Еллен 'т Гоен: Патенти на ліки рятують життя

Патентування нових ліків допомагає знайти кошти на їхню розробку, але через той самий патент мешканці країн, що розвиваються, не можуть дозволити собі лікування. І ризикують життям. Еллен 'т Гоен розповідає, як розв'язати цю проблему: створити Єдину базу патентів на ліки. (Знято на TEDxZurich).

Активісти у галузі медицини зустрілися 2002 року,

щоб обговорити, як почала розвиватися авіація.

На початку минулого сторіччя брати Райти

уперше зуміли

підняти літак у небо.

Вони також отримали чимало патентів

на основні частини літака.

Але вони не були єдині.

Так тоді було заведено:

власники патентів на літаки

відчайдушно захищали свої творіння

та подавали до суду на усіх конкурентів.

Це зовсім не сприяло розвиткові авіаційної індустрії,

та відбувалося саме тоді, коли уряд США

прагнув випускати якомога більше

військових літаків.

Спалахнув конфлікт.

Уряд США вирішив вжити заходів

і примусив власників патентів

зробити свої патенти доступними для інших,

щоб дати їм можливість виробляти літаки.

Але як це все

пов'язано з нашою темою?

У 2002 Нельсон Отвома, соціолог із Кенії,

виявив, що він ВІЛ-позитивний і потребує доступу до ліків.

Йому сказали, що ліків не існує.

Він знав, що СНІД смертельний

і не лікується. Це трапилося у той час,

коли ліки існували тільки у розвинутих країнах.

СНІД став хронічною хворобою.

ВІЛ-позитивні люди у країнах Європи, у Північній Америці

жили повноцінним життям.

Але не Нельсон. Він був занадто бідним.

І не його трьохрічний син, у якого через рік

також виявили вірус.

Нельсон вирішив боротися за права людей на доступ до ліків.

Він об'єднався з іншими групами.

У 2002 перед ними постала інша проблема.

Вартість антиретровірусних препаратів, які використовують для лікування ВІЛ-позитивних людей,

сягала близько 12,000 доларів за річний курс лікування для одного пацієнта.

Патентами на антиретровірусні препарати володіла

низка західних фармацевтичних компаній,

які не бажали

зробити власні патенти доступними для інших.

Власник патенту має право не дозволити

нікому іншому виробляти

дешеві версії

своїх препаратів.

Це призвело до патентних воєн

по всій Земній кулі.

На щастя, патенти існували не скрізь.

Були такі країни як Індія, які не визнавали

патентів на фармацевтичні продукти.

Індійські фармацевтичні компанії

почали виготовляти так звані непатентовані версії,

дешеві копії антиретровірусних ліків,

зробивши їх доступними для країн, які розвиваються.

Минув рік - і ціна знизилася

з 10,000 доларів для одного пацієнта щорічно

до 350 доларів,

а сьогодні той самий коктейль із трьох пігулок

коштує 60 доларів на рік.

Звичайно це мало неабиякі результати.

Тепер набагато більше людей можуть дозволити собі

лікування.

Лікування стало можливим,

фінансування - доступним, кількість людей,

які приймають антиретровірусні препарати, стрімко зросла.

У наш час вісім мільйонів людей

мають доступ до антиретровірусних препаратів.

Тридцять чотири мільйони людей - ВІЛ-інфіковані.

Це найбільше за всю історію число,

і водночас добра новина,

адже це означає, що люди перестають помирати.

Люди, які мають доступ до цих ліків, перестають помирати.

Але це ще не все.

Вони також перестають розповсюджувати вірус.

Про це свідчить свіжа статистика.

Отож, ми маємо необхідні засоби,

щоб знищити коріння епідемії.

Так у чому ж проблема ?

Дещо змінилось.

Перш за все, змінилися правила.

Зараз усі країни зобов'язані надавати

патенти на фармацевтичні препарати щонайменше на 20 років.

Це наслідок реалізації прав на інтелектуальну власність,

що їх встановила Світова організація торгівлі.

Отже, вчинок Індії більше неможливо повторити.

По-друге, ситуація довкола компаній-власників патентів, також змінилась.

На графіку ви бачите, як патенти застосовували перед тим,

як у дію вступили правила Світової організації торгівлі, тобто до 1995 року,

до використання антиретровірусних препаратів.

А це те, що ми маємо сьогодні.

Йдеться про країни, які розвиваються. Якщо ми

не будемо вживати заходів,

і то негайно,

незабаром вибухне нова криза цін на ліки.

Адже фармацевтична галузь розвивається,

нові ліки потрапляють на ринок, але ці медикаменти запатентовані

у значно більшій кількості країн.

Якщо ми не почнемо діяти вже сьогодні,

то незабаром відчуємо дію так званої

бомби заповільненої дії у галузі медицини.

Проте йдеться не тільки про кількість запатентованих ліків.

Виробників незапатентованих ліків

відлякує дещо інше.

Погляньмо на цю карту,

на якій позначено запатентовані ліки.

Якщо перед компаніями, які виробляють непатентовані ліки,

постане питання, чи вкладати кошти

у розвиток продукції тоді, коли вони не знають,

чи ліцензії на патенти

взагалі стануть для них доступними,

скоріш за все вони займатимуться чимось іншим.

Необхідно втрутитися у цю ситуацію.

Звісно, що

якщо колись вдалося створити єдину базу патентів,

щоб збільшити кількість військових літаків,

то й нам під силу зробити щось подібне,

щоб зупинити епідемію ВІЛ/СНІДу.

І ми це вже зробили.

У 2010 організація UNITAID створила Єдину базу патентів на ліки

для боротьби з ВІЛ/СНІДом.

Ось як це виглядає:

власники патентів, винахідники,

які створюють нові ліки,

запатентовують свої винаходи,

але ці патенти потрапляють

до Єдиної бази патентів на ліки,

яка дає доступ до патента та ліцензії на нього конкретній компанії.

Наприклад, виробникам непатентованих ліків.

Або некомерційним організаціям,

які створюють ліки.

Ці виробники можуть продавати ліки

за нижчою ціною людям, які їх потребують,

давши їм шанс пройти курс лікування.

Виробники сплачують гонорари з продажу власникам патентів,

які таким чином отримують винагороду за те, що дозволили скористатися своїми патентами.

Але цей проект суттєво відрізняється

від Єдиної бази патентів на літаки.

Єдина база патентів на ліки - це волонтерська програма.

Власники патентів у авіаційній сфері не мали вибору,

давати іншим ліцензії на власні патенти, чи ні.

Вони були змушені це робити.

База патентів на ліки не може так вчинити.

Тому все залежить лише від того, чи захочуть фармацевтичні компанії

надати ліцензії на свої патенти і зробити їх доступними

для інших.

Сьогодні Нельсон Отвома - здоровий.

Він має доступ до антиретровірусних препаратів.

Його сину скоро виповниться 14 років.

Нельсон - член дорадчої групи

Єдиної бази патентів на ліки.

Недавно він сказав мені:

"Еллен, Кенія та багато інших країн сподіваються,

що Єдина база патентів на ліки зробить

нові ліки доступними для нас

без жодних затримок".

І це цілком можливо.

Я вже можу навести приклад.

У серпні цього року управління США з контрою за ліками

затвердило новий засіб для лікування СНІДу.

Компанія Gilead, власник патентів на цей засіб,

дала іншим компаніям ліцензію на свою інтелектуальну власність.

Ця база вже існує протягом двох місяців,

а виробники незапатентованих ліків гарантують, що їхня продукція

потрапить на ринок за невисокою ціною,

будь-де та будь-коли. Дивовижно.

Такого результату ще ніколи не було.

Як правило, новий продукт потрапляв на ринок

країн, що розвиваються, аж через 10 років. Якщо взагалі потрапляв.

Такого ще ніколи не було.

Сподівання Нельсона дуже високі,

і для цього є всі підстави. Він та його син потребуватимуть доступу

до наступного покоління антиретровірусних препаратів,

потім до ще новішого, і так упродовж усього життя,

щоб Нельсон і чимало інших мешканців Кенії та інших країн

могли жити здоровим, активним життям.

Якщо фармацевтичні компанії цього захочуть -

це стане реальністю. Ми розраховуємо на ці компанії,

які розуміють, що йдеться не тільки про загальнолюдське благо,

а й про їхні власні інтереси.

Вони зможуть перейти від конфлікту до співпраці

саме завдяки Єдиній базі патентів на ліки.

Звісно, вони не зобов'язані цього не робити,

але в такому випадку вони опиняться

у такому самому становищі, як брати Райт

на початку минулого століття. Держава змусить їх

це зробити. Чи не краще піти на цей крок добровільно?

Дякую. (Оплески)