Ми не віддані на ласку своїх емоцій - їх конструює наш мозок

Чи можете ви, глянувши на когось, здогадатись, що відчуває ця людина? Чи всі відчувають щастя, сум і тривогу у однаковий спосіб? Зрештою, що ж таке емоції? За останні 25 років професорка психології Ліза Фельдман Баррет картографувала вирази обличчя, сканувала мозок і аналізувала сотні досліджень з фізіології емоцій, щоб зрозуміти, чим же насправді є емоції. Вона ділиться результатами своїх масштабних досліджень і пояснює, що ми можемо мати більше контролю над емоціями, ніж нам видається.

Моя лабораторія розташована майже за
милю від місця, де вибухнули кілька бомб

під час Бостонського марафону
в 2013 році.

Терорист вижив,
це Джохар Царнаєв із Чечні,

його було допитано, обвинувачено
та засуджено до смерті.

Коли суд присяжних
має прийняти рішення,

обираючи між довічним ув'язненням
і смертною карою,

на рішення присяжних
значною мірою впливає те,

чи відчуває підсудний каяття за свої дії.

Царнаєв говорив слова вибачення,

але коли присяжні дивилися
на його обличчя,

вони бачили лише кам'яний погляд.

Звісно, Царнаєв винен,
це не викликає сумніву.

Він вбив і скалічив безвинних людей,

і я не маю наміру тут це обговорювати.

В мене розривається серце,
коли думаю про постраждалих.

Але, як вчена, я повинна вам сказати,

що присяжні не в змозі розпізнати каяття

або будь-яку іншу емоцію у жодної людини.

Я теж не можу цього, і ви також не можете,

і це тому, що емоції, насправді,
не такі, як ми думаємо.

Вони не мають універсальних форм,
за якими їх можна було б розпізнати.

Вони не є запрограмованими
мозковими реакціями,

які неможливо контролювати.

Ми неправильно розуміли
природу емоцій

протягом дуже довгого часу,

і розуміння того, чим насправді є емоції,
має важливі наслідки для всіх нас.

Як вчена, я вивчаю емоції
впродовж останніх 25 років,

в лабораторії ми вивчали обличчя,
вимірюючи електричні сигнали,

що призводять до скорочення м'язів,
які надають обличчю певного виразу.

Ми уважно вивчали прояви
емоційних реакцій на тілі.

Ми проаналізували
сотні фізіологічних досліджень,

дані, отримані на основі вивчення
тисяч учасників.

Ми просканували сотні мізків,

і вивчали кожне дослідження
впливу емоцій на головний мозок,

яке було опубліковано
за останні 20 років.

І результати всіх цих досліджень
дивовижно одностайні.

Вам може здаватися, що
ваші емоції є глибоко запрограмованими,

що вони просто спрацьовують
і трапляються з вами,

але це не так.

Можливо, ви вважаєте, що у вашому мозку
є попередньо встановлені схеми емоцій,

що ви народилися з емоційними
схемами, але це не так.

Насправді, жоден з нас у цьому залі
не має в мозку емоційних схем.

Таких схем не існує в мозку жодної
людини на нашій планеті.

Тож чим насправді є емоції?

Ну, пристебніть свої паски безпеки,
Тому що...

емоції – це припущення.

Це припущення, які ваш мозок
конструює в даний момент,

коли мільярди клітин головного мозку
працюють разом,

і ви маєте більше контролю
над тими здогадами, припущеннями,

ніж ви могли б уявити.

Якщо вам це здається абсурдним,
або неймовірним, я вас розумію,

чесно кажучи, якби я сама не працювала
з даними, якби не мала доказів,

накопичених впродовж багатьох років,

то цілком впевнена,
що я б теж не повірила.

Але суть у тому, що емоції
не вбудовані у ваш мозок при народженні.

Вони просто побудовані мозком.

Щоб збагнути, що я маю на увазі,
подивіться на це.

Прямо зараз ваш мозок
працює, як божевільний.

Ваші нейрони спалахують, як ненормальні,
намагаючись знайти в цьому сенс,

щоб ви могли побачити щось,
крім чорно-білих плям.

Ваш мозок просіює інформацію
через сито життєвого досвіду,

одночасно роблячи тисячі припущень,

зважуючи ймовірності,

намагаючись відповісти на питання:

"На що це схоже?"

Не "Що це?",

а саме "На що це найбільше схоже
в моєму минулому досвіді?".

І це все відбувається за одну мить.

Далі, якщо ваш мозок все ще
намагається знайти відповідність,

і ви все ще бачите чорно-білі плями,

то ви перебуваєте в стані,
що називається "навчена сліпота",

і я збираюся вас вилікувати
від цієї сліпоти.

А зараз мій улюблений момент.
Ви готові вилікуватись?

(Cхвальні вигуки)

Добре. Починаємо.

(Зітхання)

Добре.

Зараз багато з вас бачать змію.

Чому так?

Тому що, коли ваш мозок просіює дані
через сито минулого досвіду,

тут з'являється нове знання;

знання, що прийшло з фотографії.

І що справді захоплює –

це те, що знання, набуте вами
лише кілька секунд тому,

змінюється, коли ви дивитесь
на ці плями зараз.

Отже, ваш мозок конструює образ змії

там, де змії насправді немає,

і така ніби галюцинація –

це те, що вчені-нейрологи, як я,
називають "передбачення".

Наш мозок значною мірою
спирається на передбачення.

Це звична справа для мозку.

Передбачення є основою для
будь-якого вашого досвіду.

Вони є основою
кожної дії, яку ви втілюєте в життя.

Завдяки передбаченням ви здатні
зрозуміти слова,

які вилітають з мого –

Аудиторія: Рота.
Ліза Фельдман Барретт: Рота. Саме так.

Передбачення є первинними.

Вони допомагають нам швидко
та ефективно інтерпретувати світ.

Отже, ваш мозок не реагує
на сам навколишній світ.

Використовуючи минулий досвід,

ваш мозок прогнозує і конструює

ваш досвід у світі.

Сприйняття емоцій інших людей
дуже залежить від наших передбачень.

Отож, нам здається, що
ми просто дивимося на чиєсь обличчя,

і просто читаємо чиїсь емоції,
відчитуємо їх з міміки,

так само, як ми читаємо слова на сторінці.

Але, насправді, під капотом
ваш мозок займається передбаченнями.

Він використовує минулий досвід,
шукає аналогічні ситуації,

щоб зрозуміти, що відбувається.

Тільки при цьому ви аналізуєте не плями,

а вияви міміки,

такі, як скривлені губи або підняті брови.

Що значить той кам'яний погляд?

Він може свідчити про безжалісного вбивцю,

але може також означати,

що хтось стоїчно прийняв поразку,

а саме це, за чеченською
традицією, має робити людина

в становищі Джохара Царнаєва.

Отже, з цього розуміємо,

що емоції, які ніби
виявлені вами у інших людей,

насправді, частково базуються
на тому, що у вас в голові.

І це слушно і в залі суду,

і в класі,

і в спальні,

і в залі засідань.

І ось що мене непокоїть:

великі технічні компанії,
які я не називатиму...

ні, я таки назву їх.

Ви знаєте, Google, Facebook –

(Сміх)

витрачають мільйони доларів, щоб
розробити системи розпізнавання емоцій,

при цьому їхня постановка питання
засадничо неправильна,

тому що вони намагаються виявити
емоції в обличчі і тілі,

але емоції, насправді,
не в обличчі й тілі.

Фізичні рухи не мають
внутрішнього емоційного значення.

Це ми наділяємо їх значенням.

Людина чи якась інша істота
з'єднує їх з контекстом,

і це робить їх значущими.

Тому ми розуміємо,
що усмішка може означати сум,

сльози можуть означати щастя,

а стоїчний застиглий вираз обличчя
може означати,

що людина з гнівом уявляє собі
смерть ворога.

Зараз, якщо я ще не переступила межу,

я трохи ризикну, і скажу,

що й свої власні емоції

ми відчуваємо так само.

Наш мозок в основному
робить прогнози, здогади,

які він будує в даний момент,

за допомогою мільярдів нейронів,
які працюють разом.

У нашому мозку є деякі вбудовані почуття,

прості почуття, які походять
з фізіології нашого тіла.

Тому, коли ми народжуємося,

ми можемо відчувати спокій, тривогу,

хвилювання, комфорт, дискомфорт.

Але ці прості почуття ще не є емоціями.

Насправді, вони нас супроводжують
кожної миті нашого життя.

Вони є простим результатом того,
що відбувається всередині тіла,

своєрідним барометром.

Але в них дуже мало деталей,

а нам потрібні деталі,
щоб вирішити, що робити далі.

Що ж ми робимо з цими почуттями?

І як наш мозок подає нам цю деталь?

Ну, саме це і є передбаченням.

Передбачення пов'язані з
тілесними відчуттями, і в результаті,

утворюються ці прості відчуття про те,

що відбувається навколо нас у світі,

тож ми орієнтуємося в ньому.

А іноді

ті конструкції є емоціями.

Так, наприклад, якщо ми
збираємося зайти в пекарню,

наш мозок може передбачити,
що ми відчуємо смачний аромат

свіжоспеченого печива
з шоколадною посипкою.

Мій мозок, наприклад, передбачить

смачний аромат свіжоспеченого
шоколадного печива.

І мозок може змусити шлунок
трохи побурчати,

готуючись до споживання цього печива.

І якщо ми не помилились,

якщо насправді у пекарні щойно
витягли печиво з духовки,

то наш мозок конструюватиме
відчуття голоду,

і ми готові жувати це печиво,
і дуже ефективно його перетравлювати,

а це означає,

що ми можемо з'їсти багато печива,

що було б просто чудово.

Щось вам не дуже смішно.
Я абсолютно серйозно.

(Сміх)

Але ось в чому річ.

Це бурчання в шлунку,

якщо воно відбувається в іншій ситуації,

може мати цілком інше значення.

Отже, якщо мозок передбачає
бурчання в шлунку,

скажімо, в лікарні,
коли ми чекаємо результати тесту,

то наш мозок буде конструювати страх,

побоювання або тривогу,

і це може нас змусити, можливо,

заламувати руки від хвилювання,

або глибоко вдихнути,
або навіть заплакати.

Чи не так? Ті самі фізичні відчуття,
те ж бурчання у шлунку,

але різний досвід.

Отже, урок тут такий:

емоції, які здавалося б,
трапляються з нами,

насправді нами сконструйовані.

Ми не віддані на милість якихось
міфічних емоційних схем,

які поховані глибоко всередині
якоїсь давньої частини нашого мозку.

Ми маємо більше контролю
над нашими емоціями,

ніж нам здається.

Я не кажу, що можна
просто клацнути пальцями

і змінити свої емоції так само,
як змінюємо одяг,

але наш мозок влаштований так,

що якщо змінити складники, з яких
мозок конструює емоції,

то можна змінити і своє емоційне життя.

Змінюючи ці складники сьогодні,

ми вчимо свій мозок,
як завтра передбачати по-іншому,

і це те, що я називаю
бути архітектором свого досвіду.

Наведу приклад.

Кожному знайоме нервове відчуття
перед іспитами, так?

Але декотрі люди просто-таки
впадають у ступор перед іспитом.

У них фобія тестування.

На основі минулого досвіду тестувань,

їх мозок передбачає
прискорене серцебиття,

спітнілі долоні,

і ці відчуття настільки сильні, що ці люди
дійсно не можуть здавати іспити.

Вони їх погано здають,

іноді не лише провалюють екзаменаційну
сесію, а й взагалі можуть

не закінчити коледж.
Але річ у тім,

що прискорене серцебиття
не обов'язково означає тривогу.

Можливо, ваше тіло готується
до боротьби,

щоб скласти іспит якнайкраще ...

або, скажімо, виступити з промовою

перед сотнями слухачів
та ще й телекамерами.

(Сміх)

Я серйозно.

(Сміх)

Дослідження показують,
що коли студенти

вчаться викликати в себе
таку активізацію

замість тривоги,

вони краще складають іспити.

І ця активізація підштовхує їхній мозок
до інакших передбачень у майбутньому,

щоб їх не паралізували емоції.

І якщо студенти роблять це досить часто,

вони не тільки зможуть пройти тест,

але їм буде легше отримувати
позитивні оцінки за курс,

і вони можуть навіть закінчити коледж,

що матиме величезний вплив
на їхній майбутній заробіток.

Тому я закликаю задіяти
цей емоційний інтелект.

Тепер ви можете культивувати
цей емоційний інтелект самостійно,

і використовувати його
у повсякденному житті.

Скажімо, просто уявіть,

як прокидаєтеся вранці.

Я певна, що у вас є цей досвід.
У мене він теж є.

Ви прокидаєтеся, і поки
прочунюєтесь від сну,

відчуваєте жахливий страх,

справжню безнадію,

і ваш розум миттєво починає
активну роботу.

Ви починаєте думати про всю
ту мороку, яка чекає на роботі,

а ще купа електронної пошти,

яку ви ніяк не розберете,
телефонні дзвінки,

на які слід відповісти,

і ця важлива зустріч в іншому районі,

їдучи на яку, ви застрягнете в пробці,

запізнитесь забрати дітей,

а ще ваша собака хворіє,
і треба щось приготувати на вечерю.

О Господи.

Що негаразд із вашим життям?

Що негаразд із моїм життям?

(Сміх)

Ці роздуми є результатом передбачення.

Ваш мозок намагається знайти пояснення

для цих відчуттів у вашому тілі,
які ви інтерпретуєте як безнадію,

так само, як ви інтерпретуєте
набір плям як зображення.

Отже, ваш мозок намагається пояснити,
що викликало ці відчуття,

щоб ви знали, що з ними робити.

Але ці відчуття

не обов'язково є симптомом,
що у вашому житті щось не так.

Вони можуть мати суто фізичну причину.

Може, ви втомились.

Може, ви не виспались.

Може, ви зголодніли.

Може, у вас зневоднення.

Наступного разу, коли відчуватимете
інтенсивний стрес,

запитайте себе:

чи може це мати чисто фізичну причину?

Чи можливо перетворити
емоційні страждання

на просто фізичний дискомфорт?

Я не кажу, що ви можете
просто виконати

пару трюків для мозку
у стилі джедаїв

і впоратись із депресією,

або тривожним чи будь-яким іншим
серйозним розладом.

Але я кажу,

що у вас більше контролю над своїми
емоціями, ніж ви можете собі уявити,

і що ви маєте можливість

відійти від емоційних страждань

і пов'язаних із ними наслідків,

навчившись інакше будувати
свій досвід.

І всі ми можемо це зробити,

а трохи попрактикувавшись,
досягти у цьому успіху.

Це як водіння:

спершу воно вимагає великих зусиль,

але зрештою воно доходить
до автоматизму.

Не знаю, як ви,

але я вважаю, що це справді надихає,
і той факт, що за цим стоять

десятиліття досліджень,

також неабияк тішить мене як вчену.

Але маю вас також попередити
і про інший бік медалі,

адже більший контроль
також означає більшу відповідальність.

Якщо ви не підкоряєтесь
міфічним емоційним схемам,

які сховані глибоко всередині вашого мозку

і які спрацьовують автоматично,

тоді на кому лежить відповідальність

і провина за погану поведінку?

На вас.

Не тому, що ви винні у своїх емоціях,

а тому, що ваші сьогоднішні дії і досвід

стають завтрашніми припущеннями
вашого мозку.

Іноді ми відповідаємо за щось

не тому, що ми винні,

але тому що ми єдині,
хто може це змінити.

Відповідальність – це вагоме слово.

Воно настільки вагоме, насправді,

що іноді люди відчувають бажання
проігнорувати наукові докази,

що емоції конструюються,
а не є вбудованими.

Думку про те, що ми
відповідальні за свої емоції,

важко прийняти.

Але я кажу вам --
хай це вас не паралізує.

Просто глибоко вдихніть.

Випийте склянку води, якщо вам потрібно,

і зрештою прийміть це.

Визнайте свою відповідальність,

тому що це шлях
до більш здорового життя,

до справедливішої і опертої на знання
правової системи,

і до гнучкішого й
могутнішого емоційного життя.

Дякую.

(Оплески)