Дослідження динозаврів дало мені змогу усвідомити наше місце у Всесвіті.

Що відбувається, коли ви знаходите динозавра? Палеонтолог Кеннет Лаковара описує свої розкопки Дредноута - завропода віком 77 мільйонів років, який був завбільшки як двоповерховий будинок і завважки як літак - і роздумує, як неймовірно, що один крихітний ссавець, який жив в ущелинах світу динозаврів, зумів еволюціювати в розумну істоту. Простежте разом із Кеннетом Лаковарою за геологічною історією Землі й задумайтесь над нашим місцем в цьому древньому світі.

Що ви думаєте про динозаврів ?

Це щось таке неймовірне, чи не так ?

Насправді ні.

Відповідь ґрунтується на формулі,
яку використовують всі палеонтологи .

І я вам відкрию секрет.

Спершу знайдіть породу відповідного віку.

По-друге, це мають бути осадові породи.

І по-третє, шари цих порід
повинні бути природно незахищеними.

Ось і все.

Відшукайте ці три речі
і приступайте до роботи,

є великий шанс,
що ви відшукаєте знахідку.

Тепер хочу заперечити цю формулу.

Організми існують тільки протягом певного
геологічного проміжку часу.

Тому вам доведеться знайти породи
певного часу,

залежно від ваших інтересів.

Якщо ж хочете знайти трилобітів,

вам доведеться знайти дійсно старі породи
Палеозою --

породи віком півмільярда і чвертю років.

Але, якщо ви хочете знайти динозаврів,

не дивіться на Палеозой,
ви їх не знайдете.

Вони ще тоді не розвинулись.

Ви повинні відшукати молодші
породи мезозою,

і у випадку з динозаврами,

віком 235 і 66 мільйонів років.

Відшукати породу
певного віку - досить легко,

позаяк Земля згрубша

поділена на геологічні ділянки.

Інформація, до якої доклали багато зусиль.

Літописи історії Землі
записані на гірських породах

глава за главою,

найстаріші сторінки знаходяться на дні,

а наймолодші - на вершині.

Але було б це так просто,
геологи б зраділи.

Насправді це не так.

Історія Землі - дуже давня.

І нема людини, яка б упорядкувала це все.

Працюючи протягом довгого періоду часу,

численні геологічні процеси
плюгавлять

породи віків.

Більшість сторінок знищили
після того, як їх написали.

Деякі сторінки перезаписали

створивши важкі для розшифрування
палімпсести давно забутих пейзажів.

Сторінки, які знаходять притулок під
пісками часу, що наступають щораз ближче,

ніколи не є захищеними.

На відміну від Місяця -- нашого мертвого,
кам'янистого компаньйона --

Земля є живою і пульсує творчими і
деструктивними силами,

що надають сили геологічному метаболізму.

Місячні породи, що їх досліджували
астронавти з "Аполло",

датуються віком Сонячної системи.

Місячні породи - вічні.

З іншого боку, породи Землі стикаються з
загрозами живої літосфери.

Все зазнає руйнації

через деякі комбінації
ушкодження, стиснення,

деформування, розриву і обпалювання.

Таким чином, томи історії Землі -
неповні й розтріпані.

Бібліотека є просторою і чудовою --

але немічною.

І саме ця пошматована складність була
зафіксована в породах

й приховувала їхнє значення
аж до відносно недавнього часу.

Природа не надає геологам
карткового каталогу --

його потрібно винайти.

П'ять тисяч років після того, як шумери
навчилися записувати свої думки

на глиняних табличках,

земні томи залишалися незбагненними
для людини.

Ми були геологічно неграмотні,

необізнані щодо давності нашої
власної планети,

а також не здогадувалися
про свій зв'язок

з давнім часом.

Це тривало до 19 століття,

коли наші шори спали

після публікації "Теорії Землі"
Джеймса Гаттона,

у якій він розказав нам, що Земля не
проявляє ані ознаки початку,

ані перспективи кінця;

і тоді, коли надрукували карту Британії,
автором якої був Вільям Сміт,

з'явилася перша масштабна
геологічна карта,

що дала нам можливість вперше

поринути у час, де можуть виникнути певні
типи порід.

Після цього можна було казати
щось на кшталт:

"Якщо ми підемо туди, ми повинні опинитися
в Юрському періоді",

або "Якщо ми піднімемось на цю гору, ми
побачимо там Крейдовий період".

Тож якщо ви хочете знайти трилобітів,

дістаньте собі хорошу геологічну карту

і вирушайте до порід Палеозою.

Якщо ви, як я, хочете відшукати динозавра,

знайдіть мезозойську породу і вирушайте.

Звісно, ви можете проводити розкопки
в осадових породах,

породах, утворених з піску і багна.

Ви не можете копати

у вивержених породах, утворених магмою,
чи гранітових,

або у метаморфічних породах,
які нагрілися й стиснулися.

І ви повинні дістатись до пустелі.

Не тому, що динозаври
мешкали у пустелях;

вони жили скрізь,

у всіх мислимих середовищах.

А тому, що вам потрібно йти до місця,
яке сьогодні є пустелею,

місця, де немає багато рослин, що
покриватимуть породу,

місця, де через ерозію
на поверхні щораз з'являються нові кістки.

Отож, знайдіть ці три речі:

породу відповідного віку,

яка є осадовою породою в пустелі,

і приступіть до роботи,

і буквально йдіть уперед,

поки не натрапите на кістку,
яка стирчить з породи.

Ось фото, яке я зазняв у
південній частині Патагонії.

Кожен камінчик, який ви бачите
на землі -

це кусок кістки динозавра.

Отож, коли ви опинитесь
у правильній ситуації,

питання не в тому, знайдете ви
скам'янілі рештки чи ні;

ви точно їх знайдете.

Питання ось у чому: чи знайдете ви щось таке,
що є науково-значимим?

І щоб відповісти на нього, я додам
до нашої формули четверту складову,

ось яку:

відійдіть якомога далі
від інших палеонтологів.

(Сміх)

Це не означає, що мені не подобаються
інші палеонтологи.

Коли ви йдете до відносно
недослідженого місця,

у вас значно більше шансів знайти не
тільки кістки,

але й щось, що є новим для науки.

Це і є моя формула
для знахідки динозаврів,

яку я застосував по всьому світу.

Улітку 2004 року

я поїхав у сам низ Південної Америки

до нижньої частини Патагонії,
що в Аргентині,

з наміром відшукати динозаврів:

до місця, яке має земні осадові породи
певного віку,

в пустелі,

місця, яке рідко відвідують палеонтологи.

І ми знайшли їх.

Це стегнова кістка

гігантського травоїдного динозавра.

Ця кістка завдовжки 2,2 метри.

Це близько 7 футів.

На жаль, ця кістка була там одна.

Ми копали й копали, але більше
не знайшли кісток.

Але це змусило нас приїхати туди ж знову
наступного року.

І першого ж дня в наступному сезоні

я знайшов її: двометрову стегнову кістку,

тільки цього разу не саму,

а пов'язану з 145 іншими кістками

гігантського травоїда.

І після трьох складніших, жорстокіших
сезонів

кар'єр став виглядати таким чином.

Ви бачите хвіст цього великого звіра,
який мене огортає.

Гіганта, який лежав у цій могилі,
цей новий вид динозавра,

ми пізніше назвали Дреднаутом.

Дреднаут був завдовжки 85 футів
від пащі до хвоста.

У плечах великий як двоповерховий будинок,

і з вагою понад 65 тон.

Люди деколи запитують мене: "Чи Дреднаут
більший за королівського тиранозавра?''

Це маса 8 чи 9 королівських тиранозаврів.

У професії палеонтолога є одна класна річ.

Знайшовши новий вид, ви можете
дати йому ім'я.

І я завжди думав, що це ганьба, коли цих
гігантських травоїдних динозаврів

часто зображували як пасивних
пожирачів дерев

на тлі краєвиду.

(Сміх)

Насправді, це не так.

Великі травоїдні можуть бути суворими
захисниками своєї території --

не варто возитися з бегемотом,
носорогом чи буйволом.

Бізони в Єлоустоуні нападають на людей
куди частіше, ніж ведмеді гризлі.

Так що можете уявити великого бика,
Дреднаута, вагою 65 тон

в сезон розмноження,

який захищає свою територію?

Ця тварина була б неймовірно небезпечна,

загроза для всіх навколо,
а сама вона нічого б не боялася.

І з цього пішло ім'я "Дреднаут'',

або ж "безстрашний'.'

Щоб вирости таким великим,

Дреднауту не довелося б бути

взірцем ефективності.

Ця довга шия і довгий хвіст допомагають йому
виділяти тепло в середовище,

пасивно контролюючи температуру.

Довга шия також служить надзвичайно
ефективний механізмом для прийняття їжі.

Дреднаут міг стояти на одному місці
і цією шиєю

спустошувати величезну кількість
рослинності,

приймаючи десятки тисяч калорій,
витрачаючи при цьому дуже мало.

І ці тварини виділялися широкою стійкою,
як у бульдога,

що давала їм величезну стабільність,

тому що коли ви важите 65 тон, коли ви
великі як будинок,

карою за падіння

є смерть.

Так, ці тварини великі й міцні,

але такого удару вони не переживуть.

Дреднаут при падінні ламає ребра і
проколює легені.

Органи тріскають.

Якщо ви - великий 65-тонний Дреднаут,

то не можете дозволити собі впасти
навіть раз за все життя.

Після того, як туша Дреднаута була
похована,

а безліч бактерій, хробаків і комах
знищили на ній плоть,

кістки динозавра пройшли
коротку метаморфозу,

обмінюючись молекулами з підземними водами

і стаючи все більше й більше подібними до
породи.

Осад накопичувався шар за шаром,

з усіх боків немовби тиснула
кам'яна рукавиця,

чий міцний потиск тримав кожну кістку,
не даючи їй розпастись.

І тоді прийшло довге ...

нічого.

Епоха за епохою однаковості,

ніяких подій.

Весь цей час скелет лежав увіковічнений
і незмінний

в ідеальній рівновазі

в межах своєї кам'янистої могили.

Тим часом нагорі
розвивалася історія Землі.

Динозаври існували ще 12
мільйонів років,

перш ніж їхня гегемонія погасла у
полум'яному апокаліпсисі.

Континенти дрейфували.
Виникли ссавці.

Настав льодовиковий період.

І тоді, у Східній Африці,

безперспективний вид мавп еволюціонував у
дивну мислячу істоту.

Ці мізкуваті примати не були особливо
швидкі чи сильні.

Але їй чудово вдалося
населити всю землю,

і розселившись по всьому світу,

вони перевершили рекорд самих динозаврів
у завоюванні територій -

вони розійшлися по всій планеті,

захопили кожну екосистему,
з якою стикались,

винайшовши у процесі культуру,
металообробку, живопис,

танці, музику,

науку

і ракетні кораблі, які згодом
завезли 12 особливо обдарованих мавп

на поверхню Місяця.

На цій планеті живе сім мільярдів
мандрівних Homo sapiens,

тож, можливо, було неминуче,

що один із них, врешті-решт, наступив
на могилу величного титана,

похованого під безплідними землями
Південної Патагонії.

Це була та мавпа.

І коли я стояв там,
один серед пустелі,

то розумів,

що ймовірність його, що комусь вдасться
зробити історичну знахідку,

надзвичайно мала.

Але Земля дуже, дуже стара.

І через великі проміжки часу
неймовірне стає ймовірним.

Це магія геологічної історії.

Таким чином, численні істоти, що живуть
і помирають на старій планеті,

залишають велику кількість скам'янілостей,

кожна з яких - це маленьке диво,

а разом - неминуче диво.

66 мільйонів років тому
астероїд упав на Землю

і знищив усіх динозаврів.

Цього могло й не статися.

Але ми маємо одну історію,
і вона єдина, яка у нас є.

Але ця конкретна реальність
не була неминучою.

Найменше відхилення цього астероїда
від свого шляху -

і він пролетів би повз
нашу планету на великій відстані.

Згубного дня, коли всі динозаври
зникли з лиця Землі,

очистивши шлях для
сучасного світу,

могло й не бути.

Це просто міг бути ще один день --

четвер, можливо --

ще один із 63 мільярдів днів, коли
динозаври насолоджувались життям.

Але впродовж геологічної історії

трапляються

малоймовірно, неможливі події.

Упродовж шляху від наших червивих,
Кембрійських предків

до приматів, одягнених у костюми,

безліч розгалужень на шляху привели нас
до цієї дуже конкретної реальності.

Кістки Дреднаута лежали під землею
понад 77 мільйонів років.

Хто міг подумати,

що єдиний вид землерийки - ссавця,

що жив в ущелинах світу динозаврів,

перетвориться на розумних істот,

здатних характеризувати і розуміти

самих динозаврів, яких вони,
мабуть, боялись?

Одного разу я стояв на верхівці ріки
Міссурі

і осідлав її.

На тому місці немає нічого,
крім дзюрчання води,

яка витікає з-під скелі на пасовище

високо в горах Біттеррут.

Поруч на кілька сотень ярдів
тече струмок,

який впадає у малий ставок.

Ці два потоки виглядають ідентично.

Але один струмок - анонімний,

а інший - річка Міссурі.

Спустіться вниз до гирла Міссурі,
неподалік від Сент-Луїсу,

і переконаєтесь, що ця річка - значна.

Але якщо піднятись на Біттеррут і
подивитись на Міссурі,

ми не побачимо там нічого особливого.

Тепер повернемось до крейдового періоду

і подивимось на наших крихітних предків.

Ви ніколи не здогадаєтесь,

що вони стануть кимось особливим,

і вони, ймовірно, не стали б,

якби не цей неприємний астероїд.

А тепер створіть тисячу нових світів
і тисячу нових сонячних систем

і запустіть їх.

Ви ніколи не дістанете
однакового результату.

Без сумніву, ці світи будуть чудові
й неймовірні,

але це не буде наш світ,
і вони не матимуть нашої історії.

Існує нескінченне число історій,
яких могло б не бути.

Нам дісталася тільки одна,
і то дуже навіть непогана.

Динозаври на кшталт Дреднаута
були справжні.

Морські створіння на кшталт мозозавра
були справжні.

Метелики з розмахом крил орла і
мокриці завдовжки з автомобіль

насправді існували.

Чому варто вивчати давнє минуле?

Тому що це дає нам
відчуття перспективи

і сповнює смиренням.

Динозаври загинули під час п'ятого
глобального масового вимирання,

знищені нещасним випадком з космосу,
який не був їхньою провиною.

Вони не могли цього передбачити
і не мали вибору.

Ми, натомість, маємо вибір.

І скам'янілі рештки кажуть нам,
що наше місце на цій планеті -

нестабільне і потенційно
швидкоплинне.

На даний момент наш вид творить
екологічну катастрофу

геологічних пропорцій,
таку масштабну й потужну,

що її можна назвати
шостим вимиранням.

Тільки на відміну від динозаврів,

ми можемо це передбачити.

І на відміну від динозаврів,

ми можемо щось із цим зробити.

Вибір завжди за нами.

Дякую.

(Оплески)