Хочу повідомити вам,

що ми маємо проблеми з хлопцями,

і то серйозні проблеми.

Їхня культура не спрацьовує в школі,

і я поділюся з Вами способом,

який, на мій погляд, подолає цю проблему.

По-перше, почну з того, що це хлопчик,

а це дівчинка,

а це найпоширеніші стереотипи

щодо хлопчика і дівчинки.

Якщо я опишу гендерні відмінності набором якостей і властивостей,

то ви можете відкинути мої слова.

Тому я цього не робитиму. Мені це нецікаво.

Це інший тип хлопця та інший тип дівчини.

Справа в тому, що не всі хлопці

існують у жорстких рамках

наших переконань щодо хлопців і дівчат.

І не всі дівчата живуть у жорстких рамках

наших думок щодо дівчат.

Насправді, більшість хлопців мають певні схильності,

і більшість дівчат мають певні схильності.

І справа в тім, що у випадку хлопців

їх спосіб життя та культура, яку вони підтримують,

не вписуються у шкільне середовище.

Звідки ми про це знаємо?

Проект "Сотня дівчат"

дав нам досить цікаву статистику.

Наприклад, на кожних 100 дівчат, яких тимчасово усувають від занять,

припадає 250 хлопців, яких тимчасово усувають від занять.

На кожних 100 дівчат, яких виключають зі школи,

припадає 335 хлопців, яких виключають зі школи.

На кожних 100 дівчат у закладах спеціальної освіти

припадає 217 хлопців.

На кожних 100 дівчат із труднощами у навчанні

припадає 276 хлопців.

На кожних 100 дівчат

з діагностованим емоційним порушенням

маємо 324 хлопці.

До речі, всі ці показники значно вищі,

якщо ви темношкірий,

якщо ви бідний,

або якщо ви навчаєтесь у переповненій школі.

А якщо ви хлопець,

то ви маєте в чотири рази більше шансів

отримати діагноз

"синдром дефіциту уваги з гіперактивністю".

Але є і зворотний бік медалі.

Важливо визнати, що

жінки усе ще потребують допомоги в школі,

що зарплати все ще значно нижчі,

навіть якщо вони регулюються за видом роботи,

і що дівчата роками ведуть відчайдушну

боротьбу з математикою і точними науками.

Усе це правда.

Але ніщо не заважає нам

звертати увагу на грамотність

наших хлопців віком від трьох до тринадцяти.

І це нормально.

Насправді нам слід запозичити їх стратегічний план,

адже ініціативи і програми,

які роками існують

для жінок у точних науках, інженерії та математиці

просто фантастичні.

Вони принесли багато користі

дівчатам у цих ситуаціях,

і нам слід поміркувати,

як принести цю ж користь хлопцям

молодшого віку.

Навіть коли вони вже підросли,

ми далі стикаємося з проблемою.

Погляньмо на університети.

60 відсотків дипломів бакалавра здобувають жінки,

а це серйозна зміна.

Навіть керівники університетів

переймаються думкою, що

ми наближаємося до 70 відсотків

жінок у вищій школі.

Адміністрація університету хвилюється через це,

бо дівчата не хочуть поступати туди, де нема хлопців.

І от на наших очах починають засновувати

чоловічі центри і чоловічі дослідження,

щоб придумати, як привабити чоловіків

до університету.

Викладачі скажуть вам,

"Ах, вони грають відеоігри,

цілісіньку ніч грають в азартні ігри в інтернеті,

грають у World of Warcraft,

і це впливає

на їх успішність".

Знаєте що?

Відеоігри - це не причина.

Відеоігри - це симптом.

Їм відбили охоту до навчання

задовго до цього.

Поговорімо про те, чому їм відбили охоту,

коли їм було від трьох до тринадцяти років.

На мою думку, існує три причини,

чому хлопці випали

зі шкільної культури.

Перша причина - абсолютна нетерпимість.

Я знаю одну вчительку в дитячому садочку.

Її син подарував їй усі свої іграшки.

Опісля вона мусила взяти кожну іграшку

і повитягувати всі оті пластмасові пістолетики.

Адже пластмасовим ножам, шаблям і сокирам,

та іншим подібним речам

не місце у дитячому садочку.

Яких дій ми боїмося від хлопця з тим пістолетом?

Ні, справді.

Його приклад підтверджує, що

на дитячому майданчику не можна бешкетувати.

Я не підтримую шибеників.

Я не пропоную дозволити

приносити пістолети і ножі у школу.

Але коли ми кажемо, що

"Орлиного скаута" - старшокласника,

чия закрита машина стоїть на стоянці,

а в ній лежить складаний ножик,

слід відсторонити від занять,

ми заходимо задалеко зі своєю абсолютною нетерпимістю.

Крім того, абсолютна нетерпимість втілюється у хлопчачих творах.

У більшості шкіл

заборонено писати про насилля.

Не можна писати про будь-що,

пов'язане з відеоіграми - ці теми заборонені.

Хлопець приходить зі школи зі словами,

"Я ненавиджу твори".

"Чому ти ненавидиш твори, сину? Що в них поганого?"

"Я мушу писати, що вона мені каже писати".

"Гаразд, що вона каже тобі писати?"

"Вірші. Я мушу писати вірші.

І про миттєвості з мого життя.

Я не хочу писати такі дурниці".

"Гаразд. Що ж ти хочеш писати? Про що ти хочеш писати?"

"Я хочу писати про відеоігри. Я хочу писати, як прокачати персонажа.

Я хочу писати про цей страшенно цікавий світ.

Я хочу писати про торнадо, яке вривається у наш дім,

вибиває всі вікна,

знищує всі меблі і вбиває усіх".

"Гаразд. Добре".

Ви розповідаєте це вчителю,

а він цілком серйозно питає вас,

"Може вашу дитину слід скерувати до психолога?"

І ви відповідаєте - ні, він всього лиш хлопець.

Всього лише хлоп'я.

Сьогодні про такі речі не прийнято

писати у класі.

Отож це перша причина:

політика абсолютної нетерпимості і її втілення.

Наступна причина, чому хлопчача культура не вписується у шкільну культуру:

вчителів-чоловіків менше, ніж жінок.

Будь-хто, старший п'ятнадцяти, не знає, що це значить,

бо за останні десять років

кількість вчителів молодших класів

знизилася вдвічі.

Від чотирнадцяти відсотків

до семи.

Це означає, що 93 відсотки вчителів,

які вчать наших хлопців у молодших класах,

це жінки.

Чому це проблема?

Жінки чудові. Безперечно.

Але рольові моделі чоловіків,

які кажуть, що бути розумним - добре,

це їх батьки, пастори,

ватажки молодших скаутів.

Водночас, шість годин на день, п'ять днів на тиждень

вони проводять у класі,

а у більшості класів

чоловіки не існують.

Тому вони кажуть, напевно, це справді не місце для хлопців.

Це місце для дівчат.

Мені це не дуже добре вдається,

то напевно я ліпше

піду пограю відеоігри, займусь спортом чи ще чимось,

бо тут мені певно не місце.

Чоловікам тут не місце, це доволі очевидно.

Це досить явний

перебіг подій.

Непримітною залишається

низька присутність чоловіків у культурі.

Учительська.

Йде мова

про Джої та Джонні, які побилися на дитячому майданчику.

"Що будемо робити з цими хлопцями?"

Відповідь на це питання залежить від тих, хто сидить на столом.

Чи сидять за столом чоловіки?

Чи сидять за столом матері, які виховали хлопців?

Побачите, що розмова змінює русло,

залежно від того, хто сидить за столом.

Третя причина, чому хлопці не вписуються у теперішню школу:

дитячий садок - це колишній другий клас, друзі.

Там не на жарт ущільнили шкільну програму.

Коли вам три роки, мусите вміти розбірливо написати своє ім'я,

інакше ми визнаємо це затримкою розвитку.

Перед тим, як піти у перший клас,

ви мусите вміти читати цілі абзаци тексту,

може з картинками, а може без,

з книжки на 25 чи 30 сторінок.

Інакше ми запишемо вас

у спеціальну програму читання Title 1.

Вчителі програми Title 1 скажуть,

що у тій програмі на одну дівчинку припадає чотири-п'ять хлопчиків

у молодших класах.

Чому це проблема?

Тому що хлопці отримують такий посил:

"увесь час слід робити те,

що каже вчитель".

Зарплата вчителя залежить від

закону "Жодної дитини позаду" і "Перегони до вершини",

а також від звітності, тестів

і усього решти.

Учителька мусить придумати,

як викласти цю всю програму хлопцям

і дівчатам.

Ущільнена програма не підходить

усім активним дітям.

І врешті-решт

вона каже, "Будь ласка, сядьте,

не шуміть, робіть, що сказано, дотримуйтеся правил,

керуйте своїм часом, зосередьтеся,

будьте дівчинкою".

Ось що вона їм каже.

Це підтекст її слів.

Отож, це страшенно серйозна проблема. Звідки вона взялася?

Це ми її створили.

(Сміх)

Ми хочемо, щоб наші немовлята читали, щойно їм виповниться шість місяців.

Ви бачили рекламу?

Ми хочемо жити біля озера Вобеґон,

де всі діти мають особливі здібності.

Але ці бажання мають нездоровий вплив на наших дітей.

Це виходить за рамки нормального розвитку,

і особливо шкодить хлопцям.

Що тепер робити?

Нам слід сприймати їх такими, як вони є.

Ми мусимо зануритись у хлопчачу культуру.

Ми повинні змінити стереотипне

сприйняття хлопців у молодшій школі.

Зокрема, ми можемо здійснити певні конкретні речі.

Ми можемо створити кращі ігри.

Більшість навчальних ігор на ринку

це всього лише навчальні картки.

Це знамениті вправи і практика.

Вони позбавлені глибини і яскравих історій,

які присутні у захоплюючих відеоіграх,

що справді цікавлять хлопців.

Отож, нам слід створити кращі ігри.

Мусимо поговорити з учителями і батьками,

членами шкільної ради і політиками.

Мусимо дати зрозуміти, що потребуємо більше чоловіків у школі.

Мусимо проаналізувати нашу політику абсолютної нетерпимості.

Чи вона потрібна?

Мусимо поміркувати,

як спростити шкільну програму, якщо це можливо,

і повернути хлопців у

комфортний для них простір.

Усі ці розмови потрібні.

Існують чудові приклади

таких шкіл.

Нещодавно газета Нью-Йорк Таймс писала про одну школу.

Дизайнер ігор з університету New School

розробив чудову школу відеоігор.

Але вона розрахована на кількох дітей,

а розширити її неможливо.

Ми повинні змінити культуру і ставлення

політиків, керівників шкіл і батьків

до прийнятних і неприйнятних речей

у сучасній школі.

Слід знайти більше коштів на розробку ігор.

Адже хороші ігри, справді хороші ігри, коштують чимало,

а бюджет World of Warcraft направду гігантський.

Та більшість навчальних ігор можуть лише мріяти про це.

З чого ми починали:

я і мої колеги - Майк Петнер і Шон Вошов -

почали досліджувати думку вчителів

і їх ставлення

до комп'ютерних ігор.

Виявилося, що

вони зневажливо відгукуються

про дітей у їх школі,

які грають комп'ютерні ігри.

Вони кажуть, "О так. Вони тільки про це й говорять.

Вони говорять про тих чоловічків із гри,

про свої нещасні досягення чи відзнаки,

чи що вони там отримують.

І вони без упину про це торочать".

На їх думку, ці слова цілком нормальні.

Але якби це була ваша культура,

як би ви почувалися?

Дуже неприємно, коли такі слова

стосуються вас.

Їх дратує усе,

що найменшим чином пов'язане з насиллям

через політику абсолютної нетерпимості.

Вони впевнені, що батьки та керівники не сприймуть нічого іншого.

Отож нам справді слід задуматися над ставленням вчителів

і знайти шлях змінити його,

щоб вчителі стали відкритішими до нового

і впустили хлопчачу культуру у свій клас.

Інакше нас чекає ситуація,

коли хлопці закінчуватимуть молодші класи зі словами,

"Мені здається, що це місце якраз для дівчат.

Воно не для мене.

Тому я буду грати ігри або займатися спортом".

Якщо ми змінимо цю ситуацію, якщо звернемо увагу на ці речі,

якщо зацікавимо хлопців у навчанні,

то вони закінчуватимуть молодші класи зі словами, "Я розумний".

Дякую.

(Оплески)