Що ж, це доволі очевидне твердження.

Я починав з цієї фрази 12 років тому,

і я починав в контексті

країн, що розвиваються,

але ви тут зібрались з усіх куточків світу.

Тож якщо ви замислитесь над мапою своєї країни,

я думаю, ви усвідомите,

що для кожної країни на Землі,

ви могли б намалювати невеличкі кола і сказати:

"Ось місця, в які гарні вчителі не підуть"

Більше того,

- то місця з яких починаються неприємності.

Отже, ми маємо іронічну проблему.

Хороші вчителі не хочуть йти,

саме в ті місця, де вони більш за все потрібні.

Я почав в 1999 році

я спробував підійти до цієї проблеми експериментально,

це був дуже простий експеримент в Нью-Делі.

Я просто вмонтував компьютер

в стіну трущоб в Нью-Делі.

Діти майже не ходили до школи. Вони зовсім не знали англійської.

Вони раніше ніколи не бачили компьютер,

і не знали, що таке Інтернет.

Я підключив до нього швидкісний інтернет -- приблизно в метрі від землі --

увімкнув і залишив його там.

Після цього,

ми помітили декілька цікавих речей, які ви згодом побачите.

Але я повторив це по всій Індії

а згодом,

і багато де в світі,

і помітив,

що діти будуть навчатись робити те,

чому вони хочуть навчатись.

Це перший експеримент, що ми провели -

восьмирічний хлопчик праворуч

навчає свого учня - шестирічну дівчинку,

і він навчав її переглядати Інтернет.

А цей хлопчик знаходиться в центральній Індії -

це поселення Раджастан,

де діти записали свою власну музику

і потім програвали її один одному,

і в процесі,

вони отримували масу задоволення.

Все це вони зробили за 4 години,

відколи вперше в житті побачивши компьютер.

В іншому південно-індійському поселенні,

оці хлопці

зібрали відеокамеру

і намагались сфотографувати джмеля.

Вони завантажили це з Disney.com,

чи з іншого веб сайту,

за 14 днів після встановлення компьютера в їх поселенні.

Тож в результаті,

ми дійшли висновку, що групи дітей

можуть самі навчитись користуватись компьютером і Інтернетом,

незалежно від того,

хто, чи де вони є.

Тоді я став трохи більш амбітним

і вирішив перевірити

що ще діти можуть зробити з компьютером.

Ми розпочали з експерименту в Хайдерабаді, Індія,

де групі дітей,

що розмовляли англійською з дуже сильним акцентом телугу,

я дав комьютер

з голосовим набором тексту,

що йде зараз безкоштовно разом з Windows,

і я попросив їх поговорити з компьютером.

Та коли вони почали говорити,

комп'ютер надрукував беліберду,

тоді вони сказали: "Він зовсім не розуміє, що ми йому кажемо."

Я сказав: - "Добре, я залишу його тут на два місяці.

Зробіть так, щоб комп`ютер

вас розумів".

Діти спитали: "Як ми це зробимо?"

Я сказав,

"Направду - я не знаю."

(сміх)

І я пішов.

(сміх)

Два місяці потому -

і це тепер задокументовано

в Інформаційних Технологіях

журналу Міжнародного Розвитку -

що акцент змінився,

і став напрочуд близьким до нейтрального британського акценту,

який я налаштував в системі голосового набору.

Іншими словами, вони всі говорили як Джеймс Тулі.

(сміх)

Отже вони змогли навчитись цьому самостійно.

Після цього я став експериментувати

з різними іншими речами

яким вони могли б навчитись самостійно.

Одного разу я отримав цікавий дзвінок із Коломбо

від покійного Артура Ч. Кларка,

який сказав: "Мені треба на це подивитись."

Він не міг подорожувати, і тому я приїхав туди.

Він сказав дві цікаві речі,

"Вчитель, якого можна замінити машиною, слід замінити."

(сміх)

Друге, що він сказав:

"Якщо діти зацікавлені,

- освіта відбувається."

І я втілював це на практиці,

і тепер я згадую його щораз, передивляючись ці матеріали.

(відео) Артур Ч. Кларк: І вони можуть дійсно

допомогти людям,

тому що діти швидко навчаються орієнтуватись

і заглиблюватись і знаходити речі, що їх цікавлять.

А коли ти зацікавлюєшся, ти маєш освіту.

Сугата Мітра: Я провів експеримент в Південній Африці.

Це 15ти-річний хлопчик.

(відео) Хлопчик: я граю в ігри

наприклад, в тварини,

і я слухаю музику.

СМ: Я спитав в нього: "Ти відправляєш електронні листи?"

А він сказав: "Так, і вони перестрибують через океан"

Це в Камбоджі,

в сільській Камбоджі -

дуже примітивна арифметична гра,

в яку жодна дитина не буде грати, ні в класі, ні вдома.

Вони просто жбурнуть її в вас.

Вони скажуть: "Це дуже нудно".

Якщо ж ви залишите її на тротуарі,

і всі дорослі підуть звідти,

тоді вони почнуть виставлятись одне перед одним

на що вони здатні.

Ось що ці діти роблять.

Здається, вони намагаються множити.

І по всій Індії,

десь після двох років,

діти починали гуглити свої домашні завдання.

В результаті вчителі доповіли

приголомшливий прогрес в їх англійській -

(сміх)

швидке зростання успішності і всього іншого.

Вони сказали: Вони стали дійсно глибоко мислити і так далі.

(сміх)

І дійсно, вони стали.

Тобто, якщо це є в Google,

- навіщо пхати його собі в голову?

Отже наприкінці наступних чотирьох років

я вирішив, що групи дітей можуть орієнтуватись в Інтернет самотужки

для досягнення власних навчальних цілей.

В той час значна сума грошей

надійшла до Ньюкаслського Університету

для покращення шкільної освіти в Індії.

І Ньюкасл поздвонив мені. Я сказав, "Я буду робити це із Делі."

А вони: "В жодному разі ти не будеш розпоряджатись

мільйоном фунтів університетських грошей,

сидячи в Делі."

Тому в 2006,

я купив собі тепле пальто

і переїхав до Ньюкаслу.

Мені хотілось перевірити можливості

системи.

Перший експеримент від Ньюкаслу

насправді проводився в Індії.

І я поставив перед собою недосяжну мету:

чи можуть таміломовні

12ти-річні діти

в південно-індійському поселенні

навчитись біотехнології

англійською мовою, самостійно?

І я подумав, я протестую їх. Вони отримають нуль балів.

Я дам їм матеріали. Я повернусь і протестую їх.

Вони отримають ще нуль балів.

Я повернусь і скажу: "Так, для певних речей нам потрібні викладачі."

Я запросив 26 дітей.

Вони всі зібрались і я сказав їм,

що на цьому комп’ютері певні дійсно складні речі.

Я не буду здивований, якщо ви нічого не зрозумієте.

там все англійською, а я йду.

(сміх)

І з цим я їх полишив.

Я повернувся за два місяці,

і 26 дітей прочимчикували, поводячись дуже, дуже тихо.

Я спитав: "Ну, ви дивились на щось з цього?"

Вони відвовіли: "Так, дивились."

"Ви зрозуміли щось?" - "Ні, нічого."

Тоді я спитав:

"Добре, як довго ви вправлялись

перед тим як вирішили, що ви нічого не розумієте?"

Вони сказали: "Ми дивились на це кожен день."

Тоді я сказав: "Протягом двох місяців ви дивились на речі, які ви не розуміли?"

І тут 12ти-річна дівчинка піднімає руку і каже,

дослівно:

"Окрім того факту, що негомологічна рекомбінація молекули ДНК

спричиняє генетичні захворювання,

більше ми не зрозуміли нічого."

(сміх)

(оплески)

(сміх)

Оприлюднення цих даних зайняло в мене три роки.

Нещодавно це з'явилось на сторінках Британського Журналу Освітніх Технологій.

Один з рецензентів, що давав відгук на статтю сказав,

"Це надто добре, щоб бути правдою"

що було не дуже гарно з його боку.

Так чи інакше, одна з дівчат взяла на себе

роль вчителя.

І це вона на відео.

Пам'ятайте, вони не вивчали англійську.

Я навів останній штрих, коли спитав: "А де нейрон?"

а вона каже: "Нейрон? Нейрон?"

І потім вона глянула і зробила оце.

Байдуже, що спосіб вираження не був дуже гарним.

Отже їх результати покращились з нуля до 30 відсотків,

що є педагогічним дивом за даних умов.

Але 30 відсотків - це ще не залік.

Тоді я дізнався, що в них є подруга,

місцевий бухгалтер, молода дівчина,

вони грали з нею в футбол.

Я попросив цю дівчину: "Не могла б ти підтягнути їх

в біотехнології для здачі заліку?"

Вона відповіла: "Як я це зроблю? Я не знаю предмета."

Я сказав: "А ти використовуй бабусин метод."

Вона: "Це як?"

Я сказав: "Ну, все, що тобі треба робити,

це стояти позаду

і захоплюватись ними весь час.

Просто говори їм: Ой, як круто! Неймовірно!

А це що? Можеш зробити так ще раз? Покажи мені більше!"

Протягом двох місяців вона так робила.

Результати покращились до 50ти,

саме стільки отримують в фешенебельних школах Нью-Делі

з тренованими вчителями біотехнологій.

Отже я повернувся до Ньюкаслу

з цими результатами

і вирішив,

що, тут відбувалось щось таке,

що однозначно ставало все серйознішим.

Отже, поексперементувавши в усіх можливих віддалених місцях,

Я приїхав до найбільш віддаленого місця, що я міг уявити.

(сміх)

Приблизно 5,000 миль від Делі

є маленьке містечко Гейтсхед.

В Гейтсхеді я взяв 32 дитини,

і почав удосконалювати свій метод.

Я сформував з них групи по чотири.

Я сказав: "Створюйте свої власні групи з чотирьох чоловік.

Кожна група має використовувати один компьютер, а не чотири компьютери."

Пам'ятаете, як в Дірі в Стіні?

"Ви можете змінювати групи.

Ви можете переходити з одної групи в іншу,

якщо вам не подобаєтсья ваша група, і так далі.

Ви можете підійти до іншої групи, зазирнути за їх спини, побачити, що вони роблять,

повернутись до своєї групи і видати це за власну роботу."

І я пояснив їм

що, як ви знаєте, багато наукових відкриттів було зроблено за допомогою цього методу.

(сміх)

(оплески)

Діти в захваті зібрались навколо мене і спитали,

"І що ви хочете, щоб ми зробили?"

Я дав їм 6 запитань з випускних іспитів.

Перша група, найкраща,

вирішила всі завдання за 20 хвилин.

Найгірша - за 45.

Вони використовували все, що знали -

новосні групи, Google, Вікіпедію,

Ask Jeeves та інше.

Вчителі спитали: "Чи це глибоке вивчення?"

Я сказав: "Ну, давайте перевіримо."

Я повернусь за два місяці.

Ми дамо їм письмовий тест -

без компьютерів, без спілкування один з одним і так далі.

Коли я проводив тестування з компьютерами та групами, середній бал

становив 76 відсотків.

Коли я провів експеримент, коли я дав їм тест,

після двох місяців, результат був

76 відсотків.

У дітей спрацювала

фотографічна пам'ять,

як я думаю, тому що вони обговорювали питання між собою.

Одна дитина, сама за компьютером

так не зможе.

Я маю подальші результати,

що є майже неймовірними,

коли успішність навіть збільшувалась з часом.

Тому що їх вчителі розповідали,

що після закінчення сеансу,

діти продовжували гуглити далі.

Тут в Британії я звернувся  з проханням

до британських бабусь,

після мого останнього експерименту.

Ну, ви ж знаєте,

які енергійні люди, ці британські бабусі.

200 з них відгукнулись негайно.

(сміх)

Ми домовились, що вони віддають мені

одну годину часу онлайн,

сидячи в себе вдома,

один раз на тиждень.

І вони це зробили.

І протягом останніх двох років,

було проведено більше ніж 600 годин

інструкцій по Скайпу,

за допомогою того, що мої студенти називають "бабусина мережа".

Бабусі сидять в себе вдома.

Я можу направити їх до будь-якої школи.

(відео) Вчитель: "You can`t catch me"

Повторіть за мною,

You can`t catch me

Діти: "You can`t catch me."

Вчитель: "I`m the gingerbread man."

Діти: "I`m the gingerbread man

Вчитель: Молодці! Дуже добре...

СМ: Зараз в Гейтсхеді,

десятирічна дівчинка ухоплює суть Хіндуїзму

за 15 хвилин.

Знаєте, такі речі, про які я зовсім нічого не знаю.

Дві дитини дивляться TEDTalk.

До цього вони хотіли стати футболістами.

Після перегляду восьми TEDTalks,

він мріє стати Леонардо да Вінчі.

(сміх)

(оплески)

Це доволі прості речі.

Це те, що я зараз будую.

Вони називаються SOLE: "Само-Організовані Навчальні Середовища".

Помешкання сконструйовано так,

що діти можуть сидіти перед великими, потужними екранами,

зі швидкісним інтернетом, але тільки в групах.

Якщо вони хочуть - вони можуть викликати "бабусину мережу".

Ось це - SOLE в Ньюкаслі.

Посередник - з Індії.

Отже, як далеко ми можемо зайти? Ще трошки і я закінчу.

В травні я вирушив до Турину.

Я випроводив всіх вчителів від моєї групи десятирічних студентів.

Я розмовляю тільки англійською, вони - тільки італійською,

отже ми не мали можливості спілкування.

Я почав писати питання англійською на дошці.

Діти подивились на мене і сказали: "Що?"

Я сказав: "Просто зробіть це"

Вони вбили це в Google, переклали на італійську,

і перейшли на італійський Google.

15 хвилин потому...

Наступне питання: де Калькутта?

На це їм вистачило лише 10 хвилин.

Тоді я спробував дійсно складне питання.

Хто такий Піфагор, і що він зробив?

Певний час було тихо,

Потім вони сказали, "Ви написали неправильно.

Пишеться "Pitagora".

І потім,

за 20 хвилин,

прямокутні трикутники почали з'являтись на екранах.

В мене від цього спиною пробігли мурашки.

Їм лише 10 років.

Текст: ще за 30 хвилин вони дійшли б до Теорії Відносності. І що далі?

(сміх)

(оплески)

СМ: Отже, знаєте, що відбулося?

Я думаю, ми щойно натрапили на

само-організуючу систему.

Само-організуюча система, це така система,

в якій структура виникає

без вираженого втручання ззовні.

Само-організуюча система також завжди проявляє себе,

таким чином, що ця система починає робити речі,

для яких вона не була створена.

І ось чому ви реагуєте таким чином,

тому що це виглядає неможливим.

Я думаю, тепер я можу висловити здогадку.

Освіта - це само-організуюча система,

де навчання є стихійно виникаючим явищем.

В мене піде декілька років, щоб довести це на практиці,

але я збираюсь спробувати.

Але поки що, в нашому розпорядженні є метод.

На 1 мілліард дітей нам потрібно 100 мільйонів посередників -

на планеті є набагато більше --

10 міліонів SOLEів,

180 мільярдів доларів і 10 років.

Ми можемо змінити все.

Дякую.

(оплески)