Як отримати користь від синдрому самозванця

Ви коли небудь сумнівались у власних здібностях, боялись, що вас сприймуть за "шарлатана"? Це називається "синдром самозванця", і ви точно не єдині так почуваєтесь, — стверджує підприємець та генеральний директор Майк Кеннон-Брукс. У цій кумедній життєвій промові він ділиться власним досвідом про те, як синдром самозванця допоміг йому пройти свій шлях до успіху, та показує, як обернути це відчуття собі на користь.

У моєму житті було чимало успіху.

Більше ніж десять років тому,

одразу після універу,
я відкрив власну справу з другом Скоттом.

У нас не було ні досвіду ведення бізнесу,

ні грандіозного плану.

Насправді, нашою метою було просто
не ходити на справжню роботу

(Сміх)

і не носити костюм щодня.

Вдалось і перше, і друге.

(Сміх)

Сьогодні у нас тисячі чудових робітників,

і мільйони людей на планеті
користуються нашими програмами.

А фактично, навіть і за межами планети,

якщо враховувати техніку,
що зараз прямує на Марс.

Ви можете подумати, що я знаю,
чим займаюсь

щодня на роботі.

Що ж, дозвольте відкрити вам дещо:

найчастіше я все ще почуваюсь так,
ніби не знаю, що роблю.

І так протягом 15 років.

Я дізнався, що це відчуття називається
"синдром самозванця".

Ви колись почувались не на своєму місці,

ніби шарлатан,

коли чи здогадками, чи несучи якусь
маячню, намагались вийти із ситуації –

(Сміх)

паралізовані страхом, що будь-якої миті

хтось може вас розкусити?

Що ж, я пам'ятаю багато таких випадків.

Співбесіда з нашим першим
менеджером з персоналу,

коли я доти ніколи не працював
у компанії з відділом кадрів –

(Сміх)

наганяла на мене жах, я думав,
йдучи на співбесіду:

"Що я запитаю у цієї людини?"

Чи, прийшовши у футболці на засідання
ради директорів, де всі у костюмах,

де лунали незнайомі абревіатури,

я почувався п'ятирічним малюком,

потайки записуючи їх у блокнот,

щоб вдома подивитись
їх значення у Вікіпедії.

(Сміх)

Чи на початковому етапі,

коли нам телефонували
щодо кредиторських заборгованостей,

я завмирав і думав:
"Стоп, вони просять грошей

чи пропонують їх нам?"

(Сміх)

І я прикривав телефон,

прикривав мікрофон рукою і казав:

"Скотт, це ти в темі бухгалтерії",

і передавав йому слухавку.

(Сміх)

Ми тоді обидва займали багато посад.

Отже, для мене синдром самозванця –
це відчуття, що тобі не по зубах

ситуація, в яку ти вже вплутався.

В глибині душі ти знаєш, що не маєш
достатніх навичок, досвіду,

кваліфікації, що дали б тобі право
бути тут,

але ж ти вже тут,

і маєш знайти вихід,

бо не можеш просто піти.

Це не страх невдачі,

і не страх,
що ти неспроможний щось зробити.

Радше, це відчуття,
що тобі щось сходить з рук,

страх бути викритим,

що у будь-який момент
хтось зрозуміє це.

І якщо вони тебе розкусять,

ти щиро подумаєш:
"Ну що ж, це цілком справедливо".

(Сміх)

Один із моїх улюблених письменників,
Ніл Гейман, так красиво висловив це

у напутній промові "Твори чудово!",
з якою виступив в університеті.

Хочу переконатись, що процитую правильно.

"Я був впевненим,
що одного дня у двері постукає

чоловік з папкою в руках і скаже,
що все, кінець,

мене викрито,

і тепер мені доведеться йти
на справжню роботу."

Зараз, коли я чую стукіт у двері,

я все ще очікую побачити там
чоловіка з папкою в темному костюмі,

який скаже, що я вже своє відспівав.

І, враховуючи, що я жахливо готую,

яке ж полегшення,
що це просто доставка піци для дітей.

(Сміх)

Але важливо відмітити,
що це не так вже й погано.

Вважаю, що в цих відчуттях
багато хорошого.

І це не мотиваційна промова з плакату,

типу "Почни зараз!".

Це, радше, аналіз мого власного
досвіду синдрому самозванця,

спроб приборкати його

і перетворити у позитивний ресурс.

Чудовий приклад такого досвіду –

початок діяльності компанії Atlassian.

Нам було близько чотирьох років,
ми мали приблизно 70 працівників.

І аудитори порадили –

а багато хороших історій
починаються з порад аудитора –

(Сміх)

взяти участь у змаганні "Підприємець року"
Нового Південного Уельсу.

І на превеликий подив,

ми перемогли у конкурсі

в категорії молодих підприємців
до 40 років.

Всього було вісім категорій.

Я був так здивований,

адже, побачивши список
наших конкурентів,

навіть не прийшов
на церемонію нагородження.

Тож Скотт сам отримав нагороду.

Далі ми переходили
на національний рівень.

Я подумав, що, мабуть, варто туди сходити.

Отже, ми взяли напрокат костюми,

я запросив дівчину,
з якою щойно познайомився –

до неї ми скоро повернемось –

(Сміх)

і ми вирушили на урочисте святкування.

Наше здивування перетворилось у шок,

коли у першій номінації,
молодшій категорії,

ми обійшли всі інші штати

та виграли у конкурсі
"Молодий Підприємець року Австралії".

Коли ми відійшли від шоку,

ми замовили багато шампанського,
і почали святкувати,

переконані, що на цьому
церемонія для нас завершена.

Ми по-королівськи проводили час.

Отже, перемотаємо плівку
до останньої нагороди вечора.

Наш шок перетворився у загальний шок,

коли серед усіх категорій
ми перемогли у номінації

"Підприємець року Австралії".

Тепер вже шоковані були всі.

Коли ведучий,
гендиректор Ernst and Young,

відкрив конверт,

його першими словами було: "О Господи."

(Сміх)

Та він опанував себе і таки оголосив,
що перемогли ми.

(Сміх)

Так ми дізнались, що глибоко влипли.

А далі влипли ще глибше,

бо рвонули у Монте Карло

захищати честь Австралії
у світовому конкурсі "Підприємець року"

серед сорока країн.

І ось, у іншому взятому напрокат костюмі,
на одному з бенкетів,

я сиджу поряд з милим чоловіком
на ім'я Бельміро де Асеведо,

переможцем з Португалії.

Абсолютний чемпіон.

У свої 65 він мав сорокарічний досвід
ведення бізнесу.

Мав 30 000 робітників.

Пам'ятаєте, тоді у нас було 70.

Його щорічний обіг
складав 4 мільярди євро.

Після кількох келихів вина,

пам'ятаю, я поділився з ним відчуттям,
що я не заслуговую бути тут,

що ми далеко не на своєму місці,

і що рано чи пізно, хтось це зрозуміє

і відправить нас додому в Австралію.

Пам'ятаю, як він зупинився,
подивився на мене

і сказав, що почувається точно так само,

та й усі переможці, на його думку, теж.

Не знаючи ні Скотта, ні мене,
і зовсім нічого не тямлячи у технологіях,

він сказав, що ми, очевидно,
робимо гарну справу

і нам варто продовжувати.

(Сміх)

Це стало для мене відкриттям Америки
з двох причин.

По-перше, я зрозумів,
що інші почуваються так само.

По-друге – усвідомив, що це не минає,
якого б успіху ти не досяг.

Я ж думав, що успішні люди
не почуваються шарлатанами,

а тоді зрозумів, що все навпаки.

І це стосується не лише роботи.

В моєму особистому житті це теж буває.

Якось, на початку,

я щотижня літав у Сан-Франциско і назад
у справах Atlassian.

Назбиравши багато бонусів
за часті перельоти,

я отримав доступ до бізнес зали Qantas.

Там-то мені точно не місце.

(Сміх)

Заходжу я туди у шортах
чи джинсах і футболці,

а на мене дивляться й питають:
"Синку, потрібна допомога? Ти загубився?"

Але доля може знайти тебе і в залі Qantas,

коли найменше цього очікуєш.

Якось зранку, більше 10 років тому,

я сидів там, чекаючи щотижневого рейсу.

Красива жінка, не мого польоту птаха,

зайшла у зал Qantas
та підійшла прямо до мене,

переплутавши мене з кимось.

Вона сприйняла мене за іншого,

тож у цьому випадку
я справді був самозванцем.

(Сміх)

Але замість того,
щоб закам'яніти, як раніше,

чи по-лицарськи
повідомити їй про помилку,

я просто намагався підтримати розмову.

(Сміх)

Так маячня австралійського хлопця
перетворилась у крок назустріч

і номер телефону.

Цю дівчину я запросив на церемонію
нагородження за кілька місяців.

І зараз, більш як за десятиліття,

я неймовірно щасливий,
що вона – моя дружина,

і у нас четверо чудових дітей.

(Оплески)

Та ви ж не думаєте,
що прокинувшись щоранку

я не дивлюсь на неї в очікуванні:
"Ось зараз вона скаже:

"Ти хто такий, і хто дав тобі право
на цей бік ліжка?"

(Сміх)

"Забирайся звідси."

Але вона так не каже.

Думаю, іноді вона почувається так само.

І очевидно, що це одна із запорук

нашого щасливого сімейного союзу.

Розумієте, готуючись до промови,

я дізнався, що одна з ознак
найуспішніших стосунків –

те, що обидва партнери почуваються

не гідними один одного,

почуваються самозванцями.

Якщо вони не закам'яніють,
будуть вдячними,

докладатимуть зусиль,
щоб бути найкращим партнером,

їх стосунки будуть міцними.

Тож, якщо ви зловили
це відчуття – не кам'янійте.

Пробуйте підтримати розмову,

навіть якщо вас прийняли за іншого.

(Сміх)

Зараз відчуття, що люди
вважають мене тим, ким я не є,

трапляється досить часто.

Чудовий приклад із недавнього.

Кілька місяців тому я сидів
пізно вночі зі своєю дитиною

і побачив у Твіттері заяву Tesla,

що вони могли би вирішити

низку енергетичних криз
Південної Австралії

однією своєю великою
промисловою батереєю.

Не довго думаючи, я написав кілька твітів,

кинув їм виклик, спитав,
чи вони це серйозно кажуть.

Так я скинув маленький камінчик

з величезної гори,

що перетворився на лавину,
яка поглинула мене.

Бо вже за кілька годин,
Ілон відповів мені,

що все абсолютно всерйоз,

що протягом 100 днів
після підписання угоди

вони встановлять установку
потужністю 100-мегават-годин,

гігантську батарею світового класу,

одну з найбільших на планеті.

І понеслось.

Впродовж наступних 24 годин
усі найбільші ЗМІ

писали мені повідомлення і листи,
щоб зв'язатись зі мною,

аби дізнатись думку
"експерта" з енергетики.

(Сміх)

А я ж у той момент не міг навіть
пояснити різницю

між півторавольтовою батарейкою
з іграшок моїх дітей

та промисловою батареєю
потужністю 100-мегават-годин,

що може подолати енергетичну кризу

у південній Австралії.

Це вже хронічний
синдром самозванця,

(Сміх)

Дивина, та й годі.

Пам'ятаю, як я думав:

"От лайно, я заварив кашу,
з якої не можу вибратись.

Якщо я здамся,

то стану на заваді розвитку
відновлювальної енергетики Австралії

і, мабуть, виглядатиму повним ідіотом

через свої дурощі в Твіттері."

На мою думку, єдине, що мені лишалось,

це спробувати не заціпеніти і вчитись.

Тож наступний тиждень я провів,

намагаючись дізнатись усе
про промислові батареї,

електромережі, відновлювальну
енергетику та економічні аспекти цього,

і чи здійсненна взагалі ця пропозиція.

Я розмовляв з провідними науковцями,
CSIRO,

а численні міністри та чиновники
ділились власним баченням

з різних сторін.

Мені вдалось обмінятись твітами
з прем'єр-міністром.

Я навіть зміг справити враження,
скажемо так,

експерта з енергетики на ABC Lateline.

(Сміх)

Але в результаті

Південна Австралія оголосила
тендер на батареї

і отримала більше 90 заявок.

А національна розмова за кілька місяців

від театральної "роздачі лозин"
у парламенті

перейшла до обговорення
найкращого хімічного складу

для створення відновлювальних батарей
промислового масштабу.

На той момент мій урок був таким:

я добре знав, що я самозванець.

Я знав, що я далеко не на своїй території.

Але, замість того, щоб заціпеніти,
я спробував дізнатись якнайбільше,

бо боявся виглядати цілковитим ідіотом,

і намагався направити це на благо.

Одним із моїх відкриттів було те,

що ніхто не думає, ніби успішні люди
почуваються самозванцями.

Але, спілкуючись із підприємцями, я бачу,

що правда, швидше, у протилежному.

Однак найуспішніші люди, яких я знаю,
не сумніваються у собі,

проте часто і серйозно сумніваються

у своїх ідеях та знаннях.

Вони знають,
коли копнули занадто глибоко,

і не бояться просити поради.

Вони не бачать у цьому нічого поганого,

а користуються порадами,
аби відточити ідеї, покращити їх

і навчитись.

Нормально іноді бути
не на своїй території.

Зі мною це часто трапляється.

Нормально заходити задалеко,

і потрапляти у ситуації, з яких
просто не можеш катапультуватись,

поки ти в них не завмираєш,

доки приборкуєш ситуацію,
не кам'яній,

а намагайся обернути її на краще.

Я наголошую на слові "приборкати",

адже для мене це не пусті теревені
із поп-психології

про подолання синдрому самозванця.

Це про його усвідомлення.

Насправді, я дуже чітко усвідомлюю,
що почуваюсь самозванцем просто зараз,

стоячи перед вами у ролі псевдо-експерта

з відчуття, якому навіть не міг
підібрати назву ще кілька місяців тому,

коли погодився на цю промову.

Але, якщо так подумати,
у цьому й сенс, чи не так?

(Сміх)

Дякую.

(Оплески)