Смелфі та інші експерименти синтетичної біології

Що, якби ви могли зробити ароматне селфі, смелфі? А що, якби у вас була помада, яка спонукає рослину до росту в тому місці, де ви поцілували її? Ені Ліу досліджує зв'язок технології та чуттєвого сприйняття. Вона працює на перетині науки, дизайну та мистецтва. У цій динамічній кмітливій промові вона поділиться мріями, роздумами й експериментами, питаючи: що станеться, коли наукова фантастика стане науковим фактом?

Що якби рослини могли

відчувати рівень токсичності ґрунту

і виявляти його через колір листя?

А що якби вони могли і знищити
ці токсини?

А якби рослини могли рости

вже у готовому пакуванні,

або були створені так,
щоб зібрати врожай

можна було тільки запатентованими
машинами господарів?

Що буде, коли біологічний дизайн

керуватиметься потребами
масового виробництва?

Що то буде за світ?

Мене звуть Ені, я дизайнер
і дослідник в MIT Media Lab,

де я працюю у відносно новій
і унікальній групі Design Fiction.

Ми працюємо десь між науковими фактами
і науковою фантастикою.

У MIT мені пощастило працювати
пліч-о-пліч з науковцями,

які вивчають найрізноманітніші
передові технології:

синтетичну нейробіологію,

штучний інтелект, штучне життя

та все, що має до цього стосунок.

У нашому кампусі
є дійсно блискучі вчені,

які питають себе:
«Як я можу зробити світ кращим?»

А в моїй групі до того ж питають:
«А що значить кращий?»

Що краще для тебе, для мене,

для світлошкірої жінки, чоловіка-гея,

для ветерана, для дитини з протезом?

Технології не бувають нейтральні.

Вони окреслюють реальність

і відображають контекст.

Можете уявити, що б вони сказали про
сумісність роботи і приватного життя,

якби це було типовою проблемою
в перші дні роботи?

(Сміх)

Я вважаю, що митці і дизайнери мають

ставити ці критичні питання.

Мистецтво - це ваше бачення
і відчуття майбутнього.

Сьогодні бути дизайнером - захоплююче,
оскільки

все більше нових засобів
стають доступними.

Наприклад, синтетична біологія

хоче описати біологію
як проблему дизайну.

В межах цього руху

моя лабораторія досліджує,
якими є роль і обов'язки

митців, дизайнерів, науковців
чи бізнесменів?

Які наслідки

синтетичної біології, генної інженерії,

і як вони формують наші уявлення про те,
що означає бути людиною?

Як це впливає на суспільство і еволюцію?

І які ставки у цій грі?

Зараз мої дослідження
спекулятивного дизайну пов'язані

з синтетичною біологією,

але стосуються речей,
що викликають в людини емоції.

Я захоплююся запахами
як дизайнерським простором.

Цей проект розпочався з ідеї:

а що якби ти міг зробити ароматне селфі,
смелфі?

(Сміх)

Що якби ви могли надіслати ваш

природнії запах тіла вашій коханій людині?

Досить кумедно, я виявила, що це
було австрійською традицією у 19 ст.

Коли пари залицялися, вони тримали
шматочок яблука

під пахвою під час танцю,

а в кінці вечора

дівчина віддавала хлопцеві,
який здавався найсимпатичнішим, її фрукт,

і якщо почуття були взаємними,

він жадібно з'їдав це смердюче яблуко.

(Сміх)

Відомо, що Наполеон писав
багато любовних листів Жозефіні,

але, напевно, найбільше запам'ятовується
коротка примітка:

"Приїду через три дні, не мийся"

(Сміх)

І Наполеон, і Жозефіна обожнювали фіалки.

Вона користувалася парфумами
з ароматом фіалки,

носила фіалки на своєму весіллі,

а Наполеон надсилав букет цих квітів

на кожну річницю.

Коли Жозефіна померла,

він посадив фіалки на її могилі,

і саме перед вигнанням

він повернувся до цієї гробниці,

зірвав кілька цих квіток,
поклав у медальйон

і носив їх до дня своєї смерті.

Мені це здалося дуже зворушливим.

Я подумала, чи могла б я створити фіалку,
яка матиме запах Жозефіни?

Що якби назавжди,

коли ви відвідуватимете її могилу,

ви могли б відчути її запах,
як міг Наполеон?

Чи можна створити нові способи жалоби,

нові ритуали пам'яті?

Зрештою, ми ж створили
трансгенні культури

для збільшення прибутків.

Культури, що стійкі до транспортування,

мають довгий термін зберігання,

смачні і водночас здатні
протистояти шкідникам,

іноді навіть за рахунок поживної цінності.
Але чи можемо ми

користуватися цими технологіями
для продукції, яка викликає емоції?

Зараз у своїй роботі

я досліджую таке питання:
що ж робить людський запах людським?

І виходить, що це досить складно.

Такі фактори як харчування,
ліки, спосіб життя -

все це впливає на те, як ви пахнете.

Я також виявила, що наш піт
загалом без запаху,

але справа в бактеріях і мікробах,

що відповідають за запахи,
настрій, особистість

і багато іншого.

Людина виділяє
найрізноманітніші види молекул,

але ми сприймаємо їх тільки підсвідомо.

Так я зібрала і зареєструвала

бактерії з різних частин мого тіла.

Після розмови з науковцями ми подумали,

що, може, ідеальний концентрат Ені

складається з 10% поту з ключиці,
30% з-під пахви,

40% із зони бікіні тощо.

І одного разу я дала дослідникам
з інших лабораторій

понюхати мої зразки.

І було цікаво почути,
як запах тіла

сприймається ззовні,
поза контекстом тіла.

Я отримала відгуки, що воно пахне

як квіти, як курятина,

як кукурудзяні пластівці,

як страва карнітас з яловичини.

(Сміх)

Водночас я розводила різні
м'ясоїдні рослини

через їхню здатність приваблювати здобич
подібними до м'яса запахами,

намагаючись в певному сенсі створити
символічні стосунки

між моїми бактеріями і цим організмом.

І якось так вийшло,
що в барі на території МІТ

я розмовляла з науковцем,

який виявився хіміком і ботаніком.

Я розповіла йому про мій проект.

А він мені: "Ну, це виглядає як ботаніка
для самотніх жінок".

(Сміх)

Незворушна, я сказала «Гаразд».

Я кинула йому виклик.

"Чи можемо ми створити рослину, яка
любила б мене навзаєм?"

З якихось причин він сказав:
"Звісно, чому б ні?"

Тож ми почали з того, чи можна створити
рослину, що росте в мій бік,

наче я сонце.

І ми розглядали механізми
в рослинах, такі як фототропізм,

що спричиняє
ріст у бік сонця,

виробляючи гормони на зразок ауксину,

який викликає видовження клітин
на тіньовій стороні.

І зараз я створюю набір помад,

що містять ці хімічні
речовини

і дозволяють взаємодіяти з рослиною
на її власних хімічних сигналах,

губні помади спонукатимуть рослини до
росту у місцях, де я поцілую їх.

Рослина цвістиме, де я поцілую бутон.

Протягом усіх цих проектів

я ставила собі питання:

як ми визначаємо природу?

Як ми визначаємо її, якщо можемо
перепроектувати її властивості,

і коли нам слід робити це?

Чи слід робити це заради прибутку,
заради користі?

Чи можемо ми робити це
заради емоцій?

Чи допоможе біотехнологія створити щось
таке ж мінливе, як музика?

Що стоїть між наукою

і її здатністю формувати
наш емоційний фон?

Це відома мантра дизайну, що
форма визначається функціональністю.

Але тепер, заблукавши десь поміж
наукою, дизайном і мистецтвом,

я хочу запитати,

а що коли вимисел
визначає факти?

Що це були б за дослідницькі
лабораторії

і які питання
ми ставили б разом?

У пошуках відповідей
ми звертаємося до технологій,

але як митець і дизайнер,

я люблю питати:
а в чому наше питання?

Дякую!

(Оплески)