Вінсент Мун: Як можна 
використовувати комп'ютери,

камери, мікрофони, щоб представляти світ

по-іншому

і якомога частіше?

Як скористатися Інтернетом,

щоб створити нову форму кіно?

І взагалі - для чого ми знімаємо?

Задумавшись над такими
простими запитаннями,

я 10 років тому почав знімати фільми,

спочатку зі своїм приятелем,
Крістофером Абріком.

Ми створили сайт, La Blogothèque,

присвячений незалежній музиці.

Музика зводила нас з розуму.

Ми хотіли представити
музику по-іншому,

знімати на камеру музику, яку ми любимо,
музикантів, якими захоплюємось,

якомога частіше і якнайдалі
від музичної індустрії

та пов'язаних із нею кліше.

Ми почали щотижня виставляти

музичні сесії в Інтернеті.

Зараз подивимось кілька уривків.

Від гурту Grizzly Bear у душі

до Sigur Ros у паризькій кав'ярні.

Від Фенікса на Ейфелевій вежі

до Тома Джонса у готельному номері
в Нью-Йорку.

Від Arcade Fire у ліфті

станції метро Olympiades

до гурту Beirut, що спускаються
сходами в Брукліні.

Від R.E.M в автомобілі

до The National, що сидять пізно ввечері
за столом

на півдні Франції.

Від групи Bon Iver, що грає
разом з приятелями

у квартирі на Монмартрі

до гурту Yeasayer пізно вночі,

і ще сила-силенна

невідомих чи, навпаки, 
дуже популярних гуртів.

Ми виставили всі ці фільми

у вільному доступі в Інтернеті

і хотіли розповсюджувати

ці ролики й представляти музику

по-іншому.

Ми прагнули познайомити
з ними глядачів

за допомогою сучасних технологій.

У той час, 10 років тому,

в Інтернеті не було такого проекту,

і мабуть, саме тому наш тодішній проект,
Take Away Shows,

став доволі успішним

і мав мільйони переглядів.

Минув час, і я трохи ...

я захотів поїхати кудись далі.

Відчув потребу мандрувати
й віднаходити іншу музику,

досліджувати світ,

діставатися до різних його куточків,

крім того, я мав на думці

ідею такого собі
кочового кіно.

Як поєднати нові технології
й мандри?

Як можна редагувати фільми
в автобусі,

що їде через Анди?

Отож, я вирушив у п'ятирічну

мандрівку довкола світу.

Тоді ж я заснував лейбл цифрового кіно 
й музики Petites Planètes,

на знак поваги до французького
кінорежисера Кріса Маркера.

Зараз ми подивимось
ще кілька уривків

тих нових фільмів.

Від Ґабі Амарантос, богині 
стилю технобреґа з північної Бразилії,

до жіночого ансамблю в Чечні.

Від експериментальної електронної музики
в Сингапурі з One Man Nation

до культового бразильського виконавця
Тома Зе, який співає на даху в Сан-Паулу.

Від The Bambir, прекрасного
рок-гурту з Вірменії,

до традиційних пісень

у ресторані в Тбілісі, що в Грузії.

Від White Shoes, чудового ретро поп-гурту
з Джакарти, що в Індонезії,

до ДахиБрахи, принципово нового
музичного колективу з Києва, що в Україні.

Від Томі Лебреро

з його бандонеоном і друзями
в Буенос-Айресі, Аргентина,

до багатьох інших місць

і музикантів по всьому світу.

Я хотів займатись цим
під час подорожі.

Я б не міг

зняти всі ці фільми,

якби співпрацював з великою компанією

чи якоюсь організацією.

Я мандрував на самоті,
з наплічником,

де лежав ноутбук, камера,
мікрофони.

Я був сам, але при цьому
зустрічався з місцевими мешканцями,

які ставали моєю командою,

то не були професіонали,
я зустрічав їх уже на місці,

коли переїжджав з місця на місце,

знімаючи під час своїх мандрів кіно.

Я щиро вірив, що зйомки кіно

можуть відбуватись дуже просто:

я хочу зняти фільм, а ви
приймете мене переночувати.

Я знімаю вас на плівку, а ви 
пригощаєте мене коктейлем кайпірінья.

Чи якимось іншим,

залежно, де ви живете.

В Перу п'ють коктейль піско сауер.

Взагалі, коли я приїхав у Перу,

то й гадки не мав, що там робитиму.

Я тільки мав номер телефону

однієї людини.

Через три місяці,

об'їхавши всю країну,
я зняв 33 фільми,

і все завдяки місцевим людям,

завдяки людям,

яких я повсякчас запитував
одне й те саме:

що вартувало б тут сьогодні зняти?

Такий спосіб життя,

незалежна праця

давали мені змогу діяти
без зволікань

і вирішувати, що саме для мене
найважливіше в певний момент.

Важливо записати ось того музиканта.

Важливо організувати цей обмін.

Коли я поїхав у Чечню,

перша людина, яку я зустрів,

подивилась на мене й запитала:

"Що ти тут робиш?

Ти журналіст? Представник 
громадської організації? Політик?

Які питання ти будеш досліджувати?"

Ну, взагалі-то я збирався досліджувати

суфійські ритуали в Чечні -

дивовижну культуру суфізму в Чечні,

геть незнану за межами регіону.

Як тільки люди зрозуміли,

що я віддам їм ці фільми ...

я виставляв їх в Інтернеті
під ліцензією Creative Commons,

і крім того, справді віддавав їх людям

і дозволяв їм робити з ними,
що завгодно.

Я просто хочу представити
їх у найкращий спосіб.

Я всього лиш хочу
зобразити їх так,

що коли їхні внуки подивляться
на свого дідуся,

то скрикнуть:

"Вау, мій дідо такий крутий
як Бейонсе". (Сміх)

Це направду важливо.

(Оплески)

Це справді важливо,

бо саме тоді

люди по-іншому поглянуть
на власну культуру, на свій рідний край.

Вони по-іншому думатимуть
про нього.

Це допомагає зберегти розмаїття.

Що саме записувати?

Хм. Мені подобається вислів

американського філософа
Гакім Бея:

"Кожен запис -

це надгробок живого виступу".

Варто пам'ятати це речення

в нинішню, переповнену образами епоху.

Яка мета запису?

Що з ним робити?

Я міркував над цим. 
Постійно роздумував:

навіщо це все?

Я досліджував музику,

старався добратися до її витоків.

Звідки все це взялося?

Я француз. І гадки не мав,

до якого висновку дійду,
а він дуже простий:

спочатку все було священне,

а музика була духовним зціленням.

Як мені треба було
використовувати камеру,

свій маленький інструмент,
щоб наблизитися до цього

і не тільки вловити стан екстазу,

а віднайти еквівалент,
такий собі кіноекстаз,

що буде в повній гармонії

з людьми?

Саме цим я тепер займаюсь -
досліджую

духовність, нові настрої по всьому світу.

Подивимось ще кілька уривків.

Від похоронного ритуалу в індонезійському
регіоні Тана Тораджа

до пасхального обряду
на півночі Ефіопії.

Від популярного ритуалу джатілан

на острові Ява,

до духовної традиції умбанда
на півночі Бразилії.

Від суфійських ритуалів у Чечні

до служби в найсвятішій церкві Вірменії.

Від суфійських пісень в Гарері,

священному місті Ефіопії,

до церемонії приготування
напою аяваска

в глибинах перуанської Амазонки,
де живе плем'я шіпібо.

А тоді до мого нового проекту,
над яким я тепер працюю,

тут у Бразилії, під назвою Híbridos.

Я працюю над ним разом із
Присциллою Тельмон.

Ми досліджуємо нові духовні традиції
у різних куточках країни.

Це моє невеличке дослідження
в царині експериментальної етнографії,

спроба змішати різні жанри,

спроба поєднати їх у якусь 
складну структуру.

Навіщо ми знімаємо?

Я й далі над цим думаю.

Я вірю, що кіно вчить нас бачити.

Те, як ми показуємо світ,

змінить те, як ми цей світ сприймаємо,

а ми живемо в час, коли засоби
масової інформації

просто жахливо

представляють світ:

насилля, екстремісти,

одні видовища,

буденне життя у спрощеному вигляді.

Гадаю, ми знімаємо,

щоб показати життя
у різних його барвах.

Щоб переосмислити сучасне життя,

треба знімати по-новому.

І дуже просто.

Muito obrigado.
[Щиро дякую!]

(Оплески)

Бруно Джуссані: Вінсенте,
Вінсенте, Вінсенте.

Дякую. Ми мусимо готуватися
до наступного виступу,

а я маю до тебе одне запитання:

ти з'являєшся у тих місцях,
про які ти щойно нам розповів,

з камерою в руці,

і я гадаю, що твоїй появі,
напевно, радіють,

але, мабуть, не завжди щиро.

Ти стаєш свідком священних ритуалів,

особистих моментів у житті
села, міста,

групи людей.

Як ти долаєш бар'єр,

коли надходиш з камерою?

ВМ: Бар'єр вдасться зруйнувати
скоріше своїм тілом,

ніж своїми знаннями.

Саме це навчило мене мандрувати,

довіряти пам'яті тіла

більше, ніж пам'яті мозку.

Виявити повагу - це означає ступити
крок уперед,

а не назад, і я переконаний, що коли

ви особисто, фізично, присутні 
в певний момент, під час церемонії

чи в якомусь місці, люди радо
приймають вас

і розуміють ваш запал.

БД: Ти розповідав мені, що
більшість твоїх відео

знято з першого разу.

Ти мало редагуєш.

Тобто ці ролики, що ми бачили,

ти відредагував, щоб вони не
були задовгі і т.д.

А взагалі ти просто знімаєш все,

що трапиться тобі на очі,

нічого не плануючи наперед.
Це справді так?

Я правильно зрозумів?

ВМ: Я гадаю, що

якщо не обрізати відео,

якщо дати глядачам дивитись
усе від початку до кінця,

то дедалі більше глядачів
почуватимуть тісніший зв'язок,

відчуватимуть зв'язок із тим моментом,

із тим моментом і тим місцем.

На мою думку, це повага до глядача -

не різати, не перестрибувати
з кадру до кадру,

а просто показати все,
від початку до кінця.

БД: Розкажи кілька слів
про свій новий проект

Híbridos тут, у Бразилії.

Перед тим, як приїхати на TEDGlobal,

ти об'їхав усю країну,
працюючи над цим проектом.

Коротко розкажи нам про нього.

ВМ: Híbridos - це ...
Я вважаю, що Бразилія,

найбільш релігійна країна в світі,
і це не банальний стереотип.

Країна, що може гордитися
духовними традиціями

та експериментами в царині духовності.

Це великий проект, яким я
займаюсь ось уже рік,

досліджую різні регіони Бразилії,

дуже різні форми культів,

щоб зрозуміти, як люди
живуть у спільноті,

дотримуючись духовних традицій.

БД: Чоловік, який за мить
з'явиться на цій сцені -

Вінсент представить вам його -

був героєм одного
з його фільмів.

Коли ти зняв відео з ним?

ВМ: Десь чотири роки тому,

через чотири роки, відколи
я вирушив у мандри.

БД: То, виходить, одне
з твоїх перших відео в Бразилії.

ВМ: Так, одне з перших у Бразилії.

Я зняв цей фільм у місті Ресіфі,

звідки він родом.

БД: Ну що ж, познайом нас із ним.
На кого ми всі чекаємо?

ВМ: Скажу лише кілька слів.

Для мене величезна честь
вітати на цій сцені

одного з найталановитіших
бразильських музикантів усіх часів.

Вітайте - Нана Васконселос.

БД: Нана Васконселос!

(Оплески)

(Музика)

Нана Васконселос: Поїхали в джунглі.

(Оплески)