У Балтиморі живе пастор.

Його звати Майкл Філіпс,

він пастор церкви "Царство Життя",

і він часто говорить про проблеми,
які так нахабно і зверхньо входять

у наше життя, що, здається,
з ними нічого не вдієш.

Однією з них став
рівень убивств у Балтиморі.

З року в рік ситуація погіршувалася,

і ми ніяк не могли їй зарадити.

Проте Балтимор – це місто,

яке ніколи не здається.

Історія про "Балтимор
без пострілів" почалася,

коли Балтимор поглянув у вічі
злочинцям і сказав:

"Що б ви не робили, вам не вдасться
зламати нашу велич".

Отож, два роки потому
я сиджу на зустрічі "Маршу трьохсот".

На той час я була лідеркою того руху.

І цей хлопець, на ім’я Оґун,

він ніби хрещений батько
хіп-хопу в Балтиморі,

він підійшов до мене і сказав:

"Агов, у мене є ідея щодо припинення
стрілянини в Балтиморі,

і мені здається, я повинен з тобою
це обговорити".

А йому кажу: " Я саме та людина,
з якою тобі необхідно поговорити,

бо це те, що ми повинні зробити".

Ми безуспішно намагалися сконтактуватися.

Пройшло два роки, а ми жодного разу
не сіли й не поговорили по-справжньому.

Отож, зараз травень 2017 року.

Якось мій син Пол, якому 19, 
підвозить мене додому з роботи

і каже: "Мам, а ти знаєш, 
що рівень убивств у Балтиморі

високий, як ніколи?"

Я запитую: " Що ти маєш на увазі
під "високий, як ніколи"?

Як це можливо?

Тобто, а що ж люди, які кажуть,
що мають зв'язки з вулицями?

Чому вони не використають свої
зв'язки, щоб припинити стрілянину?"

Я далі нарікала на свою

безпорадність і бездіяльність інших.

Я прокинулася наступного ранку

і зрозуміла, що насправді я сердилася

не тому, що інші люди
нічого не роблять,

а тому, що я вже чула про це
кілька років тому, але так

нічого і не зробила.

Отож, я злилася на те,
що мала робити сама.

Тож я піднялася 
і роблю це.

"Якби було хоча б три дні,

коли всі у місті вірили б один одному,

ніхто б нікого не вбивав,

натомість, ми могли б славити життя.

Коли ж нам це зробити"?

Отож травень, я дивлюсь у календар,

я маю вільний час у перші вихідні серпня.

Чому б не зробити це 4-6 серпня?

Захоплена цією думкою,
я поїхала на роботу.

Але в дорозі мене почав
переповнювати страх.

Ну, і тут я починаю: " Не переймайся...

(Сміх)

Я нікому не буду про це говорити.

Ніхто ж не взнає мої думки,
якщо я нікому не скажу".

Але ця думка не відпускала мене,

тому що Бог іноді приймає образ людей,

і тому, що я почувалася розбитою,

а доля завжди кликала
відстоювати свою цілісність,

і озвучити цю ідею
було покликом мого життя.

А ще тому, що моє місто
почувалося розбитим,

але завжди прагнуло
постати у своїй цілісності.

Того ранку у моїх грудях
відлунював заклик інших сердець

про те, що люди по всьому місту
хотіли зробити щось чудове разом.

Заклик людей, які загинули в моєму місті,

доходив до мене

зсередини, через моє серце,

застрягав у горлі: " Агов,
наші жертви будуть даремними,

якщо ти промовчиш".

Крізь жах я їм казала:

"Але все одно когось
можуть убити в ці вихідні".

То був момент, коли
я була змушена визнати,

що можливо, якщо
ми будемо ширити це послання:

"Гей, ніхто нікого не вбиватиме,
ми будемо славити життя!",

то, можливо, хтось, задумуючи вбивство,

зупиниться і порине у свій дух.

Я зрозуміла, що це був час нашого міста,

щоб усім разом поринути у свій дух.

Отже, беру я телефон,
телефоную Оґуну й кажу:

"Привіт! Ти казав, що хочеш зупинити
стрілянину в місті?

Я готова. Ти як?".

А він: "Знаєш, коли я чую
про війну в Ізраїлі,

я думаю, що це погано
і що це треба зупинити,

але коли я чую
про "припинення стрілянини",

я зупиняюся і задумуюся,
що ж відбувається".

І він хотів, щоб інші так само "здалеку"
думали про Балтимор,

але щоб самі городяни
подивилися "зблизька" на те,

що з нами коїться.

Ми думали, як зробити так,
щоб це не йшло від однієї людини.

Не людина чи організація
повинна закликати до миру.

А ціле місто має прагнути цього
і зробити це разом.

Вперше ми зустрілися у травні.

Прийшло близько 12 чи 15 людей,

і там ми назвали це рух
"Балтимор без пострілів",

тому що відомо, що означають слова
"не стріляйте".

Просто не вбивайте нікого.

Так з’явилося "Прагнення миру".

Бо ми не лише проти насилля.

Ми за мирне існування.

Про що ви думаєте?

Скільки дрібниць ви замовчали?

Як ви реагуєте в конфліктних ситуаціях?

Я зібрала п'ятеро людей, яким довіряла.

Ми стали організаційним загоном.

Давайте швидко їх привітаємо.

На рахунок "три"
всі кричимо "загін".

Один, два, три: Загін!
(Зал): Загін!

А ще у Шелерс день народження.
Вітаю!

(Зал): Вітаємо!

Ми зробили прес-реліз,

а ЗМІ сказали, що цього
замало для розповіді,

і що зв’яжуться з нами 7 серпня,
щоб перевірити наші успіхи.

"Справді? Ну добре", – відповіли ми.

Балтимор взявся до справи.

Люди слали гроші на PayPal

на листівки й оголошення.

Самі приходили й забирали їх,

а потім клеїли по місту

і розмовляли одні з одними.

Якої допомоги ви потребуєте?
Які у вас проблеми?

Через що ви пройшли?

Ми розуміли причини насилля в країні.

Люди, які не думали, що це спрацює,
все одно закінчували розмову

словами "не зупиняйтеся.
Хтось має щось із цим зробити".

Молодь, яка розповідала нам про те,

чим вони займаються на вулиці,

просила оголошення, щоб повісити на стіну,

щоб бачити його перед сном.

Бандити телефонували і казали:

"У нас сьогодні буде тихо,

бо ми приймаємо "Прагнення миру".

І вони тримали слово.

Люди казали, що це не спрацює,

бо хтось когось уб’є на заході чи сході.

Ми казали, що важливо не це,
а прагнення людей:

"Невже не можна навести
лад у кількох кварталах?"

А вони відповідали: "Не перекручуйте.

Тут буде спокійно". 
І вони тримали слово.

(Оплески)

Чотири пісні, я знаю,

що здається, ніби я тримаю 5 пальців,

але в мене їх лише 4.

4 пісні про "Балтимор без пострілів",

одна з яких найбільш показова,

коли кілька співаків зібралися
і написали пісню.

Цю пісню номінували на премію "Греммі".
Авжеж?

Те, що відбувалося,

йшло з найпрекрасніших куточків
потрісканих будинків

до понурих кутів політичних офісів.

Усі --

(Сміх)

говорили, що Балтимор разом. Так?

А потім прийшли вихідні:

події по всьому місту, люди, які кричали:
"Вітаємо з Днем без пострілів!"

Понад 200 людям погасили судимість
і вони отримали роботу.

Інші, завдяки цим подіям
у нашому місті, записалися на програму

реабілітації від наркотичної залежності.

Люди казали, що в Балтиморі
по-іншому дихається.

Матерям не телефонували з лікарень.

Не було чути пострілів.

А в суботу Трей пішов на співбесіду

і був цьому дуже радий.

В день, який пройшов без убивств,

ми співали Кендріка Ламара:
"У нас все буде добре".

А біля 5-ої ранку в суботу

ми отримали звістку про вбивство.

Ми не знали імені, та
виявилося, що то був Трей.

Ми поквапилися на вулицю Сарджент,

ми стали в коло і взялися за руки,

ми подивилися на тротуар і сказали:

"Це священна земля, бо ми її такою зробили,

бо кожен шматок землі міста, 
де люди померли від насилля,

повинен бути священним".

Не тому, 
щоб підтримати Трея і його відхід,

чи побажати любові його родині.

А тому, що ми справді задумалися,
що людина відчуває,

після того, як когось уб’є.

Чому не наповнити це любов'ю?

Бо, якщо ми цього не зробимо,
ми не проженемо цю біду.

Пізніше, того дня, був ще один дзвінок.

Вбили Данте.

В кінці того дня ми були шоковані.

Ми були шоковані реальністю,

тому що ми разом розкрили наші серця

і змінили атмосферу в місті,

а зараз, наші серця разом розбилися.

Ми мали визнати,
що в минулі вихідні,

коли ми втратили
шістьох людей через насилля,

ми почували себе по-іншому,
ніж коли втратили цих двох.

Усе тому, що нам не було байдуже.

Цього разу ми всі сподівалися,

що ніхто не загине.

Отож, ми пообіцяли собі,

що більше не будемо байдужі,
коли гинуть люди.

Ці два життя надихатимуть нас
рости й рухатися вперед.

В процесі розвитку проекту
"Балтимор без пострілів 365",

бо є робота, яку потрібно
виконувати весь рік,

також буде інша акція проти
стрілянини наступного тижня,

з 3 по 5 листопада. 
Занотуйте у календар.

(Оплески)

І ми очікуємо такої ж реакції.

Це було в світових новинах

в Австралії, Норвегії та Китаї.

Усі захотіли зробити те саме в себе.

Та ви усі можете зробити це. Авжеж?

По мірі нашого руху вперед,
нам вже не потрібно питати:

"А що ми можемо зробити"?

Ми вже відчули силу
колективної свідомості.

Ви не зрозуміли Балтимор.

Ви думали, що Балтимор
це лише "кокс".

Коли ми втратили Фреді Ґрея,

усі побачили, як Балтимор піднявся,

а люди навколо не зрозуміли цього.

Вони не зрозуміли, що Балтимор
має силу, щоб піднятися,

і ми будемо робити це далі.

(Оплески)

Отож, ми йдемо далі,
ми бачимо, Америко,

як твої методи проти насилля

намагаються зігнути нас додолу.

Ми піднімаємося і стоїмо по всій країні
з містами, такими як ми,

які не з власної волі опинилися

в умовах бандитизму,

а потім були названі дикунами
за такий спосіб життя.

Ми стоїмо разом з ними.

Ми нагадуємо, що ми приклад того,
що можна зробити, якщо сказати:

"Ні! Я не зобов’язаний приймати умови,

які ви намагаєтеся мені нав’язати.

Я буду вирішувати, яким буде мій образ.

І наступного разу,

коли у вас буде проблема,

ви можете сказати: "Будь, як Балтимор,

глянь їй у вічі,

розкажи про неї".

Але вам не вдасться вкрасти мою велич.

Будь ласка, вірте в це.

Дякую.

(Оплески)