Вільному світу потрібна сатира

"Гумор потрібен нам як повітря," — говорить редакційний карикатурист Патрік Шапатт. У проілюстрованій яскравими моментами кар'єри і критикуючій всіх: від диктаторів та ідеологів до селфі та медіа натовпів промові Шапатт показує гучну, часто сміховинну ситуацію для демонстрації необхідності сатири. "Політичні карикатури народилися з демократією і коли їм кидають виклик — кидають виклик і свободі," — говорить він.

Я працював політичним карикатуристом
на світовій арені останні 20 років.

Що ж, за ці 20 років
ми побачили багато всього.

Ми бачили трьох різних католицьких пап

і були очевидцями такого
унікального моменту,

як обрання папи на площі святого Петра —

ви ж пам'ятаєте, білий дим

і офіційне оголошення.

[Це хлопчик!]

(Сміх)

(Оплески)

Ми пережили чотирьох
американських президентів.

Звичайно ж, Обама.

О, він дуже подобався європейцям.

Він виступав за багатосторонні відносини.

Він вітав дипломатію.

Він хотів дружити з Іраном.

[Барак хоче стати вашим другом.]

(Сміх)

А тоді...

реальність уподобилась
карикатурі того дня,

коли Дональд Трамп став
президентом Сполучених Штатів Америки.

(Сміх)

(Оплески)

Знаєте, люди приходять до нас і кажуть:

"Це залегко для вас, карикатуристів.
Візьміть хоча б Трампа".

Що ж, ні, це не легко

малювати карикатуру на людину,
яка сама є карикатурою.

(Сміх)

Ні.

(Оплески)

Популісти — не легка ціль для сатири,

бо сьогодні ви намагаєтеся
притиснути їх до стінки,

а вже завтра вони утирають носа вам.

Наприклад, як тільки обрали Трампа,

я спробував уявити
його твіт на Святий вечір.

Ось що у мене вийшло.

[Щасливого Різдва всім, окрім тих
жалюгідних лузерів! Так сумно. ]

(Сміх)

І ось, буквально наступного дня
Трамп написав ось це:

[З Новим роком всіх,
включаючи моїх ворогів,

тих, хто боровся проти мене
і зазнав такої нищівної поразки,

що просто не знає, що робити.
Люблю вас!]

(Сміх)

Те саме!

(Оплески)

Це ера сильних чоловіків.

Скоро Дональд Трамп зустрівся зі своїм
особистим героєм, Володимиром Путіним,

і ось як пройшла їхня перша зустріч:

[Я допоможу тобі знайти хакерів.
Дай мені свій пароль.]

(Сміх)

Я нічого не вигадую.

Після тієї зустрічі він виступив
із заявою, що вони спільно погодили

створення робочої групи
з питань кібербезпеки.

Це правда, якщо ви пам'ятаєте.

Хто б міг наперед уявити все,
що ми пережили за ці 20 років.

Ми бачили, як Велика Британія поспішає
до виходу з Європейського Союзу.

[Міцний Брекзит?]

(Сміх)

На середньому Сході
ми на хвилинку повірили

у демократичне диво Арабської весни.

Ми побачили, як одні диктатори впали,
а інші встояли.

(Сміх)

До того ж, існує вічна
династія Кім у Північній Кореї.

Здається, що ці хлопці з'явилися
просто таки з каналу мультфільмів.

Мені пощастило намалювати двох з них.

Кім Чен Іра, батька,

коли він помер кілька років тому,
то був дуже небезпечний момент.

[То було близько!]

(Сміх)

То було...

(Оплески)

А тоді, його син, Кім Чен Ин,

довів, що є достойним спадкоємцем трону.

Зараз він дружить
з американським президентом.

Вони постійно зустрічаються
і розмовляють, як друзі.

[Який гель для волосся?]

(Сміх)

Чи повинні ми дивуватися,

що живемо у світі,

яким керують егоманьяки?

А що, коли вони просто
відображення нас самих?

Ну, справді, подивіться
на нас, кожного з нас.

(Сміх)

Так, ми любимо свої смартфони,

ми любимо свої селфі,

ми любимо себе.

І, дякуючи Фейсбуку,
ми маємо багато друзів

по всьому світу.

Марк Цукерберг — наш друг.

(Сміх)

Знаєте, він разом зі своїми друзями
з Силіконової Долини —

королі та імператори

нашого часу.

Показувати, що ці королі голі —

є завданням сатири, чи не так?

Говорити правду владі.

Такою завжди була історична роль
політичної карикатури.

У 1830-х роках постреволюційної Франції
під владою короля Луї Філіппа

журналісти та карикатуристи боролися
за свободу преси.

Їх ув'язнювали, штрафували,
але вони взяли верх.

І ця карикатура короля,
виконана Оноре Дом'є,

розкривала зміст поняття "монарх".

Це ознаменувало початок історії.

Це стало безсмертним символом
тріумфу сатири над автократією.

Сьогодні, за 200 років після смерті Дом'є,

чи знаходяться політичні карикатури
під загрозою зникнення?

Поглянемо на цю білу пляму
на першій сторінці

турецької опозиційної газети "Чумгурієт".

Раніше тут з'являлися
карикатури Муса Карта.

У 2018 році його ув'язнили на три роки.

За що?

За політичні карикатури
у Туреччині часів Ердогана.

Карикатуристи з Венесуели, Росії, Сирії
були змушені емігрувати.

Подивіться на цю картинку.

Виглядає так безневинно, правда?

Втім, це так провокативно.

Коли він опублікував цю картинку,

Хані Аббас знав,
що вона змінить його життя.

Це був 2012, і сирійці вийшли на вулиці.

Звичайно, ця маленька червона квіточка —
це символ сирійської революції.

Тому дуже скоро режим
почав переслідувати його,

і він був змушений втікати з країни.

Його хорошому другові,
карикуристу Акраму Раслану

не вдалося втекти з Сирії.

Він помер від тортур.

Нещодавно у Сполучених Штатах Америки

деякі з найкращих карикатуристів,
як-от Нік Андерсон і Роб Роджерс —

це карикатура Роба:

[День пам'яті 2018. (на надгробній плиті)
Правда. Честь. Верховенство права.]

втратили свою роботу,

тому що їхні видавці вирішили,
що їх роботи надто критикують Трампа.

Те саме сталося й з канадським
карикатуристом Майклом де Аддером.

Агов, може нам почати тривожитися.

Політичні карикатури з'явилися
поруч з демократією,

і коли у демократії проблеми —
у них також.

Знаєте, роками,

з появою фонду Cartooning for Peace
та інших ініціатив,

Кофі Аннан (це відомо не багатьом)
був почесним головою

нашого фонду,

покійний Кофі Аннан,
лауреат Нобелівської премії.

Він гаряче захищав карикатури.

У раді Асоціації американських
редакційних карикатуристів,

ми захищали ув'язнених, заляканих,
звільнених та вигнаних карикатуристів.

Але я ніколи не бачив випадку,
коли хтось втратив би роботу

через карикатуру, якої він не робив.

Що ж, це трапилося зі мною.

Останні 20 років я працював
у виданнях "International Herald Tribune"

та "New York Times".

А тоді дещо сталося.

У квітні 2019 року

карикатуру відомого
португальського карикатуриста,

яку вперше опублікували
в журналі "Експре́ссу" в Лісабоні,

було обрано редактором "New York Times"

та передруковано в міжнародних виданнях.

Вона вибухнула.

Її було засуджено як антисемітську,

вона викликала масове обурення,

вибачення

та усунення наслідків зі сторони "Таймс".

Місяць потому мій редактор сказав,

що вони повністю припиняють займатися
політичними карикатурами.

Отже, ми можемо і маємо
обговорити ту карикатуру.

Деякі люди кажуть, що це нагадує їм
найгіршу антисемітську пропаганду.

Інші ж, включаючи й ізраїльтян,

заперечують і кажуть, що це
просто жорстка критика Трампа,

як такого, що сліпо
слідує за прем'єр-міністром Ізраїлю.

Я маю певні претензії
до цієї карикатури,

але така дискусія не відбувалася
в "New York Times".

В умовах атаки вони пішли
найлегшою дорогою:

щоб не мати проблем
з політичними карикатурами в майбутньому —

давайте їх взагалі не робити.

Агов, це щось новеньке.

Невже ми щойно винайшли
профілактичну самоцензуру?

Думаю, за цим стоїть
щось більше, ніж карикатури.

Мова йде про думку та журналістику.

І, врешті-решт, це стосується демократії.

Зараз ми живемо у світі,

де моралістичні натовпи
збираються у соціальних медіа

і піднімаються наче буря.

Найобуреніші голоси
визначають напрям діалогу,

і злий натовп слідує за ними.

Цей натовп з соціальних медіа,

інколи підігрітий групами за інтересами,

накидається з нищівним ударом
на редакцію новин.

Вони підбираються до видавців
та редакторів для контрзаходів.

Це не залишає місця
для конструктивного діалогу.

Твіттер — місце для гніву, а не дискусії.

І знаєте що?

Одна людина досить добре описала наше
людське існування в цю галасливу епоху.

І знаєте хто?

Шекспір, 400 років тому.

["(Життя це) історія розказана дурнем,

повна шуму та люті,
але без всякого значення."]

Мені це подобається.
Шекспір все ще актуальний, правда ж?

Але світ трохи змінився.

[Задовгий!]

(Сміх)

Це правда.

(Оплески)

Знаєте, соціальні медіа — одночасно
добро і зло для карикатуристів.

Це епоха картинок: ними діляться,
вони стають популярними,

але це також робить їх основною мішенню.

Найчастіше справжня мішень
для карикатури —

це майданчик, який його опублікував.

[Знімаєте про Ірак?
Ні, про Трампа!]

Між традиційними та соціальними медіа

існує досить цікавий зв'язок.

З однієї сторони, ви маєте
часозатратну обробку

інформації, підтвердження, кураторство.

З іншої сторони,
це, чесно, ніби шведський стіл

з плітками, думками, емоціями,

помноженими на алгоритми.

Навіть якісні газети наслідують приклади
соціальних мереж на своїх вебсайтах.

Вони виділяють 10 найбільш читаних,
10 найбільш поширених історій.

Їм варто виділяти
10 найважливіших історій.

(Оплески)

Соціальне медіа не повинне
загрожувати медіа,

а редактори повинні припинити
боятися гнівного натовпу.

(Оплески)

Ми не збираємося розміщувати застереження
як на пачках сигарет, правда?

[Сатира може зачепити ваші почуття]

(Сміх)

Та ну.

[Ти можеш ховати сексбомбу
під своїм буркіні]

Політичні карикатури мають на меті
провокувати так само, як і думки.

Але передусім, вони мають
на меті провокувати думати.

Це вас зачепило?

Забудьте.

Вам не подобається?

Погляньте на щось інше.

Свобода слова не несумісна з діалогом

і вислуховуванням одне одного.

Але вона несумісна з нетерпимістю.

(Оплески)

Давайте не будемо ставати самі собі
цензорами в ім'я політкоректності.

Ми повинні протистояти,
ми повинні противитися,

бо якщо ми ми цього не зробимо,
то завтра прокинемося

у цензурованому світі,

де будь-яка форма сатири та політичної
карикатури стане неможливою.

Тому що, коли політичний тиск
поєднується з політкоректністю —

зникає свобода слова.

(Оплески)

Пам'ятаєте січень 2015 року?

Кривава розправа над журналістами
та карикатуристами

у "Шарлі Ебдо" в Парижі

продемонструвала найекстримальнішу
форму цензури —

вбивство.

Згадайте, що ви відчували.

[Без гумору ми всі мертві]

Що б ви не думали
про такий сатиричний журнал,

не важливо, яким було
ваше ставлення саме до цих карикатур,

ми всі відчули, що під загрозою
опинилося щось важливе,

що громадянам вільних суспільств,
громадянам будь-якого суспільства —

гумор потрібен нам, як повітря.

Саме тому всі екстремісти,

диктатори, автократи і,
чесно кажучи, всі ідеологи світу

терпіти не можуть гумору.

У такому божевільному світі,
в якому ми живемо сьогодні,

політична карикатура
потрібна нам як ніколи.

І нам потрібен гумор.

Дякую.

(Оплески)