Ви нічого не зрозуміли, чи не так?
(Сміх)
В Індії 63 мільйони глухих людей,
які проходять через це
рік за роком, день за днем
намагаючись зрозуміти
той світ,який вони не чують
Велика необізнаність та соціальне ганьба
мати дитину, яка є недієздатною.
Батьки бігають
намагаючись зрозуміти як виховувати дітей
А їм відповідають:"Навіть якщо ваша дитина не чує,
з її голосовим апаратом усе добре.
Все чудово із головими зв'язками
і, в кінці кінців, вона може
навчитися розмовляти
І з цього моменту починається відлік
років спробам навчити
цю маленьку дитину вимовляти слова,
які вона не може почути.
Навіть знаходячись у колі сім'ї, ця дитина
хоче спілкуватися зі своїми батьками.
Вона хоче бути частиною сімейних розмов.
Але вона не може. І вона не може
зрозуміти, чому її ніхто не слухає.
Тому вона відчуває себе самотньо і втрачає
надважливі навички, які необхідні нам,
дорослим
Він йде до школи думаючи: "Добре,
сподіваюсь все зміниться"
І він бачить вчителів, що вимовляють
слова, відкривають і закривають рот
і пишуть якісь дивні речі на дошці
Не розуміючи сенсу, тому що вона
не може чути
вона все переписує,
відтворює все на іспиті,
і таким шляхом з декількома позитивними
оцінками, вона закінчує школу, 10 класів.
Які її шанси бути найнятою на роботу?
Ось така дитина, у якої немає освіти.
Слова-зображення, словниковий запас
у 30-40 слів.
Вона емоційно неврівноважена, вона,
можливо, зла на увесь світ,
який, як їй здається,
систематично калічив її.
Де вона працює? На низькооплачуваній,
некваліфікованій роботі
і, найчастіше, в жалюгідних умовах.
Ось де початок мого відліку, у 2004.
У мене немає, як казала Келлі,
у мене немає глухої сім'ї.
Тільки дивний імпульс і жодної
раціональної думки.
Я пірнула у цей світ і вивчила
мову жестів.
Тоді це було спражнє випробування. Ніхто
не хотів... Здавалось, ніхто не знав...
"Що ти намагажшься вчити, Рума? Це мова?"
У будь-якому випадку, вивчення мови
відкрило для мене спільноту глухих,
які ззвоні безслівні, але переповнені
жагою і цікавістю вивчати візуальний світ.
І я почула їх історії про те,
чим вони хочуть займатися.
І через рік, у 2005-му, з убогими
заощадженнями, близько 5000 долларів
зі страхового полісу,
я відкрила цей центр,
у маленькій двухкімнатній квартирі,
де було всього шість учнів
і я, яка навчала їх англійській мові
через мову жестів.
Випробуванням стала нестача годин,
у тому розумінні,
як привести цих дітей, які тільки
закінчили старшу школу,
до нормальної роботи в компаніях?
Гідної роботи, такої, яка може довести,
що глухий не означає дурний?
Так, завдання були поставлені величезні.
Глухі роками сиділи в такому стані
з нудьгою і темрявою.
Їм необхідно було повірити в себе.
Батькам треба було впевнитися,
що їх дитина не глуха і дурна.
І вона спроможна вистояти на
власних ногах.
Але найважливішим є те, чи
візьме роботодавець на роботу когось,
хто не може говорити
не може чути, і, ймовірно, не вміє
читати і писати?
Я зустрілася із деякими друзями
з галузі промисловості
і розповіла їм мою історію,
що це означає бути глухим.
І я зрозуміла,що у компаніяї є чіткі зони,
де глухі можуть працювати, і вони
можуть бути цінними працівниками.
З невеликими ресурсами,
ми створили перший в країні
професіональний курс навчання
для глухих людей.
Найти вчителів було проблематично.
Тому я навчила моїх глухих дітей,
моїх студентів, методам викладання
для глухих.
І цю роботу вони виконували
з великою відповідальністю і гордістю.
Але, роботодавці ще ставились скептично.
Освіта, кваліфікація, 10 класів.
"Ні, ні, ні, Рума, ми не можемо
їх найняти."
Це було великою проблемою.
"І навіть якщо ми їх наймемо,
як нам з ними спілкуватися?
Вони не можуть читати, писати.
Не можуть чути або говорити."
Я тільки й казала їм, "Будь ласка, давайте будемо
вирішувати проблеми по мірі їх надходження?
Все ж, давайте робити те, що ми можемо?
У нього чудове візуальне сприйняття.
Вони можуть працювати. І...
якщо це спрацює- чудово, якщо ні,
ми хоча б дізнаємося про це."
І на цьому моменті я б хотіла
поділитися історією Вишу Капур.
Він прийшов до нас у 2009-му,
не знаючи жодної мови.
Він не знав навіть мови жестів.
Усе, що він бачив очами,
оброблялося у його мозку
Його мати була в розпачі і вона сказала,
"Рума, можна він побуде в вашому
центрі декілька годин?
Мені дійсно важко спілкуватися з ним,
знаєш, вправлятися з ним 24 години."
І я відповіла: "Так, звичайно."
Як аварійна служба.
Півтора року нашої зосередженої праці
пішло на те,
аби навчити Вишу мові. Коли він почав
спілкуватися і
пізнав себе, і він зрозумів, що було...
Я маю на увазі, він не міг чути, але все
ж, він міг робити стільки інших речей.
Він дізнався, що йому подобається
працювати за комп'ютером.
Ми підтримували його
і показали наші комп'ютерні програми.
Він провів тестування, ви знаєте,
я дуже нервувала. Одного разу з'явилася
вакансія
в одному із відділень популярної
IT-компанії,
і тільки для перевірки і отримання
досвіду я сказала:
"Нехай Вишу теж сходить на співбесіду."
Вишу пішов туди і склав усі
технічні тести.
Тоді я сказала: "О, я всього лише
сподіваюся, що йому вдасться протриматися
хоча б півроку."
Вже минуло півтора року.
Вишу все ще там, і він не тільки лише
"О, цей нещасний хлопець працює в
оточенні спроможних чути."
Його визнають як найкращого працівника
місяця, і вже не один раз, вже двічі.
(Оплески)
І я хочу поділитися з вами, що сьогодні
у нас йде
близько півтора року на те, щоб
підготувати глухого
увійти в справжній світ,
який нам з вами відомий.
Через короткий проміжок часу- 6 років,
півсотні моїх чудових молодих студентів сьогодні
працюють в одних з найкращих організаціях
у всій індустрії:
у сфері графічного дизайну, у відділах
IT-організацій,
у лікарнях, у сферах, захисту,
таких як охорона, і в банках.
І також в роздрібній торгівлі і
сфері обслуговування.
(Оплекски)
Безпосередньо зустрачаюсь з людьми,
як ми з вами в KFC, у кафе.
Я тільки залишу вас з невеликою думкою
про те,
що зміни можливі.
І вони починаються з однієї маленької
зміни в нашому майбутньому.
Величезне дякую.
(Оплески)
І ці оплески, це міжнародний
знак для оплесків.
Величезне дякую.