Немає нічого гіршого,
ніж прохати про допомогу, чи не так?
Цей пункт не можна знайти
в списках на кшталт
"10 речей, котрих бояться люди",
наприклад, публічних виступів
і смерті,
але я впевнена, що він повинен там бути.
Боятися зізнаватися в тому,
що вам потрібна допомога, дуже нерозумно,
до кого б ви за нею не звертались,
до коханої людини, друга, колеги
або навіть до незнайомця.
Але, незважаючи на це,
прохаючи про допомогу ми завжди
відчуваємо себе
трохи ніяково і соромимось.
Ось чому більшість з нас намагаються
уникати прохань про допомогу,
настільки, наскільки це можливо.
Мій батько належав до того виду батьків,
котрі, присягаюсь, радше проїдуть
через болото, повне алігаторів,
ніж прохатимуть когось допомогти
і витягнути їх назад на дорогу.
Одного разу, коли я була дитиною,
ми з сім'єю вирушили на відпочинок.
Ми їхали від нашого будинку
в Південному Джерсі
до Колоніального Вільямсбургу.
Я пам'ятаю, що ми сильно заблукали.
Ми з матір'ю благали його
з'їхати на узбіччя і запитати когось,
як повернутися на шосе,
але він категорично відмовлявся
і запевняв нас, що ми не заблукали,
просто йому завжди було цікаво дізнатись,
що тут в околиці.
(Сміх)
Якщо ми збираємося прохати про допомогу —
а ми вимушені,
всі ми робимо це майже щодня —
єдиний спосіб
не відчувати при цьому дискомфорту —
це навчитись робити це добре,
так, щоб підвищити шанси того,
що людина, котру ви прохаєте,
дійсно скаже «так».
І не просто скаже «так»,
але й допоможе вам
із задоволенням,
і збереже мотивацію
допомагати вам у майбутньому.
Ми з колегами провели дослідження,
яке пояснює, чому іноді
люди кажуть «так»
у відповідь на наші прохання,
а інколи кажуть «ні».
І ось перше, що я хочу вам сказати:
якщо вам потрібна допомога —
вам доведеться її попросити.
Гучно і вголос.
Добре?
Всі ми в деякій мірі страждаємо тим,
що психологи називають
«ілюзією прозорості».
Це помилкова віра в те,
що наші думки, почуття і потреби
очевидні для інших людей.
Це не так, але ми віримо в це.
Ми просто чекаємо, що хто-небудь
зверне увагу на наші проблеми
і запропонує допомогу.
Це вкрай погана установка.
Насправді, дуже важко зрозуміти,
що вам потрібно,
навіть близькі люди
мають докладати зусиль, щоб зрозуміти,
як вони можуть підтримати нас.
Мій партнер був вимушений виробити звичку
декілька разів на день запитувати мене:
«Все гаразд? Тобі щось потрібно?»,
тому що мені важко дати зрозуміти іншим,
що мені потрібна допомога.
Він більш терплячий,
ніж я на те заслуговую,
і, коли справа стосується допомоги,
проактивний настільки,
що чекати подібного від інших людей
навіть не випадає.
Якщо вам потрібна допомога,
вам доведеться її попросити.
І, до речі, навіть якщо інші бачать,
що вам потрібна допомога,
звідки їм знати,
що ви захочете її прийняти?
Ви коли–небудь намагались
допомогти комусь,
хто насправді не хоче,
щоб йому допомагали?
Люди починають поводитися бридко,
чи не так?
Днями... Це правдива історія...
моя дочка–підліток одягалась перед школою
і я вирішила, не питаючи,
допомогти їй з цим.
(Сміх)
Я подумала, що їй пасують яскраві кольори.
Вона ж схильна обирати
темні та нейтральні відтінки.
І я сказала, намагаючись допомогти,
що їй, можливо, варто
піднятися нагору
і спробувати підібрати щось менш похмуре.
(Сміх)
Якби погляди могли вбивати,
мене б зараз тут не було.
Ми не можемо осуджувати інших людей за те,
що вони пропонують нам допомогу самі,
оскільки ми не знаємо,
коли вона бажана.
Дослідження показує,
що 90% допомоги, котру колеги
надають одне одному на робочому місці,
надається у відповідь на явні
прохання про допомогу.
Так що вам доведеться вимовити
«Мені потрібна твоя допомога». Вірно?
Немає способу уникнути цього.
Щоб робити це добре,
так, щоб люди дійсно допомагали вам,
коли ви про це просите,
корисно пам'ятати про деякі моменти.
Перше: коли ви прохаєте про допомогу,
будьте максимально конкретні щодо того,
яка допомога вам потрібна і чому.
Туманне прохання
мало чим допоможе людині,
котра хоче вам допомогти, чи не так?
Люди не знають, чого ви від них хочете.
І, що не менш важливо,
люди не знають, наскільки ефективною
може бути їх допомога.
Ніхто не хоче допомогти погано.
Як і я, ви, ймовірно,
отримуєте на LinkedIn запити
від цілковито незнайомих людей,
які хочуть щось на кшталт
«зібратися за філіжанкою кави
і побалакати»
чи «дізнатися вашу думку».
Я завжди ігнорую ці запити.
І не те, щоб я була грубою людиною.
Просто я не розумію,
чого вони від мене хочуть,
чим конкретно я можу їм допомогти,
тому мені це й не цікаво.
І нікому не буде.
Я б зацікавилась значно більше,
якщо б вони сказали,
чого саме від мене хочуть,
тому що я впевнена —
в них на думці щось конкретне.
Скажіть відверто:
«Я сподіваюсь обговорити можливість
роботи у вашій компанії»
або «Я б хотів запропонувати
спільний дослідницький проект
в цікавій вам галузі»,
або «Мені потрібна ваша порада щодо
вступу до медичної школи».
З останніми я не зможу вам допомогти,
тому що я не лікар,
але я можу спрямувати вас до того,
хто зможе допомогти.
Добре, друга порада.
Це дуже важливо:
уникайте вибачень, довгих передмов
і не пропонуйте хабарів.
Це справді дуже важливо.
Це звучить знайомо, чи не так?
(Прочищає горло)
«З великим жалем
вимушений прохати вас...»,
«Мені неприємно докучати вам цим...»,
«Якби я міг хоч якось обійтися
без вашої допомоги, я б так і зробив».
(Сміх)
Інколи люди настільки жадають довести,
що вони прохають про допомогу
не через слабкість чи жадність,
що повністю забувають, як неприємно
вони змушують вас себе відчувати.
І, до речі, як ви вважаєте,
чи приємно мені буде допомагати вам,
якщо ви незадоволені тим, що вимушені
просити мене про допомогу?
І хоча це цілком нормально —
платити незнайомцям за те,
що вони щось для вас роблять,
коли йдеться про те,
щоб заохотити друзів та колег,
варто проявляти велику обережність.
Якщо ви перебуваєте з кимось у відносинах,
взаємодопомога — природня частина
цих відносин.
Так ми демонструємо одне одному турботу.
Якщо у справу втручаються гроші
чи інші способи заохочення,
складається враження,
що відносини зіпсувалися,
перетворилися на угоду.
Люди сприймають це як дистанціювання,
і в результаті, що кумедно,
з меншим бажанням вам допомагають.
Отже, зробити спонтанний подарунок,
щоб показати свою вдячність після того,
як хтось надасть вам допомогу —
це цілком нормально.
Запропонувати найкращому другові гроші
за те, що він допоміг вам з переїздом —
ні.
Гаразд, третє правило,
і я наполягаю на його важливості:
будь ласка, не прохайте про допомогу
у листі чи текстовому повідомленні.
Серйозно, не слід цього робити.
Листи та текстові повідомлення
не особисті.
Я розумію, інколи інших варіантів немає,
але у більшості випадків
ми надаємо перевагу прохати у листі,
тому що нам простіше це зробити,
так ми відчуваємо менше ніяковості.
Але знаєте, що ще можна зробити в листі
з меншою ніяковістю?
Сказати вам «ні».
Є дослідження,
що підтверджують цю точку зору.
На прохання, висловлені особисто,
згоджуються у 30 разів частіше,
ніж на прохання, висловлені у листі.
Тож, якщо для вас дуже важливо
отримати від когось допомогу,
попросіть про неї,
зустрівшись особисто,
або використайте свій телефон як телефон —
(Сміх)
зателефонуйте і попросіть про допомогу.
Добре.
Останнє правило,
воно дійсно дуже важливе,
і його найчастіше проґавлюють,
коли прохають про допомогу:
після того, як людина
погодилась вам допомогти,
продовжуйте підтримувати з нею зв'язок.
Є поширена помилка,
що надавати допомогу
приємно само по собі.
Це неправда.
Коли допомагаєш, приємно знати,
що твоя допомога була доречна,
що вона вплинула на щось,
була ефективною.
Якщо я гадки не маю,
чим моя допомога стала для вас,
що я повинна відчувати з цього приводу?
Я багато років була
професором в університеті,
я написала багато листів
з рекомендаціями людям,
котрі влаштовувались на роботу
чи вступали до аспірантури.
І я гадки не маю про те, що сталося
з 95% із них.
Що я повинна думати про витрачені
на все це час та зусилля,
якщо я гадки не маю, чи допомогла я вам,
чи допомогло це вам отримати те,
чого ви хотіли.
Відчуття власної ефективності —
ось що робить деякі
прохання про допомогу переконливими,
завдяки ним ти можеш
дуже яскраво уявити
той ефект, який надасть твоя допомога.
Наприклад, розглянемо проект DonorsChoose.
Ви заходите в інтернет
і обираєте певного вчителя,
чию класну кімнату
ви допоможете довести до ладу,
купуючи ті конкретні речі,
які вони просять,
на кшталт мікроскопів, ноутбуків
чи ергономічних стільців.
Такий підхід дозволяє мені
з легкістю уявити,
на що будуть витрачені мої гроші.
Відчуття ефективності виникає повільно,
у ту хвилину, коли я роблю свій вклад.
Але знаєте, що ще вони роблять?
Вони підтримують зв'язок.
Донори отримують листи
від дітей з цих класів.
Вони отримують фотографії.
Їм дають зрозуміти, що завдяки їм
щось змінилось.
Ми всі маємо робити це у нашому
повсякденному житті,
особливо якщо ми хочемо,
щоб люди продовжували допомагати нам
ще довгий час.
Знайдіть час розповісти колегам,
що завдяки їх допомозі
ви уклали велику угоду,
чи змогли взяти те інтерв'ю,
на яке розраховували.
Знайдіть час розповісти партнеру,
що завдяки його підтримці
ви змогли подолати труднощі.
Знайдіть час сказати людині,
яка доглядала ваших котів,
що ви неймовірно щасливі,
що цього разу вони нічого
не зруйнували за час вашої відсутності,
і що вона відмінно попрацювала.
І останнє:
я знаю... повірте мені, я знаю,
що просити про допомогу важко.
Всі ми трохи цього боїмося.
Це змушує нас
відчувати себе вразливими.
Але такі реалії
сучасного життя та роботи —
ніхто не робить це самотужки.
Ніхто не хоче досягти успіху у вакуумі.
Частіше, ніж будь-коли, ми вимушені
розраховувати на інших людей,
на їх підтримку та співпрацю,
щоб досягти успіху.
Тому, якщо вам потрібна допомога —
попросіть про це вголос.
І робіть це в тому вигляді,
який підвищить ваші шанси
почути у відповідь «так»
і надасть іншій людині можливість
порадіти тому, що вона вам допомогла,
тому що ви обоє цього заслуговуєте.
Дякую.
(Оплески)