Я хочу поговорити про дійсно 
найбільші проблеми світу.

Я не говоритиму про "Скептичного еколога",

що, можливо, й на краще.

(Сміх)

Але говоритиму ось про що:
які серйозні проблеми у світі?

І, власне, перед тим як я продовжу,
я б попросив кожного з вас

спробувати і взяти ручку та папір,

оскільки я попрошу вас
допомогти мені глянути, що у нас вийде.

Отже, діставайте ручки та папір.

Суть у тому, що в світі є багато проблем.

Я лише перелічу деякі з них.

800 мільйонів людей страждають від голоду.

Мільярду людей бракує чистої питної води.

2 мільярди людей живуть без каналізації.

Кілька мільйонів людей
вмирають від ВІЛ та СНІДу.

Списки продовжуються й продовжуються.

Два мільярди людей сильно постраждають
від зміни клімату, і т.д.

У світі дуже, дуже багато проблем.

В ідеальному світі ми б розв'язали їх усіх,
але ми не розв'язуємо.

В реальності ми не розв'язуємо 
всіх проблем.

І якщо так, то мусимо поставити
собі питання -

і саме тому я виступаю
на секції економіки - наприклад,

якщо ми не робимо усе,
нам справді треба почати питати себе,

то які проблеми варто 
розв'язувати насамперед?

Це питання я і хочу поставити вам.

Якби ми могли витратити 50 мільярдів доларів
за наступні 4 роки,

щоб зробити добро для цього світу,
на що саме їх витратити?

Ми визначили десять
найбільших проблем у світі,

і я лише коротко зачитаю їх:

клімат, інфекції, конфлікти, освіта,

фінансова нестійкість, влада та корупція,

недоїдання та голод, міграція населення,

каналізація та водопостачання,
дотації й торгові бар'єри.

Ми вважаємо, що цей список багато в чому

охоплює найбільші проблеми в світі.

Очевидним питанням було б -

які, на вашу думку, найсерйозніші з них?

З чого почати розв'язання цих проблем?

Але це неправильна постановка питання.

Це питання, до речі,
ставили і в Давосі в січні.

Адже неправильним є просити людей
зосередитись на проблемах.

Тому що залагодити їх ми не можемо.

Звісно, найбільшою проблемою у світі є те,
що ми всі вмираємо.

Але нема технології подолати це, правда?

Тому йдеться не про те,
щоб встановити пріоритети щодо проблем,

а про те, щоб розставити пріоритети 
щодо їх розв'язання.

І це було б... Звісно, так дещо складніше.

Для зміни клімату це було б, як у Кіото.

Для інфекційних хвороб це можуть бути
клініки та москітні сітки.

Для конфліктів це були б
миротворчі війська ООН, і т.д.

Я хочу вас дещо попросити.

В нас є на це лише 30 секунд - і я розумію,
що, до певної міри,

це неможливо - написати, на вашу думку,

які пріоритети основні.

А також - і ось тут економіка
показує свою злу натуру -

зазначити, що нам не варто робити
першочергово.

Що повинно бути у кінці списку?

Будь ласка, за 30 секунд,
можливо порадьтесь із сусідом,

і зазначте, що має бути 
першими пріоритетами

та пріоритетами останніми серед рішень,

які ми маємо для найбільших проблем світу.

Найдивовижніше в цьому процесі -

це те, що я маю лише 18 хвилин,

і я вже віддав вам чимало мого часу, так?

Я б з радістю поринув у це
і дав вам можливість обдумати цей процес,

що, фактично, ми і зробили.

Я також рішуче закликаю вас

і я певен, що потім ми це ще обговоримо,

подумати над тим, як саме ми вибирали.

Звісно, вам доведеться спитати себе,

а чому такого списку ще не було складено?

І одна з причин у тому,
що визначати пріоритети - дуже неприємно.

Ніхто не хоче цього робити.

Авжеж, будь-яка організація
бажала б бути першою у цьому списку.

Однак жодна організація
не хотіла б бути в кінці.

І оскільки не перших місць у списку
значно більше,

ніж перших,
стає абсолютно зрозуміло,

чому такий список не хотіли робити.

ООН існує вже близько 60 років,

однак ми так і не склали основного списку

усіх великих речей, які ми можемо зробити,

і не сказали, які з них
нам потрібно зробити першими.

Тобто, це не означає,
що ми не розставляємо пріоритети -

будь-яке рішення потребує їх встановлення,
отже, ми все одно вибираємо,

але посередньо - і це не так само добре,

якби ми свідомо розставили пріоритети,

і детально їх обговорили.

Тобто я маю на увазі, що ми,

впродовж вже багатьох років,
мали ціле меню альтернатив.

Є дуже багато речей, які ми можемо робити,

але не були вказано ні цін, ні розмірів.

Ми гадки про них не мали.

Уявіть собі похід до ресторану,
де вам дають товсте меню,

але ви й уявлення не маєте, які ж ціни.

У меню є піца, а ціна до неї не вказана.

Може бути один долар, а може й тисячу.

Може бути піца велика сімейна,

а може бути тільки на одного, правда?

Ми б хотіли знати такі речі.

Саме це намагається зробити 
"Копенгагенський консенсус":

зазначити ціни на такі рішення.

І по суті, ось як ми працюємо
у "Копенгагенському консенсусі".

У нас є 30 найкращих у світі економістів,
по троє на кожну сферу.

Троє світових економістів
пишуть для нас про зміни у кліматі.

Що ми можемо зробити? Якою буде ціна,

а якою - вигода?

Так само і з інфекційними хворобами.

Троє провідних експертів світу розказують,
що ми можемо зробити?

Якою буде ціна?

Що нам варто для цього зробити,
і яким буде результат?

І так далі.

Потім ми зібрали провідних економістів,

вісім провідних економістів світу,
зокрема трьох нобелівських лауреатів,

у Копенгагені в травні 2004 р.

Ми назвали їх "Командою мрії".

В Кембриджському університеті
їх вирішили назвати

"Реал Мадрид економічної науки".

Що для Європи звучить сильно. Не як тут.

І що власне вони зробили,
так це створили список пріоритетів.

І тут ви можете спитати, чому економісти?

І я дуже радий, що ви це спитали -
(Сміх) -

тому що це дуже правильне питання.

Річ у тім, що коли вам треба 
дізнатись про малярію,

ви спитаєте експерта цієї сфери.

Про клімат ви спитаєте кліматолога.

Але якщо ви хочете вирішити,
яке з двох питань вибрати першим,

ви не можете спитати жодного з них,
бо не цим вони займаються.

Цим займаються економісти.

Пріоритети - це їхнє.

Вони роблять це дещо огидне завдання,
повідомляючи, що варто зробити першим,

а що варто зробити після того.

І ось той список,
яким я і хочу поділитись з вами.

Звісно, всі можуть побачити його на сайті,

і ми також більше поговоримо про нього
впродовж цього дня.

Вони створили список, в якому зазначили

погані проекти - в основному, проекти,

у які інвестувавши долар,
отримаєш менше долара.

Потім ідуть достойні проекти,
хороші та дуже хороші.

І ясно, що починати треба з дуже хороших.

Я почну з кінця списку,

і таким чином ми підійдемо до найкращих.

Такими були погані проекти.

Як бачите, в кінці списку
була зміна клімату.

Це дратує багатьох людей,
і, можливо, тому

мені скажуть не повертатись до цього.

А я хочу тут зупинитись -
це ж дуже цікаво.

Чому так сталось?

І я таки спробую повернутись до цього,

бо, скоріш за все, це одне з того,

з чим ви не погоджуєтесь у ваших списках.

Чому вони припустили, що Кіото -

чи спроби більші, ніж у Кіото -
це невдача?

Тому, що то дуже неефективно.

Це не означає, що змін у кліматі нема.

Це не означає, що проблема не серйозна.

Означає це тільки те,
що зробити для цього

можна дуже мало при великих затратах.

Вони показують нам, на основі
середнього макроекономічного значення,

що проект у Кіото, якби всі погодились,
коштував би 150 млрд доларів на рік.

Це значна сума коштів.

Це в 2-3 рази більше за суму на розвиток,

яку ми даємо країнам 3-го світу щороку.

А користі від цих затрат дуже мало.

Всі моделі показують, що ці затрати
відтермінують потепління на 6 років у 2100.

Тобто, бангладешець, якого настигне повінь
у 2100 році, міг би дочекатись 2106-го.

Що доволі добре, але не дуже добре.

Тобто йдеться про те,
що ми витратили багато, а досягнули мало.

І просто щоб ви могли порівняти,

за підрахунками ООН,
за половину тієї суми,

за близько 75 млрд доларів у рік,

ми б могли розв'язати
всі основні проблеми у світі.

Ми б могли надати чисту питну воду,
каналізацію, базову медицину

та освіту
всім без винятку людям на планеті.

Тому ми повинні спитати себе,
чи ми хочемо витрачати вдвічі більше

на щось непогане?

Чи вдвічі менше на щось дивовижно хороше?

І ось чому це стало поганим проектом.

Я не кажу, що ми не робили б цього,
якби мали усі гроші світу.

Мається на увазі, що при відсутності
усіх грошей світу, це просто не пріоритет.

Достойні проекти - ви помітили,
що я не буду коментувати кожен -

але інфекційні хвороби, основні
медичні послуги ледь увійшли сюди,

просто оскільки, так,
медичне обслуговування - дуже важлива річ.

Це б принесло багато користі,
але це також дуже, дуже дорого.

Знову ж таки, це раптом приводить нас

до думки про обидві сторони рівняння.

Якщо ви подивитесь на хороші проекти, то
багато серед них про каналізацію та воду.

Звісно, ці два питання -
неймовірно важливі,

але це також потребує
великих вкладень в інфраструктуру.

Тепер я покажу вам основні чотири проекти,

якими нам варто зайнятись в першу чергу,

якщо ми говоримо про те,
як залагоджувати світові проблеми.

Четвертим серед найкращих проектів
є малярія - як побороти малярію.

Справа в тому, що малярією заражається
близько двох мільярдів людей у рік.

Це може навіть коштувати до одного 
процентного пункту ВНП

країнам, де хворіють на малярію, щороку.

Якби ми інвестували близько 13 млрд доларів 
за наступні 4 роки,

ми б знизили захворюваність вдвічі.

Ми могли б зберегти життя
близько півмільйону людей,

і, що найважливіше,
вберегти майже мільярд людей

щороку від зараження.

Ми б значно підвищили їхню здатність

боротись з багатьма іншими проблемами,
з якими вони стикаються -

і звісно, згодом,
боротись із тим же глобальним потеплінням.

Третій серед найкращих проектів
стосувався вільної торгівлі.

По суті, модель показала,
що якби ми створили вільну торгівлю,

особливо урізавши субсидії
в США та Європі,

ми змогли б додати світовій економіці

вражаючу суму - 
близько 2 400 млрд доларів на рік,

половина якої належала б 
країнам третього світу.

Знову ж таки, можна сказати,
що ми могли б витягнути

200-300 мільйонів людей з бідності

за радикально швидкий термін,
від 2 до 5 років.

Це третє найкраще,
що ми могли б зробити.

Другим найкращим було б зосередитись
на недостатньому харчуванні.

І не тільки на самому недоїданні,
а й на вкрай дешевому способі

боротьби з недоїданням, а саме -
на нестачі мікроелементів.

По суті, близько половині населення світу

бракує в їжі заліза, йоду та вітаміну А.

Якщо ми інвестуємо 
близько 12 млрд доларів,

нам вдасться позбутися
цієї проблеми.

Це друге найкраще вкладення коштів,
яке ми могли б зробити.

А найкращим проектом
було б зосередитись на ВІЛ/СНІДі.

Власне, якщо ми вкладемо 27 млрд доларів
впродовж наступних восьми років,

ми можемо уникнути 28 мільйонів
нових випадків захворювання на ВІЛ/СНІД.

Знову ж таки, проект показує нам,

що є два дуже різні способи боротьби
з ВІЛ/СНІД.

Один з них - лікування, інший -
запобігання.

І знову, в ідеальному світі,
ми могли б робити і те, і інше.

Але у світі, де ми цього не робимо,
або робимо не дуже добре,

нам потрібно принаймні спитати себе,
куди вкладати гроші спочатку.

А лікування у стократ дорожче
за профілактику.

Тобто, це акцентує увагу на тому,
що ми можемо зробити набагато більше,

інвестуючи у профілактику.

По суті, завдяки сумі, яку ми витратимо,

ми можемо досягти
енну кількість результатів у лікуванні,

але в 10 разів більше - в профілактиці.

Знову ж таки, ми в першу чергу
віддаємо перевагу запобіганню,

а не лікуванню.

І все це змушує нас задуматись 
над пріоритетами.

Я б попросив вас поглянути на ваші списки
і сказати,

чи у вас вийшло так само?

Чи ваш порядок вийшов близьким до нашого?

Звісно, одне з важливих питань,
знову ж таки, зміна клімату.

Я знаю багатьох, хто дуже сумнівається,
чи варто цим займатись.

Але питанням клімату теж треба займатись,

щонайменше тому,
що це дуже велика проблема.

Але, звісно, розв'язати всі проблеми
ми не можемо.

У світі сила-силенна проблем.

А я ж хочу переконатись у тому,
що серед них усіх

ми виберемо найнеобхідніші.

Ті, для подолання яких
ми зможемо зробити багато, а не мало.

І я думаю... Власне, Томас Шеллінґ,

один із учасників "Команди мрії",
правильно сказав.

Люди забувають одну річ:
через 100 років -

і саме тоді ми очікуємо побачити
найбільші кліматичні зміни -

люди будуть значно, значно багатші.

Навіть згідно з найпесимістичнішими 
сценаріями від ООН,

середньостатистичний житель країни,
що розвивається, у 2100 році

буде не біднішим за нас сьогодні.

Ще ймовірніше, що вони будуть
у 2-4 рази багатші за нас.

І, звісно, ми будемо ще багатші за них.

Але ось що варто зауважити,
коли ми говоримо про порятунок людей,

або допомогу людям Бангладешу у 2100 році,

ми не говоримо про бідного бангладешця.

А говоримо про доволі багатого данця.

Отже питання, власне, в тому,

чи хочемо ми витратити багато грошей,
щоб через 100 років

допомогти доволі багатому данцю?

Чи ми хочемо допомогти вже тепер
дійсно бідним людям Бангладешу,

які справді потребують допомоги,
і яким можна допомогти дешево?

Або ж, як сказав Шеллінґ,
уявіть себе багатієм - а ви ним і будете -

багатим китайцем, багатим болівійцем,
багатим конголезцем, у 2100 році,

який згадує 2005 рік і каже: "Як дивно,
що вони так сильно

намагались запобігти зміні клімату,
щоб зовсім трохи мені допомогти,

і так мало намагались допомогти
моєму дідусю

і моєму прадіду,
яким вони могли допомогти значно більше,

і кому допомога була потрібна
у десять разів більше?"

Тому я думаю, саме тому

нам потрібні правильні пріоритети.

Навіть якщо це не відповідає
нашому уявленню про цю проблему.

А це, звісно, через те,
що проблему клімату гарно зображають.

У нас є фільм "Післязавтра" -
виглядає чудово, правда?

Непоганий фільм,

я хочу його подивитись,
але не сподівайтесь, що Еммеріх

зніматиме в своєму наступному фільмі
Бреда Пітта,

який копає туалети в Танзанії. (Сміх)

Просто це не зробить фільм видовищним.

Тому я й сприймаю нашу організацію

та усю дискусію про пріоритети

як оборону від нудних проблем.

Щоб ми усвідомили - ми робимо це
не для заспокоєння власної душі.

І справа не в тому, щоб робити речі,
які найбільше приваблюють увагу ЗМІ,

а в тому, щоб робити найбільше добра там,
де воно дійсно треба.

Інші заперечення,
про які, я думаю, варто сказати,

полягають в тому, що я - або ми -
кладемо в основу неправильний вибір.

Звісно, нам треба справлятись з усім,

в ідеальних умовах я б з вами погодився.

Так, треба робити все, але ж ми не робимо.

У 1970 році розвинуті країни вирішили,
що тепер будуть витрачати

на країни, що розвиваються,
вдвічі більше, ніж у 1970 році.

Відтоді наша допомога вдвічі зменшилась.

Тому не схоже на те, що
ми на шляху до

залагодження усіх проблем.

Так само люди кажуть,
а як щодо війни в Іраку?

Знаєте, ми витрачаємо 100 млрд доларів -

чому не витратити їх на добро для світу?

Я тільки "за" це.

Якби ж тільки хтось переконав Буша 
так зробити.

Але, знову ж таки, треба зауважити,

якби ми отримали ще 100 млрд доларів,

ми б усе одно хотіли витратити їх
якнайкраще, чи не так?

Тому проблема саме в тому,
щоб зупинитись

і подумати над правильними пріоритетами.

Я лише коротко зауважу, а чи справді
у нас вийшов правильний список?

Знаєте, коли ви питаєте
найкращих світових економістів,

це те саме, що ви питаєте старих,
білих американців.

А вони не обов'язково, знаєте,

правильно дивляться на увесь світ.

Тому ми запросили 80 молодих людей 
з різних куточків світу

приїхати і також скласти цей список.

Єдиними вимогами
було навчання в університеті

та володіння англійською мовою.

Більшість з них були з країн,
що розвиваються.

У них були ті ж вихідні дані,
але вони вміли широко мислити,

виходити за межі дискусії,
і вони так і мислили,

складаючи власні списки.

Їхній список був на диво схожий на наш,

де на перших місцях були 
недостатнє харчування та хвороби,

а на останньому - зміна клімату.

Ми не раз таке влаштовували.

Було ще багато інших семінарів,
студентів та різних питань.

У них у всіх виходив дуже подібний список.

І це дає мені надію,

що попереду є той шлях,
на якому ми почнемо думати про пріоритети,

і спитаємо, що є найважливішим у світі?

Звісно, в ідеальному світі
ми б залюбки зробили все.

Але якщо ми не можемо всього зробити,
тоді нам треба подумати, з чого почати.

"Копенгагенський консенсус" - це процес.

Ми створили його у 2004 році

і хочемо зібрати людей,

які отримуватимуть значно кращу інформацію
у 2008, 2012 роках.

Скласти план правильного 
шляху для світу

і водночас задуматись над визначенням
пріоритетів у політичних рішеннях.

Почати думати таким чином:
"Робімо не те,

що матиме малий результат
при великих затратах,

не те, що ми не знаємо, як робити,

а робімо те,
що принесе дуже багато добра

при дуже малих затратах, вже тепер".

Можливо, врешті-решт, ви не погодитесь

з тим, як саме ми розставляємо пріоритети,

але нам треба бути чесними та відвертими,
аби сказати -

є те, що ми робимо, і є те, що не робимо.

Якщо ми сильно переживаємо про щось одне,

то припиняємо хвилюватись про щось інше.

Сподіваюсь, це допоможе нам 
правильно обирати

і розуміти, як краще працювати для світу.

Дякую.