Все, чим я займаюся, все, чим я займаюся професійно,

все моє життя - було визачене

ще замолоду, сімома роками роботи в Африці.

З 1971 по 1977 -

я виглядаю молодо, але насправді я не такий молодий,(Сміх)

я працював у Замбії, Кенії, Кот-д'Івуарі, Алжирі, Сомалі,

брав участь у проектах технічного сприяння країнам Африки.

Я працював на італійську громадську організацію,

і кожен наш проект в Африці,

зазнавав поразки.

Я був збентежений.

У 21 рік я вважав, що ми, італійці, хороші люди,

і робимо добру справу в Африці.

Проте, ми руйнували все, до чого торкались.

Наш перший проект, той, котрий надихнув мене на написання першої книги,

"Ripples from the Zambezi ["Дрібні хвилі Замбезі"],

це був проект, в якому ми, італійці,

вирішили навчити замбійців як вирощувати їжу.

Тож ми приїхали з італійським насінням до південної Замбії,

у прекрасну долину,

що простягається до ріки Замбезі,

і ми вчили місцевих жителів, як вирощувати італійські помідори

і цукіні і...

І звісно ж, місцеві жителі не виявляли жодного інтересу,

тож ми їм платили, щоб вони працювали,

і час від часу вони таки з'являлися. (Лунає сміх)

Нас дивувало, що місцеві,

маючи таку родючу долину, абсолютно не вели сільське господарство.

Проте замість того, щоб запитати, чому вони

нічого не вирощують, ми просто казали : "Дякувати Богу, ми сюди приїхали." (Сміх)

"Саме вчасно, щоб врятувати замбійський народ від голоду."

І звісно ж, все в Африці росло чудово.

Помідори виросли дивовижні. В Італії помідори

виростали ось такі. У Замбії - ось такі.

І ми не могли в це повірити, і ми казали замбійцям:

"Погляньте, як просто займатися сільським господарством."

Коли помідори достигли і стали червоними,

близько 200 гіпопотамів вийшли вночі з річки

і геть усе з'їли. (Сміх)

І ми сказали замбійцям: "Ой лишенько, гіпопотами!"

А вони відповіли: "Так, саме тому у нас і немає сільського господарства". (Сміх)

"Чому ж ви нам не сказали?" 
"А ви й не запитували."

Я думав, що це лише ми, італійці, дали маху в Африці,

але коли я побачив, що робили американці,

що робили англійці, що робили французи -

і після всього побаченого,

я почав пишатися нашим проектом в Замбії

Тому що, знаєте, ми принаймні гіпопотамів нагодували.

Знали б ви - (Оплески)

Знали б ви, якою маячнею ми "обдаровували"

довірливих африканців.

Почитайте книгу

"Dead Aid" ["Пуста допомога"] Дамбіси Мойо,

жінки-економіста із Замбії.

Книга опублікована в 2009.

Ми, країни-донори, дали африканському континетові

2 трильйони доларів США за останніх 50 років.

Я не розповідатиму вам про шкоду, якої ці гроші заподіяли.

Просто почитайте книгу,

написану африканською жінкою про всю шкоду від нас.

Ми, західні люди, імперіалісти, колонізатори, місіонери

і ми поводимося з людьми лише двома способами:

або ж ми опікуємось ними, або ж ставимось по-батьківському.

Обидва ці слова ["patronize" "paternalistic"] походять від латинського кореня "pater",

що означає "батько".

Проте означають вони дві різні речі.

По-батьківському, це озачає, що я ставлюся до людей з іншої культури

так, ніби вони мої діти. "Я вас так люблю."

Коли я опікуюся, - я ставлюся до інших культур так,

ніби вони моя прислуга.

Саме тому білих людей в Африці називають "bwana", що означає "бос."

Мені ніби ляпаса дали, коли я читав книгу

"Маленьке - прекрасне", написану Шумахером, котрий сказав, що

передусім задля економічного розвитку, якщо люди

не хочуть, щоб їм допомагали, потрібно дати їм спокій.

Це має бути першим принципом допомоги.

Перший принцип допомоги - це повага.

Сьогодні вранці пан, який відкривав цю конференцію,

поклав ціпок на підлогу і сказав:

"Чи можемо ми...Чи можете ви уявити місто,

яке б не було неоколоніальним?"

Коли мені було 27, я вирішив

лише відповідати людям,

винайшовши систему під назвою "Підтримка підприємницької ініціативи",

відповідно до якої, ви ніколи нічого не ініціюєте,

ви нікого ні до чого не спонукаєте, але ви стаєте слугою

місцевих бажань, слугою місцевих людей,

які мріють стати кращими.

Тож що ви робите -- ви замовкаєете.

Ви не втручаєтесь в громаду з власним ідеями,

натомість сідаєте разом з місцевими.

Ми не працюємо в офісах.

Ми зустрічаємося в кафе. Ми зустрічаємося в барах.

У нас немає інфраструктури.

І що ж ми робимо? Ми стаємо друзями,

і з'ясовуємо, що конкретна людина хоче робити.

Ентузіазм - ось що головне.

Ви можете запропонувати комусь ідею.

Якщо ж сама людина не хоче цього робити,

що ж зможете вдіяти ви?

Ентузіазм з яким людина готова розвиватись-

це найважливіша річ.

Прагнення до власного розвитку -

ось що головне.

І ми допомагаємо їм знаходити знання,

адже ніхто не здатен досягти успіху наодинці.

Людина може мати ідею, але не мати знань,

хоча їх є вдосталь.

Отже, багато-багато років тому я подумав:

а чому б нам замість того, щоб прийти в громаду

і розповідати людям, що робити, хоча б раз

не вислухати їх? Але не під час громадських зборів.

Дозвольте відкрити вам таємницю.

З громадськими зборами щось не те.

Підприємці ніколи на них не приходять,

і вони ніколи не скажуть вам на громадських зборах,

що вони хотіли б зробити з власними грішми,

яку перспективу вони бачать.

Отож, в плануванні є прогалини.

Найрозумніших людей у громаді ви навіть не знаєте,

бо вони не приходять на збори.

А ми працюємо з кожним окремо,

а для цього потрібно створити

соціальну інфраструктуру, якої наразі немає.

Потрібно створити нову професію.

Ця професія - сімейний лікар підприємства,

сімейний лікар бізнесу, котрий сидить біля вас

у вашому будику, за столом у вашій кухні чи кав'ярні

і допомагає вам знайти ресурси, щоб перетворити ваш ентузіазм

на засіб що дозволить заробляти на хліб.

Я розпочав займатись цим в Есперансі, що у західній Австралії.

На той час я навчався на докторантурі

і намагався позбутися цього опікунського лайна,

коли ми вказуємо, що кому і як робити.

Того першого року в Есперансі

я просто гуляв вулицями, і вже через три дні

зустрів свого першого клієнта, і допоміг цьому першому хлопчині,

котрий коптив рибу в себе в гаражі, він був маорі,

і я допоміг йому продати рибу в ресторан у Перті,

допоміг йому все організувати, і тоді до мене підійшов рибалка і сказав:

"Це ти допоміг маорі? А ти можеш допомогти і нам?"

І я допоміг п'ятьом рибалкам почати працювати разом,

продавши цей прекрасний тунець не для консервного заводу в Олбані,

по 60 центів за кілограм, натомість ми спромоглись

продати цю рибу для суші в Японію, по 15 доларів за кілограм,

після чого до мене прийшли фермери і сказали:

"Слухай, ти допоміг їм. Може і нам допоможеш?"

Через рік в мене вже було 27 поточних проектів,

і тоді навіть уряд зацікавився мною:

"Як тобі це вдається?

Як?" І я відповів: "Це дуже і дуже складно зробити.

Я замовкаю і слухаю їх." (Сміх)

Тож - (Оплески) -

Тож уряд сказав: "Зробіть це ще раз." (Сміх)

І ми повторили це в 300 громадах по всьому світу.

Ми допомогли розпочати 40 000 власних справ.

Зараз існує нове покоління підприємців,

які просто вмирають від самотності.

Пітер Дракер, один із найкращих в історії консультантів з питань управління,

помер у віці 96 років, кілька років тому.

Пітер Дракер був професором філософії

перед тим, як прийшов у бізнес,

і ось, що Пітер Дракер казав:

"Планування взагалі-то не поєднується

з підприємницьким суспільством та економікою."

Планування - це поцілунок смерті для підприємництва.

Отож, зараз ви перебудовуєте Крайстчьорч

не знаючи, що найрозумніші люди цього міста

хочуть робити зі своїми грішми та власною енергією.

Ви повинні навчитися робити так, щоб ці люди

приходили і розмовляли з вами.

Ви повинні запропонувати їм конфіденційність, секретність,

ви повинні вміло їм допомагати,

і тоді вони приходитимуть, і приходитимуть вони масово.

З10 000 людей, ви отримаєте 200 клієнтів.

Чи можете ви уявити громаду з 40 000 людей,

їхню кмітливість і ентузіазм?

Якій презентації ви аплодували найбільше сьогодні ?

Місцевим людям, сповненим ентузіазму, ось кому ви аплодували.

Отже, я маю на увазі, що

у підприємництві і є вся суть.

Ми переживаємо кінець першої промислової революції --

невідновлювані енергоносії, виробництво --

і раптом з'являються системи, які не є екологічно-раціональними.

Двигуни внутрішнього згорання далеко не енергетично-раціональні.

Фреон, як джерело енергії - аналогічно.

Нам потрібно подумати про те, як ми можемо

прогодувати, лікувати, давати освіту, траспортувати та забезпечувати засобами зв'язку

7 мільярдів людей, але в раціональний спосіб.

Технологій, які б могли це робити, не існує.

Хто винайде технології

для зеленої революції? Університети? Забудьте про це!

Уряд? Забудьте про це!

Це зроблять підприємці, і вони займаються цим саме зараз.

Є одна чудова історія, яку я прочитав у футуристичному журналі

колись дуже давно.

Групу експертів запросили

на обговорення майбутнього Нью -Йорку у 1860 р.

І у 1860 р. ця група зібралась, щоб

обговорити, що ж станеться

з Нью-Йорком через 100 років,

і рішення було одноголосим:

Нью-Йорку через 100 років просто не стане.

Чому? Тому що вони поглянули на криву і заявили,

що якщо населення зростатиме такими ж темпами,

то задля пересування містом,

знадобиться 6 млн коней,

і з гноєм, який вироблятимуть ці коні -

ніяк не справитися.

Вони вже і так були по вуха у гної. (Сміх)

У 1860тому здавалось, що ці брудні технології

задушать Нью-Йорк.

Тож що трапилося? Через 40 років, у 1900 р.,

у США була 1 001

компанія з виробництва автомобілей - 1 001.

Бажання винайти нові технології,

тотально опанувало людей,

тож з'являлось все більше маленьких фабрик, фактично у нетрях.

Диарборн, Мічіган. Генрі Форд.

Проте, коли співпрацюєш із підприємцями, варто знати один секрет.

По-перше, потрібно запропонувати їм конфіденційність.

Інакше вони навіть не стануть з вами спілкуватись.

Далі, потрібно показати, що ви готові самовіддано та

з ентузіазмом служити їх інтересам.

І, зрештою, потрібно сказати їм правду про підприємництво.

Найменша компанія чи найбільша компанія

має вміти гарно робити три речі:

продукт, який ви хочете продати, має бути фантастичним,

маркетинг має бути фантастичним,

і у вас повинен бути вражаючий фінансовий менеджмент.

Знаєте що?

Ми ніколи не зустрічали жодної людини у світі,

яка могла б щось виробляти, продавати і слідкувати за грішми.

Її просто не існує.

Така людина ще не з'явилась на світ.

Ми провели дослідження і взяли за об'єкт

100 легендарних світових компаній -

Карнегі, Вестінхауз, Едісон, Форд,

і всі нові компанії, Google, Yahoo.

Ми змогли встановити лише одну спільну рису

серед успішних компаній світу, лише одну:

жодна з них не була заснована однією людиною.

Тепер ми навчаємо підприємництву 16-річних

у Нортумберленді, і ми розпочинаємо заняття,

з перших двох сторінок автобіографії Річарда Бренсона.

Їм потрібно підкреслити

на перших двох сторінках автобіографії

ті місця, де він використовує слово "я"

і ті, де використовує слово "ми".

Слово "я" - ніколи, а слово "ми"- 32 рази.

Він розпочинав не один.

Ніхто не започатковував компаній самотужки. Ніхто.

Ми можемо створити товариство,

де у нас є помічники, які раніше працювали у малому бізнесі,

які сидять у кав'ярнях і барах, які є відданими вам партнерами,

котрі робитимуть для вас те, що хтось зробив для цього пана,

який розповідає цю історію,

хтось, хто запитає вас: "Що вам потрібно?

Що ви можете зробити? Ви можете це зробити?

Добре, можете ви це продати? Чи можете ви слідкувати за грішми?"

"Ой ні, я не можу цього зробити". "Хочете, щоб я вам когось знайшов?"

Таким чином ми залучаємо спільноти.

У нас є групи добровольців, які сприяють" Підтримці підприємницької ініціативи",

вони допомагають нам знайти ресурси і людей,

і ми встановили, що феномен

інтелекту місцевого населення настільки потужний,

що ви можете змінити культуру і економіку цієї громади,

просто використовуючи ентузіазм,

енергію і уяву ваших людей.

Дякую. (Оплески)