікому
її від нас забрати.

Торік ми привезли
людей з семи наших провінцій

обговорити кліматичні зміни,
з'ясувати, що важливо для них.

А цьогоріч ми привезли

ще одну групу костариканців,

щоб обговорити
відновлювальні джерела енергії.

І знаєте що?

Ці люди практично проти всього,

окрім відновлювальних джерел енергії,

екологічного транспорту й чистого повітря.

Це об'єднує людей.

Щоб залучити їх до співпраці,

треба надати людям відчуття величі.

Люди почуваються безпомічними,

вони втомилися від того,
що їх не чують.

Тому ми робимо конкретні речі,

перекладаємо технічні проблеми
на мову громадян,

щоб показати громадянам, що вони
мають право голосу.

Ми вперше стежимо за тим,
щоб обіцянки виконувалися -

мова йде про екологічний транспорт -

і політики знають,
що повинні забезпечити його.

Але переломний момент настане,
коли ми сформуємо коаліцію -

громадяни, компанії,

захисники громадського транспорту -

що зробить екологічний транспорт
новою нормою,

особливо в розвинутих державах.

До речі, невдовзі відбудуться
вибори президента,

і я вірю, що кожен кандидат
муситиме оголосити свою позицію

щодо заборони викопного палива.

Тому що це питання
мусить дійти до ключових політиків.

І я кажу вам,
це не питання клімату

або екології.

Це питання країни, яку ми хочемо,

і міст, які ми маємо,

і міст, які ми хочемо,

і тих, хто зробить цей вибір.

Тому що, врешті-решт,
ми повинні довести,

що розвиток з використанням
відновлювальних джерел енергії

корисний для людей,

для костариканців, які живуть сьогодні,

і особливо для тих, хто
ще не народився.

Це наш Національний музей.

Він світлий і мирний,

і коли стаєш навпроти нього,

неможливо повірити,
що тут були військові бази

наприкінці 1940-их.

Ми почали нове життя
без збройних сил

і одного дня саме тут оголосимо про

заборону використання
викопного палива.

І знову ввійдемо в історію.

Дякую!

(Оплески)