Не бійтеся розумних машин. Працюйте з ними

Щоб максимально скористати з технологій, треба постати віч-на-віч зі своїми страхами - і подолати їх: тоді людство досягне нових висот, каже Гаррі Каспаров. Один із найзнаменитіших шахістів в історії людства, Каспаров у 1997 році програв у славнозвісному поєдинку проти суперкомп'ютера Deep Blue від IBM. Сьогодні він розповідає про своє бачення майбутнього, в якому розумні машини допомагатимуть нам перетворювати найфантастичніші мрії у реальність.

Ця історія починається у 1985,

коли у 22 роки

я став чемпіоном світу з шахів,

побивши Анатолія Карпова.

Раніше того року

я зіграв одночасно

проти 32-ох найкращих у світі
шахових комп'ютерів

у Гамбурзі, що в Німеччині.

Я виграв усі партії,

і тоді це не виглядало несподіванкою,

що я зміг виграти одночасно
у 32-ох комп'ютерів.

Для мене то був Золотий вік.

(Сміх)

Комп'ютери були слабкими,

а моє волосся міцним.

(Сміх)

Минуло лише 12 років,

і я боровся з комп'ютером
за своє життя,

у партії,

яку видання "Newsweek" назвало

"Останньою лінією оборони мозку" .

Жодного тиску.

(Сміх)

Від міфології до наукової фантастики

протистояння людини і машини

часто змальовувалось
як справа життя і смерті.

Джон Генрі,

якого називали людиною зі сталі

в північно-африканській народній легенді
19-го століття,

загнав себе в могилу
під час змагання

з паровим молотом,

буруючи тунель крізь скелі в горах.

Легенда про Джона Генрі
є частиною довгої історії

боротьби людства з технологіями.

Ця змагальницька риторика
нині є стандартом.

Ми змагаємося з машинами

в битвах чи, навіть, у війні.

Робочі місця знищуються.

Людей заміняють, наче вони
зникли з лиця Землі.

Досить того, що фільми
типу "Термінатора" або "Матриці" -

це не фантастика.

Існує дуже мало галузей,

де людське тіло та розум
можуть змагатися на рівних

з комп'ютером чи роботом.

Власне, мені б хотілося,
щоб цих моментів було трохи більше.

Натомість,

моїм благословенням і моїм прокляттям

було стати в прямому сенсі
людиною-легендою

у змаганні людини проти машини,

про яке всі досі говорять.

У найвідомішому протистоянні
людина-машина з часів Джона Генрі

я зіграв дві партії

проти суперкомп'ютера IBM, Deep Blue.

Ніхто не пам'ятає,
що я виграв першу партію -

(Сміх)

(Оплески)

У Філадельфії, перед тим, як я програв
реванш наступного року у Нью-Йорку.

Та, гадаю, це справедливо.

В історії немає дня,
спеціального дня в календарі,

для всіх тих, хто не зміг піднятись
на гору Еверест

до сера Едмунда Гілларі
та Тензінга Норґея,

які змогли дістатись вершини.

У 1997 році я все ще
був чемпіоном світу,

коли шахові комп'ютери нарешті
вдосконалили.

Я був горою Еверест,

і Deep Blue дійшов до вершини.

Звісно, я мав би сказати, що це
зробив не Deep Blue,

а його творці-люди -

Анантараман, Кемпбелл, Гоан, Гсу.

Схиляю голову перед ними.

Як завжди, тріумф машини
був тріумфом людини:

ми забуваємо про це, коли людей
випереджають їх власні творіння.

Deep Blue був переможцем,

але що було розумним?

Ні, не він,

Принаймні, не так, як сподівався
Алан Тюрінг та інші творці

комп'ютерної науки.

Виявилося, що шахову тактику
можна розгризти брутальною силою,

як тільки обладнання стає
досить швидкісним,

а алгоритми достатньо розумними.

Тим не менше, за визначенням
результату гри

гросмейстерського рівня,

Deep Blue був розумним.

Та навіть при неймовірній швидкості,

200 мільйонів позицій за секунду,

метод Deep Blue

зробив лиш маленький крок до омріяного
осягнення таємниць людського розуму.

Незабаром

машини стануть водіями таксі,

лікарями та професорами,

та чи будуть вони "розумними"?

Я радше залишу ці визначення

філософам та словнику.

Насправді, важливо те,
як ми, люди,

почуваємося, живучи та працюючи
поруч з цими машинами.

Коли я вперше побачив Deep Blue
у лютому 1996-го,

я був чемпіоном світу
понад 10 років

і зіграв 182 чемпіонські партії

та сотні ігор проти найкращих
гравців на інших змаганнях.

Я знав, чого очікувати
від своїх суперників

та чого очікувати від себе самого.

Я звик прораховувати їхні ходи

та вимірювати їхній емоційний стан,

спостерігаючи за їхньою мовою тіла,
дивлячись їм в очі.

А тоді я сів за дошку
з Deep Blue.

І одразу відчув щось нове,

щось, що вибивало з колії.

Мабуть, подібне відчуття
з'являється тоді,

коли вперше їдеш машиною
без водія,

чи тоді, коли твій новий
керівник-комп'ютер видає наказ на роботі.

Та коли я вперше сів за ту гру,

я не міг знати,

на що здатна ця річ.

Технології можуть різко прогресувати,
і IBM вклало дуже багато коштів.

Я програв партію.

Мені довго не давала спокою думка:

чи могла та машина
бути непереможною?

Чи то був кінець моєї улюбленої
гри в шахи?

То були людські сумніви, людські страхи.

Єдине, що я знав напевно,

що мій суперник цим всім
абсолютно не переймався.

(Сміх)

Після цієї розгромної партії

я зіграв знову,

щоб виграти першу партію,

але факт залишився фактом.

Так чи інакше, я програв машині,

але мене не спіткала доля
Джона Генрі,

який виграв, але помер
зі своїм молотом в руці.

Виявилося, що світ шахів

все ще хотів мати чемпіона світу
людину.

І навіть сьогодні,

коли безкоштовні додатки для гри в шахи
на найновішому мобільному телефоні

сильніші за Deep Blue,

люди досі грають в шахи,

навіть більше, ніж раніше.

Песимісти передбачали, що ніхто
не сяде за гру,

яку може виграти машина,

та вони помилялися, як було доведено.

Песимізм, зрештою, завжди був
популярним заняттям,

коли йшлося про технології.

З власного досвіду я усвідомив,

що ми мусимо протистояти своїм страхам,

якщо хочемо отримати максимум
від наших технологій,

і мусимо побороти ці страхи,

якщо хочемо взяти найкраще
від нашої людяності.

Зализуючи рани після поразки

я отримав багато натхнення

від моїх партій з Deep Blue.

Як каже старе російське прислів'я:
"Якщо не можеш побороти їх, приєднайся до них".

Тоді я подумав,

а що, якби я зіграв з комп'ютером -

разом з іншим комп'ютером на моєму боці,
поєднавши наші переваги,

людську інтуїцію та машинний розрахунок,

людську стратегію, машинну тактику,

людський досвід, машинну пам'ять.

Чи могла б така гра стати
ідеальною грою всіх часів?

Моя ідея втілилася

у 1998 році під назвою "Прогресивні шахи",

коли я зіграв таку партію людина-плюс-машина
проти іншого елітного гравця.

Та в тому першому експерименті

нам обом не вдалося поєднати
людські та машинні здібності ефективно.

"Прогресивні шахи" знайшли
своє місце в інтернеті,

і в 2005 році так званий
шаховий турнір вільного стилю

став відкриттям.

Участь взяли команда гросмейстерів
та найкращі комп'ютери,

та переможцями не стали
ні гросмейстери,

ні суперкомп'ютери.

Ними стали пара аматорів,
американських гравців у шахи,

які користувалися одночасно
трьома звичайними ПК.

Їхнє вміння оперувати
своїми комп'ютерами

ефективно дало відсіч глибоким
знанням із шахів

їхніх суперників-гросмейстрів

та набагато кращій здатності
суперкомп'ютерів прораховувати ходи.

І я дійшов до наступного формулювання.

Слабкий гравець-людина плюс комп'ютер

плюс кращий процесор є сильнішими

за сам лише дуже потужний комп'ютер,

та, що цікавіше, це також сильніше
за сильного гравця-людину

плюс комп'ютер

зі слабшим процесором.

Це переконало мене, що нам потрібні будуть

кращі інтерфейси, які допоможуть
керувати нашими комп'ютерами,

щоб ефективніше
використовувати розум.

Людина плюс машина -
це не майбутнє,

це теперішнє.

Усі, хто користувався онлайн перекладом,

щоб зрозуміти, про що йдеться
в іноземній газеті,

знають, що він далеко не досконалий.

Тоді ми застосовуємо наш людський досвід,

щоб надати змісту інформації,

а машина вчиться з наших коригувань.

Ця модель поширюється та допомагає
робити медичні прогнози, аналізи безпеки.

Комп'ютер розшифровує дані,

розраховує імовірності,

отримує 80-90 відсотків в процесі,

що полегшує людям аналіз

та ухвалення рішень.

Але ви ж не відправите своїх дітей

до школи в авто без водія
з 90% безпомилковості,

навіть з 99%.

Тож нам потрібен стрибок вперед,

щоб додати ще цих декілька
ключових десяткових чисел.

Через двадцять років після
моєї гри з Deep Blue

відбулася друга партія,

цей сенсаційний заголовок
"Остання лінія оборони розуму"

став доречним,

оскільки розумні машини

рухаються вперед

в кожному секторі, чи не кожного дня.

Та, на відміну від минулого,

коли машини заступали

тварин на фермі, ручну роботу,

тепер вони починають заступати
людей з університетськими ступенями

та політичним впливом.

Як той, хто грав проти машини
і програв,

я тут, щоб сказати вам, що
це чудові, прекрасні новини.

Власне, кожна професія

буде змушена відчути цей тиск,

інакше це означатиме, що людство
перестало прогресувати.

Ми

не обираємо,

коли й де зупиниться
технологічний прогрес.

Ми не можемо

сповільнитися.

Насправді,

нам слід прискоритися.

Наші технології блискуче справляються

з усуванням труднощів та непевностей
з нашого життя,

і нам треба шукати

ще складніші,

ще непевніші проблеми.

Машини мають

розрахунки.

Ми маємо розуміння.

Машини мають інструкції.

Ми маємо мету.

Машини мають

об'єктивність.

Ми маємо пристрасть.

Нам не треба хвилюватися через те,
що наші машини вміють робити сьогодні.

Натомість, варто хвилюватися через те,
чого вони все ще не вміють робити сьогодні,

бо ми потребуватимемо допомоги
нових, розумних машин,

щоб перетворити наші найбільші мрії
в реальність.

А якщо нам не вдасться,

якщо не вдасться, то не через те,
що наші машини надто розумні,

чи недостатньо розумні.

Якщо нам не вдасться, то через те,
що ми розслабилися на лаврах

і обмежили власні амбіції.

Наше людство не визначається
якимось вмінням,

як-от гупати молотом
чи грати в шахи.

Існує лише одна річ, яку може робити
тільки людина.

Мріяти.

Закликаю вас мріяти по-великому.

Дякую.

(Оплески)