Може видатись, що ця кімната
вміщує 600 людей
та насправді нас тут набагато більше,
тому що у кожному з нас
живе ще безліч особистостей
От у мені співіснують дві основні особистості
що перебувають у постійному конфлікті та діалозі
відколи я була маленькою.
Я називаю їх "містик"
і "воїн".
Отож я народилась
у політично активній сім'ї
інтелектуалів-атеїстів.
У нашій сім'ї існувало те певне порівняння, що звучало десь так:
Якщо ти розумний
то ти не можеш бути віруючим.
Я була виродком своєї сім'ї.
Я була тим дивакуватим маленьким дівчиськом,
котре хотіло провадити ті філософські розмови
на тему інших світів, що можливо існують
поза світом, який ми осягаємо нашими чуттями.
Я хотіла знати напевне,
чи все те, що ми, люди, бачимо,
чуємо та думаємо
є повною та точною картиною
дійсності.
Отож, у пошуках істини
я пішла на католицьку мессу.
Я чіплялась до сусідів.
Я читала Сартра та Сократа.
А тоді трапилось щось особливе
коли я навчалась у школі:
Гуру зі Сходу
почало намивати до берегів Америки.
І я сказала собі:
"Я мушу бути однією із них".
І з того часу
я йшла тим містичним шляхом,
намагаючись зазирнути за межі
того, що Альберт Ейнштейн назвав
"оптичною оманою
буденної свідомості".
То що ж він мав на увазі, кажучи це? Я покажу вам.
Вдихніть чистого повітря
цієї кімнати.
А тепер, бачите оті дивні
підводні
штуки, схожі на коралові рифи?
Насправді це людська трахея.
А ті забарвлені кульки
є мікробами,
котрі власне зараз і плавають по всій кімнаті,
власне зараз і власне навколо всіх нас.
І якщо ми сліпі до цієї елементарної біології,
то лише уявіть собі чого ми не бачимо
на найменшому, субатомному рівні.
А на найбільших космічних рівнях - і поготів.
Ті роки, що я прожила як містик
змусили мене переосмислити
майже всі мої погляди.
Вони змусили мене пишатись тим, що я нічого не знаю.
І тепер, коли моя містична половина
базікає і базікає,
воїн завертає своїми очима.
Її непокоїть те,
що відбувається у цьому світі в даний момент.
Вона стурбована.
Вона каже: "Вибачте мені, але я в біса зла,
бо знаю кілька речей,
котрими слід зайнятись негайно".
Я прожила життя воїна,
відстоюючи жіноче питання,
працюючи в політичних кампаніях,
активно захищаючи довкілля.
І це щось на кшалт божевілля,
вмістити і воїна, і містика
в собі.
Мене завше манила
та рідкісна порода людей,
котрі працюють, незважаючи на труднощі,
що присвячують свої життя людству,
з непереборним духом воїна
та милосердям містика -
таких як Мартін Лютер Кінг,
котрий писав: "Я ніколи не буду
таким, яким повинен,
допоки ви
не станете такими, якими маєте бути.
"Це", писав він, "і є взаємопов'язаною структурою
дійсності".
А ще - мати Тереза, інший містик-воїн,
сказала: "Проблема світу
є у тому, що ми малюємо коло нашої сім'ї
надто малим".
А Нельсон Мандела,
який живе за африканською концепцією
убунту,
що означає: я потребую тебе,
щоби бути мною,
а ти потребуєш мене, щоби бути тобою."
Отож ми всі любимо говорити про
цих трьох містиків-воїнів
ніби вони народились
із святим геном.
Але насправді ми маємо
ті ж можливості, що й вони,
і все, що нам треба -
робити те, що й вони.
Я глибоко стривожена
тим, як всі наші культури
демонізують "Іншого"
словами тих із нас,
що найбільш прагнуть розколу.
Послухайте кілька заголовків
книг-бестселлерів
із обидвох таборів на політичній арені
США.
"Лібералізм як психічна вада",
"Раш Лімбо - великий товстий ідіот",
"Придурки та патріоти",
"Сперечаючись з ідіотами"
Вони умовно є жартівливими,
та насправді - вони небезпечні.
Ось заголовок, що може здатись знайомим,
проте його автор може вас здивувати:
"Чотири з половиною роки боротьби
з брехнею, тупістю
і боягузтвом".
Хто це написав?
Це перший заголовок, який дав Адольф Гітлер
своїй книзі "Mein Kampf" - "Моя боротьба",
книзі, що започаткувала нацизм.
Найгірші етапи людської історії
де б це не було - чи то в Камбоджі, Німечиині
чи в Руанді,
вони всі починаються з того самого - з негативного виокремлення "Іншого".
А потім вони переростають
у насильницький екстремізм.
Власне тому я запроваджую нову ініціативу.
І вона повинна допомогти всім нам,
включаючи мене,
протистояти тенденції
відокремлення "Іншого".
Я усвідомлюю, що ми всі є зайнятими людьми,
так що не хвилюйтеся - цим можна зайнятись під час обіду.
Я називаю свою ініціативу
"Запросіть "Іншого" на обід".
Якщо ви
республіканець,
то запросіть демократа,
якщо ж ви демократ -
подумайте
про запрошення республіканця.
Якщо ідея запрошення будь-кого з цих людей на обід
позбавляє вас апетиту,
я пропоную почати з меншого,
бо багато "Інших" можна знайти
навіть серед найближчих сусідів.
Це може бути людина,
котра ходить в мечеть,
церкву, чи синагогу в кінці вашої вулиці,
або хтось, хто має інші погляди
на проблему аборту;
або може ваш швагро,
що не переймається глобальним потеплінням -
будь-хто, чиї погляди на життя лякають вас,
і від чиїх думок
вас аж шляк трафляє.
Пару тижнів тому
я запросила жінку із Консервативної Партії Чаю.
Теоретично вона здала мій шлякотрафляючий тест.
Вона активістка від правих,
а я - від лівих.
Під час обіду ми керувалися певними принципами,
для того, аби підтримувати бесіду на належному рівні,
і ви теж можете їх використовувати,
бо я знаю, що ви всі
запросите того "Іншого" на обід.
Отож, перш за все, поставте собі мету:
краще взнати якусь людину
з групи, стосовно якої ви, можливо, маєте негативні стереотипи.
А тоді, перед тим, як зустрітись,
домовтесь про певні основні правила.
До прикладу, ми з моєю подругою по обіду
погодились на тому, щоб:
не переконувати, не захищати
і не перебивати.
А натомість, бути допитливим,
вести діалог і бути собою.
І слухати.
З того ми і почали.
Ми використовували наступні питання:
Поділись життєвим досвідом зі мною.
Які питання
глибоко турбують тебе?
І що ти завжди хотіла запитати
людину з іншого табору?
Ми з моєю партнеркою по обіду
вийшли, зрозумівши деякі важливі речі,
і я хочу поділитись однією із них з вами.
Я думаю, що вона має відношення
до будь-якого непорозуміння
між людьми будь-де.
Я запитала її, чому її табір
висловлює такі жахливі
і неправдиві твердження про мій табір.
"Які саме?" вона хотіла знати.
"Наприклад що ми є стадом
елітарних
морально зіпсованих любителів тероризму".
Вона була шокована.
Натомість вона вважала, що мій табір
нападав на них частіше,
і що ми називали їх недолугою зграйкою
озброєних до зубів расистів.
І ми обидвоє дивувались тому,
що ті ярлики не пасують
жодній людині
котру ми, власне, знаємо.
І коли ми досягли певного рівня довіри,
ми почали вірити у щирість одне одного.
Ми погодились виступати у наших громадах
щораз, стаючи свідками
такого роду "виокремлюючих"Іншого" висловлень,
що можуть зашкодити
і перерости в параною
а тоді використовуватись маргіналами
для провокацій.
Вже до кінця обіду
ми вірили у щирість одне одного.
Жодна з нас не намагалась змінити іншу.
Та, все ж, ми не прикидались,
що наші відмінності розчинились
після цього обіду.
- Натомість, ми зробили
перші спільні кроки
попри наші стереотипні рефлекси
туди, де панує філософія убунту,
до єдиного місця
де можна знайти вихід
із будь-якої
безвиході.
Тож кого вам слід запросити на обід?
Наступного разу, коли ви упіймаєте себе
на тому, що ви відокремлюєте "Іншого",
його і запросіть.
А що може трапитись за вашим обідом?
Чи відкриються небеса,
і гімн "Ми є дітьми світу" заглушить ресторанну музику?
Таки ні.
Адже філософія убунту робить свою справу повільно,
бо є багато перешкод.
Бо йдеться про двох людей,
котрим треба зняти маски
всезнайок.
Йдеться про двох людей,
двох воїнів,
які кидають зброю
і прямують одне до одного.
Ось що сказав великий перський поет Румі:
"Поза межами ідей
про правильне і неправильне
є поле.
І там на тебе я чекатиму.
(Аплодисменти)