Вітаю! Поговоримо про затори,

точніше затори на дорогах.

Затори на дорогах - це всюдисуще явище.

Воно існує в усіх містах по всьому світу,

що, в принципі, трохи дивно, якщо задуматися.

Насправді ж усі міста різні.

Існують типові європейські міста,

зі щільною забудовою, добрим транспортним сполученням

і широкими дорогами.

З іншого боку, маємо американські міста.

Ага, слайди рухаються самі по собі.

Отож, американські міста:

безліч доріг на величезних просторах,

громадського транспорту практично не існує.

А ще є міста у країнах, які розвиваються,

де існує багато різних видів транспорту,

земля використовується по-різному, міста мають

просторі околиці і водночас щільну забудову.

Проектувальники транспортних систем по всьому світу вживали

різних заходів: міста зі щільною та нещільною забудовою,

купа доріг, чи купа громадського транспорту,

чи купа велосипедних доріжок, чи більше інформації,

чи більше всякої всячини - але усе даремно.

Проте усі ці спроби мають одну спільну рису.

Вони намагаються зрозуміти,

що людям треба робити замість того, щоб їхати власним авто в годину пік.

Тобто, до певної міри це спроби спланувати, що

мають робити інші люди, спланувати їхнє життя замість них.

Планування складної соціальної системи -

це дуже важка справа. Я розповім Вам одну історію.

Року 1989, коли впав Берлінський мур,

одному лондонському містобудівнику зателефонував

його колега з Москви і сказав:

"Привіт, це Владімір. Скажи, будь ласка,

хто відповідає за поставку хліба в Лондоні?"

А лондонський містобудівник відповідає йому:

"Що ти маєш на увазі - хто відповідає за поставку?

Та ніхто не відповідає".

"Та ні, хтось та й мусить відповідати.

Це ж страшенно складна система. Хтось мусить її контролювати".

"Та ні! Ніхто за це не відповідає.

Ну це ж - я ніколи навіть не думав про таке -

це ж організовується саме по собі".

Організовується саме по собі.

Ось приклад складної соціальної системи,

що здатна самоорганізуватися.

І це чудовий приклад.

Коли Ви намагаєтесь розв'язати дійсно складні соціальні проблеми,

то найкраще увесь час

створювати заохочення.

Ви не плануєте деталей,

люди самі зрозуміють, що робити,

і як пристосуватися до нової системи.

А тепер поговоримо, як цей приклад допоможе нам

подолати затори на дорозі.

Це карта Стокгольма, мого рідного міста.

Стокгольм - це місто середнього розміру, там мешкає приблизно два мільйони людей.

Проте у Стокгольмі дуже багато води,

а отже і мостів - вузеньких мостів, старих мостів -

а отже і чимало заторів.

Червоні крапки позначають місця, де утворюються найбільші корки -

це мости, що ведуть до центру міста.

І от комусь спала на думку ідея -

окрім хорошої системи громадського транспорту

і витрат на дороги,

спробуємо запропонувати водіям платили один-два євро за проїзд у цих вузьких місцях.

Один-два євро - це не гроші порівняно з витратами

на паркування, обслуговування машини, і так далі.

Тому здавалося, що водії не мали б

протестувати проти такого мізерного платежу.

Але це не так.

Одного-двох євро виявилося достатньо, щоб 20 відсотків

авто зникло під час години пік.

Ви подумаєте: хм, 20 відсотків - це досить багато,

але ж залишається ще 80 відсотків проблеми.

Адже залишається ще 80 відсотків дорожнього руху.

Але це теж не так, тому що дорожній рух - це

нелінійне явище, тобто

коли кількість авто перевищує певну межу,

затор збільшується дуже, дуже швидко.

Але на щастя, ця закономірність діє і навпаки.

Якщо забрати навіть незначну кількість машин, затор

зменшиться набагато швидше, ніж Ви гадаєте.

Збір за затори впровадили у Стокгольмі

3 січня 2006 року. Перша картинка - це знімок

звичайної вулиці Стокгольма 2 січня.

Перший день після запровадження збору виглядав ось так.

Ось що відбувається, якщо забрати

20 відсотків машин із дороги.

Затори дійсно зменшуються.

Але, як я вже казав, водії авто пристосовуються до всього.

Тому через деякий час вони всі повернуться,

змирившись із додатковими платежами.

Але виявилося, що ні. Минуло шість з половиною років відтоді,

як у Стокгольмі ввели збір за затори.

І рівень дорожнього руху досі низький.

Але у 2007 році відбувся

цікавий стрибок.

Справа в тому, що цей збір спочатку ввели

як експеримент. Його запровадили

у січні, а наприкінці липня скасували.

Тоді провели референдум і 2007 року ввели знову,

надавши чудову можливість для дослідження.

Це був дійсно цікавий експеримент,

що ми проводили двічі.

Якби моя воля, я би проводив його щороку,

але мені ніхто не дозволить.

Але все одно було весело.

Отож, ми підбили підсумки. Що трапилося?

31 липня - останній день, коли діє збір за затори.

А тепер та сама вулиця влітку,

а літо в Стокгольмі - це дуже гарна

і світла пора.

Перший день без збору виглядав

ось так.

Усі машини тут як тут, а водіям можна позаздрити,

адже вони так швидко вміють адаптуватися.

Вони всі повернулися першого ж дня.

І так тривало далі. Ось показники 2007 року.

Ці статистичні дані вкрай цікаві,

дещо несподівані та страшенно корисні.

Але найнесподіваніший слайд

ще попереду. Ось він.

Він показує, наскільки громадськість підтримує впровадження платежу за затори у Стокгольмі.

Коли цей збір ввели на початку весни 2006 року,

люди страшенно обурювалися.

70 відсотків мешканців виступили проти.

Але коли платіж ввели, люди не протестували

дедалі запекліше, як цього можна було сподіватися.

Навпаки - вони змінили свою думку.

Тепер 70 відсотків людей підтримують цей збір.

Повторюю:

70 відсотків мешканців Стокгольма

не проти платити за те, що колись було безкоштовним.

Гаразд. Але чому? Як так?

Погляньмо на це з іншого боку. Хто змінив свої звички?

Так, 20 відсотків водіїв, які перестали їздити в годину пік,

напевно незадоволені.

І куди вони поділися? Якщо ми це зрозуміємо,

то можливо дізнаємося, чому люди так палко підтримують платіж.

Отож, ми провели грандіозне опитування

спільно з перевізниками, намагаючись визначити,

хто змінив свої звички, і куди зникли ці люди?

І виявилося, що вони й самі не знають. (Сміх)

Водії чомусь впевнені, що

вони їздять так само, як і раніше.

Але як так? Справа в тому, що їхні плани

щодо щоденних подорожей стали нестабільними.

Люди щодня приймають нові рішення, люди змінюються,

і світ довкола них також, і з кожним днем

ці люди дедалі частіше вирішують

не брати власне авто в годину пік.

Вирішують несвідомо.

Вони самі про це не підозрюють.

І тепер друге питання - хто змінив їхню думку?

Хто змінив їхні погляди і чому?

Ми провели друге опитування, намагаючись зрозуміти,

чому люди змінили думку, і яка група людей змінилася?

І знову виявилося, що

понад половина опитаних вважали, що вони не змінили своєї думки.

Вони впевнено заявляють, що

їм завжди подобалася ідея збору за затори.

Тобто становище виглядає ось так:

запровадивши платіж, ми знизили рівень дорожнього руху

на 20 відсотків, зменшили затори до неймовірно малих розмірів,

а люди навіть не підозрюють про те, що вони змінилися,

бо вони дійсно вважають, що їм ця ідея завжди подобалася.

Ось яку силу мають маленькі зміни, коли потрібно

розв'язати складні соціальні проблеми.

Людям не треба казати, як їм варто пристосуватися.

Їх просто треба підштовхути у правильному напрямку.

І якщо це зробити правильно,

то люди підтримають зміни.

І якщо це зробити правильно, то людям вони навіть сподобаються.

Дякую. (Оплески)