Де ховається радість і як її знайти

Вишневий цвіт і кольори веселки, мильні бульбашки та кумедні іграшкові очі: як від подібних речей народжується відчуття безмежної радості? У цій захопливій промові Інґрід Фетелл Лі розкриває для нас на диво матеріальне коріння нематеріальної радості та втаємничує глядача у те, як відшукати - і створити - більше радості у світі навколо.

У 2008-му

завершувався мій перший рік
у школі дизайну.

То була моя перша
підсумкова екзаменація.

Це наче обряд тортур
для студентів-дизайнерів,

бо ти повинен зібрати разом
усі свої проекти, зроблені за рік,

викласти їх на стіл

і стояти поруч,
в той час, як кілька викладачів,

більшість з яких
ти навіть ніколи не бачив,

без зайвих церемоній кажуть,
що думають про ті роботи.

Отож, черга дійшла до мене.
Я стою біля свого столу,

все гарненько розкладене,

і я так сподіваюсь,
що викладачі бачать,

скільки сил я вклала у те,
щоб зробити мої дизайни практичними,

зручними та вигідними.

Мої нерви починають здавати позиції:

стою там вже довгенько,
а ніхто так і не сказав ні слова.

Мертва тиша.

І тоді один викладач нарешті заговорив.
Він сказав:

"Твоя робота вселяє в мене радість".

Радість?

Я ж хотіла стати дизайнером для того,
щоб вирішувати серйозні проблеми.

Радість - це добре, напевно,
проте це щось таке...

легке і несуттєве.

Однак, мене заінтригувала така оцінка,

адже радість - невловиме почуття,

як же його можна побачити в цих речах,
що лежать на столі поруч мене?

Я запитала у викладачів,

"Яким чином речі здатні вселяти радість?

Як фізичний предмет може викликати
ефемерне почуття радості?".

Викладачі відповіли кількома "хм" та "ох",
численними жестами,

і врешті-решт сказали:
"Просто так виходить".

Розпочалися літні канікули,

а те питання про радість
так мене й не полишало...

З цього почалася моя подорож -

я й не підозрювала тоді,
що вона триватиме цілих десять років -

щоб зрозуміти зв'язок

матерільного світу та містичного,
незбагненного почуття радості.

І я збагнула, що вони не лише пов'язані:

матеріальний світ
може бути потужним джерелом,

яке живить щастя і добробут
у нашому житті.

Після того екзамену я розмірковувала,

"Я знаю, як відчувається радість,

але чим вона є по суті?".

Виявилося, навіть науковці
не дійшли згоди у цьому питанні,

і вони частенько вживають слова
"радість", "щастя" та "позитив"

практично як синоніми.

Але, якщо говорити в загальному,
психологи характеризують радість

як швидкоплинну хвилю

сильних позитивних емоцій -

це вона викликає у нас посмішку, сміх,
і нам хочеться стрибати навколо, як діти.

І це явище аж ніяк не позбавлене
раціональності.

Оте бажання підстрибувати -

один з індикаторів, за допомогою яких
науковці вимірюють радість.

Радість відрізняєтсья від щастя,

бо щастя стосується
тривалого проміжку часу.

А радість - це коли хороші відчуття
охоплюють тебе

тут і зараз, в конкретний момент.

Це мене дуже зацікавило,

адже в нашій культурі
панує одержимість гонитвою за щастям,

але у цій гонитві
ми забуваємо про радість.

Я замислилася:

звідки з'являється радість?

Я почала розпитувати
усіх, кого знаю,

і навіть перехожих на вулиці

про речі, які приносять їм радість.

У метро, у кафе, в літаку
мої розмови були отакі:

"Привіт, приємно познайомитись!
Що Вам приносить радість?".

Я почувалася, як детектив.

Все допитувалася:
"Коли Ви бачили радість востаннє?

З ким Ви були?
Якого вона була кольору?

Чи бачив її хтось іще?".

Я була Ненсі Дрю в питанні радості.

(Сміх)

За кілька місяців такого розслідування
я помітила, що деякі радісні речі

зустрічаються у відповідях знов і знов.

Наприклад, вишневий цвіт

і мильні бульбашки...

басейни і будиночки на деревах...

повітряні кулі та смішні іграшкові очі...

(Сміх)

і вафельки з морозивом, особливо ті,
що посипані кольоровими крихтами.

Люди різного віку, статі й національності
говорили про одні і ті ж речі.

Якщо подумати над цим,

ми дійсно зупиняємо свій крок
і повертаємо голову догори,

коли різнобарвна веселкова арка
проливає в небі смужку своїх фарб.

А феєрверки -

нам і знати не треба,
яку вони відзначають подію,

ми одразу почуваємось
частиною того свята.

Ці речі видаються радісними
не для маленької купки людей,

а майже для усіх.

Вони приносять радість усім без винятку.

Те, як вони об'єднують людей,

подарувало мені невимовне почуття надії.

У нашому політизованому світі,
розбитому на окремі табори,

може здатись, що розбіжності між нами

утворюють велику нездоланну прірву.

І все ж, за вуаллю тих розбіжностей

криється наша єдність, у якій радість
від якоїсь однієї речі охоплює нас усіх.

І хоча нас часто повчають,
що радість незначна й скороминуща,

вона, насправді, дуже важлива.

Моменти радості нагадують нам
про неподільність людства,

це одне з почуттів,
які ми переживаємо усі разом.

Проте, я хотіла знати от що:

Що саме у тих речах
робить їх такими радісними?

Я повісила їхні зображення
на стіні своєї майстерні.

Щодня я дивилася на них
і намагалася знайти їм пояснення.

І раптом одного дня
щось відкрило мені очі.

Я помітила певні закономірності:

округлі предмети...

яскраві кольори...

симетричні форми...

відчуття багатства й многократності,

легкості й піднесення.

Побачивши це,

я усвідомила, що радість,
хоч яку загадкову і несповідиму,

можна передати через фізичні атрибути
матеріальних речей,

які загалом дизайнери називають
естетикою.

Цей термін має спільний корінь
із грецьким словом "aísthomai",

що означає "я відчуваю", "я сприймаю".

Ті закономірності підтверджували,
що радість починається із фізичних чуттів,

і тому я почала називати їх
"Естетикою радості",

сенсорикою радості.

Після цього відкриття

я зловила себе на тому,
що почала помічати

маленькі моменти радості,
куди б я не йшла -

як це вінтажне жовте авто,

або потішний стріт-арт.

На мене наче надягли
рожеві окуляри,

і оскільки я тепер знала, що шукати,

воно виринало звідусіль
переді мною.

Ті маленькі шматочки радості
ховалися просто в мене перед носом.

Зрештою,

я запитала себе:

якщо такі прості речі
приносять нам радість,

чому наш світ здебільшого виглядає отак?

(Сміх)

Чому ми працюємо в таких офісах?

Чому відправляємо дітей
до ось таких шкіл?

Чому наші міста мають такий вигляд?

Це питання гострішає,
коли справа стосується тих місць,

де живуть найвразливіші з нас:

це будинки для літніх людей,

лікарні,

притулки для безхатченків,

житло для малозабезпечених.

Як ми докотилися
до світу, що виглядає так?

Ми усі починаємо своє життя в радості,

але в дорослому світі

яскравий і позитивний світогляд
нерідко осуджують.

Дорослих, які сяють щирою радістю,
часто називають інфантильними,

фемінними,

несерйозними

і навіть cамозакоханими.

Через це ми намагаємось
триматися від радості подалі.

Як результат - ми опинилися
в такому от світі.

Але якщо естетикою радості
можна послуговуватися,

щоб знаходити
все більше радості навколо нас,

хіба не можна з її допомогою
також створювати цю радість?

Я провела останні два роки
розшукуючи по всій земній кулі

різноманітні відповіді на це питання.

Це привело мене до праці
митця Аракави

та поетеси Меделін Ґінз.

Вони були переконані, що наше
звичне середовище нас буквально вбиває,

тому й вирішили створити
квартирний будинок,

який, як вони вірили,
міг би реверсувати старіння.

Ось він.

(Сміх)

(Оплески)

Цей будинок справжній,
знаходиться на околицях Токіо.

Я провела там усього ніч,
та й цього було забагато.

(Сміх)

Підлога непомітно переходить у стіну,

тож ти не стільки ходиш по тій квартирі,

скільки відстрибуєш від поверхні.

І куди не глянь -
повсюди яскраві кольори.

Не знаю, чи я там помолоділа,

але здається, що у спробі
створити житло,

яке допомагає почуватись молодим,

митці створили таке,
що приносить радість.

І так, у повсякденному житті -
це трохи занадто,

але воно змусило мене замислитися:
Як щодо решти з нас?

Як ми можемо перенести такі ідеї
у наш буденний світ?

Я заходилася шукати людей,
які займаються саме цим.

Ось лікарня, спроектована
датським митцем Полом Жерном,

а ось школи,

перевтілені благодійною організацією
Publicolor.

Що цікаво, Publicolor отримує відгуки
від шкільних адміністрацій,

які повідомляють, що у них
покращується відвідування занять,

зникають графіті,

а діти говорять, що почуваються
захищеними у цих розмальованих школах.

Такими ж є висновки дослідження,
проведеного в чотирьох країнах,

яке показує, що люди, котрі працюють
в яскравих офісах -

більш бадьорі,

більш упевнені

і більш привітні, ніж ті, що працюють
у сірих, одноманітних приміщеннях.

Чому так?

Я вирішила віднайти витоки
нашої любові до кольору

і виявила, що деякі дослідники
знайшли її зв'язок з нашою еволюцією.

Колір, у своєму первинному сенсі, -
ознака життєвої енергії,

ознака достатку.

Ми еволюціонували у світі,
де нестача провіщає біду,

а достаток - успішне виживання.

Отож, одне конфето -

це однина від конфеті,

якщо вам цікаво -

(Сміх)

одне конфето - це не вельми радісно,

але візьміть їх багато,

і ви маєте одну
з найбільш радісних речей

на всій планеті.

Архітектор Емануель Моро завзято
використовує цю ідею у своїх роботах.

Ось спроектований нею
будинок для літніх людей,

в якому такі різнокольорові кулі
створюють відчуття достатку.

Що ж такого особливого у кулястих форм?

Нейронауковці вивчали і це питання.

Вони помістили людей до МРТ-апаратів

і показували їм зображення
гострих та кулястих предметів.

Під час цього експерименту
мигдалеподібна залоза -

частина мозку, яка відповідає
за відчуття страху та тривоги,

світилася на сенсорах,
коли люди бачили гострі предмети,

але цього не траплялося
із кулястими об'єктами.

Науковці припускають,
це через те, що кути

нагадують нам про предмети,
які несуть небезпеку,

тож ми підсвідомо реагуємо
з осторогою на такі форми,

в той час, як округлості
приносять нам спокій.

Цей принцип застосований у новому
дизайні початкової школи Сенді Хук.

Після тамтешньої стрілянини у 2012 році

архітектори з компанії
"Свігалс і партнери"

розуміли, що мають створити будівлю,
яка була б надійним прихистком,

але вони також хотіли,
щоб вона виглядала радісно.

Тому архітектори обрамили її
плавними вигинами.

Школа "омивається" такими хвилями,

і ось цей піддашок
звивається над входом,

і вся будівля немов
усім своїм єством

запрошує дітей.

Кожен момент радості - маленький,

але з часом вони разом утворюють
щось більше, ніж суму своїх частин.

Тож можливо, замість гнатися за щастям,

ми повинні прийняти радість

і частіше знаходити способи,
щоб стати на шлях, що веде до неї.

Глибоко всередині

щось кличе нас
шукати радість навколо.

І цей поклик має вагоме пояснення.

Радість - не просто якийсь
надлишковий додаток до життя.

Радість тісно пов'язана з нашим
фундаментальним інстинктом виживання.

На первозданному рівні,

жага до радості -
це жага до життя.

Дякую.

(Оплески)

Дякую.

Дякую,

дякую вам!

(Оплески)