Коли я навчався у художній школі,

у мене почали тремтіти руки,

і це була найпряміша лінія, яку я міг намалювати.

Озираючись назад, я розумію, що це було добре для кількох справ,

як от змішувати фарби у бляшанці чи струшувати полароїдну фотографію,

але тоді це було кінцем світу.

Це був хрест на моїй мрії стати художником.

Тремтіння насправді розвинулося з

цілеспрямованого наслідування пуантилізму,

з років, коли я ставив маленькі-маленькі цяточки.

І зрештою, ці цятки з ідеально круглих

через тремтіння перетворилися на головастиків.

Тож, щоб урівноважити тремтіння, я тримав ручку міцніше,

і це призвело до швидкого погіршення тремтіння,

тож я почав тримати ручку ще сильніше.

І це стало замкненим колом, яке перетворилося у

такий сильний біль та проблеми з суглобами,

що мені було важко тримати взагалі що-небудь.

І після того, як я усе життя хотів займатися мистецтвом,

я закінчив школу і повністю закинув мистецтво.

Але через кілька років я просто не міг оминути мистецтво стороною,

тож я вирішив проконсультуватися у невролога щодо тремтіння,

і дізнався, що у мене необоротне пошкодження нерва.

Він поглянув на мою хвилясту лінію

і сказав: "То чому ж ви просто не скористаєтеся тремтінням?"

Так я й зробив. Я прийшов додому, взяв олівець,

і просто дозволив своїй руці тремтіти і тремтіти.

Я малював хвилясті картини.

І хоча це не було тим художнім мистецтвом,

яким я зрештою захоплювався, це було чудово.

Крім того, як тільки я почав використовувати тремтіння,

я зрозумів, що все ж можу творити мистецтво.

Просто потрібно було знайти інший підхід

до того, як займатися тим мистецтвом, що я хотів.

Мені все ще подобалася роздрібленість пуантилізму,

те, як ці маленькі цяточки поєднуються,

щоб утворити єдине ціле.

Тож я почав експериментувати з іншими способами поділу картин,

таким чином, щоб тремтіння не впливало на роботу.

Наприклад, умочував ноги у фарбу та ходив по полотні,

створював 3D картини, які складаються з полотен розміром 2*4,

творив 2D зображення, випалюючи їх паяльною лампою.

Я зрозумів, що якщо працювати з більшими масштабами та більшими матеріалами,

то рука не болить,

і після єдиного підходу до мистецтва,

я віднайшов підхід до винахідливості,

який повністю змінив мої мистецькі уявлення.

Уперше я зіштовхнувся з ідеєю про те,

що подолання обмежень породжує креативність.

На той час я закінчував навчання

і з нетерпінням чекав, коли я отримаю справжню роботу і зможу купити нові приладдя для малювання.

У мене був дуже маленький набір приладів, і мені здавалося,

що я міг би робити набагато більше з обладнанням, яке,

як я вважав, мусить мати кожен художник.

У мене не було навіть звичайних ножиць.

Я користувався такими великими металевими ножицями,

поки не вкрав пару з офісу, в якому працював.

Тож я закінчив навчання, отримав роботу, одержав зарплату,

пішов до магазину для художників

і скупив все, що можна.

І коли я прийшов додому, я сів

і поставив собі за мету справді створити щось таке,

чого ще ніхто не робив.

Але я так сидів годинами і нічого не міг придумати.

Те саме було і наступного дня, і ще одного,

що переросло у творчий занепад.

Я довго перебував у творчій кризі і не міг нічого творити.

Це було безглуздо, тому що я нарешті міг

купити все потрібне, але все ж з погляду творчості я збіднів.

Займаючись пошуками,

я усвідомив, що я просто був паралізований від багатства вибору,

якого у мене не було раніше.

І саме тоді я згадав про свої тремтячі руки.

Скористатися тремтінням.

Я зрозумів, що я якщо я хотів повернути свою винахідливість,

мені потрібно перестати так інтенсивно намагатися мислити за межами

і повернутися до них.

Я подумав: чи можна стати креативнішим,

шукаючи обмежень?

А що якби я міг творити тільки з приладдям на суму в 1 долар?

У цей час я проводив багато вечорів -

взагалі-то я і зараз багато вечорів проводжу у Старбаксі -

але я знаю, що там можна попросити додаткову чашку безкоштовно, якщо хочете,

тож я вирішив попросити 50.

Дивно, але вони мені їх дали.

Маючи ще кілька олівців,

я зробив цей проект лише за 80 центів.

Однієї миті мене осяяло -

мене потрібно обмежити,

щоб я позбувся меж.

Я переніс метод мислення у межах

на свої полотна, і подумав: а що якби замість полотен

я малював лише на своїх грудях?

Тож я намалював 30 картин, пошарово,

одна на одній,

де кожна картина втілювала щось, що вплинуло на мене в житті.

Або: що якщо замість пензля

я використовував удари карате? (Сміх)

Тож я вмочував руки у фарбу

і атакував полотно.

Я вдаряв по ньому з такою силою, що пошкодив суглоб мізинця,

який не розгинався кілька тижнів.

(Сміх) (Оплески)

Або: що якби замість того, щоб покладатися на себе,

я мав би покладатись на інших людей,

щоб створювати зміст моєї творчості?

Тож протягом 6 днів я жив перед веб-камерою.

Я спав на підлозі і замовляв їжу,

телефонував людям і просив їх розповісти історію

про момент, який змінив їхнє життя.

Ці історії стали мистецтвом,

коли я написав їх на полотнах, які оберталися.

(Оплески)

Або: що якщо замість того, щоб творити мистецтво,

я б його руйнував?

Це здавалося крайнім обмеженням,

бути митцем без мистецтва.

Ця ідея руйнації перетворилася на проект завдовжки один рік,

який я назвав "Прощавай, мистецтво",

де кожен твір мистецтва мав бути знищеним після його створення.

Спочатку "Прощавай мистецтво" я зосередився на

штучній руйнації, на зразок цього зображення Джимі Гендрикса,

яке зроблене з понад 7 000 сірників.

(Сміх)

Потім я почав займатися творами, які руйнувалися природнім шляхом.

Я шукав тимчасові матеріали,

такі як виплюнута їжа --

(Сміх)

крейда для асфальту

і навіть заморожене вино.

Кінцевою стадією руйнації

була спроба створити щось, чого насправді не існує.

Тож я розклав свічки на столі, підпалив їх і задмухав,

а потім повторив цю процедуру знову і знову з тими ж самими свічками,

а потім склав ці відео у більшу картинку.

Таким чином, що кінцеве зображення ніколи не існувало.

Воно було зруйноване ще до його існування.

Під час серії "Прощавай, мистецтво"

я створив 23 твори,

які не могли бути фізично представленими.

Те, що я вважав справжнім обмеженням,

насправді виявилося справжнім звільненням,

оскільки щоразу, як я щось створював,

руйнація приводила мене до нейтральної точки,

де я відновлювався і був готовий розпочати новий проект.

Це не відбулося за ніч.

Були моменти, коли мої проекти так і змогли бути втіленими.

Або ще гірше - коли я витрачав на них купу часу,

а кінцевий результат був жалюгідний.

Але розпочавши процес, я продовжував його,

і врешті-решт отримав щось справді вражаюче.

Коли я руйнував проекти,

я вчився не перейматися,

не перейматися результатами, невдачами

та недосконалостями.

І у відповідь я отримав процес творіння мистецтва,

який є вічним і вільним від результатів.

Я опинився у стані постійного творіння

і думав тільки про те, що буде далі,

і мені в голову приходило більше ідей, ніж будь-коли.

Коли я думаю про три роки відсторонення від мистецтва,

від моєї мрії, коли я просто плив за течією

замість того, щоб знайти інший спосіб втілити мрію в життя,

я просто здався і закинув все.

А що якби я не скористався тремтінням?

Адже для мене це стосувалося не лише

мистецтва та художніх навичок.

Виявилося, що це стосувалося самого життя і життєвих навичок.

Адже насправді, більшість з того, що ми робимо

відбувається тут, у зоні обмеження з обмеженими ресурсами.

Навчитися бути винахідливим у своїх обмеженнях -

це найбільша надія для того, щоб змінити себе

і разом змінити світ.

Погляд на обмеження як на джерело винахідливості

змінило плин мого життя.

Тепер, коли я стикаюся з бар'єром,

або коли я спантеличений,

іноді я борюся,

проте я продовжую займатися своєю справою,

і намагаюся пам'ятати про такі можливості,

як використання сотень живих черв'яків для створення картини,

використання канцелярської кнопки для татуювання банана,

або малювання картини за допомогою жиру з гамбургера.

(Сміх)

Нещодавно я спробував

перетворити характер творчості, про який я дізнався,

на щось, що інші можуть відтворити.

Обмеження навряд чи можуть

підкорити творчість, проте вони є

найкращим стимулом для того, щоб ми розпочали щось нове,

переосмислили категорії і кинули виклик нормам.

І замість того, щоб наказувати іншим ловити момент,

можливо, ми нагадуватимемо собі кожного дня

ловити обмеження.

Дякую.

(Оплески)