Я говоритиму про винаходи,

і хочу розповісти вам історію одного з моїх 
улюблених проектів.

Мені здається - це один з дивовижніших
проектів, над якими я працюю,

але водночас і найпростіший.

Цей проект може принести великі зміни
на світовому рівні.

Він стосується однієї з найбільших проблем
зі здоров'ям на планеті,

яка займає перше місце серед причин смерті дітей
віком до п'яти років.

Що це...? Хвороби, пов'язані з водою?
Діарея? Недоїдання?

Ні, це вдихання диму при приготуванні
на вогні в приміщенні -

та гострі респіраторні інфекції, спричинені
цим. Чи можете ви в це повірити?

Для мене це було приголомшливим та дещо
жахаючим.

Чи можемо ми зробити чистішим паливо
для приготування?

Чи можемо ми зробити кращими пічки?

Як це може призвести до понад двох
мільйонів смертей щорічно?

Я знаю, Білл Джой розповідав вам

про надзвичайні карбонові нанотрубки,

а я розповім вам

про дивовижні карбонові макротрубки - деревне вугілля.

Це картина сільської місцевості Гаїті. На сьогоднішній день на 98 відсотків на Гаїті вирубано ліс.

Такі сцени ви побачите по всьому острову.

Це призводить до різноманітних проблем
з навколишнім середовищем

та проблем, що впливають на людей
по всій державі.

Декілька років тому відбулося сильне
затоплення,

що призвело до тисячі смертей -

це напряму пов'язано з фактом,

що ґрунти пагорбів не скріплені деревами.

Тому дощі випадають, стікають в ріки,
що призводить до повеней.

Одна з причин, чому тут мало дерев -

людям потрібно готувати їжу, і вони збирають
деревину,

та роблять вугілля для цього.

Це стається не тому, що люди не переймаються
знищенням середовища.

Вони добре знають це, але в них нема іншого
вибору.

Викопне паливо відсутнє,

а з сонячної енергії не приготувати методом,
до якого вони звикли.

Тож вони чинять так.

Там є сім'ї, які ідуть до лісу,
щоб знайти дерево,

зрізати його та зробити вугілля.

Тому не дивно, багато зусиль

зроблено для винайдення альтернативного
палива для готування.

Десь чотири роки тому я приїхала на Гаїті з групою студентів,

і ми працювали волонтерами в Корпусі Миру.

Це один з волонтерів.

А це пристрій, який він зробив у селі, де
він працював.

Ідея полягає у використанні непотрібного паперу.

Ви пресуєте його та робите брикети,
що використовуються, як паливо.

Але цей пристрій був дуже повільним.

Тож наші студенти,-інженери вирішили
доопрацювати його

і після простих змін

вони змогли втричі збільшити потужність пристрою.

Тож, як ви здогадуєтесь, вони були дуже збуджені цим.

Вони взяли брикети до МТІ, щоб протестувати їх.

І виявили, що вони не горять.

Це трохи засмутило студентів.

І якщо уважніше придивитись,

то ви побачите - "США. Корпус Миру".

І це показує, в дійсності, в селі не було 
непотрібного паперу.

І хоча це було добрим використанням
урядового паперу,

який волонтер привіз із собою до села (Сміх),

це було за 800 кілометрів.

Тож ми вирішили, що повинен бути кращий спосіб

запропонувати альтернативне паливо для готування.

Ми хотіли виготовити паливо,

з того, що вже існує на місцевості.

Ви побачите це всюди на Гаїті. Це - невеличкі цукрові млини.

Відходи переробки цукрової тростини

після того, як ви вичавите з неї сік, називається "багассою".

Їх вже ніяк не використаєш.
В них нема поживної цінності.

Вони непридатні для корму тварин.

Вони просто лежать в купі біля цукрових млинів,
доки не будуть спалені.

Ми хотіли знайти спосіб

використати ці відходи та перетворити їх на паливо,

на якому б люди могли легко готувати,

щось на зразок вугілля.

Тож наступні декілька років, я разом зі
студентами розробляла процес.

Берете багассу, поміщаєте у
дуже просту випалювальну піч,

яку можна зробити з використаної 55-галонної
бочки з-під мастила.

Після того як прожарите її,
ви герметизуєте її,

щоб закрити доступ кисню до печі.

І ви отримуєте карбонізований матеріал
всередині.

Але ви не можете спалити це. Воно дуже сухе

і надто швидко згорає, щоб використовувати для
приготування їжі.

Тож ми мусили знайти шлях для формування
корисних брикетів.

І якраз один з моїх студентів був із Гани,

він згадав страву, яку йому готувала мама -
"коконте".

Це дуже в'язка каша, яку роблять з коренів
кассава.

Тож ми шукали та знайшли

ці корені на Гаїті, тут вони називаються
маніокою.

Насправді, вони ростуть по всьому світу -

юкка, тапіока, маніока, кассава, це все
одне й те саме -

дуже крохмальні овочеві корені.

І з них можна зробити дуже густу клейку масу,

яку можна використати, щоб зв'язати
вугільні брикети.

Тож ми зробили це та повернулись на Гаїті.

Це випускники першої школи в Чабоні,

або Інституту вугільної промисловості. А це -

(Сміх)

правильно. Насправді, я викладач в МТІ та в CIT.

А це брикети, виготовлені нами.

Тепер відправимось у подорож на різні
континенти. Це - Індія.

А це- найбільш вживане паливо для готування в Індії,
це - коров'ячий кал.

І ще більш, ніж в Гаїті, це створює дуже задимлене вогнище,

і це впливає на здоров'я -

готування на коров'ячому калі або іншій
біомасі.

Діти та жінки найбільше страждають від
цього,

тому що вони знаходяться біля вогнища.

Тож ми вирішили дослідити, чи зможемо ми

впровадити технологію з виробництва вугілля тут.

На жаль, тут не було цукрової тростини

і кассави. Але це не зупинило нас.

Тож ми знайшли доступні
місцеві джерела біомаси.

В цій місцевості була рисова та пшенична
солома.

І для склеювання

ми використали невеличку кількість коров'ячого гною,

який зазвичай використовувався як паливо.

Ми зробили ретельні випробування,
так що ви можете побачити

вугільні брикети та коров'ячий кал ось тут.

І ви можете побачити, що стало менше викидів
при спалюванні палива.

В дійсності, це дозволило нагрівати воду
значно швидше.

Тож ми були дуже щасливі з результату.

Але ми відзначили наступну рису:

коли ми робили порівняння з деревним вугіллям,

воно не палало так довго. Ще брикети кришились

і ми втрачали енергію, коли вони розпадались
при готуванні.

Ми вирішили знайти спосіб зміцнити брикети,

і надати їм таких характеристик як у деревного вугілля
на Гаїті.

Ми повернулись до МТІ, де за допомогою обладнання

визначили, яку силу потрібно використати,

щоб запресувати брикети до рівня,

який дасть покращення результату.

В той самий час, поки студенти в лабараторії
робили дослідження,

партнери нашої спільноти на Гаїті працювали над 
розробкою процесу,

щоб вдосконалити його та зробити придатним
для використання людьми в селі.

За деякий час,

ми розробили бюджетний прес, що дозволив
виготовляти вугілля,

яке горить довше, чистіше, ніж деревне.

Тож ми маємо продукт, який кращий

від того, який є в продажу на ринку Гаїті,

прекрасному місці.

На Гаїті щорічно вирубується 30 мільйонів
дерев.

Тож є можливість, впроваджуючи цю технологію,

врятувати багато лісів.

На додаток, дохід від цього вугілля складає
260 мільйонів доларів.

Що вельми багато для такої країни, як Гаїті,

населення якої складає 8 мільйонів

із середнім доходом менше, ніж 400 доларів.

Тож це є ще одним досягненням нашого вугільного проекту.

Ще одна цікава річ.

У мене є знайомий в університеті Берклі, який
займається дослідженням ризиків.

Він дослідив проблему впливу на здоров'я

від спалювання деревини замість вугілля.

І вивів, що в світовому маштабі

можна запобігти мільйонам смертей, перейшовши
з деревини на вугілля,

використовуючи його як паливо.
А це вражає,

до сьогодення, не було способу зробити це без
вирубки дерев.

Але тепер ми маємо спосіб

зробити паливо для готування
за допомогою сільськогосподарських відходів.

Проте, дещо дійсно вражаюче

було виявлено після відвідування мною Гани минулого місяця.

І я вважаю, це крутіша річ.

З іще простішою технологією, ніж побачена вами,

якщо ви тільки зможете це уявити. Ось воно.

Що це? Це - кукурудзяний качан, перетворений
на вугілля.

І краса в тому, що у вас нема потреби
формувати брикети -

вони виходять самі. Це мій 100$ лептоп.

Як і Нік, я також купила взірці.

(Сміх)

Тож ми можемо передати це по колу.

Вони повністю придатні для використання,
та опробувані.

І ще одна річ стосовно цієї технології -

її легко відтворити.

В порівнянні з вугіллям із тростини,

де нам потрібно було навчати людей
як формувати брикети,

ще потрібно було робити клей,

тут виходять готові брикети.

І це найдивовижніша річ в моєму житті
на сьогодні,

що, можливо, є сумним коментарем до мого життя.

(Сміх)

Але коли ви побачите це, як ось ви, в першому ряду,
добре,

так. Тож -

(Сміх)

ось воно. І це гарний приклад

до висловлювання Роберта Райта про ті речі
з ненульовою сумою.

Це не тільки допомагає здоров'ю,

ще є користь для зовнішнього середовища.

Це одна з неймовірно рідкісних ситуацій,

коли ви ще й отримуєте економічний зиск.

Люди можуть робити паливо для приготування
з відходів.

Вони можуть мати дохід із цього.

Вони можуть зберегти гроші, які б мали
витратити на вугілля,

та ще можуть виробити додатково та
продати на ринку

людям, які не виробляють.

Це дійсно рідкість, коли вам не треба
обирати

поміж здоров'ям та економікою, або
середовищем та економікою.

Тож цей проект я вважаю надзвичайно
захоплюючим,

та чекаю, куди ж він нас приведе.

Коли ми тепер говоримо про майбутнє,
яке створюємо,

треба пам'ятати про одну річ -

мати бачення світу, в якому ми живемо.

І зараз я не маю на увазі світ, в якому ми
живемо.

Я кажу про світ, в якому жінки кожен день по
дві-три години

подрібнюють зерна для годування сім'ї.

Я кажу про світ, де "найсучаснішим" будівельним
матеріалом

є черепиця з цементу, виговлена вручну,

і де, працюючи 10 годин на день,

люди отримують 60 доларів у місяць.

Я кажу про світ, в якому жінки та діти
проводять 40 мільярдів годин, добуваючи воду.

Це рівносильно роботі всього штату Каліфорнія

впродовж цілого року, якщо буде добуватись
тільки вода.

Це місце, де, наприклад, якщо взяти Індію,

в цьому приміщенні тільки у трьох була б
машина.

Якщо б це був Афганістан,

тільки б один в цьому приміщенні знав,
як використовувати інтернет.

Якщо б це була Замбія, 300 з присутніх були
б фермерами,

а в 100 був би СНІД або ВІЛ.

І більшість з вас жили б, отримуючи менше
долара в день.

Це все питання, на які ми повинні знайти
відповіді.

Це ті питання, до яких ми повинні готувати
інженерів,

розробників, підприємців.

Це відповіді, які ми повинні знайти.

Я знаю декілька галузей, до яких я вважаю
потрібно звернутись в першу чергу.

Перша з них - це створення технологій для
впровадження мікрофінансів та мікрофірм,

щоб люди, які живуть за межею бідності, могли
знайти спосіб подолати її,

бо вони не подолають цю межу

виготовляючи традиційні
кошики, вирощуючи птицю і т.п.

Треба, що вони могли використовувати нові технології, нові продукти

в малих об'ємах.

Наступна річ, у яку я вірю, - що ми
повинні створити технології для незаможних селян,

щоб додати цінності їхньому врожаю.

І ми повинні переосмислити наші стратегії
розвитку,

щоб ми не впроваджували навчальні програми,

заважаючи їм бути фермерами,

а радше сприяти тому, що вони не були бідними фермерами.

І нам потрібно подумати, як можна зробити
це ефективно.

Ми повинні працювати з людьми в цих громадах,

надавати їм ресурси й інструменти, які їм потрібні

для розв'язання їхніх проблем. Це найкращий
спосіб допомогти.

Ми не повинні робити це ззовні.

Отож ми повинні створити це майбутнє і ми
повинні починати діяти сьогодні.

Дякую.

(Оплески)

Кріс Андерсон: Скажіть - якщо ми бачимо,
що хтось має питання -

просто розкажіть нам про ті речі, над якими
ви працюєте.

Емі Сміт: Деякі речі, над якими ми працюємо,

це створення дешевого способу тестування
якості води,

щоб громади могли налагодити власні водні
системи,

і знати, коли вони працюють, коли
потребують ремонту і т.п.

Ми також досліджуємо здешевлення систем
очищення води.

Одна з дивовижніших речей - це створення
сонячної дезінфекції

та вдосконалення можливості впровадити це.

КА: Що заважає впровадити це?

Вам потрібні підприємці, венчурні капіталісти,

чи що вам потрібно для впровадження того,
що ви маєте?

ЕС: Так, я думаю багато людей в цьому
залучені.

Це непросто: цей ринок дуже фрагментований

та споживачі не мають доходу.

Тож ви не можете використовувати ті самі
моделі для впровадження цього,

які використовуєте в Сполучених Штатах.

І в нас дуже маленький штат, власне, я сама.

(Сміх)

Тож я роблю, що можливо робити зі студентами.

В нас 30 студентів за рік виходили в поле

та намагались впровадити це для подальшого
використання.

Ще одне - ви повинні робити це протягом
довгого часу,

адже ви не можете очікувати отримати результат за рік або два;

вам потрібно дивитись на 5 або 10 років вперед.

Я думаю з баченням цього ми можемо рухатись вперед.