[Бушвік, Бруклін]

У фотографії вся фішка в керуванні
крихітними коливаннями світла.

[Нью-Йорк під об'єктивом]

Кілька років тому

я попросила подругу дещо пошукати
у моїй фотолабораторії,

повідкривати деякі коробки.

В одній з них був непроявлений папір.

Вона каже,

"Тут нічого нема, тільки ці персикові 
фотошпалери".

[Мерая Робертсон, митець]

І я одразу, "Ніякі це не шпалери!",

наче всі клавіші на піаніно
вдарили водночас: "Ніііі!"

[Хімічні реакції Мераї Робертсон]

[4 роки тому]

Я почала бавитись із зіпсутим папером.

Він або піде у сміття,

або я щось з ним помудрую.

У кінці робочого дня

я просто виливала на нього залишки
хімічних розчинів.

Краї принтів завжди виходять 
трішки замурзані від реактивів,

коли працюєш у темній кімнаті.

Звично це вважається недоліком,

такі частини відрізають.

Я люблю давати нове життя
знехтуваним речам,

шукати щось в глибині розрухи.

[МЕТЬЮ ДІПЛ] Ти зі мною зараз
через маску розмовляєш?

[РОБЕРТСОН] Ага!

[ДІПЛ] Ясно.

Я їй щойно дзвонив,

вона поки що не може говорити,

[48 годин до відкриття]

але вона закінчить о пів на четверту.

Сьогодні все відбувається з затримкою,

повільніше, ніж зазвичай.

[Метью Діпл, галерист]

[РОБЕРТСОН] Коли ти молодий,
тебе ніщо не відволікає

від того, щоб дороблювати все
до останньої хвилини.

Мозок просто не зупиняється.

Шматки раніше беззв'язних ідей

раптово об'єднуються у ясну картину.

Їх можна описати

як описують фотографію чи малюнок,

але я не вкладаю у процес
бажання справити враження,

не силкуюсь щось підправляти.

Усе це просто ряд хімічних реакцій
на листі паперу.

Я попирскала мокрий папір,

спрей потрапив на краплі,

і вони розпливлися.

Проявник, умовно кажучи, темний,

а фіксатор світлий.

Коли використовуєш 
лише один з них, то знаєш,

яким буде результат.

Та коли вони контактують з водою
і при цьому кожен має різні властивості,

тоді починаються сюрпризи.

Я можу спробувати нахитрувати,

але хімічні елементи
не підваладні моїй команді.

Неочікувано папір забарвлюється
у червоно-пурпуровий колір,

або в зеленуватий через те,
що проявник був холодний;

коли фіксатор і проявник змішуються,

проступають жовтий і помаранчевий.

Де-не-де відбуваються 
геть незрозумілі реакції,

що потім створюють якийсь 
лавандо-хіппі-райдужно-єдинороговий колір.

Це невловиме таїнство.

Я починаю з певного задуму,

але найкращі роботи ті, 
які виходять за його межі.

Десь у 75% часу я навіть не розумію, 
що відбувається,

та коли я промиваю вже готові зображення,
я думаю, "Це дивовижно!"

"Хто це таке гарне зробив?" [CМІХ]

[ДІПЛ] Вона створює, так би мовити,

продуманий, контрольований хаос,

а потім дивиться, що з цього виходить,

чи гарний результат, вдалий чи невдалий.

Гадаю, вона добре розуміє,

що не все буде мати успіх.

[РОБЕРТСОН] Ні!

Все в порядку.

Ні, воно...

Не торкайтеся, будь ласка!

Воно...не...

Ні, ні, все добре.

Я не знаю, як пояснити що робити.

[галерея American Contemporary]

[вулиця Бауері, Манхеттен]

[ЛІСА] Ще щось?

[РОБЕРТСОН] У мене тут дерев'яні планки
склеєні стрічкою докупи.

Зовсім по-іншому...

[ЖІНКА] Ось Метью Діпл.

[ДІПЛ] Приємно познайомитись!

Вона використовує рамки 
як елемент експонату.

[РОБЕРТСОН] Я дуже хотіла працювати

з металізованим папером.

Але поки мої руки до того дійшли,

їх перестали виробляти листами,

лише у сувоях.

І мені не було як різати їх 
на менші шматки,

40 на 50 сантиметрів,

в темноті.

Вони виходили якісь...

недолугі.

Я далеко не відразу докумекала,

що можу робити їх будь-якого розміру.

Краї принтів завжди особливі.

Мені здаєтсья, у своїх роботах

можна виразити таку частину
власної особистості,

про існування якої навіть 
не підозрював свідомо раніше.

Може це краща версія тебе.

Я чула такі відгуки,

"Ці роботи дають відчуття свободи, 
радості, такі позитивні й оптимістичні".

І я така, "Серйозно?!".

"А у мене ж такий нервовий характер..." 
[СМІХ]

"По життю взагалі".

Я в такому подиві,

"Це чудово, що у них 
можна побачити щось таке".

Я все надумувалася зробити 
одне довге полотно,

і нарешті це здійснилось.

І я кажу, "Беріть усю коробку,

лишіть як є, не ріжте".

Його вже й так на фабриці порізали.

Це один довжелезний прямокутник.

Щоправда, технічно важкувато

обробити його весь вручну.

Експонування не складне,

але коли у хід іде хімія,

оце справжня морока.

Треба поратись, доки усе не закінчиш.

На довгі полотна із зображеннями

на цій стадії йде годин із 15.

А наступного дня я лише сплю і плачу.

Просто... [CМІХ]

Я не знала, як його встановити.

Він величезний.

Що з ним робити тепер?

Метью з галереї подзвонив і запитав,

"Мерая, чи була б ти не проти продати
одне з тих довгих полотен певній установі?"

А я кажу,

"Що ти маєш на увазі?

Ну добре...нехай...

звісно, давай." [CМІХ]

[Мідтаун, Манхеттен]

Він не сказав, яка це установа.

Якби я знала, то відповіла б, 
"Віддай безкоштовно". [СМІХ]

"Віддай їм три! Будь ласка!".

Пам'ятаю, як у юності я робила 
фото швидкої проявки,

а потім викидала негативи, 
бо вже не бачила в них користі.

Але моя бабуся зберігала їх.

Я й не знала.

"Що це за маленькі оранжеві квадратики?
Фе!", думала я.

"Я хочу лише це фото 10 на 15".

І це відчуття могутності, 
коли тримаєш фотографію:

на ній - навічно закарбований момент.

У моїх руках шматочок часу,

і він підвладний мені.

На фотопапері можна зберегти будь-що,

проте він дуже делікатний.

Він гарно фіксує зображення, 
бо чутливий, тому ж і вразливий.

Готові полотна, великі і прекрасні -

це результат численних хімічних реакцій,

переплетених між собою випадковостей, 
які більше ніколи не повторяться.

Вони розкидані на масивному 
тендітному полотні,

яке піддають зовнішньому впливу,
виставляють на показ

у найменш безпечний спосіб,

підвішуюючи його на цих трапеціях.

[Роксана Маркочі, старший куратор]

Роксана Маркочі, дивлячись на ці принти, 
сказала дещо дуже влучне:

"Ми намагаємось контролювати все навколо,
але це нам не під силу".

Cаме в цьому сенс моїх робіт.

Усі спроби підлаштувати світ під себе
зійдуть на нівець,

тому варто відпустити цей тягар
і побачити справжню природу життя.