Може видатись, що ця кімната

вміщує 600 людей

та насправді нас тут набагато більше,

тому що у кожному з нас

живе ще безліч особистостей

От у мені співіснують дві основні особистості

що перебувають у постійному конфлікті та діалозі

відколи я була маленькою.

Я називаю їх "містик"

і "воїн".

Отож я народилась

у політично активній сім'ї

інтелектуалів-атеїстів.

У нашій сім'ї існувало те певне порівняння, що звучало десь так:

Якщо ти розумний

то ти не можеш бути віруючим.

Я була виродком своєї сім'ї.

Я була тим дивакуватим маленьким дівчиськом,

котре хотіло провадити ті філософські розмови

на тему інших світів, що можливо існують

поза світом, який ми осягаємо нашими чуттями.

Я хотіла знати напевне,

чи все те, що ми, люди, бачимо,

чуємо та думаємо

є повною та точною картиною

дійсності.

Отож, у пошуках істини

я пішла на католицьку мессу.

Я чіплялась до сусідів.

Я читала Сартра та Сократа.

А тоді трапилось щось особливе

коли я навчалась у школі:

Гуру зі Сходу

почало намивати до берегів Америки.

І я сказала собі:

"Я мушу бути однією із них".

І з того часу

я йшла тим містичним шляхом,

намагаючись зазирнути за межі

того, що Альберт Ейнштейн назвав

"оптичною оманою

буденної свідомості".

То що ж він мав на увазі, кажучи це? Я покажу вам.

Вдихніть чистого повітря

цієї кімнати.

А тепер, бачите оті дивні

підводні

штуки, схожі на коралові рифи?

Насправді це людська трахея.

А ті забарвлені кульки

є мікробами,

котрі власне зараз і плавають по всій кімнаті,

власне зараз і власне навколо всіх нас.

І якщо ми сліпі до цієї елементарної біології,

то лише уявіть собі чого ми не бачимо

на найменшому, субатомному рівні.

А на найбільших космічних рівнях - і поготів.

Ті роки, що я прожила як містик

змусили мене переосмислити

майже всі мої погляди.

Вони змусили мене пишатись тим, що я нічого не знаю.

І тепер, коли моя містична половина

базікає і базікає,

воїн завертає своїми очима.

Її непокоїть те,

що відбувається у цьому світі в даний момент.

Вона стурбована.

Вона каже: "Вибачте мені, але я в біса зла,

бо знаю кілька речей,

котрими слід зайнятись негайно".

Я прожила життя воїна,

відстоюючи жіноче питання,

працюючи в політичних кампаніях,

активно захищаючи довкілля.

І це щось на кшалт божевілля,

вмістити і воїна, і містика

в собі.

Мене завше манила

та рідкісна порода людей,

котрі працюють, незважаючи на труднощі,

що присвячують свої життя людству,

з непереборним духом воїна

та милосердям містика -

таких як Мартін Лютер Кінг,

котрий писав: "Я ніколи не буду

таким, яким повинен,

допоки ви

не станете такими, якими маєте бути.

"Це", писав він, "і є взаємопов'язаною структурою

дійсності".

А ще - мати Тереза, інший містик-воїн,

сказала: "Проблема світу

є у тому, що ми малюємо коло нашої сім'ї

надто малим".

А Нельсон Мандела,

який живе за африканською концепцією

убунту,

що означає: я потребую тебе,

щоби бути мною,

а ти потребуєш мене, щоби бути тобою."

Отож ми всі любимо говорити про

цих трьох містиків-воїнів

ніби вони народились

із святим геном.

Але насправді ми маємо

ті ж можливості, що й вони,

і все, що нам треба -

робити те, що й вони.

Я глибоко стривожена

тим, як всі наші культури

демонізують "Іншого"

словами тих із нас,

що найбільш прагнуть розколу.

Послухайте кілька заголовків

книг-бестселлерів

із обидвох таборів на політичній арені

США.

"Лібералізм як психічна вада",

"Раш Лімбо - великий товстий ідіот",

"Придурки та патріоти",

"Сперечаючись з ідіотами"

Вони умовно є жартівливими,

та насправді - вони небезпечні.

Ось заголовок, що може здатись знайомим,

проте його автор може вас здивувати:

"Чотири з половиною роки боротьби

з брехнею, тупістю

і боягузтвом".

Хто це написав?

Це перший заголовок, який дав Адольф Гітлер

своїй книзі "Mein Kampf" - "Моя боротьба",

книзі, що започаткувала нацизм.

Найгірші етапи людської історії

де б це не було - чи то в Камбоджі, Німечиині

чи в Руанді,

вони всі починаються з того самого - з негативного виокремлення "Іншого".

А потім вони переростають

у насильницький екстремізм.

Власне тому я запроваджую нову ініціативу.

І вона повинна допомогти всім нам,

включаючи мене,

протистояти тенденції

відокремлення "Іншого".

Я усвідомлюю, що ми всі є зайнятими людьми,

так що не хвилюйтеся - цим можна зайнятись під час обіду.

Я називаю свою ініціативу

"Запросіть "Іншого" на обід".

Якщо ви

республіканець,

то запросіть демократа,

якщо ж ви демократ -

подумайте

про запрошення республіканця.

Якщо ідея запрошення будь-кого з цих людей на обід

позбавляє вас апетиту,

я пропоную почати з меншого,

бо багато "Інших" можна знайти

навіть серед найближчих сусідів.

Це може бути людина,

котра ходить в мечеть,

церкву, чи синагогу в кінці вашої вулиці,

або хтось, хто має інші погляди

на проблему аборту;

або може ваш швагро,

що не переймається глобальним потеплінням -

будь-хто, чиї погляди на життя лякають вас,

і від чиїх думок

вас аж шляк трафляє.

Пару тижнів тому

я запросила жінку із Консервативної Партії Чаю.

Теоретично вона здала мій шлякотрафляючий тест.

Вона активістка від правих,

а я - від лівих.

Під час обіду ми керувалися певними принципами,

для того, аби підтримувати бесіду на належному рівні,

і ви теж можете їх використовувати,

бо я знаю, що ви всі

запросите того "Іншого" на обід.

Отож, перш за все, поставте собі мету:

краще взнати якусь людину

з групи, стосовно якої ви, можливо, маєте негативні стереотипи.

А тоді, перед тим, як зустрітись,

домовтесь про певні основні правила.

До прикладу, ми з моєю подругою по обіду

погодились на тому, щоб:

не переконувати, не захищати

і не перебивати.

А натомість, бути допитливим,

вести діалог і бути собою.

І слухати.

З того ми і почали.

Ми використовували наступні питання:

Поділись життєвим досвідом зі мною.

Які питання

глибоко турбують тебе?

І що ти завжди хотіла запитати

людину з іншого табору?

Ми з моєю партнеркою по обіду

вийшли, зрозумівши деякі важливі речі,

і я хочу поділитись однією із них з вами.

Я думаю, що вона має відношення

до будь-якого непорозуміння

між людьми будь-де.

Я запитала її, чому її табір

висловлює такі жахливі

і неправдиві твердження про мій табір.

"Які саме?" вона хотіла знати.

"Наприклад що ми є стадом

елітарних

морально зіпсованих любителів тероризму".

Вона була шокована.

Натомість вона вважала, що мій табір

нападав на них частіше,

і що ми називали їх недолугою зграйкою

озброєних до зубів расистів.

І ми обидвоє дивувались тому,

що ті ярлики не пасують

жодній людині

котру ми, власне, знаємо.

І коли ми досягли певного рівня довіри,

ми почали вірити у щирість одне одного.

Ми погодились виступати у наших громадах

щораз, стаючи свідками

такого роду "виокремлюючих"Іншого" висловлень,

що можуть зашкодити

і перерости в параною

а тоді використовуватись маргіналами

для провокацій.

Вже до кінця обіду

ми вірили у щирість одне одного.

Жодна з нас не намагалась змінити іншу.

Та, все ж, ми не прикидались,

що наші відмінності розчинились

після цього обіду.

- Натомість, ми зробили

перші спільні кроки

попри наші стереотипні рефлекси

туди, де панує філософія убунту,

до єдиного місця

де можна знайти вихід

із будь-якої

безвиході.

Тож кого вам слід запросити на обід?

Наступного разу, коли ви упіймаєте себе

на тому, що ви відокремлюєте "Іншого",

його і запросіть.

А що може трапитись за вашим обідом?

Чи відкриються небеса,

і гімн "Ми є дітьми світу" заглушить ресторанну музику?

Таки ні.

Адже філософія убунту робить свою справу повільно,

бо є багато перешкод.

Бо йдеться про двох людей,

котрим треба зняти маски

всезнайок.

Йдеться про двох людей,

двох воїнів,

які кидають зброю

і прямують одне до одного.

Ось що сказав великий перський поет Румі:

"Поза межами ідей

про правильне і неправильне

є поле.

І там на тебе я чекатиму.

(Аплодисменти)