Добре, підніміть руки ті:

хто розфренджував когось у Facebook,

бо той сказав щось образливе 
про політику або релігію,

про догляд за дітьми чи харчування?

(Сміх)

І хто з вас знає принаймні 
одну людину, яку ви уникаєте

лише тому, що не хочете з нею розмовляти?

(Сміх)

Знаєте, колись, аби провадити вічливу розмову

нам треба було лише слідувати пораді 
Генрі Гіґґінса з книжки “Моя прекрасна Леді”:

Розмовляйте про погоду та здоров’я.

Але у наш час, з його кліматичними змінами 
та рухом проти вакцинації, всі ці теми…

(Сміх)

також вже небезпечні.

Тож світ, у якому ми живемо,

світ, у якому кожна бесіда може

потенційно перерости у суперечку,

де політики не вміють розмовляти 
один з одним,

коли знаходяться люди, ладні навіть
через

найменшу дрібничку сперечатися 
за чи проти, це не є нормальним явищем.

Дослідницький центр П’ю провів дослідження
серед 10 тисяч дорослих

американців, і виявив, що ми наразі
найбільш розділені,

більш роз’єднані,

ніж коли-небудь за всю нашу історію.

Ми менш схильні до компромісів,

що означає, що ми не слухаємо одне одного.

Ми приймаємо рішення щодо того,
де нам жити,

з ким одружуватися і навіть з ким дружити

на основі вже існуючих переконань.

І це знову підтверджує те, що ми 
не слухаємо одне одного.

Будь-яка розмова потребує балансу між 
говорінням та слуханням,

балансу, який ми десь втратили.

Частково це відбулося 
завдяки технологіям.

Це смартфони, які ви або тримаєте в руці,

або достатньо близько при собі, 
аби швидко їх взяти до рук.

Згідно з дослідженням П’ю,
приблизно третина американських підлітків

відправляє більше сотні 
текстових повідомлень на день.

І більшість з них надають перевагу 
текстовим повідомленням

перед приватною бесідою.

У книжці “Атлантика” є чудовий уривок.

Його написав вчитель вищої школи
Пол Барнвелл.

Він дав дітям проект з розвитку
розмовної мови.

Він хотів навчити їх розмовляти на задану
тему не використовуючи нотатки.

І він сказав: “Я усвідомив..”

(Сміх)

“Я усвідомив, що навичка спілкуватися -

чи не єдина, яку ми прогледіли
і не змогли навчити.

Кожного дня діти витрачають години на винайдення нових ідей і комунікують одне з одним через екрани,

але їм рідко випадає нагода

попрактикувати навички 
міжособистісного спілкування.

Це питання може видатися смішним, але ми 
маємо себе запитати:

Чи є у 21му сторіччі важливіша 
навичка,

аніж здібність підтримувати зв’язну 
та довірливу бесіду?

Я заробляю гроші, розмовляючи з людьми:

лауреатами Нобелівської премії, 
водіями вантажівок,

мільярдерами, викладачами дитячих садочків,

головами держав та сантехніками.

Я розмовляю з людьми, які мені подобаються.
Я розмовляю з людьми, які мені не подобаються.

Я розмовляю з людьми, з якими 
я зовсім не погоджуюся.

Але у мене з ними все одно 
виходить чудовий діалог.

Тому я хочу витратити наступні 10 хвилин,
аби навчити вас, як розмовляти

і як слухати.

Багато з вас вже чули поради такого штибу:

дивіться людям прямо в очі,

продумуйте теми для обговорення 
заздалегідь,

дивіться, кивайте та посміхайтеся, щоби
показати, що ви уважно слухаєте,

повторюйте те, що ви щойно почули, 
або підсумовуйте сказане.

Я хочу, аби все те забули,

бо то нісенітниці.

(Сміх)

Немає причини вчитися, як показати, 
що ви уважно слухаєте,

якщо ви дійсно уважно слухаєте.

(Сміх)

(Оплески)

Я дійсно використовую саме ці навички
в професійній діяльності, коли беру

інтерв’ю та в звичайному житті.

Тож я навчу вас, як ставити запитання,

і це допоможе вам навчитися вести
кращі бесіди.

Навчить розмовляти,

не марнуючи час, не знуджуючись,

і, не дай Боже, не ображаючи нікого.

Кожен з нас мав досвід чудових розмов.

У нас вони колись були, і
ми знаємо, на що це схоже.

Бесіди, після яких відчуваєш себе
наповненим та натхненним,

або коли відчуваєш, що відбувся
справжній зв’язок,

або що тебе повністю зрозуміли.

І немає причини,

щоб більшість наших взаємодій
не могли б бути такими.

Тож у мене є 10 основних правил.
І я хочу роказати вам про них усіх,

але, якщо чесно, в разі якщо ви
опануєте лише одне з них,

ви вже насолоджуватиметесь 
кращими бесідами.

Перше: Не перемикайтеся між задачами.

І я не маю на увазі, лише
відкласти телефон

або планшет чи ключі від машини,
чи що ще ви можете тримати в руці.

Я маю на увазі - будьте присутні.

Саме в цей момент.

Не думайте про суперечку,
що відбулася з вашим начальником.

Не думайте, що готуватимете на вечерю.

Якщо хочете припинити розмову,

припиніть її.

Але не будьте лише наполовину присутніми.

Друге: Не проповідуйте.

Якщо хочете висловити свою думку

без можливості отримати реакцію чи 
дискусію чи незгоду,

напишіть блог.

(Сміх)

Ось дійсна причина, чому я не запрошую
великих знавців на своє шоу:

Вони нудні.

Якщо вони притримуються консервативної
позиції, то вони ненавидітимуть Обаму та аборти.

Якщо вони ліберали, то ненавидітимуть

великі банки, нафтові корпорації 
та Діка Чейні.

Абсолютно передбачувані.

А ви не хочете бути такими.

Вступаючи в розмову, ви маєте
усвідомити, що вам є про що дізнатись.

Відомий терапевт Скотт Пек сказав,

що справжнє слухання потребує повного
відкидання себе.

Іноді це означає знехтувати
власними поглядами.

Він сказав, що відчувши це прийняття,

людина, що говорить, ставатиме
менш і менш вразливою

і більш ймовірно, що вона відкриє
свою внутрішню суть,

свої думки тому, хто слухає.

Знову ж таки, припустіть, що вам є 
чого навчитися.

Білл Най: "Кожний, кого б ви не зустріли,
знає щось, чого ви не знаєте".

Інакше кажучи:

Кожний в чомусь експерт.

Третє: Ставте питання, що потребують
розгорнутих відповідей.

Цього можна повчитися у журналістів.

Починайте питання такими словами: хто,
що, коли, де, чому або як.

Якщо ви поставили загальне питання, ви
отримаєте просту і коротку відповідь.

Якщо ви запитаєте "Ти злякався?"

відповідь буде стосуватися найсильнішого
слова в реченні,

тобто "злякався", 
і відповідь буде "Так" чи "Ні".

"Ти був злий?" "Так, я був злий".

Дозвольте їм це описати. 
Саме вони знають, як це.

Спробуйте запитати:
"Як це було?"

"Що ти відчував?"

Бо вони, можливо, зупиняться на хвильку
і замисляться,

і тоді ви отримаєте набагато цікавішу 
відповідь.

Чотири: Пливіть за течією.

Це означає, що у вас з’являтимуться думки,

а ви маєте їх відпускати.

Ми часто чуємо інтерв’ю,

в яких гість розмовляє вже декілька хвилин,

а тоді ведучий знову вступає в розмову
і ставить запитання,

яке, здається, прийшло нізвідки, або 
відповідь на нього вже прозвучала.

Це означає, що ведучий ймовірно
припинив слухати декілька хвилин тому,

бо йому на думку спало це дуже 
розумне питання,

і він мусив неодмінно його висловити.

Ми часто робимо так само.

Сидимо, розмовляємо із кимось,

а тоді раптом згадуємо, що побачили
Г’ю Джекмена в кав’ярні.

(Сміх)

І ми вже не слухаємо.

Ми вичікуємо на момент, коли можна 
вставити нашу історію

про Г’ю Джекмена та каву.

Історії та ідеї
приходять та йдуть.

Їх треба навчитися відпускати.

П’яте: Якщо ви не знаєте, скажіть про це.

Люди на радіо, особливо на NPR,

усвідомлюють, що їх будуть записувати,

тож вони ретельніше добирають слова,
що підтверджують їх фаховість

та експертну думку з певного питання.

Робіть так. Дійте обережно.

Розмова не має бути негідною.

Шосте: Не ототожнюйте свій досвід з чужим.

Якщо хтось каже про втрату члена родини,

не розказуйте про те, як ви втратили когось
зі своєї родини.

Якщо вони розповідають про проблеми
на роботі,

не говоріть їм про те, як ви ненавидите
свою.

Це не одне й те саме.
Ніколи не те саме.

Життєвий досвід - індивідуальний.

І, що найголовінше, це не про вас.

Ви не маєте забирати цей момент,
аби довести наскільки чудові ви є,

або як сильно ви страждали.

Одного разу хтось запитав Стівена 
Гокінґа, яке у нього IQ, і той відповів:

"Не маю жодної уяви. Люди, які вихваляються
своїм IQ - невдахи".

(Сміх)

Розмова - це не можливість 
прорекламувати себе.

[Розмова у 21му сторіччі]

[Як справи? Ти вже читав мій блог?]

Сьоме:

Не повторюйтесь.

Це принизливо і надзвичайно нудно,

але ми схильні робити це постійно.

Особливо під час робочих бесід або
у розмовах з дітьми.

Ми хочемо донести свою думку

і повторюємо її раз у раз.

Не робіть цього.

Восьме: Не перевантажуйте повідомлення.

Відверто кажучи, люди не переймаються

датами, іменами,

цифрами та іншими деталями,

які ви так намагаєтесь утримати
в голові.

Їм все одно.
Їм цікаві ви.

Цікаво, які ви,

що у вас є спільного.

Тож забудьте про деталі. Оминіть їх.

Дев’яте:

Це не останнє, але найважливіше.

Слухайте.

Я не можу сказати, скільки дійсно
визначних людей вже казали,

що слухання - чи не найважливіша навичка,

яку варто розвивати.

Будда казав, а я перефразую,

"Якщо у вас відкритий рот, 
ви не слухаєте".

І Кальвін Кулідж казав: "Я ніколи не мав неприємностей 
через те, чого я не сказав".

(Сміх)

Чому ми не слухаємо одне одного?

По-перше, людям подобається говорити.

Коли я розмовляю, 
я контролюю ситуацію.

Я не маю слухати,
мені не цікаво.

Я - центр уваги.

В такий спосіб я можу підкріпити
свою самовпевненість.

Але є ще одна причина:

Ми відволікаємось.

В середньому людина промовляє
225 слів на хвилину,

але сприймати може до 
500 слів на хвилину.

Тож наш розум доповнює 
нестачу у 275 слів.

Я знаю, скільки зусиль та енергії
необхідно,

щоб уважно слухати когось,

але якщо ви того не робите, 
ви не берете участі в розмові.

Ви - лише дві людини, що вигукують ледь
пов’язані між собою

речення в одному й тому самому
місці.

(Сміх)

Ми маємо слухати одне одного.

У Стівена Кові є прекрасний вислів.

Він сказав: "Більшість людей слухає не з
метою почути.

А щоб відповісти".

І останнє правило, десяте: 
Будьте лаконічними.

[Приємна бесіда як міні-спідниця; достатньо 
коротка, щоб втримати зацікавленість,

і достатньо довга, щоб покрити всю тему.
Моя сестра ]

(Сміх)

(Оплески)

Все вищесказане можна підсумувати
однією фразою:

Будьте зацікавлені в інших людях.

Знаєте, я зростала з відомим дідусем,

і в нашій родині був ритуал.

Люди приходили поговорити з моїми
дідусем та бабусею,

а коли вони йшли, мама приходила до нас

і казала: "Ви знаєте, хто то був?"

Вона була віце-міс в конкурсі
Міс Америка.

Він був мером Сакраменто.

Вона виграла Пулітцерівську премію.
Він - танцюрист російського балету.

І я виросла з думкою, що

кожен має якісь надзвичайні
приховані здібності.

Чесно кажучи, я думаю саме це
робить з мене гарну ведучу.

Я мовчу так довго,
як це можливо,

я завжди відкрита

і готова дивуватися,

і ніколи не розчаровуюся.

Спробуйте й ви.

Поговоріть з людьми,

послухайте їх,

і найголовніше, будьте готові
здивуватися.

Дякую.

(Оплески)