-
Title:
Історії створення культових обкладинок журналу "Нью-Йоркер"
-
Description:
Зустрічайте Франсуазу Мулі – художнього редактора журналу «Нью-Йоркер». Останні 24 роки вона допомагала приймати рішення, що саме буде зображено на обкладинці відомого видання, починаючи від чорного-на-чорному зображення веж-близнюків Всесвітнього торгового центру за тиждень після атаки 11 вересня і закінчуючи новою, створеною під впливом Росії обкладинкою-пародією на денді Юстаса Тіллі – талісман журналу. У цій візуальній ретроспективі Мулі розмірковує про те, як простий малюнок може пробитися крізь потік зображень, котрі ми бачимо щоденно і витончено відтворити почуття (та емоційність) окремого моменту у часі.
-
Speaker:
Франсуаза Мулі
-
Отже, 24 роки тому
-
мене запросили працювати
в журнал "Нью-Йоркер"
-
художнім редактором,
-
щоб освіжити видання,
-
котре на той час вже встигло
стати солідною установою,
-
і щоб залучити нових художників
-
та спробувати повернути журнал
із його ізоляції
-
назад до сьогодення.
-
І це було завдання саме для мене,
-
адже я завжди захоплювалася тим,
як зображення,
-
простий малюнок,
-
може пробитися через потік світлин,
котрі ми бачимо щодня.
-
Як він може вловити момент,
-
узагальнити соціальний тренд
чи складне явище так,
-
як не в змозі це зробити жодні слова,
-
та як він може дістатися до самої їх суті,
перетворивши її на карикатуру.
-
-
і подивилася на першу обкладинку,
котру намалював Ріа Ірвін у 1925 році:
-
денді, що розглядає метелика
крізь свій монокль.
-
Ми називаємо його Юстас Тіллі.
-
І я зрозуміла, що у процесі того,
як журнал ставав відомим
-
завдяки своїм детальним дослідженням
та довгим репортажам,
-
він втратив часточку свого гумору.
-
Адже зараз Юстаса Тіллі
сприймають як пихатого денді,
-
хоча насправді у 1925 році,
-
коли Ріа Ірвін вперше створив
це зображення,
-
він зробив це саме
для гумористичного журналу,
-
щоб розважити тогочасну молодь:
-
флепперів "ревучих двадцятих".
-
У бібліотеці
-
я віднайшла світлини,
котрі відображали дух
-
часів Великої депресії.
-
І на них зображувалась не лише
тогочасна мода
-
чи зовнішній вигляд автомобілів.
-
Вони також відображали гумор
-
і упередження тих років.
-
І можна було справді відчути,
-
як це - жити у 1930-ті.
-
Тож я звернулася до сучасних художників,
¶
-
як от Адріан Томін.
-
Я часто звертаюся
до художників-оповідачів:
-
карикатуристів, авторів ілюстрацій для
дитячих книжок.
-
Я даю їм теми як, наприклад,
-
поїздка у метро
-
чи День Святого Валентина,
-
а вони надсилають мені ескізи.
-
І коли їх затверджує редактор,
-
Девід Ремнік,
-
їм дається зелене світло.
-
Мені дуже подобається,
-
що ці малюнки не вказують
вам, що саме думати.
-
Але вони спонукають вас думати.
-
Адже художник
-
(і це майже незбагненно)
-
він зображує лише "орієнтири",
-
за якими читач має відтворити
цілісну картину.
-
Щоб зрозуміти ці зображення
від Аніти Кунц зліва
-
та від Томера Ханука справа,
-
вам треба порівняти відмінності.
-
І це дещо таке,
-
за чим дуже цікаво спостерігати:
-
як, взаємодіючи із читачем,
-
ці світлини відображають
-
і обігрують стереотипи.
-
Але коли ви розумієте їх суть,
-
вони змінюють ті стереотипи,
що живуть у вашій голові.
-
Проте на малюнку не обов'язково
має бути щось зображено -
¶
-
іноді вистачає тих почуттів,
котрі він викликає.
-
Одразу після теракту 11 вересня
-
я була у такому стані,
-
як і усі довкола мене,
-
коли я просто не знала, як впоратися
із усім тим, що з нами сталося.
-
І мені здавалося, що жодна світлина
не зможе відобразити цей момент.
-
Я просто хотіла зробити чорну обкладинку,
-
наче її немає.
-
Я говорила зі своїм чоловіком,
карикатуристом Артом Шпігельманом,
-
і у розмові згадала, що запропоную
такий варіант обкладки,
-
на що він відповів:
"О, якщо вже й робити її чорною,
-
то чому б не додати силуети
веж-близнюків:
-
чорні на чорному?"
-
Я сіла, щоб намалювати це
-
і коли побачила результат,
-
то по спині побігли мурашки
-
і я збагнула,
-
що у такій відмові робити обкладинку
-
нам вдалося віднайти спосіб
зобразити втрату,
-
жалобу,
-
спустошення.
-
У процесі роботи я зрозуміла
дещо значуще:
-
іноді зображення,
що промовляють до нас найбільше,
-
роблять це, використовуючи
мінімальні ресурси.
-
Проста світлина може бути
красномовнішою за будь-які слова.
-
Цей малюнок авторства Боба Стаака
було опубліковано
¶
-
одразу після обрання Барака Обами
президентом.
-
Він відобразив цей історичний момент.
-
Але ми не можемо спланувати такі речі.
-
Адже щоб зробити такий малюнок,
-
нам треба дозволити художникові
прожити ті емоції,
-
котрі ми усі переживаємо,
у момент, коли ця подія відбувається.
-
Тож у листопаді 2016 року,
-
під час минулорічних виборів,
-
єдиним зображенням,
котре ми могли опублікувати, було це.
-
Воно було на обкладинці у той тиждень,
коли усі голосували.
-
-
Адже ми знали, що дехто
почуватиметься саме так,
¶
-
-
коли оголосили результати виборів.
¶
-
І коли ми дізналися результати,
-
то були справді розгублені,
-
і цей малюнок, надісланий нам
тим самим Бобом Стаком,
-
зачепив усіх за живе.
-
Знову ж таки,
-
ми не можемо передбачити,
що саме відбудеться далі.
-
Але на цьому етапі
ми просто не знали, як діяти,
-
але все ж діяли,
-
і саме це зображення ми надрукували
після обрання Дональда Трампа,
-
у той самий час,
коли Жіночі протести
-
проходили по всіх Сполучених Штатах.
-
Тож за 24 роки своєї роботи
я стала свідком створення
¶
-
більш як 1000 зображень,
що з'являлися кожного тижня.
-
Мене часто запитують,
котре з них моє улюблене.
-
Та я не можу обрати якесь одне,
-
адже я більш за все пишаюся тим,
наскільки вони усі різняться
-
один від одного.
-
І це все завдяки таланту та
несхожості
-
тих художників, котрі внесли свій вклад.
-
-
Тепер ми трохи схиблені на Росії,
-
тож...
-
-
У інтерпретації Баррі Блітта
¶
-
Юстас перетворився на
Юстаса Володимировича Тіллі.
-
А метелик - не хто інший, як
приголомшений Дональд Трамп,
-
котрий тріпоче своїми крильцями,
-
намагаючись збагнути, як йому
контролювати ефект метелика.
-
А легендарний логотип,
створений Ріа Ірвіном у 1925,
-
тепер написаний кирилицею.
-
Тож, що мене найбільше хвилює
у всьому цьому,
¶
-
це те, яким чином...
-
Ну знаєте, вільна преса -
фундаментальна для нашої демократії.
-
Можна спостерігати, як у діапазоні від
урочистого до комічного
-
художники можуть відтворити
усе, що відбувається,
-
так, як лише митець,
-
озброєний тільки тушшю та аквареллю,
-
може відтворити і долучити подію
до культурного діалогу.
-
Це включає цих митців
у самий вир культурного життя,
-
і саме там, на мою думку, їм і місце.
-
Тому що нам наразі дуже потрібні
гарні карикатури.
-
-