Парфенон - це доричний храм.

Такий його архітектурний стиль.

Однією з характерних рис доричного храму

є триглифи.

А між триглифами розташовані метопи.

Мені подобаються ці слова - 
"триглифи", "метопи"

Триглиф - це щось на зразок
"трьохзначності".

І ось ці три лінії. Такі собі гребінці.

Саме так. А між ними -

плити з глибоким рельєфним різьбленням,

близько 5 кв.ф.

Вони були розміщені над капітелями.

Так, і під фронтоном.

І на метопах, які ми розглядаємо,

зображена битва між лапіфами та 
кентаврами.

Думаю, краще зупинимось на

тому, хто вони і чому боряться.

Ця історія була в деякій мірі містичною,

навіть для греків у 5-му ст.,
що створили метопи.

Історія розповідає про весілля лапіфів.

І так, лапіфи - це давньогрецьке плем'я,

що жило поблизу лісу.

А в лісі жили створіння, що

були напівлюдьми з тілом коня -

кентаври.

Греки вважали їх чудовиськами.

Відомо, що у греків існувала ієрархія істот:

Боги - найвищі істоти, після них - герої,

вони походять від бога та людини,

нижче, звичайно, самі люди.

Далі були напівлюди або чудовиська
і кентаври також з ними.

Отже, вони не зовсім люди, а
лише частина тваринного світу.

Їм не можна було повністю довіряти.

Отож, лапіфи були дуже великодушні,

вони хотіли відсвяткувати це весілля

і запросили кентаврів на святкування.

Це було помилкою. Великою помилкою.

Вони там хильнули зайвого, хіба ні?

Так і кентаври цим скористались.

І всі вони одночасно почали

викрадати жінок лапіфів.

На метопах зображено як жінок вивозять,

а чоловіки боряться з кентаврами,

але кентаври нездоланні,

не тільки через те, що мають 6 кінцівок, а й

через те, що володіють грізною
силою диких тварин.

Ми бачимо, як лапіф бореться з кентавром.

Він схопив його за шию і тягне.

Можете ясно бачити як пальці 
охопили його шию,

хоча голова та шия не збереглись.

Він тягне його назад.

Гляньте, який вигин, пружність...

Можна відчути напругу тіла, як воно тягнеться назад

та силу кентавра -

він справді намагається вирватись та звільнитись.

Здається, кентавр тримається правою рукою за щось,

щоб лапіфу не вдалось його відтягнути.

Подивіться на композицію - вона така складна.

Маємо дві протилежні дуги:

вигин тіла лапіфа

та вигин тіла кентавра.

Композицію можна назвати кільцевою.

Погляньте, яке витончене різьблення!

Дивовижно.

Він стоїть сам по собі.

Для мене важливо те, що більша частина фігури збереглась,

адже статуї стоять вільно.

А мармур - дуже м'який камінь.

Також мене вражає те,
як гладка поверхня тіла

виглядає на фоні складнішої будови одягу.

Це дуже натуралістично.

Настільки, що просто починаєш вірити...

Просто не помічаєш обману.

Так, не тільки щодо того, як ідеально сидить одяг,

а й сумнівності самого факту

існування кентаврів.

Іншими словами, в таке поєднання людини та коня легко повірити.

Справді. Але що мені кидається в очі,

це те, що скульптор приділяє увагу будові тіла лапіфа.

Грудна клітина, ребра,

м'язи пресу, м'язи грудей.

Те саме спостерігається і в тілі кентавра:

бачимо ребра, вени.

Так, вони відображають один одного.

Зразок відображення. Думаю, так воно і є.

Але є одна тонка відмінність,

що полягає у тій напрузі, яку створив митець,

а саме в тому, що в тілі кентавра

не так помітна напруга, як у лапіфа.

Одним словом, гляньте на лапіфа,

навіть якщо він володіє достатньою
силою, щоб відтягнути назад коня,

кентавра, він все контролює.

У нього все під контролем, в балансі.

Його тіло, по суті, розслаблене,

виражаючи ту саму ідеальну величність та цілковитий баланс,

навіть під час битви.

Подивіться, наскільки по-різному

відображенні голови кентавра та лапіфа, їх обличчя.

Перш за все, річ у віці.

Маємо прекрасне благородне обличчя грека, лапіфа.

І хоча його душать,

він задихається,

та все ж має залишок тієї благородності

і ні за яких обставин ми не побачимо
біль на його обличчі.

Навпаки, бачимо незграбну
старішу фігуру з бородою, довгим волоссям,

з нахмуреними бровами та дикими очима,

ще й з поламаним носом.

Все це грубо виглядає, зовсім не таке

обличчя, яким наділяли фігури греків.

Таке враження, ніби людина з надлюдськими силами

не зацікавлена в демонстрації своєї фізичної сили,

яку так виражено показує кентавр.

Так, думаю, це явна відмінність
греків.

Вони благородні і відділяли себе від

грізних варварів, що жили за межами їх території.

До речі, багато мистецтвознавців

вказували, що лапіфи уособлюють греків. Звичайно.

А кентаври не відносяться до греків.

Самі греки сприймали,

наприклад, персів, заклятих ворогів,

як страшних варварів,

як тварин, майже кентаврів.

Як втілення хаосу.

Ця пам'ятка виражає стан контрольованості
через притаманний

їй баланс, досконалість, прояв ідеалізму,

все це відігравало важливу роль для греків.

І не дивно, що через сотні років, тисячі років

ми повернулись у цей момент,

особливий, цінний, рідкісний момент.

Не тільки через те, що тоді панувала обмежена

демократія, перша демократія,

а також і через те, що розум та тіло

однаково цінували та вважали 
незвичним, прекрасним.