Був у мене чорний собака.
Звали його депресією.

Коли він з'являвся,

я почувався спустошеним,
а життя ніби зупинилось.

Його поява не завжди мала
конкретну причину.

Через чорного собаку я виглядав
і почувався старшим.

Коли усі навколо насолоджувались життям,

я дивився на нього 
лише крізь чорного собаку.

Я раптом став байдужим до занять,
які раніше любив.

Собака псував мій апетит.

Він погриз мою пам'ять
і здатність зосереджуватись.

Аби щось робити або йти кудись
із чорним собакою,

я докладав надлюдських зусиль.

В соціальному оточенні 
він винюхував мою впевненість

і проганяв її.

Найбільше я боявся,
що інші про все дізнаються.

Переживав, що мене будуть осуджувати.

Через сором і упередження до чорного собаки
з боку інших

мене не покидав страх,
що хтось його помітить.

Тож я старався з усіх сил,
щоб приховати собаку.

Постійно зображати фальшиві емоції —
виснажливо.

Через чорного собаку мої думки і слова
стали негативними.

Інколи він змушував мене дратуватись
у компанії інших людей.

Через нього я втратив кохання,
а інтимне життя стало надто складним.

Його улюбленим заняттям було перебивати мій сон
нав'язливими негативними думками.

Також він полюбляв нагадувати,
яким виснаженим я буду наступного дня.

Життя з чорним собакою — 
не просто поганий настрій, сум чи нудьга...

В найгірші моменти почуттів немає зовсім.

З роками мій собака ріс

і дедалі частіше був поруч зі мною.

Я відганяв його всіма методами,
які, здавалось, могли б допомогти.

Але найчастіше він таки навалювався на мене.

Падати стало легше, ніж підніматись.

Тож я звик до самолікування...

Яке, втім, ніколи не допомагало.

Зрештою, я став ізольованим від усіх і всього.

Чорний собака таки зміг захопити моє життя.

Коли втрачаєш будь-яку втіху, 
то починаєш замислюватись, чому ж так сталось.

На щастя саме тоді я звернувся
по професійну допомогу.

Це стало моїм першим кроком до одужання
і поворотним моментом у житті.

Я зрозумів, що не має значення, хто ти —

чорний собака приходить до мільйонів людей.

Будь-хто може стати його господарем.

Також я зрозумів, що немає чарівної палички 
чи диво-таблетки.

Комусь допомагають медикаменти,
а комусь потрібен інший підхід.

Ще я усвідомив, що емоційна щирість
і відвертість із близькими

можуть багато змінити.

А найважливішим є те,
що я перестав боятись чорного собаки

і навіть навчив його власних команд.

Що більше втоми і стресу 
доводиться переживати,

то голосніше він гарчить,

тож важливо навчитись 
заспокоювати власні думки.

Дослідження показали, що фізичні вправи
можуть бути такими ж ефективними

в лікуванні депресії легкого 
або середнього ступеня, як антидепресанти.

Тож вийдіть на прогулянку чи тренування —
хай собацюра залишиться позаду.

Ведіть щоденник настрою.
Перенісши думки на папір, можна від них звільнитись

або ж краще розібратись в собі.

Записуйте, за що ви вдячні.

Найважливіше пам'ятати,
що хоч як важко іноді буває,

якщо робити правильні кроки,
говорити з потрібними людьми —

дні з чорним собакою минуть.

Не те, щоб я був вдячний своєму собаці,
але він став чудовим вчителем.

Він змусив мене переоцінити своє життя
і спростити його.

Я зрозумів, що краще прийняти свої виклики,
аніж втікати від них.

Чорний собака може назавжди
залишитись зі мною,

але вже ніколи не буде таким страшним,
як раніше.

Ми порозумілись.

Тепер я знаю, що завдяки знанням,
терпінню, дисципліні та гумору

можна перебороти найстрашнішого собаку.

Якщо у вас проблеми,
не бійтесь звернутись по допомогу.

Це зовсім не соромно —

соромно втрачати прекрасні моменти свого життя.